Теми природи та смерті у поезії Емілі Дікінсон
Ключові слова: романтизм, теми природи, смерть, безсмертя.
Вступ. Е. Дікінсон є одним з найвизначніших і найоригінальніших американських поетів. Вона поставила під сумнів існуюче визначення поезії та діяльності поета, експериментувала з мовою для того, щоб звільнитися від загальноприйнятих норм і обмежень. Творчість Е. Дікінсон є новаторською, адже вона була першою з американських поетів, хто зважився порвати із загальноприйнятими нормами і експериментувати з мовою, пунктуацією, засобами художньої виразності і ввести до літератури нові теми.
Проблема дослідження даної теми полягає в тому, що Е.Дікінсон, яка є однією з найвизначніших поетес Америки, є майже невідомою в Україні і тому є дуже мало праць вітчизняних літературознавців, які досліджують її творчість.
Метою роботи є дослідження поетичного стилю Е.Дікінсон.
Завданням є аналіз тематики творів Е.Дікінсон.
Відому американську поетесу Е.Дікінсон відносять до Американського Романтизму. Навіть коли вона обирає тему, близьку до реалізму, строфи її поезії переплетені з Романтизмом. Її багата уява, зосередження на природі і використання символізму створюють романтичний настрій в поезіях, які б в іншому випадку базувалися б на реалізмі.[6]
Одним із важливих ознак романтизму є її зосередження на природі. Е.Дікінсон знаходить полегшення у спілкуванні з природою і живе в гармонії з божественним світом природи. Вона обожнює природу.
Проте, хоч вона і відчуває зв’язок з природою, вона не стверджує у своїх поезіях, що розуміє її. Е.Дікінсон вважає, що як Бог так і природа є неосяжними для людини. Її фрагментарний поетичний стиль частково є результатом її постійного прагнення піймати явище природи через поезію.
Поетеса рідко зображає природу в негативних тонах; в неї природа асоціюється з позитивними відчуттями. Звичайні об’єкти природи, такі як зміна пір року, схід і захід сонця, птахи, квіти, вітер захоплюють Е.Дікінсон і наповнюють її радістю. Проте в пізніший період творчості Дікінсон можна помітити темну сторону природи. Квіти, дерева, явища природи є особистостями, мають розум і певним чином поводяться як люди.[5,6]
ЇЇ поезії про природу поділяються на вірші, які зображають жвавість і красу, та вірші, у яких поетеса ретельно досліджує значення всесвіту та людського життя. Але, на відміну від інших письменників Американського Романтизму, у поезіях Е.Дікінсон природа не лише завжди благотворна і милосердна, але й іноді незбагненна, невловима чи навіть руйнівна.
У вірші «It sifts from Leaden Sieves» Дікінсон змальовує прекрасний зимовий пейзаж, використовуючи метафори та епітети. Метафора ‘Leaden Sieves’ означає темне, покрите хмарами небо і створює похмурий настрій, але потім сумний настрій змінюється, коли вона описує сніг. Все стає досить гарно в наступних 5 рядках поезії. В третій строфі увага переходить від неба і далеких пейзажів до сусідських будинків, парканів, які вкрилися снігом, наче вовною.
