Хто не жив у Львові, не до кінця зрозуміє та відчує магічність та невловимість цього міста. Його кав’ярень, бруківок, архітектури …

В цьому місті зароджується неповторне кохання, а з ним і ніжність в усіх її проявах. Ніжність як жертовність, ніжність як тиша …

Щира та відверта поезія не є “датською” (написаною до якоїсь чергової величної дати), вона не пишеться на замовлення:

Бо я писав без приводу і дати ….
І просто так – від надміру кохання (с. 3)

Невловимі прояви ніжності, які намагається піймати та матеріалізувати для нас Олесь Гордон, охоплюють темпоральну тяглість (хоч одночасно ці прояви і є позачасовими):

Ця ніжність виросла у снах,

І ми давно б її забули,
Якби не сонячне минуле
Та присмак літа на устах …
….
І тільки вітер справжніх днів
Кочує долею поволі …
Минуле прагне до любові,
Майбутнє – мучиться у ній! (с. 4)

Ніжність не зникає. Проявлена бодай би один раз, вона залишається і однозначно робить світ кращим. Будучи нематеріальною річчю, ніжність намагається достукатися до сердець сьогоднішнього вкрай зматеріалізованого людства.

В поезії О. Гордон намагається творити естетику краси та щастя. Він прагне збалансувати світ (в тому числі і світ літератури, який шалено та невмолимо падає в темінь ”чорнушності” та гнійності, п’яно інтоксикованого застою та тягуче-безпробудного багна).

Оспіване тисячоліттями кохання кожного разу повертається непізнаною гранню та новою образністю:

Кохання, наче пісня.
І помах крил … (с. 7)

Недарма в народі кажуть, що закохана людина ”літає”. Перед нею падають бар’єри та зникають перешкоди, окрилена, вона здатна на прояви незрівнянного почуття. Внутрішня пульсація краси та ніжності робить нас всіх людянішими та повертає до витоків/першоджерел добра та благородства. Благородства вчинків, дій, задумів …

Поезія О. Гордона фонетично неповторна та незрівнянна. Її не можна наслідувати та скопіювати:

Так дихає весна – п’янка і п’яна …
А слово – поцілунок серця.
Не приходи, як смуток неба тане,
І на слова не сердься … (с. 8 )

Олесь Гордон не був би самим собою, якби не ”самоіронізував”, вплітаючи у легкість граційність та ніжність почуття:

Ти така чудова,
Наче ніжна киця.
Зірка вечорова
І мені – цариця! (с. 10)

Кохання дає право на легку іронію та дружній сміх. Закохані колись у Львові в поезії О. Гордона віднаходять своє кохання, проживають його заново:

Ми знову відшукалися у Львові,
І нам тепер замало солов’їв.
Це не весна запрагла вселюбові, –
Це ми так щиро прагнули її! (с. 11)

Цинік та скептик можуть не повірити у це. Але ж поезія не для них! Вона для людей жертовних, високого польоту думки та мрії, людей не зашорених та не закомплексованих, а вільних, розкутих, сильних.

Для кохання важливі як звук, так і тиша. І тільки двоє закоханих віднаходять свою гармонію:

А там – бруківка пахне сміхом
Твоїх веселих каблучків.
І вітер – тихий, тихий, тихий –
Шепоче музикою слів (с. 12)

Перечитайте ”Стрийський парк”. Інтригую вас рядками:

Здається, ось-ось – і почне зорепад
Світити в очах незбагненних пророків (с. 13)

В поезії О. Гордона відчувається романтика поезії 20-х років минулого століття:

Може, хтось віднайде в берегах променистих
Інтуїцію серця – свободу для згуб (с. 14)

У Львові таємниче переплелися та гармонійно поєдналися польськість та австрійськість, єврейськість та європейськість. Український дух та аура цього міста зачаровують поета:

Ніким ще не відкрита ця сумна країна,
Це генне таїнство злиття і боротьби
Народів, днів, імперій, чину ….
Ці неоспівані печалі ворожби! (с. 17)

