УДК 327(497.11)

Шевцов Р. М.

Студент 5 курсу НаУОА

Науковий керівник: Корнійчук Л. В.,

кандидат історичних наук, старший викладач

 

ВІДНОСИНИ СЕРБІЇ З РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ: ВПЛИВ НА ЄВРОІНТЕГРАЦІЮ ДЕРЖАВИ

У статті досліджено особливості відносин Сербії з Російською Федерацією та їх вплив на євроінтеграційні процеси балканської держави. Проаналізовано історичні, культурні, економічні та геополітичні чинники, що визначають характер двосторонніх відносин. Визначено ключові сфери російського впливу в Сербії, зокрема енергетичну залежність, політичну підтримку щодо питання Косово, а також військову та релігійно-культурну взаємодію. Обґрунтовано дуальність сербської зовнішньої політики та її наслідки для процесу європейської інтеграції, особливо після повномасштабного російського вторгнення в Україну.

Ключові слова: Сербія, рф, Європейський Союз, європейська інтеграція, Західні Балкани.

 

Shevtsov R.

RELATIONS BETWEEN SERBIA AND THE RUSSIAN FEDERATION: IMPACT ON THE STATE’S EUROPEAN INTEGRATION

The article examines the specifics of Serbia’s relations with the Russian Federation and their impact on the Balkan state’s European integration processes. It analyzes historical, cultural, economic and geopolitical factors that determine the nature of bilateral relations. It identifies key areas of Russian influence in Serbia, including energy dependence, political support for the Kosovo issue, as well as military and religious-cultural interaction. It substantiates the duality of Serbian foreign policy and its consequences for the process of European integration, especially after the full-scale Russian invasion of Ukraine.

Keywords: Serbia, Russia, European Union, European integration, Western Balkans.

 

Актуальність теми. Сербія залишається ключовою державою Західних Балкан, що прагне інтегруватись до Європейського Союзу, одночасно зберігаючи традиційно тісні зв’язки з Російською Федерацією. Така зовнішньополітична двовекторність створює значні виклики для євроінтеграційних прагнень Белграда, особливо в контексті погіршення відносин між Росією та ЄС після 2014 року та повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Сербське керівництво постійно балансує між вимогами ЄС щодо узгодження зовнішньої політики, включаючи запровадження санкцій проти Росії, та прагненням зберегти підтримку Москви у вирішенні косовського питання й енергетичній сфері, що значно ускладнює процес євроінтеграції країни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема відносин між Сербією і Російською Федерацією та їх вплив на євроінтеграційні перспективи Белграда привертає увагу значної кількості дослідників як в Україні, так і за кордоном. Українські дослідники основному  досліджували історичні та культурні аспекти сербсько-російських відносин.

Зарубіжних дослідників зосереджуються на проблемах гармонізації зовнішньої політики Сербії з вимогами ЄС. Значний внесок у дослідження російського впливу на Балканах зробили Д. Бечев, Я. Буґайські, Ф. Ейрмбрустер. Фундаментальні праці з проблематики зовнішньої політики Сербії належать М. Ковачевичу, Д. Пророковичу, М. Джуркович, які досліджують сербську «стратегію балансування» між різними центрами сили.

Особливої уваги заслуговують аналітичні матеріали Белградського центру безпекової політики, Інституту європейських студій, Фонду Конрада Аденауера та Європейської ради з міжнародних відносин, які містять актуальні дані щодо громадської думки, політичних процесів та економічних тенденцій у сербсько-російських відносинах. Водночас, у науковому дискурсі бракує комплексних досліджень, які б інтегрували політичні, економічні та культурні аспекти сербсько-російських відносин у контексті євроінтеграційних прагнень Белграда, особливо з урахуванням нової геополітичної реальності.

Мета статті – проаналізувати вплив відносин Сербії з Російською Федерацією в контексті їх впливу на євроінтеграційні процеси, а також окреслити перспективи трансформації двосторонніх відносин в умовах загострення геополітичного протистояння між Росією та Заходом.

Завдання дослідження: з’ясувати особливості впливу відносин Сербії з Російською Федерацією на євроінтеграцію Сербії; визначити основні інструменти російського впливу на Сербію та їх ефективність; оцінити перспективи євроінтеграції Сербії у цьому контексті.

