У статті проаналізовано функціональне призначення виборчого бар’єру, а також його здатність здійснювати вплив на результати виборів.
Ключові слова: виборчий бар’єр,вибори, виборча система, пропорційна виборча система.
В статье проанализировано функциональное назначение избирательного барьера, а также его способность оказывать влияние на результаты выборов.
Ключевые слова: избирательный барьер, выборы, избирательная система, пропорциональная избирательная система.
The article analyzes the functional role of electoral threshold, and its influence on the result of elections
Keywords: electoral threshold, elections, electoral system, proportional representation system.
Вибори є способом формування вищих органів державної влади в демократичних державах. Для забезпечення прозорості їх проведення на законодавчому рівні встановлюються електоральні правила, які визначають тип виборчої системи, величину електорального порогу, межі виборчих округів, правила підрахунку голосів тощо. В залежності від правил проведення виборів однаковий розподіл голосів може призвести до різного складу уряду.
Одна з головних переваг застосування пропорційної системи полягає в тому, що вона забезпечує представництво широкого кола політичних вподобань виборців, що виражаються через політичні партії. Під час виборів за пропорційною системою, як правило, бере участь велика кількість політичних партій. Результатом цього є проходження до представницького органу влади багатьох партій, що призводить до неможливості сформувати конституційну більшість, необхідну для прийняття ефективних рішень. Особливе місце в цьому випадку займає виборчий бар’єр, що дає можливість обмежити кількість партій задля уникнення надмірної політичної фрагментації представницького органу влади за рахунок дрібних політичних сил, що користуються незначною підтримкою в населення.
Широке коло питань, пов’язаних із встановленням виборчого бар’єру, висвітлили у своїх працях такі вітчизняні і зарубіжні науковці, як Афанасьєва М, Шведа Ю., Ключковський Ю., Пономарьова Г., Сабаєва С. та інші. Однак, незважаючи на сталий інтерес до цієї проблеми, безліч її аспектів лишається недостатньо висвітленими та потребує подальшого опрацювання.
Метою статті є з’ясувати, як електоральний бар’єр може впливати на результати виборів. Реалізація мети потребує вирішення таких завдань: розкрити зміст поняття виборчого бар’єру та його функціональне призначення; визначити особливості впливу величини електорального порогу на парламентських виборах.
Виборчий бар’єр належить до основних методів виборчої інженерії, оскільки від його величини безпосередньо залежить, скільки політичних партій буде представлятись в парламенті. Процедура зміни виборчого бар’єру є відносно досить легкою, тому законодавці часто вдаються до маніпуляції бар’єром. Так, в Україні бар’єр за період незалежності змінювався тричі. Спочатку його виборчий бар’єр був на рівні 4%, пізніше був знижений до 3%, зараз його величина становить 5%.
Виборчий бар’єр (або загороджувальний поріг, відсотковий бар’єр) означає фіксований відсоток голосів виборців, що політична партія (або блок партій) повинні набрати на виборах для проходження в парламент. Виборчі бар’єри застосовуються для кращої консолідації парламенту, щоб обмежити присутність в ньому значної кількості дрібних політичних партій, які були б представлені одним або кількома депутатами.
Існують два способи обмеження потрапляння в парламент великої кількості дрібних політичних партій: природний та легальний бар’єри. Зокрема, природний бар’єр (або прихований, або ефективний, або неофіційний) застосовується у відносно невеликих виборчих округах, де партії з відносно невеликою підтримкою не одержують мандатів. Згідно з визначенням Венеціанської Комісії, «природний бар’єр – це відсоток голосів, необхідних для отримання одного місця на рівні округу, і в основному він залежить від середніх розмірів округу (середня кількість членів законодавчого органу, що обираються в окрузі)» [5].
