У статті розглядається поява та розвиток п’ятидесятницького руху на півдні та сході України в 20 роках ХХ ст. та його характерної риси говоріння іншими мовами. Висвітлюється роль Івана Воронаєва в процесі появи та становлення церковної організації Християн євангельської віри.

Ключові слова: п’ятидесятники, Християни євангельської віри, Іван Воронаєв.

В статье рассматривается возникновение и развитие пятидесятнического движения на востоке Украины в 20г. ХХ в. И его отличительной черти молитвой на иных языках. А также разсматривается роль Ивана Воронаева в этом процессе.

Ключевые слова: пятидесятники, Христиане евангельской вери, Иван Воронаев.

In the article examined Pentecostal motion on a south and east of Ukraine in 20 YEARS 19 CENT. is characterized him a distinguishing feature is a manner of speaking other LANGUAGES.ITS SHOWS THE role of Ivan Voronaev in the process of appearance and establishment of CHURCH organization of Evangelical Christians FAITH . KEY words – Pentecostals, Evangelical Christians FAITH, IVAN VORONAEV.

Становлення та розвиток п’ятидесятницького руху на півдні та сході України у 20 рр. ХХ ст. є важливою сторінкою в історії розвитку цього протестантського напрямку в Україні та у всьому СРСР. Величезну роль у цьому процесі відіграв Микита Черкасов (Іван Юхимович Воронаєв).

Метою статті є висвітлення ролі Івана Воронаєва в процесі виникнення та становлення п’ятидесятницького руху на півдні та сході України. Дослідженням історії п’ятидесятницького руху в Україні займалися А.М. Колодний [10], В. Любащенко [2], В.Франчук [6]. Новизна дослідження полягає у визначенні ролі Івана Воронаєва у процесі виникнення та становлення Християн євангельської віри.

Виникнення та стрімкий розвиток п’ятидесятників в Україні пов’язаний не тільки з людьми, які рухали цей процес, а й з обставинами, які склалися в той час на території України і всього простору СРСР.

Насамперед, слід відзначити настрій народу, який втомився від революції, громадянської війни та бандитизму, що процвітав в той період. У звичайних людей ці обставини викликали підвищений інтерес до віри та до шукання Бога. Наступним важливим чинником був стан Російської православної церкви, духовенство якої у часи царського самодержавства дискредитувало себе та церкву, зробивши її ідеологічною опорою царизму. Також не останнє місце займає той факт, що якраз в цей період у баптистських громадах, велися гарячі дискусії на тему хрещення Святим Духом [9, c. 45].

Короткий аналіз політично-суспільної та релігійної ситуації 20 рр. ХХ ст. показує, що в Україні в той час були сприятливі умови для виникнення нового руху, подібного до євангельських християн чи баптистів. Саме у такий період в Україну із Америки повертається Іван Воронаєв (Микита Черкасов). Він мав поставлене перед собою завдання – поширювати п’ятидесятницькі ідеї в Україні та СРСР.

Микита Черкасов народився 16 квітня 1885 року в Оренбурзькій губернії. Його батьки були недостатньо освіченими людьми, проте володіли великою кількістю земель. Крім Микити, у сім’ї було ще п’ятеро синів, які не повернулися з російсько-японської війни. У 1907 р. Микиту забирають до війська та відправляють у містечко Казермес. Будучи у війську, він мав можливість закінчити педагогічні курси. Одного разу з своїм товаришем Микита відвідав служіння євангельської баптистської церкви у місті Ташкент, (Казермес знаходився поряд із Ташкентом) [5, c. 5]. Судячи із того, що Микита після відвідин зібрання виявив бажання прийти ще, йому там сподобалося. Через декілька місяців він навернувся у віру і прийняв догмати, які сповідувала та баптистська громада. Будучи сміливою людиною, своєму начальству у війську він прямо заявив, що тепер він баптист і зброю носити не буде, бо це суперечить його релігійним переконанням. Зробивши розслідування, визнали його винним перед державою і засудили до позбавлення всіх прав із висланням на каторжні роботи. Проте Микиті вдалося втекти з під варти, коли його привели у медичний пункт. Деякий час він переховувався у місцевих баптистів. Йому вдалося виїхати із Ташкенту, один із баптистів на ім’я Іван Юхимович Воропаєв віддав Микиті свій паспорт, змінивши для достовірності букву п на н. Тепер Микита Черкасов став Іван Юхимович Воронаєв. Згодом він одружився і відправився до Сибіру, де працював писарем у нотаріуса та активно проповідував. Через чотири роки після поневірянь по Сибіру Воронаєв їде до Америки. Приїхавши до США, Іван Юхимович починає вчитися та по вечорах проповідувати в баптистських церквах[5, с. 8].