Виклад основного матеріалу. Історичне коріння особливих відносин між сербським і російським народами сягає глибини століть і базується на спільності православної віри, слов’янського походження та кирилиці як основи писемності. Перші офіційні контакти між Сербією та Російською імперією датуються XVII століттям, коли в 1688 році патріарх Арсеній III Чарноєвич звернувся до царя Петра I з проханням про допомогу в боротьбі проти Османської імперії. Відтоді Росія неодноразово виступала захисником інтересів сербського народу на міжнародній арені, зокрема під час Російсько-турецьких війн XIX століття, які сприяли поступовому здобуттю Сербією незалежності.

Особливе значення для формування образу Росії як «захисника сербів» мала позиція Російської імперії під час Берлінського конгресу 1878 року, коли Петербург наполягав на визнанні незалежності Сербського князівства. Ця історична пам’ять була посилена спільною боротьбою під час Першої світової війни, коли вступ Росії у війну був мотивований, серед іншого, захистом Сербії після австро-угорського ультиматуму.

Новий етап у відносинах розпочався в 1990-х роках, коли Росія підтримала позицію Сербії щодо конфліктів у Боснії та Герцеговині, а особливо під час косовської кризи 1999 року. Рішуча опозиція Москви бомбардуванням НАТО території Югославії закріпила в сербській суспільній свідомості образ Росії як єдиного надійного союзника. Саме в цей період сформувалися ключові наративи сучасних сербсько-російських відносин, зокрема щодо спільного протистояння «західній гегемонії» та захисту традиційних цінностей.

Сучасний етап сербсько-російських відносин характеризується високим рівнем політичної взаємодії, особливо на тлі складного процесу європейської інтеграції Сербії. Ключовим питанням, що об’єднує зовнішньополітичні позиції двох країн, залишається проблема Косово. Російська Федерація послідовно не визнає незалежність Косова та використовує своє членство в Раді Безпеки ООН для блокування ініціатив, спрямованих на посилення міжнародного визнання косовської державності.

Як зазначається у дослідженні Європейської парламентської дослідницької служби, «у 1994 та 2015 роках Москва наклала вето на дві резолюції Ради Безпеки ООН, що засуджували насильство з боку боснійських сербів, причому остання резолюція кваліфікувала різанину в Сребрениці 1995 року як геноцид» [8]. Така підтримка Росією сербської позиції щодо Косова залишається одним із ключових факторів, що зумовлюють прагнення Белграда зберігати тісні відносини з Москвою, незважаючи на цілі євроінтеграції.

Сучасні політичні відносини між Белградом і Москвою характеризуються високим рівнем офіційної взаємодії при значній асиметрії інтересів та можливостей. Стратегічне партнерство було офіційно закріплене в 2013 році під час візиту президента В. Путіна до Белграда підписанням «Декларації про стратегічне партнерство». Документ передбачає розширення співробітництва в політичній, економічній, культурній та безпековій сферах.

Важливим аспектом політичних відносин є інтенсивність офіційних контактів на високому рівні. Протягом 2020-2023 років відбулася значна кількість двосторонніх візитів та зустрічей, включаючи декілька зустрічей президента Сербії Александара Вучича з президентом Росії Володимиром Путіним та регулярні контакти з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим. Ці контакти особливо помітні на тлі загального скорочення політичного діалогу між Росією та більшістю європейських країн після 2022 року.

Символічним проявом політичної близькості стало підписання у вересні 2022 року угоди про взаємні консультації у сфері зовнішньої політики між міністрами закордонних справ Сербії та Росії на полях Генеральної Асамблеї ООН [1]. Цей крок викликав значне занепокоєння в ЄС, оскільки суперечив очікуванням щодо узгодження Сербією своєї зовнішньої політики з позицією Євросоюзу як країни-кандидата.

Водночас, слід зазначити, що політичні відносини між Сербією та Росією залишаються значною мірою прагматичними, особливо з боку сербського керівництва. Президент Вучич, попри збереження тісних контактів з Москвою, продовжує декларувати євроінтеграцію як стратегічну мету Сербії та прагне уникнути повної міжнародної ізоляції через зв’язки з Росією [5].

Енергетична сфера залишається одним із ключових компонентів двосторонніх відносин між Сербією та Росією, створюючи значну асиметричну залежність. Як зазначають дослідники, «Росія зберігає економічний вплив особливо в енергетичному секторі в Сербії, оскільки забезпечує майже 100% імпорту газу країни, а російський енергетичний гігант Газпром володіє ключовою енергетичною інфраструктурою» [7].

