У статті розглядається поняття «психологічне здоровʼя», відрізняючи його від схожого – «психічне здоровʼя». Крім цього, визначаються  умови психологічного здоровʼя. Розглядається  одна з основних умов дотримання психологічного здоровʼя – стресостійкість. Розглянуто поняття «стресостійкість», а також проаналізовані психологічні умови та передумови розвитку стресостійкості.

Ключові слова: психологічне здоров’я, стресрстійкість, психічне здоров’я.

 

В статье рассматривается понятие «психологическое здоровье», отличая его от похожего – «психическое здоровье». Кроме этого определяются условия психологического здоровья. Рассматривается одна из основных условий придерживания психологического здоровья – стрессоустойчивость, а также проанализированы психологические условия и предпосылка развития стрессоустойчивости.

Ключевые слова: психологическое здоровье, стрессоустойчивость, психическое здоровье.

 

The article reveals concept of “ psychological health “, distinguishing it from similar – “mental health”.  In addition, the conditions of psychological health. Considered one of the main terms of mental health – stress. The concept of “stress”, and analyzed the psychological conditions and preconditions of stress.

Key words: psychological health, mental health, stress.

Перед тим, як давати визначення поняттю «психологічне здоровʼя», слід зазначити, що під поняттям здоровʼя з психологічної точки зору Л.А.Руїс розуміє не просто відсутність хвороби, але наявність оптимальних здібностей, цілеспрямованість у діяльності, спрямованість до досягнення життєво важливих цілей, переважання почуття повноцінного благополуччя, радості життя, особистісне самовизначення [27].

Базисом повноцінного розвитку особистості є психологічне здоровʼя. Саме понятгя психологічного здоровʼя, введене вченою І.В. Дубровіною, і було в основі змісту психічного здоровʼя як його частина. Однак не можна ототожнювати сфери психічного і психологічного здоровʼя [8]. Так, порівнюючи поняття «психічне здоровʼя», термін «психологічне здоровʼя» є молодшим, введений пізніше, проте особистісні особливості, які описувалися цим поняттям, були предметом дослідження багатьох вчених різних напрямків психології.

Розрізняючи області психічного та психологічного здоровʼя. І.В.Дубровіна розуміє «психологічне здоровʼя» як динамічну сукупність психічних властивостей особистості, що забезпечують гармонію між потребами індивіда й суспільства і виступають передумовою орієнтації індивіда на виконання своєї життєвої задачі. Для визначення норми психологічного здоровʼя важлива наявність певних індивідуальних характеристик, які забезпечують не тільки успішну адаптацію, але і продуктивний розвиток особи на власну користь і користь суспільству через саморозуміння, самоакцептацію та самовдосконалення [8]. На думку О.О. Селезньова, як зазначає Т.Буякас, психологічне здоров’я – це комплексний показник, який характеризує психологічний механізм захисту особистості від психосоматичних захворювань, це психологічна система безпеки, особистісний динамічний потенціал розвитку духовності [ 2].

Г.І. Малейчук, аналізуючи взаємозвʼязки психічного та психологічного здоровʼя, зазначає, що психологічне здоровʼя є вищим рівнем прояву здоровʼя психічного. На думку психолога, воно детерміноване ціннісно-смисловим зміcтом розвитку особистості[ 22].

В.С. Хомік розглядає психологічне здоровʼя через призму реверсивної теорії особистості М. Аптера, який пропонує концепцію мотиваційного плюралізму: психологічне здоровʼя визначається повнотою емоційних і поведінкових реакцій. Воно проявляється через широкий спектр психологічних станів, емоційних регістрів. При цьому, умовами здорового соціального розвитку особистості є зміни, непослідовність і нестабільність [29].

M. Джахода до критеріїв психологічного здоровʼя також відносить позитивну установку щодо своєї особистості, духовне зростання і самореалізацію, незалежність, самодостатність, адекватність сприймання реальності і компетентність у подоланні викликів оточуючого світу [33]. Крім цього, K. Меннінгер відносить до цих критеріїв такі, як відчуття щастя, задоволеності, врівноважений темперамент, інтелектуальність і «зразкова» соціальна поведінка [34].

