З розвитком сучасних політичних, соціологічних та психологічний наук потреба у детальнішому вивченні таких явищ як фемінізм зростає. Дослідження його впливу на імідж політиків є необхідним тому що, конструктивне поєднання гендерних ролей в політичній діяльності, пропорційна представленість в ній лідерів жіночої і чоловічої статей суттєво збагачує суспільство, стимулює його творчу енергію, оптимізує процес прийняття рішень в інтересах різних соціальних груп.
Наукова новизна:
полягає у ґрунтовному вивченні впливу феміністичних переконань на політичний імідж жінки-лідера і її партії, та з’ясуванні нових методів формування іміджу, що дало змогу охарактеризувати особливості формування і функціонування політичного іміджу Маргарет Тетчер, Юлії Тимошенко, Глорії Стайнем, Галини Хавраєвої та Валентини Довженко.
Предмет дослідження:
формування та функціонування політичного іміджу під впливом феміністичних ідей в українському та світовому комунікаційному просторі.
Основний текст:
Пошук ефективних шляхів соціально-політичного розвитку України, яка перебуває в стані сутнісної трансформації, викликає підвищений інтерес дослідників до проблеми іміджу політичного лідера, зокрема, до його гендерних характеристик, визначення переваг, які можуть з’явитися внаслідок диференціації та інтеграції жіночого і чоловічого лідерських начал [21].
Розкриваючи поняття політичного іміджу, можна представити його як своєрідне уявлення населення про ідеальне втілення образу політика або політичної організації, що цілеспрямовано формується й покликане справити емоційно-психологічний вплив на певних осіб із метою популяризації, політичної реклами тощо [18].
Політичний імідж, як справедливо зазначають автори колективної монографії «Аналітика. Експертиза. Прогнозування», містить три групи характеристик:
персональні якості і недоліки особи, його особистісні, фізичні та психофізіологічні особливості, характер, вольові риси тощо;
соціальні характеристики – соціальне походження, належність до певної політичної партії, угруповання, професійної групи, національність і т. ін.
соціальні очікування та можливі пріоритети дій політичного лідера у випадку отримання мандату, перемога на виборах, що знаходить своє втілення у певній партійно-ідеологічній платформі, визначеному політичному курсі, прогнозованій соціальній політиці тощо [4, c.115 – 116].
Традиційно проблему створення іміджу політика вивчали без врахування його статі. Можливо, це пояснюється тим, що лідерська роль апріорно вважалась маскулінною. Справді, керівні державні посади, а також високі посади у політичних партіях обіймають переважно чоловіки, які й формують політику держави в її «чоловічому вбранні». Проте логічно буде припустити, що жінка-політик зможе компетентніше оцінити проблеми жінок, що вона адекватно представлятиме саме жіночу частину населення. Зрозуміло, що для цього жінка-політик повинна мати позитивний імідж, який відповідає рівню політичної свідомості сучасного суспільства [3].
Конструктивне поєднання гендерних ролей в політичній діяльності, пропорційна представленість в ній лідерів від жінок і чоловіків суттєво збагачує суспільство, стимулює його творчу енергію, оптимізує процес прийняття рішень. Адже інтереси тієї чи іншої соціальної групи можуть бути належно враховані, якщо їх представники, за слвоами Ч.Філліпса, становитимуть не менше як 30 відсотків від загальної чисельності осіб, які причетні до прийняття політичних рішень. У країнах із високим рівнем жіночого представництва у структурах влади (Фінляндія – 39,0 %, Норвегія – 35,8 %, Швеція – 33,5 %, Данія – 33,0 %) краще, ніж деінде, вирішуються проблеми екології, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, досягається злагода у суспільному організмі [22]. При цьому від жінок-політиків очікують не тільки захисту соціальних інтересів населення, конструктивного і активного вирішення специфічно жіночих проблем, а й іншого, відмінного від чоловіків, стилю роботи, способів розв’язання проблем.
На цьому «тлі» чоловіки-політики не дуже виграють, демонструючи «класичний» набір маскулінних ознак (владність, агресивність). Якщо поглянути на найпопулярніших українських політиків, то можна побачити, що найпривабливішими для електорату виявляються саме фемінні їх риси – поступливість, що інтерпретується як гнучкість, уміння запобігати конфліктам і вирішувати їх, розрядка напружених ситуацій, відмова від своїх претензій, амбіцій в гострих ситуаціях, тяжіння до стабільності і передбачливість, а також «легка» емпатичність, яка інтерпретується як самопрезентація, уміння «подати» себе. Головна ознака українських політиків-жінок – їх чітка позиція, нехай навіть висловлена в істеричному тоні. Тоді як у чоловіків – суцільна обтічність і невизначеність. Цілком ймовірно, що саме жінки-політики – останній стратегічний ресурс України [22].
Вважається, що жінка-політик має більш складний імідж, ніж політик-чоловік. Вона повинна мати в своєму іміджевому портреті певні «чоловічі» риси (звідси – «залізна леді» Маргарет Тетчер, або «сталева леді» Мадлен Олбрайт). Але на загал у неї повинні переважати суто жіночі риси. Можливо, що такий «пульсуючий» імідж створює ускладнення для жінки-політика і заважає аудиторії пристосуватися до неї: тільки аудиторія починає звикати до «чоловічої» поведінки жінки-політика, раптом починає діяти жіноча іміджева модель. В результаті, не виникає необхідного рівня звикання, розпізнавання і передбачуваності [5, c.237].
Дослідження впливу фемінізму на імідж політиків є необхідним тому що, поєднання в політиці лідерів-жінок і лідерів-чоловіків рааціоналізує процес прийняття політичних рішень.
