Анотація

В даній статті розглянуто основні напрями військово-технічного співробітництва Російської Федерації із Сирійською Арабською Республікою. Визначено вплив його розвитку на відносини між державами.

Ключові слова: Сирія, Росія, військово-технічне співробітництво, озброєння, військово-морська база.

Аннотация

В данной статье рассмотрены основные направления военно-технического сотрудничества Российской Федерации с Сирийской Арабской Республикой. Определено влияние их развития на отношения между государствами.

Ключевые слова: Сирия, Россия, военно-техническое сотрудничество, вооружения, военно-морская база.

Annotation

In this article the main directions of military-technical cooperation between Russian Federation and Syrian Arab Republic are observed. The influence of its development is defined.

Keywords: Syria, Russia, military cooperation, armaments and naval base.

 

Російська зовнішня політика щодо Близького Сходу і до Сирії зокрема – це політика, головним чином направлена на переслідування традиційних політичних та економічних інтересів в регіоні і захист російських південних кордонів.

Сучасні російсько-сирійські відносини базуються на довготривалій співпраці між державами. Однією з пріоритетних сфер співробітництва між державами є військово-технічна. Отримавши незалежність у 1946 році молода Сирійська держава, яка ніколи не була багатою на енергоресурси порівняно з іншими державами Близькосхідного регіону, здійснювала спроби  стати лідером серед арабських країн. Потреба зміцнення військової могутності для забезпечення економічної та політичної безпеки призвела до необхідності активізації взаємин з давнім союзником та партнером Сирії ― Радянським Союзом, а в подальшому з Російською Федерацією.

З моменту встановлення радянсько-сирійських відносин, Москва розпочала надавати Дамаску не лише дипломатичну та економічну, а й військову допомогу, яка була необхідна в мірі поглиблення сирійсько-ізраїльських протиріч.

В період існування Радянського Союзу, дві держави досить успішно розвивали військово-технічне співробітництво. Одним з найбільших успіхів радянського уряду стало підписання «Угоди про базування об’єктів ВМФ СРСР» в 1971 році, яка на сьогодні є єдиною російською військовою базою в далекому зарубіжжі, де базуються бойові кораблі ВМФ РФ.[8]

Загалом основними напрямками військового співробітництва СРСР та Сирії були:

• поставки зброї і військової техніки;
• допомога в підготовці штабів, військ, освоєнні, експлуатації та ремонті озброєння і техніки, що надавалися Радянським Союзом;
• надання допомоги у створенні різних об’єктів військового призначення;
• організація в Сирії ліцензійного виробництва зброї і військової техніки;
• ремонт сирійської військової техніки в СРСР і надання допомоги у створенні ремонтної бази Збройних сил Сирії.[7]

Призупинення радянсько-сирійських відносин відбулося з приходом до влади СРСР М. Хрущова, прагненням якого було розвиток відносин Радянського Союзу з іншими державами Близького Сходу. Ще однією причиною, яка негативно вплинула на відносини САР та СРСР був розпад Радянського Союзу, закінчення Холодної війни та непродумана близькосхідна політика уряду Росії.

Після розпаду СРСР військово-технічне співробітництво почало носити епізодичний характер. Так, в 1992-1993 роках були підписані контракти на поставку в САР танків, вартість яких становила близько 270 млн. доларів., а в 1998-1999 роках ― протитанкових ракетних комплексів на суму 65 млн. доларів. Окрім цього РФ поставляла в САР стрілецьку зброю.[4]

Окрім того,  1991 році Середземноморська ескадра припинила своє існування, але пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ в  місті Тартус залишився. Потреба в ньому неодноразово підтверджувалася. Зокрема, для забезпечення постійної присутності кораблів ВМФ Росії поблизу Югославії навесні 1999 року і діяльності російських кораблів в рамках антитерористичної операції «Активні зусилля» (з 2006 року) з метою запобігання незаконного транзиту по Середземному морю зброї та компонентів зброї масового знищення.