За словами О.Двіжоної, яка опрацювала різну літературу з даного питання, психологічне здоровʼя – це стан балансу між різними аспектами особистості людини (за Р. Ассаджолі); баланс між потребами індивіда і суспільства, який підтримується постійними намаганнями (за С. Фрайберг); процес життя особистості, в якому в гармонії перебувають рефлексивні, емоційні, інтелектуальні, поведінкові сфери (за Н.Г. Гараниним, А.Б. Холмогоровою); функція підтримання балансу між особистістю та середовищем, здатність протистояти життєвим труднощам без негативних наслідків для здоровʼя (за А.В. Петровським, М.Г. Ярошевським, П. Бейкер). Часто для визначення психологічного здоровʼя застосовуються схожі поняття «сила Я», «духовне здоровʼя» [7].

Загалом психологічне здоровʼя ототожнюється з почуттям внутрішньої узгодженості із власними діями, постійним діалогом із внутрішнім та зовнішнім світом, автентичним існуванням, почуттям авторства життя. Розлади здоровʼя людини, за Л. Бінсвангером (1999), є результатом відмови від автономного проектування власного майбутнього через фанатичне прагнення до недосяжного ідеалу бути інакшою особистістю, ніж в реальності, віддаленості від вільної трансценденції [11].

Представники гуманістичної течії психології, ввели поняття «самоактуалізованої особистості», яка володіє високим рівнем психологічного здоровʼя.  І. Я. Коцан, Г. В. Ложкін, М. І. Мушкевич, узагальнивши думки психологів-гуманістів визначили основні характеристики психологічного здоровʼя таких самоактуалізованих людей, а саме:

1. Сприйняття реальності – ефективне сприйняття реальності й комфортні відносини з реальністю. Це – здатність до сприйняття фактів, на відміну від сприйняття світу через призму встановлених і загальноприйнятих норм і правил. Психічне здоровʼя визначається як правильне сприйняття реальності. Причому, здорових людей не лякає невідомість, невизначеність, вони не бачать у ній загрози або небезпеки для себе. Навпаки, усе невідоме притягує, і приваблює їх.

2. Прийняття (себе, інших). Здорова людина приймає собою такою як є, зі всіма своїми недоліками, не звертаючи на них великою уваги. Вона приймає свою сутність, не завжди ідеальну, із усіма властивими їй вадами. З іншої сторони, здоровій людині не властиве самомилування, нарцисизм. У неї немає почуття провини або тривоги, які б заважали їй. Вона здатна перемогти в собі недоліки і вади, перетворити їх на свої позитивні сторони.

3. Спонтанність (простота, природність). Психологічною характеристикою здорових людей є автономність у переконаннях, моральних принципах, що характеризує їх специфічність. Ці люди можуть чітко усвідомлювати власні імпульси, потяги, переваги й субʼєктивні реакції.

4. Концентрація на проблемі (зосередженість уваги на зовнішніх стимулах). Ця особливість психологічного здоровʼя має на увазі те, що в людини є покликання і справа, якій вона присвячує себе повністю, є важлива справа, яка потребує всіх сил та енергії.

5. Схильність до усамітнення – перебування на самоті без відчуття дискомфорту. Відстороненість дає змогу людині бути стриманою, спокійною, невдачі й поразки не дуже засмучують її, не викликають неконтрольованого вияву емоцій як, наприклад, у менш здорових людей. Кожен із самоактуалізованих людей має власні думки, самостійно приймає рішення і відповідає за їх результати, сам визначає свій шлях в житті.

6. Автономія –  незалежність від зовнішнього середовища, свобода дій та активність. Головними мотивами самоактуалізованої людини є мотиви зростання, і тому такі люди не залежать від зовнішніх обставин чи від інших людей. Незалежність від середовища визначає більш високу стійкість перед несприятливими обставинами, непередбачуваними проблемами. Здатність зберігати мужність і самоконтроль у важких ситуаціях детермінується як здатність до самовідновлення, саморегенерації.