Повертаючись до поняття фемінізму, варто ствердити, що загальноприйнятої дефініції поняття «фемінізм» немає. У літературі існує більше 300 тлумачень цього терміну.
Поняття фемінізму в науковий обіг впровадив французький соціаліст-утопіст Шарль Фур’є у кінці XVIII ст. Він вважав, що «соціальний стан жінок є мірилом суспільного прогресу». Фур’є іменував феміністами прихильників жіночого рівноправ’я [2, с.10].
Початок емансипації жінок відноситься до Великої французької революції, а поява терміну «emancipation de la femme»- до епохи липневої революції 1830 р. Але первинний жіночий рух виник в Північній Америці – в період війни за Незалежність 1775-1783рр [21].
Природно, що про нерівноправне становище «слабкої статі» замислювалися і раніше. Вже в XVII столітті з’являються думки про те, що жінка народжується з тією ж здатністю бути вільною, повноцінною особою, що і чоловік.
Найпоширеніша точка зору зв’язує витоки фемінізму з культом людини в епоху Відродження. У зв’язку з цим зазвичай називаються імена перших італійських жінок-письменниць Ізотти Ногаролли, Лаури Черети і, особливо, венеціанки за народженням, яка творила у Франції, Крістіни Пізанської (1364-1430рр.), автора «Книги про Град Жіночий» [7].
Упродовж усього XVIII ст. жінки європейських країн брали активну участь у житті суспільства. Велика кількість жінок працювала на себе і мала економічну незалежність; простолюдинки вільно відвідувати публічні місця, а світські пані, організовуючи свої салони, намагалися втручатися через їхніх відвідувачів – своїх друзів – у політику. У спільному хорі вимог свободи від деспотизму жінки просили визнання своїх прав на цивільне життя: на освіту, на працю, на пошану в сім’ї і суспільстві [21].
У Франції на початку Великої французької революції 1789 почав виходити перший журнал, присвячений боротьбі жінок за рівність, виникли жіночі революційні клуби, члени яких брали участь у політичній боротьбі [30].
У США свій голос на захист жіночих прав першою підняла Абіґейл Сміт Адамс (1744-1818), яку вважають першою американською феміністкою. В історію увійшла її знаменита фраза «Ми не почнемо підкорятися законам, у прийнятті яких ми не брали участь, і владі, яка не представляє наших інтересів» [2, c.11].
З середини ХІХ ст. і в Старому, і в Новому Світі освічені жінки привілейованого класу почали активніше включатися в суспільне життя, вимагаючи політичного рівноправ’я. Основні центри боротьби за нього опинилися у другій половині 19 ст. в Великій Британії і США, тому англійський термін «суфражизм» (англ. suffrage), що означає виборче право взагалі, увійшов до історії як визначення політичного напрямку у фемінізмі [21].
На зламі століть британський парламент ухвалив закони, що надали право неодруженим забезпеченим жінкам вступати до університетів, медичних шкіл, володіти власністю і управляти нею (з 1882), а з 1894 дав жінкам право голосу на місцевих виборах [7].
Велика французька революція 1789 р. і Російська революція 1917 р. внесли зміни в законодавство про шлюб і сім’ю, що зрівнювала жінок в правах з чоловіками. Своєрідною течією у фемінізмі початку 20 ст. були анархо-феміністські організації. Теоретиком анархо-фемінізму вважається американка Ема Голдман («Червона Ема»), яка вважала, що жінку визволяє не право голосу або право вибору роботи, а особиста самостійність, психологічна незалежність і свобода від норм «загальноприйнятої моральності» [22].
Остання хвиля руху за звільнення жінок почалася на Заході в другій половині ХХ століття, під час так званих «бурхливих шістдесятих», коли потужний потік лівого руху захлеснув США і Західну Європу.
На початку 60-х пробудження соціальної жіночої самосвідомості було пов’язане з підйомом ліворадикальних рухів (студентською революцією 1968 року) і формуванням нових соціальних теорій. Спільна вимога феміністок «другої хвилі» – боротьба за право не лише обирати, але увійти самим у владні структури [21]. Під час підйому «другої хвилі» різні направлення у фемінізмі остаточно розділилися, після чого феміністки поставили питання про визнання плюральності самого поняття «фемінізми», яке почало уживатися замість терміну «напрямок у фемінізмі» [2, c.11].
З первинних маленьких груп стали виникати потужніші організації, такі, наприклад, як Національна Організація для Жінок або Ліга Жінок-виборців що впливали на політичні і виборчі кампанії в США.
Найбільшу кількість прихильників й досі має ліберальний фемінізм. Його відродження пов’язане з книгою американської феміністки Бетті Фрідан «Містика Жіночності» (1963), яка доводить, що сучасні білі американки середньго класу не мають рівних з чоловіками можливостей реалізації прав, прописаних в законах.
На сучасному етапі суспільного розвитку відбуваються глобальні зміни в тій ролі, яку грають жінки у всіх сферах життя – політиці, виробництві, економіці. Цей процес супроводжується зростанням жіночої самосвідомості. Надбанням громадськості стає все більша кількість раніше невідомих історичних фактів, що доводять не останню їх роль в багатьох важливих подіях. І це дає можливість тому, щоб пред’явити свої права на рівну з чоловіками участь в політичному і соціальному житті. Не можна сказати, що історики зовсім не приділяють увагу проблемам жіночого руху, але основна увага приділяється дослідженню сфер діяльності жінок – виконуваної ними роботи, створених ними організацій, зміна поглядів в питанні про розділення статей. При цьому дослідники уникають вивчення політичних аспектів, вважаючи політику долею чоловіків, або сприймаючи політичну діяльність жінок як засіб досягнення інших цілей, а не як самостійний вигляд активності.