Природний бар’єр присутній у всіх виборчих системах незалежно від того, чи присутній у цій системі законодавчо закріплений виборчий поріг. Це зумовлено тим, що він виражається у відсотку голосів, які необхідні кандидату або політичній партії для отримання одного мандату на рівні округу. Він в основному залежить від середньої кількості вибраних представників в виборчому окрузі. Іншими словами, природний бар’єр є побічним математичним продуктом особливих характеристик виборчої системи (розміру округів, виборчої формули, кількості політичних партій, кількісного складу представницького органу) [1]. Природний поріг відіграє більш значиму роль на місцевих виборах, оскільки в цьому випадку розподіляється менша кількість мандатів. На загальнодержавних виборах вплив природного порогу не прослідковується, або є незначним.
Не зважаючи на те, що не існує універсальної формули, що дозволила б з точністю оцінити природний бар’єр у кожній виборчій системі, все ж це можливо зробити, знаючи кількість мандатів по виборчому округу. Рівень природного бар’єра значно залежить від способу розподілу отриманих партією голосів, розміром і кількістю округів, а також числом законодавців, обраних в кожному округу. В загальному, в окрузі з невеликою кількістю мандатів необхідний відносно високий процент голосів по округу для обрання представника. І навпаки, чим більше мандатів розподіляється в окрузі, тим нижчим буде природний бар’єр.
Важливо зазначити, що природній бар’єр не є методом виборчої інженерії, оскільки він є присутнім у будь-яких виборчих системах, не залежно від його законодавчого закріплення. Він є об’єктивним аспектом будь-яких виборів, тому його величину неможливо змінити. Відповідно, природній бар’єр не є об’єктом даного дослідження. Тому у науковій роботі буде акцентуватись увага головним чином на легальному бар’єрі, що зумовлено можливістю змінювати його величину і здійснювати маніпуляції під час виборчих кампаній.
Отже, величина легального виборчого бар’єру встановлюється нормою закону, згідно з якою політична партія або список кандидатів допускається до участі у розподілі мандатів. Важливо зазначити, що такий бар’єр може встановлюватися на рівні держави (загальнонаціонального виборчого округу) або на рівні окремого виборчого округу; в останньому випадку він вступає у взаємодію з природним бар’єром, спричиненим магнітудою округу. Зокрема, в Іспанії легальний бар’єр становить в округах 3%; водночас природний бар’єр в округах, породжений магнітудою округу, оцінюється у 9,7% [2]. Таким чином, у цьому випадку легальний бар’єр є формальним і не несе особливого функціонального навантаження.
Таким чином, виборчий бар’єр являє собою мінімальну частку голосів виборців, які повинна подолати політична партія, щоб претендувати на представництво. Величина виборчого округу є однією з найбільш дискусійних у наукових колах. Електоральний бар’єр у 4-5% змушує невеликі партії шукати об’єднання з більш вагомими організаціями чи блокуватись одна з одною, сприяючи тим самим зменшенню числа потенційних фракцій у парламенті та формуванню більш працездатного уряду. З іншої ж сторони, застосування високого виборчого бар’єру може суттєво викривити результати виборів. Той, хто віддає перевагу партії, яка не має жодних шансів потрапити до парламенту, може змінити своє рішення й вибрати іншу партію з більшими шансами на перемогу. Для дрібних партій така поведінка виборців часто має відчутні негативні наслідки, аж до того, що деякі з них взагалі зникають з політичної сцени. Більші партії, навпаки, дістають додаткову підтримку. Шведа Ю. стверджує, що все це може привести до замороження структури партій і зниження інтересу населення до політики [7]. Таким чином, для держави необхідним є встановити такий бар’єр, який належним чином відображає інтереси виборців
Вперше виборчий бар’єр запровадили у ФРН в 1963 р. Він становив 5%, що було обумовлено конкретними історичними чинниками в Німеччині, а саме – політичною ситуацією, яка склалась в повоєнні часи. Головною причиною застосування загороджувального порогу було обмежити прихід у парламент екстремістських груп та неонацистів, які б своїми радикальними політичними рішеннями стримували демократичний розвиток країни. Позитивний досвід застосування виборчого бар’єру у ФРН сприяв його значній популярності та подальшого застосування країнами з пропорційними виборчими системами. При цьому в демократичних країнах величина бар’єра зазвичай є невисокою: в Ізраїлі 1%, в Данії 2%, у Швеції 4%, у Німеччині 5%. З європейських держав найвищий бар’єр (8%) встановлений в Ліхтенштейні.
