Анотація. У статті досліджено сутність та особливості обов’язкового медичного страхування, проаналізовано сучасний стан, переваги та недоліки обов’язкового медичного страхування в Україні.
Ключові слова: держава, обов’язкове медичне страхування, страхова компанія, страхові платежі.
Ключевые слова: государство, обязательное медицинское страхование, страховая компания, страховые платежи.
Key words: state, mandatory health insurance, insurance company, insurance premiums.
Постановка проблеми. Зарубіжний досвід багатьох країн із розвинутими системами охорони здоров’я свідчить про те, що медична галузь може ефективно та якісно функціонувати за допомогою існування системи загальнообов’язкового медичного страхування. Медична галузь України, на жаль, розвинута на досить низькому рівні порівнюючи з іншими країнами. Головною причиною є недофінансування цієї галузі з державного бюджету.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання щодо необхідності перетворень в системі охорони здоров’я та впровадження обов’язкового медичного страхування знайшли своє відображення у працях вітчизняних вчених, зокрема Вороненка Ю.В., Гришана Ю.П., Кісєльова Є.М., Москаленка В.Ф., Солдатенка О.В. та Стеценка В.Ю.
Мета та завдання дослідження. Метою цієї статті є виявлення основних проблем та недоліків існуючої системи медичного обслуговування в країні, визначення можливих шляхів впровадження системи обов’язкового медичного страхування.
В процесі дослідження для досягнення поставленої мети виконано наступні завдання:
– з’ясовано сутність поняття медичного страхування;
– охарактеризовано особливості обов’язкового медичного страхування;
– виявлено переваги та недоліки впровадження обов’язкового медичного страхування.
Виклад основного матеріалу. Медичне страхування – це страхування на випадок втрати здоров’я з будь-якої причини, у тому числі у зв’язку з хворобою та нещасним випадком [1, 109]
В умовах виходу з фінансової кризи та щорічного погіршення економічної ситуації в країні страхування є одним з найоптимальніших шляхів покращення життя суспільства в майбутньому. Таке страхування стосується усіх сфер життя громадян, зокрема і охорони здоров’я.
На сьогоднішній день страхова медицина виступає реальною альтернативою бюджетному фінансуванню, яке вже не спроможне забезпечити конституційне право громадян на отримання безоплатного медичного обслуговування. Розвиток медичного страхування є об’єктивною потребою, яка є необхідністю забезпечити надходження коштів до галузі охорони здоров’я.
Сучасний стан системи охорони здоров’я України не дозволяє у повній мірі забезпечити право громадян на медичну допомогу на рівні, передбаченому міжнародними стандартами та законодавством України. Потребує змін існуюча система фінансування закладів охорони здоров’я – перехід на принципи фінансування вартості конкретної медичної послуги, наданої конкретному громадянину [6, 98].
За часів незалежності нашої держави здійснена низка важливих економічних реформ, але вони майже не торкнулися системи охорони здоров’я.
Наразі медичне страхування в Україні знаходиться на стадії формування, незважаючи на те що тривалий час існує проблема підвищення рівня медичного обслуговування, внаслідок чого постає питання щодо збільшення фінансування галузі, а це вимагає пошуку додаткових джерел. Одним із них є медичне страхування.
Обов’язкова форма медичного страхування координується державними структурами. Страхові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи, мають форму податку. Держава контролює витрачання коштів і якість медичних послуг. Страхові платежі концентруються в страховому фонді, яким керує держава. Обов’язкове медичне страхування охоплює майже все населення і задовольняє основні першочергові потреби, проте воно має певні обмеження як у фінансовому плані, так і щодо передбачення різних ризиків [5, 369].
Впровадження загальнообов’язкового медичного страхування сприятиме збільшенню фінансових надходжень у галузь охорони здоров’я в межах існуючого законодавчого поля, оптимізації їх використання, забезпеченню гарантування якісної медичної допомоги кожному громадянину, а також подальшому розвитку добровільного медичного страхування. Попри всі його переваги, розвиток уповільнюється через те, що не існує однозначного підходу до створення законопроекту про загальнообов’язкове державне медичне страхування [8, 34].
Однак, впровадження обов’язкового медичного страхування без створення відповідних економічних і політичних передумов у суспільстві може з’явитися безліч проблем. Серед них можна виділити відсутність системи підготовки спеціалістів, неотримання лікарями належних зарплат та премій, відмова страховиків під будь-яким приводом оплатити лікування страхувальника, відсутність законодавства, яке б регулювало медичне страхування, різні погляди чиновників, страховиків та медиків на моделі медичного страхування, недостатньо інформоване населення щодо переваг і недоліків медичного страхування. Вирішення всіх цих проблем потребує часу, фінансових ресурсів, відповідних фахівців.
Звичайно, головна роль у розв’язанні вище перелічених проблем відводиться державі. Важливим питанням залишається узгодження політики, направленої на розробку єдиної стратегії щодо впровадження медичного страхування. Держава повинна подбати про наявність відповідного законодавства, яке б захищало інтереси всіх суб’єктів ринку медичного страхування. Держава має розробити систему підготовки відповідних фахівців, запланувати у бюджеті витрати на підвищення зарплати медпрацівникам. Страхові компанії в свою чергу можуть докласти зусиль у інформуванні населення про медичне страхування. Разом з усіма проблемами Україна має багато можливостей та перспектив щодо розвитку системи медичного страхування [2, 178].