Енергетична залежність Сербії від Росії посилюється структурою власності основних енергетичних активів країни. У 2008 році російська компанія «Газпром Нефть» придбала 51% акцій сербської нафтової компанії NIS (Naftna Industrija Srbije) за 400 мільйонів євро, хоча експерти оцінювали ринкову вартість компанії в 2,2 мільярда євро [7]. Ця угода, укладена за посередництва тодішнього прем’єр-міністра Сербії Воїслава Коштуніци, мала політичну мотивацію – забезпечити підтримку Москви щодо питання Косова та гарантію проходження нині вже скасованого газопроводу «Південний потік» через територію Сербії [10].

Росія активно використовує енергетичні зв’язки для політичного впливу на Сербію. Показовим прикладом стало оновлення газового контракту між Белградом і Газпромом у травні 2022 року [3], коли, незважаючи на війну в Україні та міжнародні санкції проти Росії, Сербія уклала нову трирічну газову угоду на вигідних умовах. Для Москви це стало інструментом підтримки Сербії у протистоянні тиску ЄС щодо приєднання до санкцій.

Водночас, попри значну енергетичну залежність, частка газу в загальному енергетичному балансі Сербії залишається відносно низькою – лише близько 13% [6], що певною мірою обмежує ефективність «газового важеля» як інструменту політичного тиску.

У сфері загальної торгівлі вплив Росії значно поступається ЄС. Згідно з даними МВФ за 2024 рік, на ЄС припадає понад 81% експорту Сербії та 57,9% імпорту, тоді як частка Росії становить лише 2,7% у експорті та 3,9% в імпорті. Така асиметрія економічних зв’язків створює об’єктивні передумови для поглиблення економічної інтеграції Сербії з ЄС, незважаючи на політичну риторику про важливість російського напрямку [8].

Важливо відзначити, що після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Сербія стала притулком для багатьох російських компаній та бізнесменів, які прагнуть уникнути міжнародних санкцій. У 2022 році спостерігався безпрецедентний приплив прямих іноземних інвестицій, який перевищив середній показник попередніх років на 500-600 мільйонів євро, а кількість зареєстрованих російських підприємств зросла в 12 разів порівняно з 2021 роком [4].

Військова співпраця залишається важливим елементом двосторонніх відносин між Сербією та Росією, хоча її інтенсивність дещо знизилася після початку повномасштабного вторгнення в Україну. На відміну від більшості країн регіону, які орієнтуються на НАТО в питаннях безпеки, Сербія з 2007 року офіційно проголосила політику військового нейтралітету, що дозволяє їй розвивати військову співпрацю одночасно з Росією та західними країнами.

Російсько-сербська військова співпраця розвивалася особливо інтенсивно протягом останнього десятиліття. Як зазначає Чанчар, «до теперішнього часу Сербія придбала у Росії винищувачі МіГ, зенітні системи Панцир-С1 та протитанкові керовані ракети Корнет. У відповідь Росія передала Белграду танки та бойові машини» [10]. Такі поставки військової техніки є частиною угоди про військово-технічну допомогу, підписаної обома сторонами у 2016 році для підтримки модернізації сербських збройних сил [1].

Важливим аспектом військової співпраці стали спільні військові навчання. У 2019 році було проведено 96 спільних навчань між збройними силами двох країн. Водночас, варто зазначити, що Сербія намагається балансувати цю співпрацю, проводячи також навчання з країнами НАТО. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну інтенсивність спільних навчань значно знизилася через міжнародний тиск на Белград.

Символічним проявом двостороннього військового співробітництва стало відкриття Російсько-сербського гуманітарного центру в Ніші у 2012 році. Хоча офіційно центр призначений для реагування на надзвичайні ситуації, західні країни висловлюють занепокоєння щодо можливого використання цього об’єкту для розвідувальної діяльності. Як зазначають дослідники, «центр вважається західними країнами розвідувальним центром і підозрюється у проведенні військових навчань для воєнізованих формувань» [10].