Щоб детально охарактеризувати вплив феміністичних поглядів на імідж жінки-політика, потрібно розповісти про окремих представниць таких ідей у політиці. Серед них можна виділити колишнього прем’єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер, екс-прем’єр-міністра України Юлію Тимошенко, американську феміністку, письменницю та політика Глорію Стайнем, лідера Народної партії жінок Росії Галину Хавраєву та керівника українського політичного об’єднання «Жінки за майбутнє» Валентину Довженко. В політичних установках вищезгаданих політиків містяться феміністичні ідеї, які відповідно було проаналізовано в науковій статті.
Щоб визначити імідж «жінки-феміністки», перш за все потрібно почати з зовнішнього аспекту. Таке визначення зовнішньому іміджу феміністки дає журнал моди й стилю «Осінка»: феміністка – самостійна жінка з дещо маскулінними зовнішніми рисами, яка прагне затвердитися як незалежна особа; одягається без урахування своїх «жіночих принад», в основному в спортивному або «міському» стилях [18].
Феміністичним іміджем можна назвати зовнішній імідж Маргарет Тетчер, першої і єдиної жінки-прем’єр-міністра Великобританії.
«Залізна леді» Маргарет Тетчер стала видатним імідж-менеджером у післявоєнній Британії. Маючи підтримку з боку радника у сфері громадських зв’язків Гордона Ріса, вона мала честь стати «made-over» – більш переконливою для потенційних виборців. Після обрання її лідером консервативної партії, Маргарет Тетчер, як і інші політики, яким вдалося досягти високого державного статусу, перестала приділяти увагу своєму іміджу. Вона виглядала саме так, як їй хотілося. Виступала в тому ж стилі. Він здавався їй досить природним, невимушеним, з характерним акцентом на високий клас [13]. Образно кажучи, її характер повторювався в зачісці: закріплене начесане волосся здавалося шоломом воїна, і мало хто із сторонніх знав, що від природи волосся у неї було м’яке, тоненьке, ніжне – як у дитини. «Залізна леді» уникала усього, що могло зруйнувати цю ретельну зачіску: плавання в басейні, прогулянок в дощовий день, вентиляторів, сильних протягів [14]. За підтримки того самого радника Маргарет найняла репетитора, з яким займалася поліпшенням вимови. Артикуляцію і вибір костюмів готувалися іноді навіть з надмірною увагою. Тетчер визнала те, що одяг містить месидж. Вона зрозуміла, що правильний вибір виражає індивідуальність. На думку колишнього радника Маргарет Брендана Брюса, персональний імідж будь-якого політичного діяча грає найважливішу роль в його кар’єрі. Усі складові відомої особи – одяг, зачіска, макіяж, містять інформацію про політику, яку відмінно розуміють виборці. Частково імідж кожного політика разом з навичками і особистими якостями, відноситися до влади, авторитету і деяких інших політичних атрибутів. Оскільки торі практикували комерційну рекламу, вони стали акцентувати свою увагу на іміджі до того, як ту ж політику стали використовувати їх опоненти [13].
Тетчер завжди була неприборкною оптимісткою, глибоко переконаною в тому, що знає куди йти. Її чесність надихалася і оновлювалася виборцями, які самі не мали такої прямої чесності. Один автор політичних біографій, який не належав до її енергійних шанувальників, написав про неї наступне: «Увесь її стиль побудований на домінуванні. Жоден з її колег досі ніколи не стикався з більш твердим, владним лідером. Було помітно, що це її постійний стиль ведення справи, і це стало ще більш явним, коли, програвши усім чоловікам на виборній компанії в 1975 році, вона вимушена була повільно і наполегливо підніматися на нову висоту над ними. З її умінням розбиратися у фактах і цифрах і постійним страхом упустити вагомий аргумент, вона здавалася настільки впевненою в собі, що нікому і в голову не приходило припустити, що там приховується така невпевненість, яку важко собі навіть уявити. Були у неї прибічники, були і супротивники, не було тільки нікого байдужого» [14].
Ця рішуча і упевнена жінка не збиралася капітулювати перед всезаперечуюючими дурнями або бюрократами, тому що у неї діставало мужність дотримуватися своїх переконань. Усі завжди знали, на якій стороні стоїть Тетчер з будь-якої проблеми, і «тетчеризм», до усього іншого, означав платформу, яка була абсолютно зрозуміла як її прибічникам, так і супротивникам в рівній мірі. Тетчер ніколи не розтягувала обговорення спірних проблем, що, мабуть, і пояснює чому її кінець-кінцем обирали на три повні терміни для управління країною, і, зрозуміло, вона вважатиметься одним з найбільших прем’єр-міністрів в історії Англії [13].
Тетчер любила сперечатися і була настільки честолюбна, що це дратувало її супротивників, особливо чоловіків, які не могли собі уявити такої потужної рішучості в жінках. Тетчер бентежила і лякала чоловіків своєю непохитною стійкістю в питаннях, в яких, за її переконанням, вона мала рацію. Ось що вона сама говорить про це: «Я не тверда, Я надзвичайно м’яка. Але я ніколи не дам себе зацькувати. Мені боляче усвідомлювати, як хтось прагне направляти спрямовувати мене кудись проти мого бажання…. Я – лідер зграї. Але що це за.лідер, якщо він не веде зграю за собою? Звичайно, вони за мною. Якби вони були переді мною, то вони і були б лідерами» (Британське телебачення, 1980р.) [14].