7. Свіжість сприйняття. Психологічною характеристикою здоровʼя є вміння цінувати прекрасне. Для одних джерелом краси стає природа, інші обожнюють спорт, ще хтось одержує задоволення від музики; але всіх їх поєднує те, що вони дістають натхнення, захоплення і силу в простих, але разом з тим основних цінностях життя.

8. Пікові переживання –  містичні переживання, повʼязані із сильними емоціями, які стають глобальними, різнобічними. Здорові, самоактуалізовані люди здатні практично й ефективно функціонувати в реальному світі, без пікових переживань і таким чином вони здатні присвятити себе покращенню соціального світу.

9. Людська спорідненість − глибоке почуття симпатії, прихильності і звʼязку з людством. Для самоактуалізованих людей це звʼязок сприймається як ніби всі люди – члени однієї великої родини.

10. Повага до оточуючих − демократія в найширшому розумінні цього слова. Самоактуалізовані люди готові проявляти дружнє ставлення до будь-якої людини, незалежно від соціального статусу, політичних поглядів, раси чи кольору шкіри.

11. Міжособистісні стосунки − готовність проявляти любов, розуміння, соціальну увімкненість. Самоактуалізовані люди здатні до вираження доброти, толерантності, співчуття до людей. Разом з тим, вони здатні протистояти брехні, надмірній самовдоволеності.

12. Етика − розпізнавання хорошого і поганого в повсякденному житті. Самоактуалізовані особистості не переживають сумнівів, внутрішніх конфліктів; для них не притаманна нелогічність поведінки при виникнення проблем етичного характеру. Вони володіють моральними стандарти, таким собі етичниим кодекс і діють згідно його принципів, стараючись не порушуючи їх.

13. Засоби і цілі − уміння відрізняти засіб від мети. В поведінці самоактуалізованих людей чітко спостерігається їхнє вміння відрізняти засоби від мети; ці люди орієнтовані на мету, а засоби підлеглі меті. Як правило, причини їхніх вчинків криються в самій діяльності та у переживаннях, повʼязаних із цією діяльністю. Вони вміють отримувати задоволення від самого процесу, вміють відчувати самоцінність діяльності, і вона важлива для них не менше, ніж результат.

14. Почуття гумору. Злісні, образливі або вульгарні жарти їх не забавляють. Їм подобається мʼякий добрий гумор, іронія. Вони можуть посміятися над собою.

15. Креативність (уміння творити, вирішувати проблему нестандартним шляхом). Це − універсальна характеристика всіх самоактуалізованих людей, яку можна назвати оригінальністю, винахідливістю: чим би не займалася креативна людина, що б вона не робила, їй властиве творче ставлення до того, що відбувається, свіжий погляд на стару речі.

16. Протистояння прийняттю культурних норм. Відносини самоактуалізованої здорової людини з культурою досить неоднозначні. Вони схильні приймати сформовані стандарти у тому випадку, якщо це не суперечить їхнім власним принципам і світогляду. Одяг, зачіски, форми ввічливості – усе це несуттєво, якщо вони не знаходяться у рамках їхніх моральних принципів. Толерантність не означає некритичної ідентифікації зі звичаями культури. Однак вона не викликає юнацького бунтарського духу стосовно встановлених стандартів. Самоактуалізована людина будує своє життя не по законам конкретного суспільства, не по законам якоїсь культури, а по загальним людським законам й законам власної людської природи. Здорові люди, приймаючи зовнішні атрибути культури, залишаються внутрішньо незалежними від неї.

17. Недосконалість (здатність нормально сприймати власні помилки). Самоактуалізовані люди – це здорові нормальні люди зі своїми недоліками. Так само, як і звичайні люди, вони можуть піддаватися шкідливій звичці, бути впертими та дратівливими, вони не застраховані від марнославства, гордості й упередженості. Є люди, яких можна назвати успішними і навіть великими, самореалізованими. Таких людей небагато, але навіть вони недосконалі.

