У статті на основі аналізу наукової літератури та нормативно-правових актів досліджено сутність інформаційно-комунікаційних технологій у діяльності органів виконавчої влади. Запропоновано класифікацію цих технологій, а також вказано основні проблеми, які виникають при використанні інформаційно-комунікаційних технологій у діяльності органів виконавчої влади.

In this article on the basis of analysis of scientific literature and regulations is exposed the essence of information and communication technologies in the executive authorities. Was formed the classification of these technologies and are the main problems that arise when using information and communication technologies in the executive authorities.

 Інформація та комунікація є стратегічними національними ресурсами, одними з основних багатств держави, які відіграють дедалі більшу роль у системі державного управління. Розвиток засобів комунікації призвів до виділення інформаційних ресурсів в окремий специфічний вид інструментів державної політики. Інформаційно-комунікаційні технології на сучасному етапі розвитку суспільства стали прикметою усіх сфер, де накопичуються, зберігаються та переробляються великі потоки інформації, а наслідки прийняття рішень є важливими для життєдіяльності. Використання інформаційно-комунікаційних технологій в органах влади обумовлюється високим ступенем інформаційної складності завдань, які потребують вирішення і вимагають державної політики, спрямованої на формування умов виробництва, збереження, поширення і комплексного використання всіх видів інформаційних ресурсів, підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади. Тому вивчення використання інформаційно-комунікаційних технологій в діяльності органів виконавчої влади є важливим науковим напрямком.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Інформаційно-комунікаційні технології вивчали такі вітчизняні та закордонні дослідники як С.Г. Білорусов, О.І Венгер, Г.І. Захарова, Л.О. Мажник, А.І. Семенченко, О.М. Холод, Н.О. Шпак та інші. Науковці вивчали поняття «інформаційно-комунікаційнї технології», соціально-комунікаційні технології, проблемні питання щодо використання інформаційно-комунікаційних технологій в діяльності органів державної влади, переваги від використання інформаційно-комунікаційних технологій в Україні. Тема є частково розробленою, оскільки науковці вивчають інформаційно-комунікаційні технології, вказують на переваги від їхнього застосування. Проте не визначають конкретних проблем, які можуть виникати при використанні інформаційно-комунікаційних технологій у органах виконавчої влади та шляхів вирішення.

Метою публікації є вивчення проблем, які виникають при використанні інформаційно-комунікаційних технологій у органах виконавчої влади.

Виклад основного матеріалу дослідження. Виконавча влада – це одна з трьох гілок державної влади, яка відповідно до конституційного поділу влади призначена розробляти і втілювати державну політику щодо забезпечення виконання законів, управління сферами суспільного життя [1, с. 24]. Органи виконавчої влади – самостійний вид органів державної влади, які згідно з конституційним принципом поділу державної влади мають своїм головним призначенням забезпечення функціонування однієї гілки державної влади – виконавчої. До системи ОВВ відносяться:

• Кабінет Міністрів України – вищий орган в системі;
• центральні та інші підвідомчі Кабінету Міністрів ОВВ – міністерства, державні комітети, органи статус яких прирівняний до державних, центральні ОВВ із спеціальним статусом;
• місцеві ОВВ– місцеві державні адміністрації та територіальні органи центральних ОВВ [2, с. 2].

Задля виконання повноважень покладених на органи виконавчої влади, вони у своїй діяльності використовують інформаційно-комунікаційні технології. Серед науковців існують різні визначення поняття цих технології. Є ті, які прирівнюють інформаційні технології, комунікативні або соціально-комунікаційні до інформаційно-комунікаційних. Український вчений       О.М. Холод відокремлює ці поняття і стверджує, що соціально-комунікаційні технології – це система маніпуляційних дій-комплексів, спрямованих на поведінку зміни соціуму. І відповідно до семантичного аналізу вищенаведених термінів стає зрозуміло, що всі ці – поняття різні [8, с. 8].

Дослідник О.П. Значенко вважає, що інформаційно-комунікаційні технології можуть бути визначені як інформаційні технології на базі персональних комп’ютерів, комп’ютерних мереж засобів зв’язку [5, с. 24]. Тобто дослідниця теж розмежовує поняття цих технологій. Такої ж думки Г.І. Захарова, оскільки під інформаційно-комунікаційними технологіями вона розуміє конкретний спосіб роботи з інформацією: це і сукупність знань про способи та засоби роботи з інформаційними ресурсами, і спосіб та засоби збору, обробки та передавання інформації для набуття нових відомостей про об’єкт, що вивчається» [4, с. 35].

Під інформаційно-комунікаційними технологіями слід розуміти єдність способів, методів, технік призначених для збору, отримання, пошуку, опрацювання, кодування, передачі та зберігання різних видів інформації, а також забезпечення процесу комунікації з метою задоволення потреб користувачів.