У наукових колах немає однозначної думки щодо використання виборчого порогу. Одні науковці схвально відносяться до практики застосування виборчого бар’єру, вважаючи його необхідним для політичної структуризації парламенту та його дієздатності, оскільки він унеможливлює представництво великого числа дрібних партій у парламенті. Інша група вчених вважають, що виборчий бар’єр є однією з головних маніпуляцій під час виборчого процесу, оскільки його висота зазвичай визначається не з правової точки зору, а виключно з точки зору політичної доцільності, тому його використання стає недоречним в умовах демократичного режиму.
Четверіков А. вказує на неоднозначність використання електорального порогу в пропорційній системі. З одного боку, вводиться принцип пропорційного представництва політичних партій для забезпечення відповідності розподілу мандатів до електоральної підтримки. З іншого боку, цей принцип не застосовується по відношенню до малих партій, що унеможливлює їх проходження до представницького органу. Дослідник заперечує твердження про те, що загороджувальний поріг здатний створити умови для ефективної роботи парламенту. На його погляд, введення порогу не обов’язково сприяє консолідації представницького органу для кращого ухвалення політичних рішень [6].
Основний недолік використання виборчого бар’єру полягає в довільності визначення його висоти. Оскільки несправедливим є той факт, що партія, яка отримала 3,1% голосів буде представленою в парламенті, а партія з 2.9% голосів – ні. Важливо зазначити що, неможливо заздалегідь визначити, яке значення обмеження буде правильним, тому що його адекватність залежить від конкретних умов у кожній політичній системі.
Очевидно, що будь-який загороджувальний бар’єр є серйозним порушенням принципу рівноправності як стосовно виборців, так і стосовно кандидатів та тих, хто має право висування кандидатів на виборах, тобто партій. Досвід демонструє, що завжди частина виборців неминуче голосує за партії, котрі не долають встановленого бар’єра. Таким чином, їх голоси втрачаються. Тому, негативним наслідком використання феномену загороджувального порогу є автоматичний перехід голосів, відданих за партії, що не подолали його, до партій-переможців, які часто дотримуються протилежної ідеології. Фактично при використанні бар’єру можлива ситуація, коли голоси, віддані за переможену партію з правою ідеологією віддаються її опоненту – партії з лівими політичними поглядами, що звичайно призводить до викривлення результатів виборів. Зокрема, в Україні розподіл голосів у мандати в парламенті відбувається за квотою Томаса Хейра, відповідно до якої партії, що мають найбільший залишок, отримують додаткові мандати за рахунок тих політичних сил, які не подолали бар’єр.
Таким чином, загороджувальний бар’єр порушує головний принцип пропорційної виборчої системи – спотворює пропорційність представництва. Як наслідок, електорат, що віддав свої голоси за партії, що не подолали бар’єр, по суті, взагалі не представлений у парламенті. Зокрема, на виборах 1998 р. до Верховної Ради України пропали голоси близько 30 відсотків виборців, котрі проголосували за партії, що не набрали чотирьох відсотків голосів[4]. Внаслідок цього відбувається не зміна політичних симпатій виборців, а їхнє розчарування в самому процесі виборів, що неминуче призводить до явища абсентеїзму, тобто неучасті їх у виборчому процесі.