18. Цінності (самоактуалізовані індивіди автоматично забезпечуються переліком життєвих цінностей, враховуючи власну внутрішню динаміку). В основі системи цінностей самоактуалізованої людини лежить її філософське ставлення до життя, її самоузгодженість зі своєю біологічною природою, прийняття соціального життя і фізичної реальності. Наприклад, такі відносини, як ― учитель-учень, що часто стають відносинами протистояння, в інтерпретації самоактуалізованого педагога – це не відносини протиборства, не арена боротьби по-різному спрямованих бажань та інтересів, а приємна можливість співпраці з учнем, можливість спільного дослідження і спільного пізнання істини.

19. Вирішення протиріч (подолання полярності в житті). Самоактуалізований індивідуум подолав протиріччя, обʼєднав частини в ціле, піднявся на рівень наджиттєвої цілісності. Бажання не вступають у конфлікт із розумом, почуття та раціональність працюють злагоджено [18].

Ключовим моментом у проблемі здоровʼя людини в контексті психології є питання про критерії його оцінювання, стверджує І.Галецька. Серед особистісних проявів найбільш відомі такі критерії психологічного здоровʼя: оптимізм;  зосередженість; урівноваженість; моральність (чесність, совісність й ін.); адекватний рівень домагань; почуття обовʼязку; впевненість у собі; невразливість (уміння звільнятися від прихованих образ);  відсутність ліні; незалежність;  безпосередність (природність); відповідальність; почуття гумору; доброзичливість; толерантність;  самоповага; самоконтроль. [3]

Отже, ми визначили, що поняття «психологічне здоровʼя» носить інтегральний, динамічний характер, в основі якого баланс між всіма сферами життя людини, між потребами людини та суспільства. Основними ознаками психологічно здорової людини є її автономність, креативність, почуття гумору, толерантність, позитивне мислення, здатність ризикувати, гедоністичне ставлення до життя та інші. Виховання таких характеристик у собі є запорукою успіху, умовою психологічного здоровʼя. [3]

Перш ніж розглянути поняття та чинники формування стресостійкості, слід нагадати про поняття «стресу». І.Галецька зазначає, що термін «стрес» запозичений із техніки, де це слово використовується для позначення зовнішньої сили, прикладеної до фізичного обʼєкта, та його напруги.

У психологічному розумінні напруга, за словами І. Галецької, може бути викликана зовнішніми (наприклад холод, перегрівання) чи внутрішніми (конфлікти, страх за життя) чинниками, величина яких переходить певну межу. Тобто, стрес – це психічна й емоційна реакція людини на ситуацію, як фізичну, так і емоційну. Це індивідуальна реакція, тому може відрізнятися від реакції іншої людини. В її основі лежить ставлення до цієї ситуації, а також думки та почуття. Це душевний стан, який людина формує своїми власними думками. Він повʼязаний із навколишнім середовищем. Але зовнішні фактори лише запускають зовнішню дзеркальну реакцію – особсто-індивідуальну [3].

В результаті існування проблеми стресу стала необхідність вивчення стресостійкості як здатності людини протистояти впливу стрес-факторів та профілактики виникнення патологічних психічних станів. Так, проблемою вивчення стресостійкості займалась велика кількість вчених, тому існує безліч підходів до визначення даного поняття. Так, В. М. Корольчук визначає поняття «стресостійкості» як структурно-функціональну, динамічну, інтегративну властивість особистості, як результат  трансактного процесу зіткнення індивіда зі стресогенним фактором, що поєднує в собі когнітивну репрезентацію, об’єктивну характеристику ситуації та вимоги до особистості. На її думку,  адекватність оцінки ситуації та власних ресурсів визначає інтенсивність реакцій, спрямованих особистістю на зміну компонентів стресової ситуації, зміну ментальної репрезентації, системи атитюдів, мотиваційної, вольової орієнтації, копінгової стратегії, які здійснюються через провідну її функцію – функції когнітивно-феноменологічної перспективи та її окремих структурних компонентів, що зумовлюють рівень стресостійкості під час і після травматичних подій[13].