М.Тетчер любила повторювати: «Якщо ви хочете, щоб щось було сказане, попросіть це зробити чоловіка; якщо хочете, щоб щось було зроблено, попросіть про це жінку». Також Тетчер цитувала Софокла: «Коли жінка стала рівною чоловікові, вона набула переваги над ним» [13].
Приклади прямолінійності Тетчер є видимими в кожному аспекті її лідерства. З приводу своєї статі вона повідомила «Daily Mirror» (у березні 1980 року) : «Я прагну не помічати, що я – жінка. Я дивлюся на себе як на прем’єр-міністра». З приводу фемінізму: «Феміністки все більше шкодять жіночому питанню, що вони тільки й можуть робити, перекрикуючи нас, щоб, не дай бог, ми що-небудь не змогли зробити» [14].
Природно, свою політику Маргарет Тетчер вважала виключно правильною. І була впевнена, що визнання помилок ослабить її імідж «залізної леді», дасть британцям основу сумніватися в силі і правоті її політики [5, с.280].
Жінки, що обіймають політичні посади, дуже часто серед своїх політичних установок наголошують на тих «жіночих» проблемах, що безпосередньо описуються фемінізмом. Найчастіше це питання нерівності чоловіків і жінок у правовому, професійному, сімейному, моральному та інших аспектах.
В Україні, з її іманентно патріархальною культурою, спокійно уживаються берегині на п’єдесталах, наративи про видатних українок та їх історичну роль і тотальний страх жіночності у всіх публічних сферах. Леся Українка – єдиний чоловік в українській літературі, Юлія Тимошенко – в політиці. Остання відзначилась «чоловічою» жорсткістю висловлювань і розкішними «жіночними» сукнями на зустрічах жінок-політиків. І те, й інше кардинально відрізняло її від європейських колег, які воліють бути менш жіночними в одязі та більш м’якими в політиці – в сенсі підвищеної уваги до потреб громадян [16].
«Впродовж всіх інших трьохсот шістдесяти чотирьох днів головна турбота про родину лягає на жіночі плечі. І ви ніколи не скаржитесь, ніколи не сварите долю, бо ви сильні, вольові та красиві – незалежно від віку», – зазначала екс-прем’єр. А чоловіків я хочу попередити! Якщо хоч один з вас наважиться образити жінку – матиме справу з прем’єр-міністром», – зауважувала Тимошенко [20].
Імідж Ю. Тимошенко називають «новим українським фемінізмом». Це яскраво відображено у зовнішньому вигляді та поведінці політика під час її зустрічі з Комісаром ЄС з питань зовнішніх відносин Бенітою Ферреро-Вальднер в Брюсселі 28 лютого 2008 року. Екс-премьєр-міністр України зробила усе можливе, щоб на тлі інших жінок-політиків з’явитися в новому образі «залізної леді нашого часу». Висловлювання екс-прем’єра, м’яко кажучи, відрізнялися не жіночою твердістю, і помітно вибивали з колії інших високопоставлених пані.
Якщо представниці великої політики інших країн, пропонуючи «жіночий погляд» на політику, намагалися підкреслити в собі м’якість і здатність до компромісів на противагу чоловічої безкомпромісності і жорсткої лінії поведінки, то Тимошенко демонструвала «новий український фемінізм» – поєднання різкої, і місцями навіть агресивної лінії поведінки з елегантною і по-жіночому сексуальною зовнішністю.
А у вітальному слові з нагоди 8 Березня екс-прем’єр висловилась так: «Це той день, коли чоловіки чесно визнають, що їм неможливо жити без нас. Вони готують нам сніданки, прибирають в квартирах і мовчки дякують долі за те, що 8 Березня трапляється один раз в рік» [10].
Приклад Юлії Тимошенко – один з найяскравіших і успішніших прикладів маніпулювання жіночністю. Архівні фото з персонального сайту показують, як мінявся образ від строгої ділової леді з темним волоссям до милої, «жіночної» жінки, дбайливої, підкреслено стильної, – симбіоз Берегині і Барбі. Зміну іміджу Ю. Тимошенко можна пояснити спробами притягнути електорат Західної України, де дуже сильні патріархальні стереотипи.
Особливо яскраве прагнення підкреслити власну жіночність проявилося під час роботи на посту прем’єр-міністра : на утвердженні власної кандидатури в парламенті (лютий 2005р.). Юлія Тимошенко з’явилася в сукні з мереживами, а через декілька місяців потім утвердження на посаді знялася в ексклюзиві для журналу ELLE (травень 2005р.). Свою жіночність Юлія Тимошенко підкреслює за допомогою одягу; новини про її особисте життя (за винятком вінчання дочки) – велика рідкість в українських ЗМІ.
Після зняття з посади прем’єр-міністра Ю. Тимошенко серед інших своїх масок успішно експлуатує традиційний для української культури образ жінки-жертви, скривдженої, але чесної, яка наполегливо бореться за справедливість. Популізм у поєднанні з «милим» образом дав вражаючий результат – 22,27%, друге місце на парламентських виборах 2006 року [1].
Загальна концепція гендерної рівності між чоловіками і жінками означає рівність прав, обов’язків і можливостей в усіх сферах життя і є умовою успішного розвитку суспільства. При цьому «рівність статей» ні в якому разі не передбачає уподібнення статей, ігнорування статевих психологічних відмінностей. «Рівність прав» означає наділення відповідними правовими гарантіями осіб жіночої та чоловічої статі в усіх сферах людського буття. Питання про рівність прав повинне враховувати специфіку чоловіків і жінок, їх статеві особливості, потреби, інтереси й уподобання.
