Дослідження даної проблематики є необхідністю, адже генезис та ескалація внутрішньо-релігійних протиріч в Кримській уммі на сучасному етапі переживає процес відродження та реінтеграції у нове для нього суспільне буття, вони стали ще одним підтвердженням складності й багаторівневості релігійних процесів в умовах конфліктогенного соціального середовища. Конфліктогена ситуація спричинена проникненням нових радикальних ісламських течій.
Ключові слова: Генезис, ескалація, іслам, реінтеграція, конфліктогеність, Україна.
The study of this problem is necessary, because the genesis and escalation of intra-religious conflicts in the Crimean Ummah, at present going through a process of recovery and reintegration into a new social life for him became yet another confirmation of complexity and multires religious conflict processes in a social environment. Konfliktohena situation caused by the penetration of new radical Islamic movements.
Keywords: genesis, escalation, Islam, reintegration, konfliktohenist, Ukraine.
Індикаторами наявності внутрішньоісламських протиріч у мусульманській уммі Україні є: гострі розбіжності між Духовними управліннями мусульман України і Криму; між релігійними інституціями та органами самоуправління мусульманського населення; між нововиниклими конкуруючими мусульманськими управліннями і центрами; автономізація мусульманських громад; розшарування і політизація мусульманської умми країни. Найвиразніше процеси політизації внутрішньоісламських протиріч проявилися в Кримській автономії, де у конфліктну взаємодію були втягнуті суб’єкти і духовної, і світської ієрархії мусульманської спільноти, а діяльність зарубіжних релігійних центрів стала постійним фактором загострення суспільно-політичної ситуації.
Проблему сучасних підходів вивчення діалогу між мусульманськими організаціями досліджували такі вчені: Джерела, на які спирається автор, змістовно й тематично розділені на чотири групи. По-перше, праці, присвячені осмисленню ісламу як історично-культурного феномену (І.В. Вайнтруб, Л.Д. Владиченко, О.С. Кісельов, Я. Полотнюк тощо). По-друге, вітчизняний науковий доробок з проблем історії ісламу та розвитку його правової системи, зокрема роботи М.Ю. Бабія, В.Й. Лубського, І.В. Куліша, М.В. Лубської, О.Н. Сагана, Т.В. Хазир-Огли та ін. третя групу склали наукові статті, індивідуальні та колективні монографії, які означують етнонаціональні аспекти буття ісламу в Україні, насамперед особливості формування етнорелігійної ідентичності, проблеми інтеграції кримськотатарських репатріантів в український соціум – праці О.А. Габріеляна, В.Е. Григорянця, С.І. Данилова, С.І. Здіорука, І.М. Семиволоса, Г.М. Яворської тощо. Четверта група джерел – це вітчизняні і зарубіжні наробки загального релігієзнавчо-конфліктологічного змісту, де, в тому числі, дискутуються проблеми внутрішньо-ісламських протиріч і конфліктів: Т.Г. Горбаченко, С.І. Здіорука, А.Г. Здравомислова, А.М. Колодного, В.М. Нагаєва, В.В.Наумкіна тощо. В окрему групу виділені праці російських ісламознавців – С.М. Абашина, В.В. Волкова, О.В. Ігнатенка, О.В. Малашенка, С.М. Червонної – які означили феноменологічний підхід до проблеми вивчення внутрішньо-ісламських протиріч.
Завдання статті полягає у спробі дослідити проблеми вивчення внутрішньо-ісламських протиріч в Криму.
Конфлікти між прихильниками ДУМК і ХТІ на ґрунті боротьби за право контролю над кримськими мечетями в останні роки помітно частішають. З огляду на це, на першій сесії V Курултая кримськотатарського народу, яка відбулася в грудні 2009 р., лідер Меджлісу М.Джемільов заявив, що органи національного самоуправління кримських татар і Муфтіяту не повинні допускати ситуацій, коли в мечетях хоч якісь посади займають представники сект.
Самі прибічники ХТІ вважають, що в їхній організації існують два (ненасильницьких) напрями роботи. Перший – політичний. Це створення ісламської держави, але тільки в тих мусульманських державах, де є для цього необхідні умови: переважно мусульманське населення, що сповідує іслам, та наявність арабської мови спілкування. До України та Криму ця умова незастосовна, тому тут політичну роботу «ХТІ» не веде й ісламську державу тут будувати не збирається. Ми ведемо ідейно-просвітницьку роботу, котра і є другим напрямом нашої діяльності. Причому ведемо її в рамках законів України, – відзначає Абдуселям, один із активістів «Хізб-ут-Тахрір» в Криму.