Використання інформаційно-комунікаційних технологій у діяльності органів держави дає можливість висвітлювати діяльність виконавчої влади, надавати інформацію саме тоді, коли вона потрібна, надавати її лаконічно, простою мовою, у зрозумілій формі, роз’яснювати цілі тощо. Відповідно застосування ІКТ у роботі органів виконавчої влади можна охарактеризувати такими критеріями як прозорість, ефективність, актуальність, доступність.

З метою покращеного розуміння, використання та оцінки інформаційно-комунікаційних технологій необхідна їхня систематизація. Проте, дослідниками ще не сформовано єдину досконалу упорядковану класифікацію цих технологій. Необхідно розрізняти інформаційно-комунікаційні технології залежно від їхнього застосування:

• технології отримання та передачі повідомлень, даних, відомостей;
• технології обробки текстової та/або числової інформації;
• технології обробки аудіо та відео, графічної інформації;
• технології зберігання даних;
• технології пошуку інформації;
• технології забезпечення спілкування, співпраці працівників органів виконавчої влади;
• технології забезпечення доступу населення до публічної інформації, висвітленої органами виконавчої влади;
• технології співпраці із ЗМІ;
• технології надання послуг населенню.

Інформаційно-комунікаційні технології залежно від ступеня централізації здійснення процесу класифікують на:

• централізовані
• децентралізовані
• змішані.

Централізовані інформаційно-комунікаційні технології характеризуються тим, що обробка інформації і вирішення завдань залежить від центрального органу і контролюються ним же. Децентралізовані використовуються на локальному, місцевому рівні. І змішані поєднують в собі централізовані і децентралізовані. Вирішення питань, проблем, обробка інформації можуть відбуватись на локальному рівні, але дані зберігаються у центральному органі, базах даних центральних органів.

Крім цього, відповідно до призначення інформаційно-комунікаційних технологій їх поділяють на:

• технології підтримки прийняття рішень – вироблення управлінських рішень, автоматизоване прийняття або їхнє відхилення, автоматизований процес вибору альтернатив;
• опрацювання даних – для завдань, інформації яка постійно повторюється;
• керування або управління;
• експертні системи – для вирішення проблем, які виникають, уникнення конфліктних ситуацій, інформація про можливі шляхи вирішення, отримання певних консультацій, порад;
• технологія автоматизованого офісу – для зв’язку працівників ОВВ, для передачі, опрацювання, зберігання інформації.

Сучасний стан розвитку суспільства вимагає нових засобів, які б полегшували роботу різних працівників, сприяли її оперативному виконанню та ефективному виконанню завдань. Такими технологіями в час інформаційного століття є інформаційно-комунікаційні технології. Ці технології впроваджуються і використовуються у всіх сферах суспільства. Інформаційно-комунікаційні технології є важливим чинником у діяльності органів виконавчої влади.

Застосування інформаційно-комунікаційних технології сприяє розробленню і виробництву матеріалів культурного і освітнього призначення та їх поширення; забезпечує можливість усім особам відігравати активнішу роль у житті суспільства на національному, регіональному і місцевому рівнях шляхом використання новітніх інформаційних технологій з метою: забезпечення безперешкодного доступу до інформації про місцеві, регіональні адміністративні та юридичні служби і прямі зв’язки з ними; доступу до офіційних текстів місцевих, регіональних і національних законів і нормативних актів, міжнародних договорів і рішень національних і міжнародних судових органів; сприяння максимально широкому доступу до новітніх інформаційних технологій і комунікаційних послуг, наприклад, шляхом створення широкої мережі пунктів доступу у громадських місцях; сприяння ефективній міжнародній співпраці. Використання інформаційно-комунікаційних технологій дасть змогу пришвидшити реалізацію поставлених цілей через скорочення часу на передавання та отримання інформації, а також зменшення паперової роботи завдяки електронним носіям інформації [9, с. 464].

Проте поруч із перевагами при використанні інформаційно-комунікаційних технологій виникають різноманітні проблеми. Перш за все, в Україні недосконалі нормативно-правові акти, що регулюють використання інформаційно-комунікаційних технологій в органах виконавчої влади та розвиток цих технологій. Законодавча база потребує значних змін та доповнень, оскільки закони, постанови, укази тощо не відповідають рівню розвитку інформаційно-комунікаційних технологій та одні можуть суперечити іншим.

Однією із основних проблем в Україні, яка виникає при використанні інформаційно-комунікаційних технологій у діяльності органів виконавчої влади є недостатній рівень фінансування. В Державному бюджеті виділені незначні кошти на розвиток цих технологій. За даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з 208 завдань та заходів державних цільових програм щодо інформатизації українського суспільства, схвалених відповідними нормативно-правовими документами, у 2008 році фінансувались лише 140 [7, с. 10].