Е.Дікінсон дуже ретельно спостерігала за природою і це забезпечувало її певними знехтуваними і гротескними аспектами природи. Пацюк, муха, змія, кажан, жаба оживають перед нами в її поезіях. Романтики уникають цих аспектів, вони також знехтувані моралістами, але Е.Дікінсон вбачає в цих найдрібніших деталях правдиве відображення природи.[1] Одним з таких віршів є «A narrow fellow in the grass» яскраво змальовано світ природи і в цьому вірші зображено одне з найзловіснішиїх створінь, змію, яка є символом зради. Хоча ліричний герой захоплюється природою, здається, що змію любити неможливо любити. Ліричний герой реагує на змію, ніби це живе втілення жаху перед невідомим, тому що вона є водночас вражаючою і страшною. На початку вірша описано шок від зустрічі зі змією в траві. Хоч поетеса не використовує слова «змія», предмет зображення зрозумілий для читачів: «A narrow fellow in the grass/Occasionally rides;/You may have met him — did you not/His notice sudden is,»
У своїх зображеннях природи Е.Дікінсон не передає ні своїх релігійних переконань, ні надмірного романтичного ентузіазму. Вона любить квіти, зміну пір року, її заворожує схід і захід сонця і вона намагається відгадати вічну таємницю природи. Дікінсон вживає образи, вирази із Біблії і репрезентує своє бачення, де світ — це рай, а природа є священною.[1]
Читаючи поезії Е.Дікінсон, ми переносимося до іншого світу. Це світ самої Е.Дікінсон. природа стала зв’язком між поетесою і зовнішнім світом. Те, як часто поетеса реагує на природні явища, відкриває нову перспективу розуміння її поетичної натури. Її життя, так само як і її розуміння природи, — це подорож від незнання до досвіду. [1]
Проте центром уваги поетеси є тема смерті. Саме тема смерті зайняла провідне місце в творчості Е.Дікінсон, адже вона бачила смерть свого коханого, батька, матері і кожна втрата завдвала їй тяжкого удару. Деякі літературні критики зазначають, що близько однієї третьої всіх її віршів про смерть. Через це захоплення темою смерті Е.Дікінсон називають поетом темряви. [3]
Дікінсон сприймає смерть як фізичне явище. У своїх поезіях про смерть вона прагне драматизувати смерть як подію, передати напругу чи конфлікт, який спричиняє ця подія. Захоплення смертю може теж свідчити про пуританське оточення поетеси. Для пуритан смерть — це кульмінація життя і її треба прийняти урочисто. Але у віршах Е.Дікінсон вбачається протест проти докрини Пуританства, поетеса не вважає, що смерть може компенсувати життя. Хоч Е.Дікінсон захоплювалася думками про смерть, вона її не прославляла. [3]
Смерть — це ніби тире між смертним буттям людини і її прагненням до безсмертя. У поезіях Дікінсон про смерть присутнє палке бажання встановити контакт зі смертю. Для неї смерть — це кульмінація людського досвіду. [3] У вірші «I Died for Beauty» показано віру поетеси у безсмертя та вічне життя після смерті. У поезії людина, яка померла за красу, спілкується з тим, хто помер за правду. Те, що вони обоє померли через такі благородні жертви, зближує їх. Е.Дікінсон розповідає про ці відносини між покійними, як про звичайну дружбу між людьми. Це все є дуже знайомим: нові стосунки повні енергії і у нових друзів ніколи не закінчуються теми для розмов. Те, що відчувають двоє померлих людей, зіставлення моторошної обстановки із дружніми бесідами двох, які насправді є померлими, є характерним для поезії Е.Дікінсон. Сцена дуже моторошна, але читач забуває про це, допоки поетеса не зазначає, чому ці двоє перестали розмовляти. Вони вже фізично не могли розмовляти: “Untill the moss have reached our lips” і вони замовкли. Так поетеса різко нагадує читачам, що обидва персонажі є мерцями. Поезія зрівнює двох, хто однаково є мучениками, чиї імена покрито мохом, що, зрештою, не важливо хто за що помер. У цій поезії Е.Дікінсон піднімає питання краси та правди. Тема краси і правди відображається двома людьми, хто помер за них; обоє поховані в тій самій могилі і померли в один час й імена обох вкрито мохом. Далі герої відчувають зв’язок, як тільки вони дізнаються, як вони померли. У поезії також стверджується, що правда і краса є спорідненими. Крім того, ті два герої вважають себе рідними душами. Також те, що ці двоє людей вмерли за красу і правду, свідчить, що людське не є настільки цінним, як краса і правда.
У поезіях Е.Дікінсон також є тема похорон. До цієї категорії належить поезія “Because I could not stop for death”. Смерть тут розглядається і презентується з різних точок зору. Це несе певне полегшення від життєвих турбот. Смерть зображено як спокусника, а безсмертя як співучасник злочину. Між цими двома альтернативами вона залишає питання того, що є більш підходящим до поезії, відкритим і невирішеним. Виникає відчуття невизначеності, тому що поетеса не може визначитися зі своїми почуттями і ставленням до смерті. Поетеса описує перехід від життя, що осягає смерті, царства невизначеності і таємниці. [2]
Для Е.Дікінсон загальний символ природи — це смерть. [3] Про це вона говорить у своїй поезії №465, де передає переживання ліричного героя, який переживає останні хвилини свого життя, і в той час, коли він покидає цей світ, він чує як дзижчить муха: «I heard a Fly buzz — when I died—/The Stillness in the Room/Was like the Stillness in the Air/Between the Heaves of Storm.»