Також М. М. Черпіта, досліджуючи дану проблему розглянув праці інших вчених. Виявилось, що деякі з психологів розглядають стресостійкість як індивідуальну здібність організму зберігати нормальну працездатність (К. В. Судаков); як необхідний ступінь адаптації до впливу екстремальних факторів середовища і діяльності (В.О. Бодров); як здатність до соціальної адаптації, збереження значимих міжособових відносин, забезпечення успішної самореалізації, досягнення важливих цілей, збереження працездатності і здоров’я (Г.С. Никифоров); як стан фізичного, емоційного і психічного виснаження, зумовленого тривалим перебуванням в емоційно-напружених і значимих ситуаціях (В.А. Абабков, М. Перре)[30].

Як зазначає М.М. Черпіта, основні труднощі у визначенні стресостійкості людини пов’язані з оцінюванням специфіки прояву її реакцій на дію психологічних факторів. Якщо на цей час визначено критерії стійкості людини щодо стресорів фізичної або хімічної природи (висока або низька температура, фізичне навантаження, токсичні речовини тощо), то зробити це щодо психологічних стресорів набагато складніше. Це пояснюється різними цінностями, настановами, потребами, умовними рефлексами і життєвим досвідом людей (В. А. Абабков, М. Перре, Ю. В. Щербатих, В. Л. Марищук).

На думку науковців, особливу категорію ресурсів стресостійкості, на яку слід звернути увагу, становлять стратегії і моделі поведінки подолання. Характер і способи протистояння стрес-ситуаціям залежать від життєвої позиції, активності особистості, від її потреб у самореалізації своїх потенціалів і здібностей (Г. С. Никифоров, Ю. А. Александровський, В. А. Абабков, М. Перре, Ю. В. Щербатих, О. Я. Чебикін, В. Л. Марищук, Р. Лазарус)[24].

Узагальнивши наукові підходи щодо детермінант стресостійкості, М.М.Черпіта, А.Ю.Гурич зробили висновок про зовнішні і внутрішні психологічні фактори стресостійкості особистості. До зовнішніх вони віднесли оцінку стресової ситуації, що охоплює об’єктивні, або екстернальні, і суб’єктивні, або інтернальні, параметри стресової ситуації; стратегії подолання стресу, або копінг-поведінку; вплив на особистість травматичних подій і ступінь переробки травматичного досвіду; соціальну підтримку; професійний та особистісний досвід; психологічну підготовку до діяльності в екстремальних умовах [30]. В. М. Корольчук, у свою чергу, показала, що детермінанти стресостійкості за сприйняттям стресогенних факторів визначаються як динамічні в часі, залежні від особливостей, що зумовлюються системно-екстернальними (об’єктивними) ознаками: контрольованості, мінливості, невизначеності, валентності, повторюваності та системно-інтернальними (суб’єктивними) показниками: когнітивної репрезентації стресора, інтернального контролю, професійно-динамічної репрезентації, дивергентності (невизначеності), репеторної репрезентації, позитивного досвіду з урахуванням первинної стресостійкості і рівнем розвитку структурних компонентів стресостійкості. Водночас рівень стресостійкості детерміновано індивідуально-психологічними особливостями, соціальними і типологічними характеристиками та стратегіями долання стрессу[28].

В підтвердження до вищесказаного, О.М. Джеджула[30] і його дослідницька група стверджують, що стресостійкість як інтегративна властивість особистості передбачає взаємодію з усіма структурними характеристиками психіки як під час, так і після дії стресогенних факторів. Так, до визначальних внутрішніх чинників формування і розвитку стресостійкості особистості відносяться Я-концепція особистості, інтернальний локус контролю, розвиненість комунікативної сфери, змістові характеристики структурних компонентів стресостійкості особистості. Зокрема, високий рівень стресостійкості передбачає врівноваженість, упевненість у собі, боротьба зі сором’язливістю, низький рівень особистісної тривожності, самоконтроль, самовладання; певні характеристики мотиваційної сфери (мотивація соціальної значимості трудової діяльності, професійної майстерності, досягнення), високий рівень інтернального локусу контролю, готовність діяти. Визначальними характеристиками первинної стресостійкості вважаються швидкість переробки інформації, рухливість нервових процесів, надійність, витривалість, точність і продуктивність діяльності. Провідні стратегії боротьби зі стресом, що характеризують стресостійкість, – це асертивні дії, активність особистості у взаємодії, пошук соціальної підтримки та соціальних контактів.