На станції Кохання реальними персонажами/ліричними героями виступають ніж, очі, лиця …Вони оживлені та дійові:

Ніч була тільки простором …
Очі – снами зіниць.
Так кружляють поступом
Спогади наших лиць (с. 25)

Щось подібне знаходимо у вірші, надрукованому в одній із попередніх збірок
О. Гордона:

Скроня до скроні – разом
Будем тепер разом
Хтось назове екстазом
Подихи наших скронь

Aле така подібність тільки радує. Поет має свій неповторний індивідуальний почерк, потенційний читач наперед очікує високого рівня його поезії.

Гордонова поезія ніжності – це ”діалог очей” (с. 31).

Тиша ніжності та спраглості оманлива. Під покровом ночі вона мутує та оживає:

Ніч … Ніжна тиша берегів.
Сумна самотність.
Вщухає буря почуттів.
Уста німотно –
Знімають шал нічний …

Ніч … Спрагла тиша почуттів

Виходить знову з берегів (с. 33)

У його поезії фантасмагорійно поєдналися л-фонетичність, кохання, місто:

Твоя засмага, літерами лита,
Диктує поцілунки літочислень.
Латентний Львів купається у літі,
Ми ж тут лелієм почуття та мислі (с. 43)

У вічно дискутоване та дискусійне поняття поезії Олесь Гордон привносить своє поетичне визначення:

Поезія – дар перемир’я
У дні, коли прийде весна.
Поезія – мить осяйна,
Розтиражоване довір’я (с. 59)

З таким визначенням можуть не погодитися літературознавці та професійні критики. Але ж поезія живе за своїми власними законами і саме поети намагаються дати їй первинне визначення.

Кохана людина для коханого/коханої заміняє собою все. І ця замінність піднімає кохання на незбагненну висоту, вивищує над цинізмом і ницістю, прагматизмом плебейського існування:

Tи була в моїх устах натхненням,
Сонцем подарованого дня,
Піснею небес і одкровенням,
Келихом солодкого вина (с. 62)

Поет не був би справжнім поетом, якби не витворив свою неповторно невловиму ілюзорність:

Люблю цілувати твій сум,
Устами ростити інтимність (с. 64)

Кохання неможливе без Львова, як і Львів без кохання. Їх сіамська поєднаність основана на справжніх попередніх коханнях цього міста:

Tобі здається: навіть вічний Львів
Не порятується від сенсу
Зникомих зустрічей, прощань і слів,
Подвоєних коханням серпня (с. 65)

В поезії О. Гордона одухотворені явища та сили природи випромінюють оптимізм, закликають до вагантівської жаги та наповненості життя:

O, як втомилася блакить!
Як прагне поцілунків вільний вітер!
Життя від подиху до подиху кипить
Палким коханням, тишею освідчень! (с. 67)

Багато сьогоднішніх поетів захопилися грою ради самої гри, жонглюючи словами, позбавили їх будь-якого сенсу та відірвали від життя. Заслуга та сильна сторона Гордонової поезії в тому, що поезія і життя нерозривно пов’язані:

Як перекласти почуття
На мову слів і неба?
Знайти поезію життя –
Обов’язок поета (с. 73)

Порівняння О. Гордона поетично своєрідні та унікальні:

Красивіш за тебе тільки небо,
А рідніш за небо – тільки ти! (с. 90)

Поети не повинні писати погано. “Поезія – дочка великої Еллади” (с. 98) – нагадує О. Гордон. Він підкреслює:

Не ейфорія карнавалу, буфонади,
Не безпросвітний відчайдушний балаган –
Лише доспілі грона з втраченого саду
Врятують слово від німотних ран (с. 98)

Ви хочете стати ніжнішими? Читайте поезію Олеся Гордона. Good luck! [Хай вам щастить!], як кажуть англомовні.

Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ
м. Сейнт-Альберт
Канада