Проводячи активне релігійне життя, І. Воронаєв знайомиться із вченням п’ятидесятників. В той час у американських п’ятидесятницьких церквах на служінні бажаним, а часто й обов’язковим були молитви на інших мовах. Його захоплює вчення і він стає активним проповідником ідей П’ятидесятниці. Невдовзі Іван Юхимович відчуває поклик проповідувати нове вчення слов’янському народу. В Америці він заснував першу слов’янську громаду п’ятидесятників. Та певно це не задовольнило його поклику і 1920 р. 15 липня Іван Воронаєв з сім’єю та ще декількома співробітниками залишають Америку та вирушають до України [9 ,с. 43].

Діяльність Воронаєва та його помічника Колтовича в Одесі починається з баптистських та євангельсько-християнських громад, які знали Воронаєва як редактора журналу «Істина та життя», який він випускав у США і звичайно деякі номери потрапляли в Україну. Іван Юхимович їхав до України не створювати нову церкву; Він сподівався, що вже існуючі громади протестантських напрямків приймуть вчення, яке захопило його в Америці. П’ятидесятництво, на його думку, не було організацією. Це був рух, який мав оживити церкву, внести обновлення, і тому завдання стояло поширити його серед вже існуючих громад.

Різниці великої між поглядами Івана Воронаєва та тогочасними баптистами не було, адже і він сам вийшов від них. До всього вчення євангельських християн та баптистів треба було прийняти хрещення Святим Духом з ознакою інших мов, так звані прояви харизми.

Проте євангельські християни і баптисти не просто не прийняли п’ятидесятницького вчення вони почали вести активну боротьбу проти нього. Віруючих, які приймали вчення, часто виключали з громад. Наміри Воронаєва були хороші тай сподівання теж. Йому навіть на початку дозволяли працювати в євангельсько-християнських та баптистських громадах, але згодом, коли Воронаєв

зі своїми співпрацівниками почали активно навчати про хрещення Святим Духом та говоріння іншими мовами, вони зустріли нерозуміння, неприйняття та опір.

На запитання, через яку причину баптисти та євангельські християни не прийняли вчення, яке привіз Воронаєв, є декілька варіантів відповіді. По-перше, саме в цей період у рядах баптистських громад, у які приїхав Воронаєв, проходили дискусії про питання хрещення Святим Духом на основі Євангелії, де описується про хрещення апостолів з ознакою інших мов. Можливо, керівники цих церков побачили загрозу розділення, що могло статися у випадку прийняття ними цього вчення.

Друга причина могла заходити в не так давню історію, яка говорить про те, що багато баптистських церков утворювалися з вихідців із молокан, одної із сект російського православ’я, що часто переймали хлистівські ідеї [12,с.49]. Хлисти також одна із сект православ’я. Їхня особливість була в тому, що під час молитов вони входили в транс і хлистали себе по грудях різками, також у них практикувалися оргії на зборах [12, с. 41]. С.Санніков роздумуючи про коріння баптизму в Україні та Росії зауважував, що: «Теорія походження баптизму від німецького штундизму не витримує ніякої критики, поява баптизму походить від глибинного шукання Бога через Євангеліє» [13, c. 9]. В. Франчук пише, що «існують серйозні причини вважати ці напрямки предтечами п’ятидесятницького руху» [4, c. 54]. І тому, керівники баптистських громад, знайомлячись із вченням п’ятидесятницького руху та з його особливістю – молитвою на інших мовах, яка не рідко супроводжувалося емоційним збудженням, бачили загрозу повернення ізувірських проявів та ніяким чином не могли прийняти те, що осуджувалося і ними і всіма іншими людьми, не говорячи вже про православну церкву, яка просто знищувала подібні прояви.

Неприйняття вищезгаданими громадами проповіді Івана Юхимовича Воронаєва про дари Святого Духа спричинило появу нової церкви. У 1922 р. в Одесі відкрилась п’ятидесятницька церква [2, с. 269].

Вже у 1923 р. церква Християн євангельської віри (ХЄВ) у Одесі нараховувала більше двохсот чоловік. Треба зазначити, що велике число членів воронаївської церкви були саме євангельськими християнами чи баптистами, іншу половину складали так звані новонавернені (люди з православних церков та люди, що не належали до християнства) [9, c. 45].