Після тривалої перерви в міждержавних відносинах, у тому числі у військово-технічному співробітництві між Сирією і Росією, в січні 2005 року президент Сирії Башар Асад відвідав Москву. Під час візиту було вирішено не тільки питання щодо врегулювання заборгованості САР перед РФ щодо раніше наданих колишнім СРСР кредитам, який уряд САР відмовлявся визнавати після розпаду СРСР. Поза увагою більшості ЗМІ залишилися військово-політичні та стратегічні наслідки московських переговорів. Можна припустити, що між двома країнами існують додаткові угоди, в яких передбачені взаємні зобов’язання в плані подальшого розширення військово-технічного співробітництва. Були проведені переговори про придбання російських зенітних комплексів «Панцир», зенітних ракетних комплексів ближньої дії «Стрелец», що складаються із зв’язки двох-чотирьох пускових установок ракет «Игла». Ймовірно, остаточно вирішені питання і про постачання Сирії винищувачів Су-27 і МіГ-29, додаткові поставки Су-24, а також закупівля та модернізація засобів ППО ЗРК – С-75 «Двіна», С-125 «Печора-2А», С-200 «Ангара», «Куб», «Квадрат», «Оса», протитанкових ракет «Корнет-Е» і «Метис-М» ​​загальною вартістю 138 млн. доларів.[8]

Окрім того, слід відзначити ще одну причину чому РФ вирішила прийняти рішення щодо списання значного боргу САР ― прагнення до продовження війни між САР та Ізраїлем, якого вважають основним непотоплюваним авіаносцем США на Близькому Сході.

Після візиту президента Сирії до Росії почалися човникові візити державних чиновників Москви і Дамаска, які уточнювали питання подальшого військово-технічного співробітництва. З 2000 року по вересень 2005 року включно, Росія поставляла тільки боєприпаси для стрілецької зброї та збільшила вдвічі (до 60 осіб) кількість сирійських слухачів військових академій.

У вересні 2005 року відбувся візит начальника генерального штабу сирійської армії корпусного генерал Алі Хабіба. Після переговорів на Арбатській площі, де розташована російське Міністерство оборони, він відвідав кілька оборонних підприємств, у тому числі Тульське конструкторське бюро приладобудування, яке є розробником близько 130 зразків озброєння і техніки. Велику увагу було приділено зенітному ракетно-гарматного комплексу «Панцир».

Наприкінці січня 2006 року із відповідним триденним візитом до Сирії прибув начальник російського Генерального штабу генерал армії Юрій Балуєвський. Переговори в Дамаску, так само як у Москві, проходили за закритими дверима. Однак, за підсумками переговорів Алі Хабіб заявив, що «Сирія завжди буде відстоювати свої права і не відступиться від них, розраховуючи на допомогу друзів, в числі яких Російська Федерація». [2] Візити начальників генеральних штабів, мабуть, стали підставою для розробки відповідних домовленостей про постачання Росією до Сирії військової техніки та озброєнь.

Сирія в обмін на поставки озброєнь дала згоду на розширення військово-морської присутності Росії в Середземноморському регіоні. Було розпочато поглиблення дна в сирійському порту Тартус, де в радянські часи кораблі 5-ї оперативної флотилії проводили ремонт і поповнення матеріальних запасів.

Як уже було зазначено, у 1991 році, після розвалу СРСР, Середземноморська ескадра припинила своє існування, але пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ в Сирії залишився. У 1991-2007 роках здійснювалися разові походи кораблів ВМФ Росії в Середземне море, кораблі користувалися пунктом в Тартусі для поповнення запасів палива і продовольства.[1]

У 2009 році в Тартусі пройшли роботи з модернізації об’єкту. Силами російських інженерних команд було модернізовано плавпричал, яким довго не користувалися. За допомогою водолазів було піднято 16 якорів (по 50 тонн кожен), що утримують плавпричал, їх було замінено на нові. Крім того, були відновлені бетонні покриття, проведені зварювальні та фарбувальні роботи, прокладено підводний трубопровід для прісної води. Ще в 2009 році РФ продемонструвала, що Тартус для Росії має стратегічне значення не тільки, як єдина військова база в Середземному морі, але і як зона на Близькому Сході, якій РФ надає важливого значення.[6]

У 2010-2012 роках передбачалося здійснення модернізації причального фронту, після завершення якої пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ став би повноцінною військово-морською базою з можливістю базування важких кораблів, у тому числі крейсерів і авіаносців. Проте з початком сирійського конфлікту плани по модернізації призупинилися.