В ісламі (у т.ч. політичному ісламі) чітко простежується розмежування між організаціями консервативними і модерністськими. До консервативного крила з цілковитою певністю можна віднести «такфіритів».
Правоохоронні органи АРК стверджують, що лідерами «такфіритів» оголошений священний «джихад» усім «невірним» і підготовлені списки осіб, які підлягають фізичному знищенню через опір поширенню цієї ідеології та спроби похитнути її авторитет серед окремих мусульманських громад Криму. Декотрі імами отримували від членів секти записки погрозливого характеру. За відомостями правоохоронних органів Криму, чисельність такфіритів наразі незначна – близько 50-70 осіб, але їх законспірована діяльність набуває кримінального характеру, аж до замахів на духовних осіб (с.Крци, Сімферопольський р-н). [1, с.233].
ГУ МВС України в АР Крим у 2011 році звернулося до Верховної Ради та Ради Міністрів автономії із закликом заборонити реєстрацію радикальних течій та вжити заходів із заборони діяльності подібних організацій у встановленому законом порядку. Однак, підставою заборонити реєстрацію та діяльність релігійної організації може бути лише порушення нею закону, а виявити порушення закону у віроповчальній царині, теологічних дебатах – досить складна справа.
Легітимізувалися у мусульманській уммі Криму і представники ісламського хабашитського руху. Офіційна доктрина хабашитів висуває за мету формування основ «ліберального ісламу», його адаптації до норм і стандартів громадянського суспільства, протидію поширенню радикальних та екстремістських течій вагабітського напряму в ісламі.
Хабашизм отримав свою назву за ім’ям Абдуллаха аль-Харарі аль-Хабаши (аль-Абдарі), вихідця з Ефіопії, котрий все життя присвятив роз’ясненню небезпеки ісламських екстремістських течій. Ця релігійна школа не має своєї офіційної назви, але оприсутнена в різних державах.
Протистояння між представниками Муфтіяту і прибічниками хабашитів, одним із основних осередків яких є автономна мусульманська громада п.Ісмаїл-Бей м. Євпаторія, набуло затяжного характеру й іноді переростає у фізичні зіткнення. ДУМУ під керівництвом Ахмеда Таміма неодноразово чинило спроби консолідувати мусульманські громади України, і передовсім Криму, під своїм керівництвом. Хабашитам вже вдалося домогтися істотних успіхів: число прихильників цієї релігійної течії значно зросло в м. Сімферополі, Бахчисараї, Євпаторії, Сімферопольському, Бахчисарайськом і Сакському районах. За словами Муфтія мусульман Криму Е.Аблаєва, низка мусульманських громад у Запорізькій та Херсонській областях, створені там кримськими татарами і раніше підпорядковані ДУМК, вже «захоплені» прибічниками А.Таміма.
У теперішній час спостерігається чергова спроба ДУМУ закріпитися на півострові. Судячи з ресурсів, що задіяні в цій кампанії, шансів на успіх у А.Таміма в останнє десятиліття побільшало. Не виключено, що свою роль відіграла в цьому передвиборна ситуація в Україні 2012 року, яка спонукала політичних гравців інвестувати проекти, що дошкуляли конкурентам. Крім того, певне закріплення на півострові прихильників «Хізб-ут-Тахрір» і вагабітів надає Ахмеду Таміму непогані пропагандистські козирі. [1, с. 255].
Створення Духовного центру мусульман Криму поза юрисдикцією кримського Муфтіяту було негативно сприйняте мусульманськими інституціями в Україні, що сформувало додатковий конфліктогенний чинник всередині мусульманського середовища. Зауважимо, що А.Тамім відмовився увійти до Ради представників духовних управлінь і центрів мусульман України, створеної при Держкомнацрелігій України напередодні згадуваної вище конференції в Євпаторії. [7].
