У статті розглядаються основні концепції трансформації культурного проекту Університету. Розглядається теорія Б.Рідінгса про руїни класичного Університету. Наведено оптимальні моделі сучасного Університету у ХХІ ст..
Ключові слова:Університет, трансформації, реформування, ідея Університету
Ідея Університету, рушійною силою якого виступає культура, визначає місію Університету як інституції. Незважаючи на існуючі розбіжності у поглядах науковців стосовно завдань університету, більшість впевнені, що університет не покликаний нести в суспільство утилітарне, виключно прагматичне знання. Але з того часу, як суспільство обрало екстенсивний технологічний шлях свого розвитку, який характеризується прискоренням розвитку науково-технічного прогресу і формуванням глобального ринку, загальний розвиток практично всіх соціальних інститутів, в тому числі і освітній, стали визначатись впливом глобалізації. Як наслідок, освітній процес характеризується використанням утилітарного технократичного підходу, який визначив подальший розвиток університету ХХ століття у бік масовізації. Університети починають активно співпрацювати з комерційними структурами у питаннях розробки спільних освітньо-технічних програм та проведення прикладних досліджень.
Стрімкий розвиток в університетські освіті вищевказаних тенденцій визначив зародження новітніх моделей університетів, серед яких: класичні, підприємницькі, дослідницькі, академічні, корпоративні, віртуальні університети та інші.
Університет кінця ХХ століття являє собою інститут соціального обслуговування, який пропонує чисельні науково-освітні послуги населенню. Приміром, американський соціолог, теоретик постіндустріального суспільства Бел вважає, що університет, перетворюючись на головний соціальний інститут сучасного суспільства, виступає одразу в декількох іпостасях: як центр по проведенню фундаментальних наукових досліджень; як інститут забезпечення потреб суспільства у висококваліфікованих кадрах; як місце формування загального рівня інтелектуальної освіченості громадян і т.д.[2, с.334-335].
Поліфонія уявлень про сучасний університет засвідчує те, що питання про його місію є дискурсивним і має багато варіантів своєї презентації. При цьому не викликає ніяких сумнівів те, що на сучасному етапі свого розвитку першочерговим завданням університету є налагодження співробітництва як із суспільством і національною державою, так і з глобальним ринком.
З такого ракурсу дослідження досить цікавими можуть здатися погляди англійського дослідника Рональда Барнета, який у своїй лекції «Осмислення університету» (1997) визначає нове призначення університету в якості формування у студентів вміння визначати для себе відповідну освітню траєкторію у відповідності з динамічною життєвою та професійною ситуацією [1].
У сучасному академічному суспільстві активно досліджується проблема кризи університету як результат загальної кризи культури, та пов’язують з неможливістю освітніх закладів до сприйняття тих об’ємів інформації, які представляє сучасна інформаційна епоха. Оптимальна модель університетської освіти та культурної інституції загалом, у ХХІ столітті покликана бути у відповідності до сучасного типу культури, а також давати відповіді на актуальні питання сучасної цивілізації. Питаннями обґрунтування призначення університету в сучасній соціокультурній ситуації займались та продовжують займатися велика кількість вітчизняних і зарубіжних науковців – філософів освіти, серед яких особливої уваги заслуговують З. Бауман та Я. Пелікан.
Британський дослідник із польськими коріннями Зігмунд Бауман у своїй праці, присвяченій Університету, розглядав призначення університету в формуванні особистості людини, наділеної критичним мисленням та міцним інтелектуальним потенціалом в ситуації сучасного «надскладного» світу.
Розмірковуючи з позиції сьогоднішнього дня про місію університету неможливо обійти погляди історика та філософа освіти Ярослава Пелікана. У своїй праці «Ідея Університету. Переосмислення» (1992) звертає увагу на університет як конвеєр для швидкої підготовки спеціалістів у визначеному ринковому сегменті, і протиставляє йому альтернативу у вигляді реанімації гуманітарної культури. Американський дослідник вважає, що сьогодні, як ніколи університет покликаний служити ідеалам гуманізму, інтелектуальному та моральному вихованню людини, передачі соціально-культурного досвіду наступним поколінням [4].
Незважаючи на суттєву поліфонію точок зору на університет, що пов’язано, перш за все, з різними дослідницькими інтересами спеціалістів, науковці мають загальне судження на місію університету. Відповідно до їх суджень, освітній заклад покликаний формувати фігуру інтелектуала – спеціаліста, який зможе в контексті сучасної соціокультурної ситуації вибудовувати стратегії особистого та професійного розвитку, та не буде позбавлений світоглядно-гуманістичної підготовки в університеті.
Перелік сучасних спеціалістів, сферою наукового інтересу яких є університет, його місія та моделі, досить великий. Значна дослідницька цікавість до цієї освітньої інституції з багатовіковою традицією свого існування пов’язують перш за все з тим, що університет лишається провідним інститутом соціалізації людини, під якою варто розуміти процес засвоєння людиною спільного соціально-культурного досвіду.