Важливо зазначити, що, незважаючи на тісні військові зв’язки з Росією, Сербія залишається учасницею програми НАТО «Партнерство заради миру» і проводить значно більше спільних навчань з НАТО, ніж з Росією. За даними дослідників, «у 2021 році Белград брав участь у 14 військових навчаннях з НАТО проти чотирьох подібних навчань з Росією» [10]. Це свідчить про прагматичний підхід сербського керівництва до питань безпеки та намагання балансувати між різними геополітичними центрами сили [2].

Одним із найбільш ефективних інструментів російського впливу в Сербії залишається інформаційна присутність та використання елементів «м’якої сили». Згідно з дослідженнями, «вплив Росії в Боснії і Герцеговині, Чорногорії та Сербії, можливо, найбільш помітний через її здатність просувати свої наративи та поширювати дезінформацію через (соціальні) медіа» [9].

Ключовими інструментами російської інформаційної присутності в Сербії є медіаресурси Russia Today Balkan та Sputnik, які публікують контент сербською мовою. Як зазначає Державний департамент США, ці медіаорганізації «використовують видимість звичайних міжнародних медіа-ресурсів для надання дезінформації та пропагандистської підтримки зовнішньополітичним цілям Кремля» [2]. Їхній вплив посилюється відсутністю обмежень на доступ до контенту та можливістю безкоштовного використання матеріалів іншими сербськими ЗМІ.

Російські наративи ефективно проникають у сербське інформаційне поле, формуючи позитивне сприйняття Росії серед широких верств населення. Згідно з дослідженням Європейської ради з міжнародних відносин, проведеним влітку 2021 року, 54% сербів розглядали Росію як союзника, а ще 41% – як необхідного партнера. Після початку повномасштабної війни в Україні ставлення сербів до Росії змінилося лише незначною мірою – опитування середини 2022 року показало, що 51% сербів вважають Росію своїм найважливішим партнером, 66% розглядають Москву як «найбільшого друга» своєї країни, а 61% сербів покладають відповідальність за спалах війни на Захід [7].

Важливу роль у просуванні російських наративів відіграють також проксі-групи та організації громадянського суспільства, що підтримуються Росією. Серед них виділяються байкерський клуб «Нічні вовки», ультранаціоналістична група «Сербська честь» та різноманітні православні братства. Ці організації активно просувають консервативні цінності, панслов’янську ідентичність та антизахідні наративи, створюючи сприятливе середовище для поширення російського впливу.

Тісні відносини Сербії з Росією створюють значні виклики для процесу європейської інтеграції країни, особливо в контексті погіршення відносин між Росією та ЄС. Як зазначають дослідники, «відносини Сербії з Росією продовжують перешкоджати повному зближенню з ЄС, зокрема коли йдеться про узгодження Сербії із Спільною зовнішньою та безпековою політикою ЄС» [1].

Найбільш гострим питанням у контексті євроінтеграції стала відмова Сербії приєднатися до санкцій ЄС проти Росії після повномасштабного вторгнення в Україну. Як зазначила сербська прем’єр-міністр Ана Брнабіч 10 лютого 2023 року, «відмова Сербії накласти санкції на свого союзника Росію є серед перешкод для швидшого процесу вступу до Європейського Союзу» [3], описуючи цей крок як «умову понад усі умови», встановлену ЄС-27.

Відсутність прогресу у гармонізації зовнішньої політики з ЄС негативно впливає на загальну динаміку переговорного процесу. Згідно з даними Європейської парламентської дослідницької служби, «результати Балканського барометра 2022 року показали, однак, що підтримка членства в ЄС дещо знизилася в усіх країнах Західних Балкан, при цьому 60% населення шести країн підтримували вступ до ЄС у 2022 році (порівняно з 62% у 2021 році)» [8]. Це свідчить про певне розчарування у перспективах євроінтеграції через повільний прогрес та «втому від розширення» в самому ЄС [6].

Важливим аспектом, що ускладнює євроінтеграцію Сербії, є її військова співпраця з Росією, особливо в контексті купівлі російського озброєння. Такі дії потенційно можуть зробити Сербію об’єктом вторинних санкцій з боку США відповідно до закону CAATSA (Countering America’s Adversaries Through Sanctions Act), що матиме серйозні економічні наслідки та негативно вплине на євроінтеграційні процеси.