Інша проблема з якою зустрічаються – це обмежений доступ до мережі Інтернет. Якщо взяти до уваги статичні дані, то можна помітити, що Всесвітня мережа не є доступною для більшої половини державних службовців. В.Л. Журавський, посилаючись на дані соціологічних досліджень 2010 р., стверджує, що в Україні налічується 12,9 млн. регулярних користувачів Інтернет, що становить 33% дорослого населення, з них 8,7 млн. – щоденні користувачі мережі Інтернет. 8,3 млн. користувачів проживає у великих містах чисельністю понад 50 тис [6, с. 34].

Наприклад, Херсонський обласний центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій проводив соціологічні опитування серед державних службовців з питань доступу до своєчасної та достовірної інформації, які показали, що більшість опитуваних (88,3%), отримують інформацію за допомогою телебачення і тільки 26,4% респондентів через Internet. Найбільші проблеми з доступом до ІКТ мають працівники районного рівня (77,4%), в той же час як на рівні обласного центру тільки 25,8% опитуваних [3, с. 88.].

Разом із цією проблемою можна визначити іншу: серед працівників органів виконавчої влади є ті, які мають доступ до мережі Інтернет, але не завжди використовують його у своїй роботі, так як не є досить добре обізнаними. Тобто не всі державні службовці володіють високим рівнем кваліфікованості для використання інформаційно-комунікаційних технологій.

Так само, не всі органи виконавчої влади мають власні сайти. А навіть ті, які мають не завжди звітують на них про виконану роботу чи про заплановані заходи, проекти тощо. Ще у органах виконавчої влади відсутні спеціалізовані підрозділи, які б інформували громадян за допомогою використання інформаційно-комунікаційних технологій. Не всі органи виконавчої влади забезпечили громадянам можливість до них звернутись. Ці підрозділи могли б забезпечувати доступ для громадян до публічної інформації і отримувати зворотній зв’язок. Працівники цих підрозділів могли б відповідати на інформаційні запити населення у мережі Інтернет та підтримувати комунікацію між органами виконавчої влади та населенням, засобами масової інформації.

Крім вище зазначених, використання інформаційно-комунікаційних в органах виконавчої влади характеризується проблемою недостатньої організованості електронного документообігу та відсутністю інформаційної відкритості.

Висновки. Таким чином можна зробити висновок, що Україна робить певні кроки для впровадження та використання інформаційно-комунікаційних у всі суспільні сфери. Проте при використанні цих технологій органами виконавчої влади виникає значна кількість проблем, серед яких було виокремлено основні: недостатнє фінансування розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, низький рівень кваліфікованості державних службовців, недосконала законодавча база, обмежений доступ громадян до Всесвітньої мережі Інтернет тощо. Аби використання інформаційно-комунікаційних технологій у діяльності органів виконавчої влади було ефективним слід здійснити певні реформування, виробити єдину державну політику, виробити стратегію тощо.

Список використаних джерел та літератури

1. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні [Текст]: указ Президента України від 03.05.2006 року // Офіційний вісник. – 2006. – № 21. – 32 с.
2. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні [Текст]: указ Президента України від 03.05.2006 року // Офіційний вісник. – 2006. – № 21. – 32 с.
3. Білорусов, С.Г. Використання інформаційно-комунікаційних технологій при підготовці фахівців органів державної влади в межах співпраці з європейськими партнерами [Текст]: / С.Г. Білорусов // Публічне управління: теорія та практика: збірник наукових праць Асоціації докторів наук з державного управління. – Х.: ДокНаукДержУпр, 2011.
4. Захарова, Г.И. Информационные технологи в образовании [Текст]: учебное пособие для студентов высших педагогических учебных заведений. – М.: Академия, 2003. – 112 с.
5. Значенко, О.П. Формування інформаційної культури майбутніх учителів гуманітарних дисциплін [Текст]: автореф. дис.. на здобуття наук. ступеня канд.. пед.. наук: спец. 13.00.04 / О.П. Значенко. – К, 2005. – 24 с.
6. Інформаційно-комунікаційне забезпечення діяльності посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування [Текст]: навч.-метод. матеріали / уклад. : О. Д. Брайченко, І. В. Васькова, С. В. Загороднюк, Т. А. Саченко. – К.: НАДУ, 2010. – 72 с.
7. Семенченко, А. І. Електронне урядування в Україні: проблеми та шляхи вирішення [Текст] // Електронне урядування: міжнародний науковий фаховий журнал. – 2010. – №1. – С. 6-17.
8.  Холод, О.М. Діапазон поняття «соціально-комунікаційні технології [Текст] / О. М. Холод // Держава та регіони. – 2010. – № 2.
9. Шпак Н.О. Переваги використання інформаційно-комунікаційних технологій в Україні [Текст] / Н.О. Шпак, О.І. Венгер // Вісник Національного університету «Львів. Політехніка». – 2012. – № 727. – 479 с.