Таким чином, дослідивши погляди провідних спеціалістів із питань університетської освіти та університет як соціокультурний феномен з точки зору його місії, можна стверджувати, що в історико-філософському дискурсі його осмислення підлягало та продовжує підлягати суттєвій трансформації. Залишивши в минулому бачення університету як закладу, покликаного формувати фігуру освіченого інтелектуала та свідомого громадянина – спеціаліста у своїй сфері діяльності воно перетнулося з необхідністю свого переосмислення у зв’язку з формуванням нової ідеї університету як інституту, який обслуговує утилітарні запити сучасного світу, і у контексті становлення сучасного світу вимагає свого перепризначення. Значна увага також була націлена на дослідження поглядів провідних спеціалістів минулого та сучасності на різні сторони осмислення університету, як-от питання масовізації університетської освіти, питання культурної ідентичності. Широке коло сучасних дослідників у контексті становлення сучасного університету засвідчують не лише актуальність питання, яке вони досліджують, а й сприяють концептуалізації власного бачення її вирішення та сучасному етапі. У дослідженнях науковців варто звернути увагу на бачення трансформацій культурного проекту Університету у сучасному контексті.
Приміром, Мирослав Попович стверджує, що в сучасній Україні університети політизовані, а усе реформування освіти мало формальний, поверховий характер. На його думку, Захід взагалі ризикує втратити усі цінності його старого центру науки і культури, виховання і громадського впливу.
Досить невтішні процеси трансформації почали відбуватися ще раніше, приміром, напередодні Другої світової війни почав відбуватися процес комерціалізації освіти, студенти більше звертали увагу на якість отриманої освіти, чи можливість викладати лекції, а почали цікавитися проектами та дослідженнями у корисливих цілях. Серед викладачів також спостерігалася подібна тенденція, вони майже не прагнули викладати глибокі та блискучі лекції, а були більше зацікавлені у різноманітних грантах.
На думку М. Поповича невтішна ситуація спостерігалась і на території колишнього СРСР. Університети на цій території мають більше навчально-педагогічний, а не науково-дослідницький характер, тобто відійшли від первинної ідеї університету – автономії дослідження та примноження науки. Університети стали спочатку політизовані, так як студенти почали розглядатися як маса, як об’єкт різноманітних маніпуляцій, пізніше стали ще й корумповані. Нажаль, усі спроби реформування освіту на цьому етапі мали лише формально-косметичний характер. Приміром, досить комічним для науковців став процес перейменовування: університети перетворились в академії, університетами стали називати педінститути та технічні ВНЗ, технікуми перетворились на коледжі, а ліцеї – це колишні ПТУ. Університетська освіта потребує кардинального реформування, університету потрібно повернути його автономію, суспільний престиж, дати можливість вільно займатися сучасною наукою, і головне, подолати корупцію. Досить важливим залишається питання статусу студента у житті університету.
Досить подібними є твердження В. Горського, він також вважає, що класичний університет лежить у руїнах, причому така ситуація спостерігається і на Заході і на пострадянському просторі. Те, що називалося терміном «universitas», означало спільноту викладачів та студентів у межах вищої школи із універсальною програмою навчання. Пізніше, навіть школи із такою програмою почали називати університетами. Найважливішу роль у осмисленні універсальності осмислення світу дослідник надає філософії. Саме вона, на його думку, завдяки своєрідній природі духовного освоєння світу, повинна відігравати визначальну роль у реалізації ідеї університету у чистому вигляді, саме такому, який утвердився в європейській культурі.
Сергій Пролєєв також вбачає у автономії розуму найголовніше покликання університету. Він наводить аргументи, які ґрунтуються на тому, що саме розум є самостійним і незалежним чинником у розв’язанні проблем та питань будь-якого характеру. На його думку, емансипація інтелектуальної праці від держави здійснюється завдяки автономії розуму. А сам університет повинен забезпечувати відповідні умови самовідтворення автономії розуму та використання цього потенціалу в культурі. С. Пролєєв також висловлює думку про те, що криза університету в Україні полягає у втраті ним самодостатності. Університет перестав продукувати незалежних компетентних інтелектуалів, суспільство перестало дослуховуватись до голосу розуму. Над розумом почали переважати інші могутні суспільні сили, такі як: держава, гроші, культурні стереотипи, насильство.
Б. Рідінгс вважає, що зміна ролі сучасного Університету обумовлена перш за все крахом національно-культурної місії, яка забезпечувала суть його існування. Криза сучасного Університету на Заході пов’язана із фундаментальними змінами його соціальної ролі і внутрішніх систем, які втратили традиційну роль гуманітарних дисциплін як центральних ідей життя університету. Б. Рідінгс також називає сучасний Університет постісторичним, а не «постмодерним», для того, щоб підкреслити той факт, що даний інститут пережив себе, що тепер це лише уламки епохи, на протязі якої він визначав себе в перспективі історичного розвитку, укріплення і розповсюдження національної культури.