Тема смерті дуже тісно пов’язана з темою безсмертя. Е.Дікінсон вірить у безсмертя та потойбічне життя. Але поетеса не вважає, що безсмертя це коли ніхто не помирає, для неї безсмертя — це стан безперервного народження, смерті і переродження. У поезії “Because I couldn’t stop for death” Е.Дікінсон досліджує тему безсмертя. Після описання картин, що проходять через різні стадії протягом дня, автор робить висновок, що насправді минають століття, а не один день: «Feels shorter than a day/ I first surmised the Horses Heads/ Were towards Eternity». Тут автор, здається, стверджує ,безсмертя можливе, а смерть — це остання подорож шляхом, що веде до безсмертя. [4,2]
Висновок. Поезія Емілі Дікінсон часто рве з традиційними канонами. На відміну від більшості поетів її часу, Е.Дікінсон не піддалася впливу таких поетів-романтиків як Кітс, Шеллі чи Водсвод. Її світ природи насичений маленькими комахами та об’єктами, які в її віршах є особистостями, мають розум і певним чином поводяться як люди. Е.Дікінсон називають поетом темряви, адже провідним мотивом більшості її віршів є смерть, що є наслідком тяжких втрат у житті поетеси. Хоч поезії про смерть здаються на перший погляд моторошними і похмурими, насправді, вони повні оптимізму. Адже в них смерть — це не кінець, а перехід до безсмертя, якого прагне Е.Дікінсон. Теми смерті і природи часто переплітаються у поезії Дікінсон, яка використовує образи природи, щоб змалювати цей перехід.
Література
1) Alipurduar Mahila Mahavidyalaya Emily Dickinson as a Poet of Nature&Love / Alipurduar Mahila Mahavidyalaya// International journal of English language. -2009.
2) Alipurduar Mahila Mahavidyalaya The Theme of Death And Time in Emily Dickinson’s Poetry / Alipurduar Mahila Mahavidyalaya // International journal of English language. -2009.
3) Ashraf Ayesha Representation of Death in Poems of Emily Dickinson and Robert Frost: A Stylistic Analysis Because I could not Stop for Death / A. Ashraf // American International Journal of Contemporary Research.-2015- Vol.5.- p. 53—58.
4) Gundale Maroti Pralhadrao Death Theme in the Poetry of Emily Dickinson / M. P. Gundale // Reviews of Literature.-2014.- Vol.1. –P. 2—4
5) Hübnerová P. The ‘Butterfly’ in the Poetry of Emily Dickinson ’Motýl’ v Poezii Emily Dickinson : дис. філ. наук : Filozoficka Fac / Hübnerová Petra – Prag, 2013. – 58 с.
6)Emily Dickinson’s Life [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.english.illinois.edu/maps/poets/a_f/dickinson/bio.htm.
7) DICKINSON’S POETRY [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.sparknotes.com/poetry/dickinson/themes.html.
8) The Complete Poems of Emily Dickinson [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.bartleby.com/113/.
Tsolin D. V., Borsuk M. I. Themes of nature and death in Dickinson’s poetry
The article deals with analysis of the themes of nature and death in Dickinson’s poems. A considerable number of Dickinson’s poems are related to romantic themes of nature and death. As a keen observer of nature, Dickinson tries to depict the word around her, paying meticulous attention to every small detail. Not only does Dickinson behold the world around her but she also tries to come to understand nature, but still it is a mystery for her. A lot of Dickinson’s poems are related to the theme of death. We have traced out some of the connection between the facts from Dickinson’s biography and her preoccupation with this theme. Unlike other poets, related to Romanticism and Transcendentalism, Dickinson does not refer to death as grief and loss. Dickinson’s poems about death are quite optimistic because she believes in Eternity and happy life after death. The themes of nature and death are often intertwined in Dickinson’s poetry.
Key words: Romanticism, nature, death, Eternity.