Щойно утворена церква стрімко зростала. У цьому немала заслуга Івана Юхимовича Воронаєва, як писали про нього на сторінках журналу «Атеїст»: «Потрібно сказати правду, Воронаєв оратор незвичайний – він легко схоплює настрій аудиторії, може до неї підійти, привернути, думки передає просто, виразно і навіть по своєму сценічно-художньо» [5, c. 39]. Такі особисті риси Івана Юхимовича доповнює ще й те, що він був здібний керівник та організатор. Він швидко здобув авторитет серед протестантських мас, яких, крім цього, цікавило ще й п’ятидесятницьке вчення.

І. Воронаєв та його помічник Колтович розпочали активну діяльність для відкриття нових церков із практикою хрещення Святим Духом та омовінням ніг, що взято із Євангелія від Ів. 13 по всій Україні. У всі можливі області України були направлені листи-заклики, а також були відправлені благовісники. У цей час до Одеси їдуть представники баптистів та євангельських християн, щоб самим пересвідчитись у тому, як Бог злив свою благодать на півдні України. Повертаючись назад, під впливом побаченого та почутого, вони розпочинали активне поширення ідей п’ятидесятниці, характерною рисою якої було говоріння іншими мовами, що додавало цьому вченню істинності походження від Бога і було видимим знаком присутності Святого Духа. Як зазначали самі віруючі, для них хрещення Святим Духом це – такий стан, який символізує духовне відродження, зростання в Дусі та готовність до майбутнього спасіння. А голосалії – це відчуття емоційного піднесення, радості, очищення та близькість віруючого з Богом.

Таким чином, станом на 1924 р. кількість церков Християн євангельської віри сягнула більше 50 [9, c. 46]. Іван Воронаєв, як засновник та досвідчений працівник, розумів, що для ефективного продовження поширення ХЄВ необхідна централізована структура. Оскільки п’ятидесятницький рух на півдні тай сам Воронаєв вихідці з баптистів, які на той час вже мали свої союзи, було зрозуміло, що централізація ХЄВ буде зроблена подібним чином. Тому 4-7 вересня 1924 року відбувся перший обласний з’їзд п’ятидесятницьких громад, на якому були представники п’ятидесятників інших областей [10, c. 387]. У якості гостей були запрошені служителі та віруючі із церков баптистів та євангельських християн. На цьому з’їзді був утворений обласний Cоюз Християни євангельської віри. Іван Юхимович Воронаєв був обраний головою Cоюзу. У тому, що об’єднання, засновником якого є Воронаєв, вибрало його головою, не все так просто. Здавалося тут і так все зрозуміло, вищим керівником має бути засновник, але як часто висловлюються про протестантські течії, що вони являються представниками демократії. У ставленні церковної влади, члени громад мають вибрати з представлених служителів, які мають право нести той чи інший вид служіння того, хто, на їх думку, найбільше відповідає біблійним вимогам. Зокрема, це відзначено у вченні євангельських християн І. Прохановим, основаним на посланні Ефес. 4: 11-12, та Дії. Ап. 1:20-26.

За станом на 1925 р. в Україні було вже понад 150 громад та більше 10 тисяч віруючих. Восени цього ж року був скликаний другий з’їзд ХЄВ. На цьому з’їзді було прийняте рішення про створення Всеукраїнського союзу ХВЄ. Воронаєву та ще одному з його помічників було доручено зібрати та підготувати всі необхідні для реєстрації документи. Зібравши необхідні папери, вони їдуть до Харкова де отримують документи на реєстрацію Всеукраїнського Союзу ХЄВ та дозвіл на проведення першого Всеукраїнського з’їзду у 1926 р. [9, c. 47].