Водночас, слід зазначити, що економічні реалії об’єктивно підштовхують Сербію до більш тісної інтеграції з ЄС, незважаючи на політичні декларації про важливість відносин з Росією. Той факт, що на ЄС припадає понад 80% сербського експорту, створює сильну економічну залежність, яка з часом може призвести до переорієнтації зовнішньої політики, особливо якщо Росія продовжуватиме залишатися під міжнародними санкціями.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року створило серйозні виклики для зовнішньої політики Сербії, змушуючи Белград балансувати між збереженням відносин з Москвою та прагненням продовжувати євроінтеграційний процес. Незважаючи на тиск з боку ЄС, Сербія стала єдиною країною-кандидатом на членство, яка відмовилася приєднатися до санкцій проти Росії, хоча підтримала резолюції ООН, що засуджують російську агресію.

Російське вторгнення призвело до певного зниження рівня двосторонньої співпраці через міжнародні санкції та обмеження. Зокрема, запланований візит Сергія Лаврова до Белграда у червні 2022 року був скасований через закриття повітряного простору сусідніми країнами для російських літаків. Це символічно продемонструвало обмеження, з якими стикаються сербсько-російські відносини в нових геополітичних умовах [3].

Війна в Україні також вплинула на енергетичну співпрацю. Через санкції ЄС проти Росії Сербія, навіть не приєднуючись до них офіційно, змушена поступово шукати альтернативні джерела енергії, оскільки стикається з практичними наслідками санкцій щодо транспортування російських енергоносіїв через території країн-членів ЄС. Це стимулює диверсифікацію енергетичних джерел та поступове зменшення залежності від Росії.

Водночас, проведене дослідження свідчить, що, «хоча вторгнення призвело до більш чітких розділових ліній між Росією та Заходом та зменшення російських фінансових і дипломатичних можливостей, ми спостерігаємо безперервність з точки зору російських стратегій та цілей» [6]. Росія продовжує активно використовувати доступні їй інструменти впливу, зокрема в інформаційній сфері та через підтримку проксі-груп.

Важливою зміною після початку війни стало збільшення міграції росіян до Сербії. За оцінками, близько 220 000 росіян переїхали до Сербії після початку війни, створюючи нову динаміку двосторонніх відносин на рівні міжлюдських контактів. Цікаво, що, за оцінками експертів, близько 40% російських мігрантів повністю протистоять війні, тоді як 60% мають більш нейтральну позицію, що свідчить про неоднорідність російської присутності в країні [10].

Сучасний стан сербсько-російських відносин та їх впливу на євроінтеграційні перспективи дозволяє припустити декілька варіантів подальшого розвитку подій у трикутнику «Сербія-Росія-ЄС». Перший варіант продовження політики балансування з поступовою, але обмеженою адаптацією до вимог ЄС. У цьому варіанті Сербія зберігатиме стратегічне партнерство з Росією, але здійснюватиме тактичні поступки в питаннях, критично важливих для прогресу в переговорах про вступ до ЄС. Такий підхід може включати часткове приєднання до окремих санкційних пакетів, диверсифікацію енергетичних джерел та обмеження військово-технічного співробітництва з Росією, але без радикальної зміни загального курсу. Цей сценарій найбільше відповідає внутрішньополітичним інтересам сербського керівництва, оскільки дозволяє уникнути різких геополітичних поворотів, потенційно небезпечних з електоральної точки зору.

Інший сценарій передбачає поступовий, але послідовний геополітичний розворот Сербії в бік Європейського Союзу. Це означало б приєднання до санкцій проти Росії, суттєве обмеження військово-технічного співробітництва та відмову від енергетичної залежності. Такий підхід прискорив би процес європейської інтеграції, але потенційно мав би значні внутрішньополітичні наслідки, враховуючи проросійські симпатії значної частини сербського суспільства. Реалізація цього сценарію можлива за умови суттєвих економічних стимулів з боку ЄС, зокрема значних інвестицій в інфраструктуру, енергетику та промисловість Сербії, а також прискорення процесу вступу.

Найменш імовірний, але можливий за певних умов, передбачає посилення орієнтації Сербії на Росію та відмову від євроінтеграційних прагнень. Такий варіант міг би реалізуватися в разі різкого погіршення відносин з ЄС, наприклад, через вимогу визнання незалежності Косова як умови подальших переговорів, або в разі суттєвих політичних змін у Сербії. Загалом, найбільш імовірним видається поступове, але неухильне зближення Сербії з ЄС при одночасному прагматичному дистанціюванні від Росії. Економічні реалії, географічне положення та довгострокові національні інтереси об’єктивно схиляють Белград до європейської інтеграції, попри історичні, культурні та політичні зв’язки з Москвою.