У зв’язку з громадянською війною в САР, йшла мова про виведення персоналу з бази в сирійському Тартусі, проте офіційні джерела Міноборони РФ заперечили даний факт. В 2014 році Росія висунула заяви щодо бажання модернізації своєї бази, яка в майбутньому перетвориться в укріплений пункт, здатний відбити атаки з усіх напрямків і приймати велику кількість військових кораблів.[5]

В ході громадянської війни військове співробітництво набрало нових обертів. РФ підтримує чинний уряд Сирії на чолі з президентом Башаром Асадом (при владі з 2000 року) та надає безпосередню військову допомогу без якої авторитарний режим був би повалений. Падіння режиму Б. Асада було б представлено як серйозний провал російської зовнішньої політики і негативно б позначилося б на позиціях РФ на Близькому і Середньому Сході. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що Сирія ще довго буде критично залежна від військової допомоги Москви, і не варто забувати про інтерес Росії щодо Тартусу.

В рамках військово-технічного співробітництва, слід виокремити військову базу Росії в Тартусі, яка є одним з основних чинників впливу РФ не лише на територію Сирії, а й на Близького Сходу загалом.

Після застосування хімічної зброї в серпні 2013 року в Сирії, уряд Російської Федерації засудив такі дії, проте чинив спроби перешкоджання проведенню розслідування на території Дамаску. Крім того, уряд РФ заявив, що це провокація з боку західних держав задля подальшої інтервенції в САР. Проте, після переговорів із США, міністр закордонних справ РФ заявив, що сторони погодилися на об’єктивне розслідування хімічної атаки та закликав уряд Сирії сприяти розслідуванню.[8]

Отже, військово-технічна співпраця безумовно посідає важливе значення у відносинах між Російською Федерацією та Сирійською Арабською Республікою, які в рамках такого співробітництва керуються виключно власними інтересами.

Ця сфера співпраці зародилася ще  в 1970-х роках і активно розвивається до сьогоднішнього дня. З того часу, Сирія стала «головним клієнтом» Москви в закупівлі військового озброєння. З 80-х років ХХ ст. Москва надає Дамаску необхідні технології та персонал для модернізації військової сфери. Після розвалу Радянського Союзу відносини Росії та САР частково призупиняються, винятком не стає і військова сфера. Така перерва у відносинах між державами існувала до моменту підписання в 2005 році договору про списання сирійського боргу і про надання гарантій на придбання військової техніки з боку САР.

 

 

Список використаних джерел та літератури:

 

1. Военные базы РФ за границей. Справка [Электронный ресурс] – Режим доступа к ресурсу: http://ria.ru/spravka/20100215/209344182.html
2. Грошков И. Балуевский побывал в Сирии [Электронный ресурс] / Иван Грошков // 2006 – Режим доступа к ресурсу: http://www.ng.ru/world/2006-02-02/5_baluevski.html
3. Евсеев В. В. Некоторые аспекты российско-сирийского сотрудничества [Электронный ресурс] / В. В. Евсеев – Режим доступу до ресурсу: http://www.iimes.ru/rus/stat/2008/04-03-08b.htm
4. Развитие отношений между Сирийской Арабской Республикой и Советским Союзом 1970-1991 гг. [Электронный ресурс]. – 1993. – Режим доступа к ресурсу: http://www.dissercat.com/content/razvitie-otnoshenii-mezhdu-siriiskoi-arabskoi-respublikoi-i-sovetskim-soyuzom-1970-1991
5. Россия модернизирует военно-морскую базу в Тартусе [Электронный ресурс] – Режим доступа ресурсу: http://syriaunion.com/340-rossiya-moderniziruet-voenno-morskuyu-bazu-v-tartuse/
6. Россия начала модернизацию базы ВМФ в Сирии [Электронный ресурс] – Режим доступа кресурсу: http://lenta.ru/news/2009/07/20/fleet/
7. Советско-сирийское военное сотрудничество [Электронный ресурс] – Режим доступа к ресурсу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Советско-сирийское_военное_сотрудничество#cite_note-95
8. Хімічна зброя: Росія закликала Сирію сприяти експертам ООН [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2013/08/130823_russia_syria_investigation_ko
9. Цыганок А. Д. Российско-сирийское военно-техническое сотрудничество [Электронный ресурс] / А. Д. Цыганок. – Режим доступа к ресурсу: http://www.iimes.ru/rus/stat/2006/08-06-06.htm