Пономарьова Г. вважає, що основна функція загороджувального порогу полягає у так званому фільтрі, що пропускає в парламент лише ті політичні сили, які «мають вагу» в суспільстві, а також він покликаний вирішити протиріччя між справедливістю і доцільністю законодавчого органу влади[4]. Довільно встановлений розмір загороджувального бар’єру може захищати інтереси політичних сил, за які проголосувала велика частина електорату, посилюючи ще більше позиції в представницькому органі, в той час коли дрібні політичні гравці не мають права на представлення своїх політичних ідей. Тому необхідний пошук оптимального варіанту загороджувального бар’єру.
Любарєв А. на основі аналізу виборів до парламенту в Росії вважає, що встановлення загороджувального бар’єру в Росії на рівні 2% не порушує прав виборців. Проте, підвищення бар’єру понад 2% уже створює певні обмеження для досить великих груп електорату, і тому таке підвищення має бути серйозно обґрунтованим на законодавчо-правовому рівні. Вчений вказує основні причини введення загороджувального бар’єру, серед яких:
- не допустити в парламент екстремістські партії;
- унеможливити потрапляння в парламент партій, які отримують підтримку виборців на рівні «шуму»;
- не допустити надмірного впливу малих партій на прийняття парламентом рішень, у тому числі на формування уряду;
- уникнути надмірного фракційного дроблення депутатського корпусу;
- створити працездатні фракції у парламенті [3].
Загороджувальний поріг здійснює вагомий вплив на політико-правовий результат виборів, тому його законодавче проектування повинне розглядатись не стільки як питання математичних розрахунків та політичної доцільності, а передусім як засіб забезпечення реалізації конституційних принципів демократичних виборів. Однак, при використанні загороджувального порогу часто вдаються до зловживання його величиною, що ставить під сумнів представницький характер органу публічної влади.
Прохідний бар’єр як один з методів виборчої інженерії є ефективним механізмом викривлення результатів виборів. Він може сприяти або заважати приходу до влади певних політичних сил. Зміна величини бар’єру зазвичай носить політичний характер і пов’язана з інтересами домінуючих партій.
Отже, з правової точки зору загороджувальний бар’єр є істотним обмеженням прав громадян, оскільки обмежує право громадян на представництво в законодавчому органі держави. Однак виходячи з принципу розумної достатності, допустимим є такий розмір бар’єру, при якому він виконував би своє конституційно-правове призначення. Іншими словами, виборчий бар’єр не повинен порушувати основного призначення пропорційної виборчої системи – пропорційно представляти всі політичні сили, що користуються підтримкою у населення, а також не допускати викривлення результатів волевиявлення виборців.
Список використаних джерел та літератури:
1. Афанасьєва М. В. Роль прохідного бар’єра в технології пропорційного розподілу представницьких мандатів / М. В. Афанасьєва. // Наукові праці НУ ОЮА. – 2012. – С. 180–193.
2. Ключковський Ю. Виборчі системи та українське виборче законодавство / Ю. Ключковський. – Київ: Час друку, 2011. – 132 с.
3. Любарев А. Системная взаимосвязь основных параметров пропорциональной избирательной системы / А. Любарев. // Право и политика, №10. – 2011.
4. Пономарьова Г. Правова оцінка застосування загороджувального бар’єра в пропорційній виборчій системі / Г. Пономарьова. // Вісник ЦВК, №2(2). – 2005. – С. 53–57.
5. Сабаева С. Заградительный барьер в пропорциональной избирательной системе / С. Сабаева. // Журнал о выборах, №2. – 2013. – С. 30–39.
6. Четвериков А. Избирательные системы государств – членов ЕС [Електронний ресурс] / А. Четвериков – Режим доступу: http://eulaw.edu.ru/documents/articles/izbir_sistem.htm.
7. Шведа Ю. Вибори та виборчі системи. Європейські стандарти та досвід для утвердження демократії в Україні / Ю. Шведа. – Львів, 2010. – 462 с.