Актуальною проблемою сучасної науки є розробка методологічних основ управління підприємствами, що надають житлово-комунальні послуги, з боку органів місцевого самоврядування. Розглядаються питання побудови системи відносин між органами місцевого самоврядування і підприємствами, що надають житлово-комунальні послуги.
Актуальной проблемой современной науки является разработка методологических основ управления предприятиями, предоставляющими жилищно-коммунальные услуги, со стороны органов местного самоуправления. Рассматриваются вопросы построения системы отношений между органами местного самоуправления и предприятиями, предоставляющими жилищно-коммунальные услуги.
Actual problem of modern science is the development of methodological bases of management companies providing housing and communal services, on the part of bodies of local self-government. Discusses the problems of the system of relations between the bodies of local self-government and companies providing housing and communal services.
Актуальність. Однією з найбільш складних завдань, що стоять перед сучасним українським суспільством, є створення системи управління житлово-комунальним господарством, яка могла б забезпечити зниження ресурсоємності даної сфери, підвищення рівня обслуговування споживачів, отримання підприємствами прибутку, достатнього для їх розвитку.
На сучасному етапі соціально-економічного розвитку взаємини підприємств комунальної сфери та органів місцевого самоврядування багато в чому визначаються інерціальним впливом раніше існуючої системи управління ЖКГ. В даний час відносини місцевих органів з комунальними підприємствами, часто супроводжується постійним відтворенням проблем, дестабілізуючих складні процеси надання житлово-комунальних послуг. Основними з них є такі:
– непослідовність у прийнятті рішень, неузгодженість дій на різних управлінських рівнях (місто, підприємство);
– слабка ув’язування комунальних тарифів з цінами на енергетичні та матеріальні ресурси;
– асинхронність функціонування об’єктів комунальної сфери;
– недосконалість системи розрахунків за спожиті населенням і організаціями послуги;
– недостатність джерел фінансування для оновлення основних засобів і, як наслідок, незадовільний технічний стан багатьох об’єктів комунальної інфраструктури;
– недостатність впливу органів місцевого самоврядування на якісні параметри послуг;
– відсутність чіткого розподілу функцій і пов’язаних з ними повноважень у сфері регулювання розвитку та оновлення інфраструктури.
Сучасний етап розвитку економіки України характеризується пошуком нових форм і методів управління підприємствами ЖКГ: переглядаються традиційні, виправдали в минулому, але малоефективні в сучасних умовах підходи, формуються нові позиції і принципи, що визначають, як і за допомогою чого вирішувати складні проблеми раціональної організації виробництва послуг.
Метою статті є вирішення питання розробки організаційного механізму, здатного працювати в тісному контакті і несуперечливому взаємному впливі на підприємства ЖКГ з ринковими умовами та вимогами державного регулювання.
Аналіз попередніх публікацій. Дослідження проблем житлово-комунального господарства та шляхів їх вирішення присвячені роботи багатьох вчених, у тому числі В.М. Амитана, А.І. Безлюдова, С.В. Богачева, В.В. Дорофієнко, А.Л. Завади, А.Ю. Кучеренко, Г.І. Оніщука, В.В. Рибака, О.Т. Рибалка, Г.П. Семчука і інших. У більшості робіт, написаних з проблем поліпшення діяльності у сфері ЖКГ, вказується, що провідну роль у цих процесах повинні грати органи місцевого самоврядування.
Результати дослідження. Над суб’єктами, які перебувають у комунальній власності, навіть в ринкових умовах контроль може здійснюватися в повному обсязі, включаючи внутрішньо організаційні питання і порядок їх дозволу. Однак такий варіант організації управління підприємствами навряд чи можна визнати оптимальним. Радянський досвід недвозначно свідчить про те, що найменш ефективними адміністративні методи управління є саме в сфері послуг. Вони не забезпечують швидкої адекватної реакції на зміни потреб і навіть на коливання споживчої активності. Крім того, на діяльність суб’єктів житлово-комунального господарства впливають природні процеси і погодні явища. В комунальному господарстві необхідно: помічати і передбачати поява моментів, що викликають необхідність змін виконання певних специфічних процедур; оперативно реагувати на їх настання; проявляти ініціативу в цих питаннях, не чекаючи вказівок “зверху”.