Суть проблеми в політичному плані полягає не у тому, щоб досягти надання однакових прав особам різної статі, а насамперед у тому, аби створити такі умови суспільного життя, щоб жінка і чоловік справді були спроможні реалізувати себе повноцінно як у громадському, професійному, так і в особистому житті. Рівність прав таким чином передбачає рівність можливостей біологічної, психологічної, особистісної, соціальної актуалізації сутнісних сил жінки і чоловіка [3].
«Жінки не моральніші, ніж чоловіки, але менше зіпсовані владою, – розповідає Глорія Стайнем, некоронований лідер жіночого руху в Сполучених Штатах з 1970 року, – Жінка ж ніколи не хоче бути кращою або першою, вона завжди і у всьому прагне бути єдиною. Усвідомлює вона це чи ні – питання другої, але на підсвідомому рівні це формує її відношення до всього навколишнього світу. Для неї найголовніша мета і спонукальний стимул до дії – стати єдиною владаркою того, що допомагає їй усвідомлювати навколишній світ і задовольняти свої інтереси. Ідеологія володіння і накопичення для жінки носить базисний власницький характер».
Жінок, здібних до професійної політичної діяльності так само мало, як і чоловіків. А ті, які мають до цього не тільки інтерес, але і талант, мають потребу з боку чоловіків в організації їх діяльності. Тому що основним позитивним чинником жіночого впливу на політику якраз і є її бачення того, що відбувається.
Взаємодія чоловічого і жіночого інтелекту в політиці на даному етапі розвитку людства необхідніша для чоловіків, чим для жінок» [12].
Глорія Стайнем – феміністка, ім’я якої спадає на думку всякий раз, коли обговорюються важливі питання, пов’язані з відношенням до устоїв жінки. Вона не лише перебуває в центрі вирішення усіх жіночих питань, як політичними так і громадськими засобами, вона ще і різносторонньо обдарована жінка з почуттям власної гідності і високим інтелектом. Глорія Стайнем стала довіреною особою еліти, благодійником слабких, другом багатих; міцно увійшла до суспільної свідомості як ідеальний наставник для усіх вільних і мислячих жінок у всьому світі. У бурхливі сімдесяті вона дала світу вираження «radical chic» (радикальна жінка), додавши новий аспект в рух, націлений на зміну суспільства [9].
Слід зазначити, що права жінок стояли на останньому місці під час її «тенденційного періоду» в бурхливі шестидесяті. У ці ранні роки Стайнем була надзвичайно захоплена громадською свідомістю. Жіноче питання тоді не було головним в списку її пріоритетів. Так було до того, як почала спливати проблема абортів і «Поправка про рівність прав», які виникли в сімдесятих, пробудивши в ній загострену чутливість до специфічно жіночих питань. Ці проблеми змінили систему пріоритетів Стайнем, і в 70-80х роках в її список входять виключно жіночі проблеми:
1. Вільне планування сім’ї жінкою.
2. Заохочення і збалансування кар’єри і сім’ї і приділення більшої уваги і пошани традиційно жіночим заняттям.
3. Демократичність сім’ї з розподілом сімейних обов’язків між чоловіком і дружиною.
4. Розподіл культури і політики з метою гарантії серйозного відношення чоловіків до життєвих проблем жінок.
Стайнем об’єдналася з конгресменами Белою Абзуг і Ширлі Чізолм, та жіночою активісткою і письменницею Бетті Фріден в липні 1971 року для формування Національних жіночих політичних зборів, які допомагали жінкам вступати в політичну боротьбу за високі пости. Потім вона брала участь в створенні Альянсу активних жінок, не оподатковувану організацію для мобілізації кольорових, що не входили в середній клас, жінок, щоб кинути виклик економічним силам дискримінації. Її багатоплановий привабливий образ, журналістські роботи, висловлювання і участь в політичній боротьбі з приводу вирішення різних питань – усе це дозволило їй швидко набути іміджу лідера.
Вплив Стайнем і її успіх були причиною того, що вона була проголошена найбільш впливовою жінкою Америки журналом «Harper’ s Bazaar» у вересні 1983 року. Цю нагороду вона отримала за свою роботу, яку називала «Рожевий комірець для гетто». Стайнем говорить: «У жінки завжди є вибір: фемінізм або мазохізм. В той час, як дуже важливо, щоб жінки дістали можливість бути політиками, космонавтами, сантехніками, це не повинно накладати відбиток на життя тих, хто займається чисто жіночою роботою» [9]. У Стайнем була унікальна здатність функціонувати в діаметрально протилежних ролях. Вона була сильною, але не різкою; інтелектуальною, але близькою по духу робочому класу; привабливою, але в прийнятній для жінки формі. Її почуття гумору часто обеззброює емоційно заряджену аудиторію – як її послідовників так і супротивників. Це поєднання рис допомогло їй вплинути на жінок, що мають відношення до політичних виборів, конституційного закону і дискримінації.
Якщо говорити про політичні організації, то яскравим прикладом спроби вирішення проблеми входження жінок на рівні з чоловіками до сучасної системи влади можна вказати особливості участі у виборах до Російської Державної Думи 1993р. політичної партії «Жінки Росії», яка в результаті цього отримала 8,1% голосів виборців.
Від самого початку свого існування (2008р.) Народна партія жінок Росії не була підтримана офіційною владою Росії. Але політологи, почувши тоді про це об’єднання, дружно зійшлися в думці, що як мінімум 15% виборців віддадуть голоси новій партії з яскравою програмою «Зробити очевидне сьогодні», з доброю репутацією, з впевненим лідерським імджем, з реальними шансами «прибрати до рук» жіночу електоральну нішу, яка, разом з близькими їм по духу чоловіками просто величезна.