Посилаючись на дослідження  В.М.Корольчук можна виділити провідні функції стресостійкості, а саме визначення когнітивно-феноменологічної перспективи і відновлення, про що ми вище згадували. Якщо про неї говорити більше, то можна зазначити, що дана функція здійснюються через окремі функції її структурних компонентів: інтегруючу, мотиваційну, копінгову, стабілізуючу. Така функціональна взаємодія припускає можливе послаблення функцій одних, або більш інтенсивний прояв інших, що закономірно змінює співвідношення між сильними і слабкими функціональними компонентами в структурі домінуючого типового профілю стресостійких чи нестресостійких осіб. Таким чином досягається баланс, який є в основі самого поняття «психологічне здоровʼя». Загалом, провівши  дослідження, В. М. Корольчук приходить до висновку, що механізм стресостійкості можна описати за допомогою дворівневої структури [15]:

1) первинний рівень стресостійкості, в основі якого лежить біологічна складова: емоційний тонус, витривалість, точність, функціональну рухливість, надійність, основні характеристики і особливості основних нервових процесів, рівень активації, комплекс конституційно-генетичних, фізіологічних, ендокринних та інших систем, які забезпечують її адекватне і стабільне функціонування в стресогенних умовах;

2) особистісні характеристики, що є результатом соціального впливу, досвіду, навчання. Хоча первинний рівень є базисним у формуванні стресостійкості, вирішальне значення відводиться особистісному, соціальному, поведінковому компонентам та навчанню.

Отож, у даній статті ми розглянули та проаналізували, що таке психологічне здоров’я та чим воно відрізняється від психічного здоров’я. Визначили поняття та детермінанти стресостійкості, основними з яких є: спрямованість, набутий досвід, психічні процеси, особливості характеру та темпераменту. Також ми визначили основні функції стресостійкості: спрямованість на подолання перешкод; актуалізацію діяльності в екстремальних умовах; стабілізацію внутрішніх механізмів емоційно-вольової саморегуляції. До того ж, ми визначили, що на стресостікйсть впливають допінг-стратегії та психологічні ресурси, таким чином саме психологічні умови відіграють важливу роль у формуванні стресостійкості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.      Абабков В. Перре М. Адаптация к стрессу. Основы  теории, диагностики, терапии / В. Абабков, М. Перре.  –  СПб.: Речь, 2004 – 166 с.

2.      Банников В.В. Влияние социально-психологических компонентов стрессоустойчивости на эффективность деятельности персонала организации: дис. … канд. психол. Наук / В.В.Бинников. – М., 2003. С. 156.

3.      Бовина И.Б. Представление о здоровье и болезни в молодежной среде / И.Б. Бовина // Вопросы психологии. – 2005. – № 3. – С. 90 – 97.

4.      Бодров В. А. Психологический стресс: развитие и преодоление /В.А. Бодров. – М.: Изд-во «ПЕР СЭ», 2006. С. 352.

5.      Брайт Д. Стресс. Теории, исследования, мифы / Д. Брайт, Ф. Джонс.  – СПб.: прайм – ЕВРОЗНАК, 2003. – 352 с.

6.      Бухановский А.О.Общая психопатология / А.О. Бухановский, Ю.А. Кутявин, М.Е. Литвак // Пособие для врачей. – Ростов н/Д., 1998 – 416 с.

7.      Буякас Т.Л. Личностное развитие в условиях работы самопонимания, опосредствованной символами [Текст] / Т. М. Буякас // Вопросы психологии. – 2000. – № 1. – С. 23–38.

8.      Васильева О. С. Психология здоровья человека: эталоны, представления, установки / О. С. Васильева, Ф. Р. Филатов // Уч. пособ. для студ. высш. уч. заведений.– М.: Изд. центр ―Академія‖, 2001.– 352 с.

9.      Воронина А.В. Психологические тесты. / Под ред. А.В. Ворониной. – М.: ВЛАДОС, 2004.