Висновки. Проведений аналіз відносин Сербії з Російською Федерацією та їх впливу на євроінтеграційні процеси дозволяє зробити кілька ключових висновків. Російський вплив у Сербії залишається значним, попри географічну віддаленість та економічну перевагу ЄС. Цей вплив реалізується через політичну підтримку з питання Косово, енергетичну залежність, військову співпрацю та ефективне використання інструментів «м’якої сили». Сербія продовжує проводити зовнішню політику балансування між Росією та ЄС, що ускладнює євроінтеграційні процеси, особливо в контексті вимог щодо узгодження зовнішньої політики з позицією ЄС. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну поставило сербське керівництво перед складним вибором, проте не призвело до радикальної зміни двосторонніх відносин. Спостерігається поступове зниження інтенсивності співпраці в деяких сферах, зокрема військовій та енергетичній, що зумовлено впливом міжнародних санкцій проти Росії. Напрямом подальших досліджень є аналіз впливу внутрішньополітичних трансформацій у Сербії на еволюцію відносин з Росією та перспективи євроінтеграції.

Джерела та література:

1. Brethous M., Kovalčíková N. Next level partnership – Bolstering EU-NATO cooperation to counter hybrid threats in the Western Balkans. URL: https://www.iss.europa.eu/publications/briefs/next-level-partnership-bolstering-eu-nato-cooperation-counter-hybrid-threats(date of access: 11.03.2025).
2. de Laurentiis U. The impact of Russian propaganda in the Balkans: methods, networks and strategies of disinformation. The Conservative. URL: https://www.theconservative.online/the-impact-of-russian-propaganda-in-the-balkans-methods-networks-and-strategies-of-disinformation(date of access: 12.03.2025).
3. Fruscione G. EUROPE AND RUSSIA ON THE BALKAN FRONT. Geopolitics and Diplomacy in the EU’s Backyard / ed. by P. Magri. Milan : ISPA, 2023. 131 p. URL: https://www.ispionline.it/wp-content/uploads/2023/03/ISPI-Report-2023_Europe-and-Russia-on-the-Balkan-Front.pdf(date of access: 13.03.2025).
4. Janković M. Srbija i evropske integracije: Kako će rat u Ukrajini uticati na članstvo Srbije u EU, deceniju od dobijanja statusa kandidata. BBC News na srpskom. URL: https://www.bbc.com/serbian/lat/srbija-60509628(date of access: 14.03.2025).
5. Kulačin N. Srbija živi od EU, a kune se u Kinu i Rusiju. Al Jazeera Balkans. URL: https://balkans.aljazeera.net/opinions/2024/4/24/srbija-zivi-od-eu-a-kune-se-u-kinu-i-rusiju(date of access: 15.03.2025).
6. Loshaj J. Іzmeđu kontinuiteta i promena: Ruski uticaj i bezbednosni izazovi na Zapadnom Balkanu od potpune ruske invazije na Ukrajinu. Pristina : Studio Forma, 2023. 32 p. URL: https://library.fes.de/pdf-files/bueros/kosovo/20923-20240122.pdf(date of access: 16.03.2025).
7. Rrustemi A., de Wijk R., Dunlop C. Geopolitical Influences of External Powers in the Western Balkans. Hague : HCSS Security, 2022. 213 p. URL: https://hcss.nl/wp-content/uploads/2021/01/Geopolitical-Influences-of-External-Powers-in-the-Western-Balkans_0.pdf(date of access: 20.03.2025).
8. Secrieru S. Russia in the Western Balkans. European Union Institute for Security Studies. URL: https://www.iss.europa.eu/publications/briefs/russia-western-balkans(date of access: 22.03.2025).
9. Spaić I. Kako Rusija odrzava uticaj na Balkanu i s kojim ciljem? N1. URL: https://n1info.ba/vijesti/kako-rusija-odrzava-uticaj-na-balkanu-i-s-kojim-ciljem/(date of access: 21.03.2025).
10. Zweers W., Drost N. Russian influence in Serbia, Bosnia and Herzegovina, and Montenegro. Hague : Clingendael, 2024. 51 p. URL: https://www.clingendael.org/publication/russian-influence-serbia-bosnia-and-herzegovina-and-montenegro(date of access: 24.03.2025).