Голова Народної Партії жінок Росії, Галина Федорівна Хавраєва стверджує: «Кожен живе сам по собі, не розуміючи, що лише у згоді з іншими і з природою він зможе увійти до того, що настане завтра. Руйнівна сила, що втілюється в чоловікові, може бути приборкана лише силою любові, яку дарує жінка, що несе в собі факел безсмертя» [15].
Однією з головних цілей, позначених у програмі Хавраєвої, є така, позначена ООН, що припускає рівність чоловіка і жінки, таке розширення прав і можливостей жінки, щоб вона змогла, використовуючи інструменти влади, ЗМІ, Інтернету, свій особистий вплив на чоловіка – разом з ним визначити кроки, які повинні зробити народи Землі спільно, – заради свого порятунку. Головна мета даної політичної ідеї – забезпечити продуктивнішу участь жінки у владних структурах усіх рівнів, зняти напругу між соціальними шарами, сприяти стабільності і безпеці суспільства.
Лідер НПЖР, що сміло заслуговує на характеризування політичного іміджу як бунтарського та лідерського, Галина Хавраєва відстоює таку позицію: «Хоча «влада» – слово жіночого роду, але вигляд у неї чоловічий. Характер недбалий і злодійкуватий. Прийшла пора надати образу влади жіночий вигляд. Як дбайлива хазяйка, як заклопотана долею нащадків мати, вона не дозволить грабувати країну, розоряти її надра, вбивати народ.
ЗМІ, Інтернет заповнені матеріалами, принизливими по відношенню до жінки, що стверджують, зокрема, що сучасну сім’ю руйнує жінка.
По численних дослідженнях загрозливо наростає кількість так званих «цивільних» шлюбів, коли пари не бажають зв’язувати себе юридичними відносинами. При цьому психологічно жінки вважають себе неодмінно заміжніми, а чоловіки – неодруженими. Діти, батьки яких знаходяться в «цивільному» шлюбі, фізично і розумово помітно поступаються своїм одноліткам з повноцінних сімей. Прагнучи набути фінансової незалежності, жінка часто жертвує сімейними інтересами заради кар’єри» [15].
У політичній історії був випадок, коли в 1993 році гендерний рух «Жінки Росії» отримав на парламентських виборах 8% голосів і створив свою фракцію в Держдумі. Проте заступник генерального директора Центру політтехнологій Олексій Макаркін вважає, що це був особливий випадок: «Москва після розстрілу Державної Думи знаходилася, по суті, на порозі громадянської війни, і з’явився електорат, готовий голосувати за наймиролюбнішу силу яка точно не стрілятиме з бронетанкової техніки. Крім того, була криза недовіри як до президента, так і до протилежної сторони, що захищала Верховну раду, і «Жінки Росії» вписалися в цю тенденцію» [18].
До того ж, нагадує аналітик, цей рух експлуатував регіональну мережу і структуру Союзу жінок Росії Алевтини Федулової, що існувала ще з радянських часів. У 1995 році «Жінки Росії» в Думу не пройшли, набравши на виборах лише 4,6%, а до 1999 року рух розвалився. Одна з його видатних діячок Катерина Лахова увійшла до блоку «Вітчизна – Уся Росія» і згодом в «Єдину Росію», а пані Федулова повела на вибори залишки партії, яка цього разу отримала усього лише 2%.
На цьому, вважає Олексій Макаркін, електоральний потенціал жіночих партій в Росії був вичерпаний. «Такий рух має шанси тільки на стадії становлення політичної системи, зараз воно нікому не потрібне», – вважає експерт [18].
Користь рівності представників обох статей у керівництві визначають два аргументи:
справедливості, який базується на парламентській системі репрезентативної демократії. Становлячи більше половини населення, жінки мають право становити більше половини владних органів. Суспільство, у якому жінки не становлять частину політичної системи, не може вважатися справедливим суспільством.
ефективності, який базується на ідеї, що жінки є людським ресурсом у суспільстві й саме жінки можуть принести в політику інший досвід.
Ці аргументи: справедливості і ефективності – складають два аспекти демократії. Отже, влада для того, щоб вважатися справді демократичною, повинна базуватися на справедливості й ефективності, а також досвіді як чоловіків, так і жінок [18].
З цього приводу голова «Жіночої громади» Марія Драч висловлювалася, що «сьогодні в Україні немає і не повинно бути таких структур державної влади, які були б табуйовані для жіночої участі… Врешті-решт, для того, щоб вирішувати гендерні проблеми через структури державної влади, ми повинні брати участь у самому процесі управління» [1].
Звернемось до українських жіночих політичних сил і їх лідерів. Передвиборча програма Всеукраїнського політичного об’єднання «Жінки за майбутнє» містить план сприяти побудові «суспільства, в якому поважають та підтримують жінку-матір, визнають жінку-професіонала, цінують нарівні з чоловіком її працю».
Керівником партії є Довженко Валентина Іванівна. Окрім керівництва згаданим Всеукраїнським політичним об’єднанням, Валентина Іванівна є членом Наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна – дітям», членом Президії Спілки жінок України та головою правління Всеукраїнського благодійний фонду «Надії і добра» [10].
