У статті проаналізовано вплив іракського питання на “особливі відносини” США та Великобританії. Також висвітлено позицію англійського прем’єр-міністра Т.Блера з приводу підтримки США в іракській кампанії.

The article analyzesthe impact of Iraq on the “special relationship” the U.S. and the UK. Italso described the position of  T. Blair on support the U.S. in the Iraq campaign.

В статье проанализировано влияние иракского вопроса на особенные отношения США и Великобритании. Также описана позиция английского премьер-министра Т.Блэра  о поддержке США в иракской кампании.

“Особливі відносини”, що склалися між США та Великобританією, стали незаперечним фактором сучасного міжнародного життя і свідчать про високу ефективність їхньої спільної діяльності, спрямованої на реалізацію важливих національних завдань.

Важливим моментом англо-американського співробітництва стало іракське питання, яке показало повну готовність Великобританії підтримувати США. У Великобританії з 1997 року до влади прийшли лейбористи на чолі з Т.Блером, які прийнявши естафету влади у консерваторів, у зовнішній політиці фактично продовжили їх курс. На той час відійшла в минуле напруга “холодної війни”, загроза ядерного конфлікту, військового протистояння з країнами Варшавського договору. Натомість, наприкінці ХХ сторіччя з’являється нова загроза для безпеки світової спільноти – міжнародний тероризм. З огляду на становище Великобританії як країни, що здійснювала багатовікову колоніальну політику, міжнародний тероризм став для неї реальною небезпекою [4].

Прем’єр-міністр Великобританії, лідер лейбористської партії Т.Блер, як і його попередники консерватори, на перше місце у зовнішній політиці ставить відносини з США. Ще не будучи при владі, Т. Блер підтримував контакти з президентом США Б.Клінтоном, схвалюючи його політику в Європі (зокрема, щодо позділу Югославії) та на Близькому Сході. Орієнтація уряду Т. Блера на підтримку США проявилася і в ході воєнної операції НАТО в Югославії весною 1999 року[2].

Після обрання Дж. Буша президентом США, першим з європейських лідерів у Кемп-Девід прибув Т. Блер. Темою переговорів стали плани США щодо розгортання національної системи ПРО, політика стосовно Ірану. Обидва лідери заявили, що “особливі відносини” між їхніми країнами зберігаються, Т. Блер підкреслював, що його країна виступає сполучною ланкою між Європою і США.

Третя перемога лейбористів на парламентських виборах ще більше зміцнила не тільки міждержавні, але й, певною мірою, міжпартійні зв’язки британських лейбористів і республіканців США. Тому, знову обійнявши посаду прем’єр-міністра, Т. Блер свій перший візит здійснив до США[1].

Випробуванням на міцність “особливих відносин” США та Великобританії стало іракське питання. Після терористичних актів 11 вересня 2001 року у США Т.Блер одним із перших висловив співчуття президентові США і заявив про готовність Великобританії допомогти американському народові у боротьбі з міжнародним тероризмом.

 Підтвердження “особливих відносин” Великобританії і США – це військова участь англійського контингенту в бойових діях в Афганістані, а згодом в Іраці. 20 березня 2003 року після закінчення терміну дії ультиматуму, де містилось попередження С.Хусейнові: уникнути війни можна лише шляхом негайного роззброєння або зречення влади, США і Великобританія без санкцій ООН та підтримки таких гравців на міжнародній арені як, Франція, Німеччина і Росія почали військову операцію проти Іраку. 9 квітня 2003 року війська союзників увійшли в Багдад і до середини місяця бойові дії завершилися. Підтримуючи США в їх політиці щодо Іраку, Великобританія посилює загальносвітовий опір міжнародному тероризму. Проте саме участь в іракській військовій кампанії вважають найбільшим прорахунком зовнішньої політики лейбористського уряду, про те, що уряд і розвідка сфабрикували інформацію про наявність зброї масового знищення в Іраці і потім це набуло розголосу. Саме це і зумовлює непідтримку британцями антиіракської операції [3].

Аналізуючи взаємовідносини Великої Британії зі Сполученими Штатами Америки під час правління уряду Т.Блера в контексті іракського питання, можна констатувати той факт, що британський прем’єр-міністр ніколи не відступав від курсу на координацію своїх зовніньополітичних кроків зі США. За це Тоні Блера неодноразово гостро критикували, звинувачуючи у всебічному “підіграванні” Сполученим Штатам [4]. На думку багатьох фахівців, фактично ця беззаперечна підтримка Лондоном всіх зовнішньополітичних акцій Вашингтона і призвела до найбільшого промаху Т.Блера у сфері зовнішньої політики – горезвісного “іракського питання”. Однак, за період прем’єрства Тоні Блера “особливі відносини” між країнами лише зміцнилися та трактувалися як відносини стратегічного партнерства.

Cписок використаних джерел та літератури:

1.                       Громико А.“Тони Блер Лимитед” / А.Громико [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globalaffairs.ru/number/n_84191.html

2.                       Зовнішня політика лейбористів: власний курс чи політика продовження торі? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua:8080/dspace/bitstream/handle/123456789/8786/13-Sokolov.pdf?sequence=1

3.                       Пик С.М. США – Велика Британія: «особливі відносини» – К.: Знання, 2006. – 283с.

4.                       Терентьев А.Торийская внешняя политика Тони Блера [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.by/portalus/modules/politics/readme.php?subaction=showfull&id=1142711454