Розглянувши велику кількість ідей та проектів різних науковців ми прийшли до висновку, що найкращим варіантом для нашої держави є наступний законопроект, який зареєстрований у парламенті, в ньому запропоновано створення трьох – рівневої моделі страхування:
1-й рівень — солідарна система загальнообов’язкового медичного страхування, що базується на засадах солідарності й субсидування та здійснення страхових виплат за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового медичного страхування;
2-й рівень — накопичувальна система загальнообов’язкового медичного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному страховому фонді та фінансування витрат на оплату укладення договорів довічного медичного страхування і страхових виплат особі після досягнення нею пенсійного віку;
3-й рівень — система недержавного медичного страхування, що базується на засадах добровільної участі громадян.
Перший та другий рівні системи медичного страхування становлять систему загальнообов’язкового медичного страхування, другий та третій — накопичувального. Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати страхові виплати одночасно відповідно до різних рівнів системи медичного страхування [3, 469].
Передбачений у законопроекті Фонд має бути створений як самовладна неприбуткова організація, що здійснюватиме свою діяльність на підставі статуту, який затверджуватиметься Правлінням Фонду.
Органами управління Фонду мають стати Правління (як вищий орган) та Виконавча дирекція. До складу Правління ввійдуть по 7 представників від Федерації профспілок України, організацій роботодавців, організацій медичної спільноти, а також по 1 представнику від Міністерства охорони здоров’я, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства фінансів, Державного комітету фінансового моніторингу України, Міністерства економіки, Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва; комітетів Верховної Ради України з питань охорони здоров’я; з питань соціальної політики та праці; з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва; з питань фінансів і банківської діяльності; з питань економічної політики; у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів; з питань податкової та митної політики.
Правління Фонду працюватиме в режимі засідань. Відповідно до законопроекту члени Правління Фонду виконуватимуть свої обов’язки на громадських засадах. Очолюватиме його голова, який обиратиметься із членів Правління та затверджуватиметься КМУ строком на 3 роки.
Крім того, законопроектом передбачається скасування законів України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності». Запропоновано передати кошти фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які ліквідуються, Фонду.
Таким чином, функції виконавчих дирекцій зазначених вище фондів та їх територіальних органів виконуватимуть відповідні органи Фонду.
Згідно з основними положеннями впровадження загальнообов’язкового державного медичного страхування призведе до зміни умов фінансування медичних закладів у цій сфері, тобто їх кошти перераховуватимуться за надання медичних послуг певного обсягу. Це має бути передбачено умовами договорів, укладених між Фондом та конкретними закладами охорони здоров’я [4, 26].
Конституція України визначає, що у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно. Дискусійним є питання, чи не суперечитиме запровадження загальнообов’язкового медичного страхування цьому положенню. Конституційний Суд України у своєму рішенні наголосив: Конституцією України закріплено право громадян на медичне страхування, тобто йдеться про добровільний його характер, а тому стягнення обов’язкових страхових платежів (внесків) з громадян не відповідатиме конституційному припису — «у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно». Однак така позиція КСУ не виключає можливості запровадження державного медичного страхування: конституційна норма не порушуватиметься лише у випадку, якщо платниками обов’язкових страхових платежів (внесків) будуть суб’єкти господарювання, а не застраховані фізичні особи.
Також КСУ зазначає, що безоплатність медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров’я не виключає можливості фінансування галузі за допомогою залучення додаткових коштів, а саме: від проведення благодійних акцій; від міжнародних програм гуманітарної допомоги; пожертвування громадських, релігійних благодійних організацій та меценатів; надходження лікарняних кас. Орієнтовна вартість страхового полісу у законопроекті не зазначена.
Противники окресленої моделі медичного страхування наголошують на обмеженні конституційних прав громадян — обов’язкова участь у системі загальнообов’язкового державного медичного страхування, відсутність можливості припинення участі у ній за власним бажанням [7, 147].
Слід зазначити також основні переваги та недоліки запровадження обов’язкового медичного страхування. До основних переваг належать цільовий характер, незалежність коштів від держави; відокремленість від інших державних коштів. Однак існують також і недоліки, зокрема, можливість ухиляння платників від відрахувань; залежність від темпів економічного розвитку; необхідність створення відповідних контролюючих органів; недостатня економічна база.
Висновок. Вивчаючи умови запровадження обов’язкового медичного страхування на терені нашої держави можна зробити висновок, що його введення в Україні доцільно відкласти до тих пір, поки не будуть створені необхідні для цього умови. Це надасть змогу споживачам такого виду страхування ознайомитися з переліком даних послуг, а державі, в свою чергу спрямувати залучені кошти на задоволення потреб саме медичної галузі, сформувати чітке законодавство, яке контролюватиме дану діяльність.
Список використаних джерел:
1. Говорушко Т.А. Страхові послуги: навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 400 с.
2. Залетов А.Н. Страхування в Україні; Київ: BeeZone, Логос. 2002. – 450 с.
3. Ковальчук С. В., Форкун І.В. Фінанси. Навч. посібник. – Львів:”Новий Світ – 2000″, 2006. -568 с., с. 412-417
4. Мних М. В. Україна та її страховий ринок в умовах глобалізації // Економіка s держава. – 2007. – № 7. – С. 26 – 27.
5. Осадець С.С. Страхування: підруч. – К.: КНЕУ, 2002. – 599 с.
6. Попрозман О.І. Стан страхового ринку України в умовах кризи// Формування ринкових відносин в Україні. – 2010. – №б. — С. 140-142.
7. Самойловський А.Л. Аналіз розвитку страхування в Україні: етапність еволюційних змін//Формування ринкових відносин в Україні. — 2010. — №6. — С.146-148.
8. Щедрий П. Перспективи міжнародної інтеграції страхового ринку // Економіка України. – 2009. – № 5. – С. 34 – 47.