В передвиборчій програмі 2002 року до мети своєї дільяності політична партія України ЖЗМ відносила наступні принципи:
суспільство, в якому поважають та підтримують жінку-матір, визнають жінку-професіонала, цінують нарівні з чоловіком її працю;
рівні права та можливості для жінок і чоловіків; [11]
Керівник української політичної партії «Жінки за майбутнє», Довженко Валентина Іванівна не є прихильники адміністративних методів. Свій політичний імідж вона формує як такий, що представляє нових українських консерваторів, при цьому виступаючи за еволюційне входження жінок в політику заради того, щоб політика ставала більш миротворчою, більш турботливою, більш компромісною. Політик стверджує: «Я йду в політику для того, щоб допомогти чоловікам розв’язувати існуючі проблеми і створювати перспективу, яка була б краща, ніж сьогодення. Я вважаю навколишній світ світом чоловічих привілеїв».
Партія «Жінки за майбутнє» у передбиборчій боротьбі 2002 року заслужила імідж такої, яку чимало аналітиків зараховують до розряду так званих «технологічних» партій, тобто тих, які своєю швидкою «розкруткою» завдячують вмілому застосуванню відповідних виборчих технологій та доступу до адмінресурсу [10]. Але й у поєднанні з артикулюванням «Жінками за майбутнє» вічних жіночих цінностей цей «мікст» не зміг допомогти ЖЗМ увійти в число переможців тодішніх виборів, враховуючи навіть те, що об’єднання «Жінки за майбутнє» мало другий результат за обсягом витрат на політичну рекламу на телебаченні (6,6 млн.). Найбільше коштів на рекламування безпосередньо партії та на інші соціально-політичні проекти витратила СДПУ(о) – 11,4 млн. грн [6].
Багато аналітиків стали називати ЖЗМ «святом високих технологій», «римейком російського проекту «Жінки Росії» та киргизької «Демократичної партії жінок», «жіночою партією, яку фінансують заможні чоловіки», і, як наслідок позиції партії та її керівника на політичній арені різко впали [10].
Долучення до політичної програми діяльності ідей щодо рівності чоловіків і жінок у всіх аспектах життя позитивно впливають на імідж політичних партій та їх керівників. В той час відверте наголошення на вказаних феміністичних ідеях спричиняє яскраво виражене протистояння цим ідеям решти політичних сил на основі того принципу, що така критика дасть можливість останнім показати свої політичні програми як більш помірковані та лояльні.
В другому розділі курсової роботи було охарактеризовано феміністичні ідеї та зовнішні образи, що так чи інакше мають вагомий вплив на формування іміджу жінок-політиків політиків. Вплив феміністичних поглядів на імідж жінки-політика яскраво прослідковується в діяльності таких представниць політики, як колишній прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер, екс-прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, американська письменниця й політик, Глорія Стайнем, лідер Народної партії жінок Росії, Галина Хавраєва і керівник українського політичного об’єднання «Жінки за майбутнє» Валентина Довженко.
Феміністичний образ «залізної леді» Маргарет Тетчер привласнений і своєрідно відображений у зовнішньому іміджі українського політика Юлії Тимошенко через поєднання у Юлії Володимирівни різкої, і місцями навіть агресивної лінії поведінки з елегантною і по-жіночому сексуальною зовнішністю.
Серед основних проблем, які хвилюють згаданих політиків є нерівність чоловіків і жінок у правовому, професійному, сімейному, моральному аспектах.
Американський політик кінця ХХ століття, Глорія Стайнем, стверджує, що чоловік і жінка повинні бути рівними у всіх сферах життя, адже вони не просто доповнюють один одного. Вони неповноцінні, не розвиваються всесторонньо, якщо не взаємодіють в загальних процесах. Жінок, здібних до професійної політичної діяльності так само мало, як і чоловіків. А ті, які мають до цього не тільки інтерес, але і талант, мають потребу з боку чоловіків в організації їх діяльності.
Подібні позиції стосовно цього питання відстоюють керівники політичних партій Народна партія жінок Росії та «Жінки за майбутнє». Лідер НПЖР Галина Хавраєва стверджує, що теперішній інформаційний світ заповнений матеріалами, принизливими по відношенню до жінки, що стверджують, зокрема, що сучасну сім’ю руйнує жінка. Валентина Хавраєва у свою чергу відмічає, що навколишній світ світом чоловічих привілеїв, і саме тому політиці потрібні жінки.
Отже, демократичне суспільство не може прийняти ситуацію, коли половина населення частково або повністю відмежована від ухвалення політичних рішень, важливих для всього суспільства. Тим більше, суспільство не може прийняти ситуацію, коли половина населення є маргіналізованою стосовно своїх основних громадянських прав і обов’язків. Наше суспільство, яке претендує називатися демократичним, має забезпечити рівні можливості всім своїм членам – як чоловікам, так і жінкам.
Висновки:
Розвиток суспільства, його стабільність або дефініції тісно пов’язані з розвитком особистості взагалі і особистостей жінки та чоловіка зокрема. Стратегія розвитку ХХІ століття спрямована на утвердження основ гендерної рівноваги, гендерної демократії, статевої збалансованості в суспільстві. Без демократичного розвитку особистості як чоловіка, так і жінки неможлива демократизація всіх сфер світобачення.
Фемінізм у даний час залишається вагомим соціальним рухом, що досяг найбільших успіхів у області культури. Не дивлячись на передбачення ери постфемінізму, зберігається ґендерна нерівність жінок, що залишається в центрі уваги фемінізму у всіх його формах.
Активність неурядових жіночих організацій, динаміка їх розвитку під тиском життєвих реалій сприяють удосконаленню законодавства та правових механізмів, забезпечують поліпшення становища жінок, утверджують гендерну рівноправність у суспільстві. Саме в репрезентації цих інтересів і полягає основна місія жіночих організацій.