В житлово-комунальному господарстві програма дій і темпи роботи повинні визначатися виробником самостійно. Отже, підприємства, що надають житлово-комунальні послуги, повинні володіти деякими ознаками, характерними для і підприємництва, а саме, свободою у виборі напрямків і методів роботи, самостійність у прийнятті рішень, відповідальністю за прийняті рішення і їх наслідки і за пов’язаний з цим ризик. Водночас у контексті ринкових відносин дані ознаки пов’язані з орієнтацією господарюючих суб’єктів на досягнення фінансового успіху, отримання прибутку.
Управління суб’єктом господарювання засноване на привнесення в його діяльність зовнішніх цілей і обмежень. Розбіжність інтересів керуючих і керованих організацій може істотно ускладнити отримання бажаних результатів. Недостатній рівень впливу на підприємства – природні монополії – призводить до втрати ними громадської ефективності, а деякі необхідні процеси розвитку в подібних умовах можуть зовсім не початися. І, навпаки, зайва управлінська активність веде до втрати динамічної стійкості і переростає в контроль над діяльністю підприємства.
Зазначені проблеми не є абсолютно новими для теорії управління. З подібними ситуаціями стикаються і багато великі підприємства та організації, які мають філії та інші господарські підрозділу. По мірі розвитку техніки і технології організація виробництва в них стає все більш наукомісткої, керівництво все менше розуміє мети і наслідки інвестицій. В результаті йому все більше доводиться покладатися на знання та поради різних технічних фахівців. І на певному етапі розвитку виявляється, що філіями та іншими господарськими підрозділами неможливо ефективно управляти, ставлячи перед ним завдання, засновані лише на зовнішніх цілях, умови та обмеження.
Сучасна наука виробила цілий комплекс підходів до ефективного управління великими організаціями, які можна інтегрувати в три основних концептуальних методу: стратегічне управління, контролінг як система “управління управлінням підприємства” і самоорганізація на всіх рівнях [1]. Ці методи в адаптованому вигляді можливо використовувати і для управління підприємствами ЖКГ з боку органів місцевого самоврядування. У розвинених країнах вже встановилася точка зору про можливості досягнення ефективності міського управління на основі концентрації їм уваги на вирішенні ключових проблем. Всі інші питання, а отже, владні повноваження і функції повинні бути передані на низлежащий рівень, у тому числі приватного сектору.
Метод самоорганізації не повинна зводитися до невтручання органів місцевого самоврядування в справи підприємств, що надають житлово-комунальні послуги. Його інноваційна сутність полягає в тому, що він дозволяє враховувати феномен самоорганізації систем, тобто їх здатність до внутрішньої активності щодо збереження або зміни свого стану. У теж час він повинен включати можливість вимоги від підприємств, що надають житлово-комунальні послуги таких дій, які забезпечили б їм необхідні кошти для своєї самореалізації. Метод самоорганізації припускає глибинне розуміння самої суті піддається управлінню системи, специфіки її актуального змісту і конкретних умов, в яких вона працює.
Управління ЖКГ міста передбачає одночасну реалізацію методів двох рівнів:
– функціональне управління технічними об’єктами у складі просторово-технологічних структур;
– оптимальне керування системою в цілому.
Суть оптимального керування (мова йде про другому рівні) в значній мірі зводиться до управління процесом споживання ресурсів. Керівництво підприємства зацікавлені в оптимізації споживання ресурсів, націленої на отримання ним високих доходів. Для органу місцевого самоврядування оптимізація пов’язана з упорядкуванням і структуруванням господарських відносин з метою отримання максимального позитивного ефекту при мінімальних витратах на всебічне забезпечення потреб населення в якісних житлово-комунальні послуги.
Цілі підприємства є більш вузькими, ніж цілі органів місцевого самоврядування. З позицій сучасної теорії систем вузькі, чітко визначені цілі однієї соціальної системи дають іншої подібної системи з більш масштабними цілями довгострокового характеру можливість точкового впливу. Подібна модель заснована на своєрідному партнерство всіх суб’єктів, зацікавлених у вирішенні проблем. Головною метою підприємств, що надають житлово-комунальні послуги, фактично є оптимізація поточної прибутковості, у той час як в умовах ринкових відносин про активний підприємницький стиль повинен бути спрямований, в першу чергу, на оптимізацію потенціалу прибутковості. Як партнер, здатний викликати довіру і надавати ефективний вплив на підприємство, орган місцевого самоврядування повинен сповідувати ідеологію про активного стилю управління, ґрунтуватися на баченні майбутнього образу підприємства і на його динамічних організаційні здібності до оновлення з урахуванням змін зовнішнього середовища. По відношенню до всієї сукупності підприємств, що надають житлово-комунальні послуги, з боку органу місцевого самоврядування необхідна координація їх зусиль для найбільш ефективного використання можливостей спільної діяльності за рішенням стратегічних і оперативних завдань.