Діяльність хабашитів у Криму не тільки збільшила потенціал конфліктогенності всередині мусульманської умми, але й створила прецедент її організаційного здрібнення. Підтвердженням цього можуть слугувати усе частіші факти звернень груп мусульман до Республіканського комітету АР Крим у справах релігій з метою отримання консультацій щодо порядку правової реєстрації мусульманських релігійних центрів. Від початку 2005 р. в ісламському середовищі Криму відмічена також діяльність раніше невідомих в автономії мусульманських місіонерів теблігів. В одному з чисел кримськотатарської газети «Хидает» повідомлялося про виникнення у деяких населених пунктах півострова груп мусульман, що іменували себе «теблікджилер» («проповідники» – кр.татар.). Поява у мусульманському середовищі зазначених «теблігів» свідчила про первинну стадію розгортання на півострові мережі громад ісламської релігійної течії «Табліг-і Джамаат» («Спільнота заклику»). [6].
Таким чином, під тиском зовнішніх множинних релігійно-політичних впливів у сучасній уммі Криму сформувалося сприятливе середовище для вкорінення різних ісламських течій і рухів. Недальновидна й непослідовна взаємодія ДУМК з новоутворюваними мусульманськими громадами сприяла їх автономізації та політизації. Крім того, ДУМК самоусунулося від процесу координації діяльності мусульманських навчальних закладів Криму, фактично віддавши їх під контроль турецьким та арабським релігійним і громадським організаціям.. [2].
Процеси внтурішньо-ісламського конфесіонального розмежування, конкуренції та поляризації мусульманських конфесій, течій і рухів, витворення нових релігійних інституцій вже набули в автономії сталого характеру. Є всі підстави твердити і про усталення тенденції прогресуючого послаблення впливу Меджлісу і ДУМК на мусульман Криму, що робить ймовірним консолідацію у ближній перспективі їх ідеологічних опонентів у деяке релігійно-політичне об’єднання, здатне скласти серйозну конкуренцію. Соціальною базою для такого об’єднання, що претендуватиме на роль нового центру впливу у кримсько-татарському середовищі, може стати блок непідконтрольних ДУМК автономних мусульманських громад із опозиційним кримсько-татарського національного руху. [3].
Все це примушує серйозно міркувати про загрози радикалізації мусульманського середовища. У науковому загалі наразі зіткнулися полярні точки зору щодо буттєвості та перспектив радикального ісламу в Україні. Згідно з «міфом про радикальний іслам» – є одним із найбільш поширених (понад те, свідомо насаджуваних) міфів, передусім навколо ісламських процесів в АР Крим, який наполегливо вживлюється у масову свідомість від кінця ХХ ст. Його головними творцями є політичні діячі та мас-медіа, а метою дискредитація процесу мусульманського відродження в Криму. Альтернативна позиція потрактовує процес радикалізації ісламу в АРК як реальну небезпеку, здатну втілитися у небажані й загрозливі наслідки. Зволікання у вирішенні проблем і потреб одного із корінних етносів та зростаюча присутність зарубіжного ісламу розглядаються як такі, що здатні « актуалізувати ісламський чинник» на півострові аж до активних екстремістських форм його вияву. [4, с. 176].
Уся складність і важкоздоланність цієї проблеми полягає в тому, що радикалізація та екстремізація мусульманського середовища спричинюється цілим комплексом факторів, які глибоко вкорінені в реаліях суспільного буття. Зазначені фактори можна умовно об’єднати в кілька груп: перша група – охоплює чинники позарелігійного порядку, тобто соціально-економічні, державно-політичні, міжнаціональні, правові та ін. умови буття, які впливають на громадську й індивідуальну свідомість та активність віруючих мусульман; друга група – це власне релігійні чинники, насамперед проблеми, протиріччя, конфлікти внутрішньо-ісламського розвитку, організаційні, ідеологічні, кланові протистояння всередині умми; третя група – зовнішні геополітичні, етнорелігійні, релігійно-ідеологічні впливи різної сили і характеру, політична активізація світової умми та перетворення Криму на перехрестя різновекторних інтересів Росії, Туреччини, Арабського Сходу, США тощо. [5].
Отже від кінця ХVІІІ до середини ХХ ст. мусульманська умма Криму була вимушена відчайдушно обороняти власну ісламську ідентичність, прагнучи зберегти місцеві, звичаєві, національні й загально-ісламські традиції кримських татар в іноетнічному православно-слов’янському оточенні. Ця обставина, серед іншого, вплинула і на генезис протиріч всередині мусульманської спільноти. Розбіжність в соціальному становищі різних верств мусульманського населення, в мірі лояльності духівництва