Загалом, Б.Рідінгса відносять до категорії науковців, які вступають у дискурс ідеї Університету і відноситься до провісників її логічного завершення. Основна теза його праці «Університет в руїнах» – це ідея «кінця» університету як такого. У нього присутнє твердження про те, що Університет уже пережив своє призначення і перебуваючи на порозі третього тисячоліття, повинен переглянути та від коректувати свої цілі та завдання. Як відомо, призначення університету було сформульоване більше двохсот років тому, у той період, коли Університет перетворили на охоронця національної культури. У цьому контексті Б. Рідінгс виносить основне питання: «що має сьогодні робити Університет, якщо культура, яку він покликаний оберігати, набуває дедалі виразніших глобальних та транснаціональних ознак, зрештою, як і увесь навколишній світ? Чи можна вважати Університет – звісно, метафорично, – зруйнованою інституцією, що змушена відмовитися від своєї історичної raison d‘etre і без жодного опору кинутися в павутинку споживацької ідеології? Тоді як академічні спільноти мають жити, мислити і виховувати серед руїн? І чи справді Університетові в умовах занепаду держави-нації загрожує перспектива безальтернативного перетворення в транснаціональні корпорації? Невже Університет дійсно став корпорацією, якою керують закони ринку і яка зацікавлена щораз більше в прибутках, ніж у розвиткові мислення?» [3]. Відповіді на ці та інші питання ще довго будуть турбувати науковців та теоретиків ідеї та місії Університету у сучасному суспільстві
Загалом, дослідники, як вітчизняні, так і зарубіжні, констатують кризу ідентичності класичного університету, яка пов’язана із втратою ним цінностей старого типу центру науки, культури, виховання і громадянського впливу. Стає все більш зрозумілим, що у ХХІ столітті інституційне існування університетів забезпечується їх швидкістю та адаптацією до викликів інформаційного суспільства. Тому сьогодні відбувається пошук якісно нових моделей та концепцій Університету як важливої інституції інформаційного суспільства, що повинні бути не просто розширеним або уточненим варіантом класичних моделей ХІХ-ХХ століття, а поставати як складні моделі соціально-економічного комплексу, який створюється у постіндустріальну епоху. Відтак майбутнє університетів, зокрема українських, буде залежати від того, наскільки їм вдасться стати важливим осередком формування та розвитку людського капіталу; каталізатором інноваційного розвитку; місцем, де знаходять нестандартні рішення економічних, наукових, художніх, технічних та соціальних проблем за рахунок творчої взаємодії новаторів. Реалізація цих завдань напряму залежить від того, чи набуде діяльність Університету інноваційного та технологічного характеру, а також від того, як буде здійснюватися взаємодія між освітою, наукою та бізнесом.
Отож, університет ХХ століття являє собою інститут соціального обслуговування, який пропонує чисельні науково-освітні послуги населенню. Р.Барнет визначав нове призначення університету в якості формування у студентів вміння визначити для себе відповідну освітню траєкторію у відповідності із домінуючою життєвою та професійною ситуацією.
Оптимальна модель сучасного університету у ХХІ столітті, на думку науковців, покликана бути у відповідності до сучасного типу культури. Згідно із судженнями, освітній заклад покликаний формувати фігуру інтелектуала-спеціаліста, відмінного від неосвіченого професіонала. Також, із формуванням нової ідеї Університету як інституту, який обслуговує утилітарні запити сучасного світу, і у контексті сучасного світу вимагає свого перепризначення.
Досить цікавим є той факт, що напередодні Другої світової війни відбувся процес комерціалізації освіти. Університети стали спочатку політизовані, а згодом і корумповані. Слушною є думка В. Горського, він вважає, що класичний університет лежить у руїнах, причому така ситуація спостерігається і на Заході і на пострадянському просторі. Те, що називалося терміном «universitas», означало спільноту викладачів та студентів у межах вищої школи із універсальною програмою навчання.
Б.Рідінгс назвав сучасний університет «постісторичним» а не «постмодерним», для того, щоб підкріпити той факт, що даний інститут пережив себе, що тепер це лише уламки епохи. Головна умова для того, щоб Університет відповідав культурним вимогам – реформування.
Список використаних джерел
- Барнетт Р. Осмысление университета/ Р. Барнетт; [пер. с англ. Р. Гайлевича]/ Образование в современной культуре. – Минск: БГУ, 2001. – с.97-124
- Белл.Д. Грядущее постиндустриальное общество. Образец социального прогнозирования. – М.: Академия, 2004. – 578.
- Ідея Університету: Антологія / Упоряд.: М.Зубрицька, Н.Бабалик, З.Рибчинська; відп.ред. М.Зубрицька. – Л.: Літопис, 2002. – 304 с.
- Пелікан Я. Ідея Університету: переосмислення / Я.Пелікан; [пер. з англ. В.Верлока, Д.Морозова]. – Київ: Дух і Літера, 2008. – 360с.
- Рідінгс Б. Університет в руїнах / Монография. – Пер. с англ. А. М. Корбута. – М.: Изд-воом Гос. ун-та – Высшей школы экономики, 2010. –304 с.