У Законі “Про місцеве самоврядування в Україні” кажуть, що місцеве самоврядування – це гарантоване державою право і реальна здатність територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. При цьому серед широкого переліку цих завдань, особливе місце відводиться питань в області житлово-комунального господарства.
Сьогодні в Україні нікого не треба переконувати в тому, що ЖКГ перебуває в досить складній ситуації і відноситься до збиткових галузей нашої економіки: борг підприємств комунального господарства становить майже 20 млрд. гривень. У свою чергу споживачі комунальних послуг також заборгували близько 13 млрд. гривень. Причина подібної ситуації полягає в тому, що встановлені тарифи на комунальні послуги покривають лише 62% витрат, а держава вимагає сплатити 100% вартості природного газу і електроенергії [4].
Посилює комунальні проблеми і ще одна негативна тенденція: з року в рік держава недофінансує органам місцевого самоврядування свої делеговані повноваження. Так, якщо в 2010 році дефіцит у цьому напрямку склав 12 млрд. гривень, то в 2011 році – 18 млрд. гривень, а на 2012 рік – прогнозується вже 32 млрд. гривень. Органи місцевого самоврядування змушені компенсувати цей дефіцит з місцевих бюджетів, за чого не фінансуються місцеві програми розвитку територіальних громад [4].
Кожному розсудливій людині зрозуміло, що уникнути комунального колапсу без реформування житлово-комунального господарства вже не можна. Це підтверджує і дослідження на тему “Проблеми житлово-комунального господарства України в контексті майбутніх виборів у місцеві ради”, яке було проведене в період з 27 квітня по 14 травня 2010 року Центром соціальних технологій “Соціополіс” на замовлення Агентства моделювання ситуацій (база становила 2 407 респондентів) (рис. 1)[5].
Рис.1. Можливість відкладання вирішення проблем ЖКГ
Автори цього дослідження відзначають: незважаючи на те, що тільки 30,2% респондентів тоді оцінювали для себе проблеми ЖКГ як найбільш важливі, дана тема має високу актуальність серед більшості опитаних. Більш ніж 60% респондентів на той період часу вважали, що “відкладати вирішення проблем ЖКГ далі нікуди” (62,9%). На користь можливості відсунути терміни вирішення комунальних проблем на 2 роки і більше висловилося тільки 27,5% респондентів [5].
Враховуючи актуальність питання, практично кожен новий Кабінет Міністрів України у своїй діяльності вважав своїм обов’язком створити програму реформування житлово-комунального господарства. Ще в 2004 році був прийнятий Закон України “Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки”[4].
Надія на зміни, поки є, так як Президент України поставив завдання Кабміну виділити на ЖКГ 5 млрд. гривень. Чергова реформа ЖКГ буде провалено, якщо в цьому процесі не буде брати участь місцеве самоврядування. Але, виявляється, і тут не все так просто [4].
Нинішня ситуація в системі місцевого самоврядування, на жаль, не відповідає потребам сьогодення. Мета цієї реформи – децентралізація влади і збільшення повноважень регіонів. Нам необхідно впровадити ефективний механізм участі громадян у прийнятті управлінських рішень і надати місцевим громадам, реальні важелі впливу на регіональну політику.
Реалізація функцій керування в рамках сучасних великих господарських систем завжди базується на можливості впливу на інтереси суб’єктів економічного процесу [2]. Ключовим елементом при цьому є матеріально-фінансові ресурси, надані підприємствам ЖКГ територіальною громадою для ведення господарської діяльності. У сучасних умовах орган місцевого самоврядування, який представляє власника, має права і можливості формувати договірні відносини з підприємством ЖКГ таким чином, щоб, не порушуючи його господарського самоврядування, вимагати ефективного використання майна, раціонального використання об’єктів. У розпорядженні органу місцевого самоврядування знаходиться також безліч інших важелів впливу на підприємства, які надають житлово-комунальні послуги:
– визначення конфігурації і кордонів мережі (суб’єктів ринку) з метою забезпечення доступності виробленої продукції всім споживачам;
– пред’явлення вимог до якості послуг та своєчасності їх надання;
– пред’явлення вимог до надійності постачання (резервів потужностей), що включають стабільність, безпеку і якість;
– встановлення екологічних обмежень;
– регулювання тарифів на вироблювану продукцію;
– механізми дотацій і пільг за місцевим оподаткування;
– можливість застосування оперативно-господарських санкцій, передбачених системою договірних відносин.