10.    Галецька І.І. Психологічне здоровʼя// І.Галецька, Т.Сосноський. Психологія Здоровʼя: теорія і практика. – Л.: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006.  – 338 с.

11.    Глуханюк Н.С. Практикум по психодиагностике: учеб. пособие – 2-е изд., перераб. и доп. / Н.С. Глуханюк. – М.: Издательство Московского психолого-социального института, 2005. – 216 с. – С. 163 –172.

12.    Гинзбург М. Стрессменеджмент // Инструменты развития бизнеса: Тренинг и консалтинг: Сост. Л.Кроль, Е Пруткова. – М: Независимая фирма «Класс», 2001. – С. 154–170.

13.    Гринберг Дж. Управление стрессом / Дж. Гринберг. – 7-е изд. – СПб: Питер, 2002.– 496 с.

14.    Гурьянов Ю.Н. Психологическое обеспечение в войсках и органах Пограничной службы России/ Ю.Н. Гурьянов// Учебное пособие в 2-х частях. – М.: Академия ФПС России, 2001. С. 470.

15.    Гурвич И. Н. Социальная психология здоровья / И.Н.Гурвич. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1999.– 1021 с.

16.    Двіжона О. В. Вплив чинників на порушення психічного здоров`я дітей із дискантних сімей / О. В. Двіжона // Психологічні перспективи. – Вип. 13. – Луцьк : РВВ ―Вежа Волин. нац. ун-ту імені Лесі Українки, 2009. – С. 107 – 114.

17.    Дежарле Р. Охрана психического здоровья в мире: Проблемы и приоритеты в развивающихся странах / Р. Дежарле , Л. Айзенберг , Б. Гуд, А. Кляйнман  – К.:Сфера,  2001. – 575 с.

18.    Дубровина И.В. Психология : ученик для студ. сред. пед. учеб. заведений / И. В. Дубровина, Е. Е. Данилова, А. М. Прихожан; под ред. И. В. Дубровиной. – М. : Академия, 1999. – 464 с.

19.    Дьяченко М. И. О подходах к изучению эмоциональной устойчивости [Электронный ресурс] / Дьяченко М. И., Пономаренко В.А. // Вопросы психологии. – 1990. – №1. – С. 106-112. – CD-изд-во «Вопросы психологии», 2004. – 1 электрон. опт. диск (CD-ROM) ; 12 см. – Системн. требования: CPUPentium II 233; 64 Mb RAM; Windows 95/98/2000/XP. – Название из контейнера.

20.    Эллис А., Практика рационально-емоциональной поведенческой терапии / А. Эллис , У. Драйден.  –  СПб., 2002. – 352 с.

21.    Катунин А. П. Стрессоустойчивость как психологический феномен [Текст] / А. П. Катунин // Молодой ученый. — 2012. — №9. — С. 243-246.

22.    Кристал Г. Аффективная толерантность / Г. Кристал // Журнал практической психологии и психоанализа – 2001. – №4. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http:// psyjournal.ru/

23.    Корнієнко О.В. Підтримання психосоматичного здоровʼя практично здорових людей: Навч. посібник. – К., 2000; Корнієнко О.В. Безпека житгєдіяльності та підтримання психосоматичного здоровʼя молоді: Монографія. К.: «Київський університет», 2004. – 264 с.

24.    Корольчук В. М. Обгрунтування організаційної моделі дослідження стресостійкості особистості / В. М. Корольчук // Проблеми екстремальної та кризової психології. – 2010. – Вип.7. – С. 210–218.

25.    Корольчук Валентина Миколаївна. Психологія стресостійкості особистості. : Дис… д-ра наук: 19.00.01/ В.М.Корольчук. – 2009.

26.    Корольчук М.С. Психофізіологічні засади дослідження стресостійкості особистості / М.С. Корольчук. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchdpu/psy/2011_94/Korol1.pd

27.    Корольчук В. М. Чинники формування та розвитку стресостійкості особистості / В. М. Корольчук // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Iнституту психології ім. Г.С.Костюка НАПНУ. – Т. XII, ч.7. – С. 252–261.