Феміністичний образ «залізної леді» Маргарет Тетчер привласнений і своєрідно відображений у зовнішньому іміджі українського політика Юлії Тимошенко. В результаті цього остання заслужила називатись “новою українською феміністкою”. Цей іміджевий образ пояснюється поєднанням у Юлії Володимирівни різкої, і місцями навіть агресивної лінії поведінки з елегантною і по-жіночому сексуальною зовнішністю.
Серед основних проблем, які хвилюють згаданих політиків є нерівність чоловіків і жінок у правовому, професійному, сімейному, моральному аспектах.
Одна з найвпливовіших жінок Америки кінця ХХ століття, Глорія Стайнем, стверджує, що чоловік і жінка повинні бути рівними у всіх сферах життя, адже вони не просто доповнюють один одного. Вони неповноцінні, не розвиваються всесторонньо, якщо не взаємодіють в загальних процесах. Жінок, здібних до професійної політичної діяльності так само мало, як і чоловіків. А ті, які мають до цього не тільки інтерес, але і талант, мають потребу з боку чоловіків в організації їх діяльності.
Подібні позиції стосовно цього питання відстоюють керівники політичних партій Народна партія жінок Росії та «Жінки за майбутнє». Лідер НПЖР Галина Хавраєва стверджує, що теперішній інформаційний світ заповнений матеріалами, принизливими по відношенню до жінки, що стверджують, зокрема, що сучасну сім’ю руйнує жінка. Валентина Хавраєва у свою чергу відмічає, що навколишній світ світом чоловічих привілеїв, і саме тому політиці потрібні жінки.
Отже, слід змінити ситуацію, за якою значне відсторонення жінки від системи управління сьогодні є логічним результатом попереднього розвитку суспільства.
Безумовно, проблема конструктивного поєднання гендерних ролей в політичній діяльності, пропорційна представленість в ній лідерів-жінок і лідерів-чоловіків суттєво збагачує суспільство, стимулює його творчу енергію, оптимізує процес прийняття рішень. Ця проблема, безперечно, потребує не тільки соціально-політичного контролю за впровадженням основних принципів гендерної рівності в життя нашого суспільства, а й наукової рефлексії.
Список використаних джерел та літератури:
1. Грабовська І. Проблеми і перспективи жінки у сучасній українській політиці [текст]/ І.Грабовська. – К: Сучасність. – 2001. – № 6. – 55с.
2. Кісь О. Дефініції фемінізму [текст] / О. Кісь. – К: НКЧ. – 2000– № 7. – 15с.
3. Константинова В. Н. Женщины и проблемы политического лидерства // Женщины и социальная политика (гендерный аспект) [текст] / Отв. ред. З. Я. Хоткина. – М., 1992. – С:107 – 116.
4. Макаренко Є.А. Аналітика. Експертиза. Прогнозування: Монографія [текст]/ Є.А. Макаренко, М.М. Рижков, М.А. Ожеван. – К., 2003. – 175с.
5. Мельник Т. М. Гендер у політиці: Основи теорії гендеру: навч. посіб. [текст] / Т.М. Мельник. – К., „К.І.С.”, 2004. – 535 с.
6. Виборчі сюжети та післявиборчі ескізи [електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=1895. – Заголовок з екрану.
7. Вікіпедія [електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://uk.wikipedia.org/wiki/Фемінізм. – Заголовок з екрану.
8. Гендер у політиці: проблеми та перспективи запровадження [електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.dcz.gov.ua/chk/control/uk/publish/article;jsessionid=78CB8D5172D56C4F3F31ED68F1DF7E7D?art_id=5744&cat_id=1032569. – Заголовок з екрану.
9. Глория Стайнем [електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.peoples.ru/state/politics/steinem/. – Заголовок з екрану.
10. Довженко В. Ми потривожимо свiт чоловiчих привілеїв [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/44633/. – Заголовок з екрану.
11. «Жінки за майбутнє» Всеукраїнське Політичне об’єднання [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dovzhenko.openua.net/extra.php. – Заголовок з екрану.
12. Жіночі партії або партнерські [електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://bereginya.donetsk.ua/politychni-zhinochi-organizaciji/zhinochi-partiji-abo-partnerski/2/. – Заголовок з екрану.
13. Маргарет Тэтчер [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.peoples.ru/state/politics/thatcher/index.html. – Заголовок з екрану.
14. Маргарет Тэтчер: железная, бронзовая, разная [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://antrakt.ng.ru/figure/2008-10-10/9_thatcher.html. – Заголовок з екрану.
http://www.history.org.ua/JournALL/xxx/15_1/10.pdf. – Заголовок з екрану.
15. Народная партия женщин Росии (НПЖР) [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://npzhr.ru/. – Заголовок з екрану.
16. Перегуда Е. Тимошенко в Брюсселе представила “новый украинский феминизм” [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://unian.net/rus/news/news-240095.html. – Заголовок з екрану.
17. Передвиборчі сіті на виборця закинуто [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.deputat.org.ua/pp_analit_301.htm. – Заголовок з екрану.
18. Політичне рекламування. Імідж. [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://st.zu.edu.ua/polit/lekciya_17(13).htm. – Заголовок з екрану.
19. Політичний словник . Фемінізм в політиці [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.Femnzm-V-Poltic-4958.html. – Заголовок з екрану.
20. Тимошенко попереджає чоловіків, що матимуть справу з нею, якщо ображатимуть жінок [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kyiv.proua.com/country/2008/03/07/101627.html. – Заголовок з екрану.
21. Фемінізм як він є [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.liveinternet.ru/community/2336014/post80855230/. – Заголовок з екрану.
22. Филлипс Ч. Феминизм и семья: историко-социологический анализ [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.socio.msu.ru/l/library. – Заголовок з екрану.