Основною формою узгодження інтересів підприємства, що надає житлово-комунальні послуги, і територіальної громади, а також цивілізованого врегулювання можливої конфліктної ситуації повинні виступати інституційні механізми – інформаційні наради, консультації, переговори, дослідження можливих альтернатив і пошук взаємоприйнятних рішень. При цьому повинні враховуватися соціальні норми, які визначають критерії допустимого або неприпустимого поведінки, уявлення про цивілізованих або нецивілізованих способи вирішення проблеми, які на відміну від правових норм не закріплені в законах [3].
Стратегічне управління підприємством з боку органів місцевого самоврядування повинно являти собою систему формування довгострокових цілей його діяльності, визначених специфічної ідеологією, і позначення найбільш ефективних шляхів їх досягнення. Стратегічне управління має на меті забезпечення потенціалу прибутковості підприємства, який дає йому можливість існувати в мінливих умовах.
Функціональними елементами стратегічного управління виступають виробництво, маркетинг, інновації, кадри і фінанси. При управлінні підприємствами, що надають житлово-комунальні послуги, ключовим елементом є фінанси. Фінансові документи найбільш повно і оперативно відображають загальний стан підприємства, а також “якість” його взаємодії із зовнішнім середовищем: населенням, фінансовими органами, іншими господарюючими суб’єктами. Фінансові ресурси найчастіше створюють важко що долаються обмеження в досягненні цілей загальної стратегії розвитку підприємства, а фінансові стимули – ситуацію збігу інтересів територіальної громади і суб’єкта господарювання. Тому формування стратегії пов’язано з виробленням базової концепції, пов’язаної з ефективним управлінням грошовим обігом підприємств ЖКГ, формуванням їх фондів коштів в певних пропорціях, що забезпечують процеси відтворення, а також з контролем над використанням фінансових ресурсів за цільовим призначенням. Необхідно здійснення перетворень, спрямованих на підвищення прозорості відображення діяльності господарюючих суб’єктів в представленій ними звітності, на забезпечення якості та достовірності інформації.
Висновки. Основою побудови системи управління підприємствами ЖКГ пропонуються наступні методологічні принципи:
– економічного рівноправності і відповідальності: підприємства та органи місцевого самоврядування мають рівні права у визначенні варіантів ефективного досягнення цілей і рішення задач, забезпечується раціональна свобода дій виробника в рамках встановлених функцій. При цьому особливо важливим є визначення відповідальності, а саме обов’язків учасників такого партнерства відповідати перед територіальною громадою за прийняті на себе зобов’язання;
– оптимального врахування інтересів усіх зацікавлених сторін: дії органів місцевого самоврядування не вступають у протиріччя з внутрішніми цілями й економічними інтересами підприємств, це неможливо без здійснюваного особливими методами обліку внутрішніх закономірностей їх розвитку;
– поєднання органами місцевого самоврядування управління зовнішнім середовищем підприємств з точковим концентрованим впливом на їх керівництво;
– легітимність дій (заходів, напрямків): повна інформаційна відкритість підприємств в ракурсі їх потенційних можливостей вирішувати стратегічні завдання по пріоритетним напрямками соціально-економічного розвитку територіальної громади;
– стратегічну спрямованість на оперативне рішення не тільки поточних, але і стратегічних завдань розвитку міст.
Література:
1. Акмаева Р. Менеджмент организации на основе принятия новой управленческой парадигмы / Р. Акмаева // Проблемы теории и практики управления. — 2006. — №11. — С. 98–107.
2. Кушлин В. Государственное регулирование экономики : назревшие решения В. Кушлин // Экономист, 2007. — № 11. — С. 3–12.
3. Орехов С. А. Эффективное управление предприятием (система BSC) / С. А. Орехов, В. И. Медников // Экономика и управление. — 2007. — №2. — С. 101–106.
4. Киевский портал недвижимости. Местное самоуправление и ЖКХ // Режим ел. доступу: http://www.domik.net/novosti/mestnoe-samoupravlenie-i-zhkh-n146849.html
5. ЦСТ «Соціополіс». Телефонне експертне й масове анкетне опитування//Режим ел. доступу: http://www.sociopolis.com.ua/Research/Message/?id=368&type