В Одесі 21-23 вересня 1926 р. був проведений перший з’їзд делегатів ВХЄВ, які представляли 350 громад та 17 тисяч віруючих. Головою цього з’їзду був обраний Іван Юхимович Воронаєв, заступником В. С. Павлов, казначеєм В. Р. Колтович секретарем М.Н. Кац [2, c. 269]. У звітній промові Воронаєва був проведений певний підсумок діяльності Християн євангельської віри та окреслення розповсюдження ХЄВ на той час. Зокрема, відмічено, що з Одеси п’ятидесятники почали поширюватися на центральні та північні регіони, а також по всьому СРСР. Було прийнято багато резолюцій та постанов. Важливим рішенням, яке матиме вплив на розвиток церкви ХЄВ і у подальшому, було спонукати всі громади до створення різних церковних гуртків: шиття, викрою, музики, співу, регентських курсів, курсів підготовки благовісників та розсилання благовісників по всій Україні, а також за її межі. Така соціальна спрямованість ХВЄ залишилась до тепер, варто лише зауважити, що вже тоді Воронаєв та його помічники розуміли наскільки важливим є участь церкви в повсякденному житті кожної людини. І ще потрібно зауважити перевагу такого спрямування у тому, що кожен член громади міг знайти себе в тій чи іншій справі і бути особисто безпосереднім учасником у розбудові церкви.

Болючим на цьому з’їзді виявилося питання про ставлення до служби в армії. Цікаво, що сам Воронаєв через свої християнські погляди, які він виявляв у армії, був підданий переслідуванням, «проте з’їзд вирішив, що кожен член громади ХЄВ зобов’язаний нести військову службу у мирний чи у воєнний час, як будь-який інший громадянин»[9, с. 48].

Другий Всеукраїнський з’їзд відбувся в жовтні 1927 р. Цей з’їзд є дуже важливим, тому, що на ньому було прийняте рішення про створення Всесоюзного Союзу ХЄВ. На з’їзді було багато гостей з Москви, Сибіру, Кавказу, Уралу та Середньої Азії. Звітні промови виявили, що Всеукраїнський союз стрімко розвивається, на той час Одеська громада нараховувала більше 500 членів [9, c. 48]. Саме на цьому з’їзді Іван Воронаєв – голова союзу, запропонував розроблений ним документ, у якому він розділив роботу Союзу на сім відділів: відділ благовістя, відділ підготовки благовісників та регентів, відділ по духовному виховання громад, юридичний відділ, видавничий та організаційно-статистичний. Іван Юхимович зазначив, що це зроблено для зручності та ефективності роботи. Подібний поділ на відділи з незначними змінами існує у п’ятидесятницьких громадах і до сьогодні.

З рішення, прийнятого щодо ставлення до інших християнських напрямків, можна зробити висновок, що баптистські та адвентистські союзи всі ці роки починаючи з 1923 р. проводили боротьбу проти ХЄВ. Зокрема, одна з прийнятих резолюцій мала наступний зміст: «не допускати в наших громадах до проповіді проповідників з Євангельських Християн та Баптистів і адвентистів-суботників, до поки вони не залишать свого заблудження в питаннях Хрещення Святим Духом. Потрібно продовжувати молитися за них, щоб Бог відкрив їм цю істину так, як відкрив нам. Не мати нічого спільного з єретичними вченнями, які не визнають Святу Трійцю»[5, c. 104].

Образу баптистських та адвентистських громад можна зрозуміти, адже перші послідовники воронаївського руху були саме їхніми членами та й недарма прийнята така резолюція, часто пастирі та проповідники цих напрямків намагалися дискредитувати ХЄВ в очах людей та Радянської влади. Саме вони розпускали чутки, що молитва іншими мовами походить від диявола, а не від Бога. Наслідки таких відносин можна спостерігати ще й досі, згодом посилить розділення та нетерпимість один до одного Серпнева угода 1945 році, так зване добровільно – примусове об’єднання баптистів та п’ятидесятників, хитрий хід влади направлений на знищення п’ятидесятників [6, с. 138].

У 1928 році було прийняте рішення випускати журнал під назвою «Євангелист», у якому публікувалися віровчення та статут Союзу, програмні статті та документи, статті, які закликали віруючих до святості, чистоти. До того християнства, яке було за днів апостолів. Також через журнал проводилася боротьба проти викривлень вчення та тлумачення незрозумілих місць Святого Письма. Значну кількість матеріалів журналу писав сам Воронаєв. Уся інша інформація також оброблялася і редагувалася ним. Вийшло 8 номерів журналу. Крім журналу в Союзі випускалися різного роду брошурки [9, c. 54].

Протягом 1926-1929 рр. керівництво Союзу працювало над тим, щоб створити та зареєструвати Всесоюзний союз ХЄВ.

На кінець 1929 р. Всеукраїнський Союз Християн євангельської віри нараховував близько 400 громад у яких 25 тисяч вірян. У цьому ж році ставлення радянської влади до свободи віросповідання змінялося не на користь віруючих. Перше, влада заборонила випуск журналу «Євангелист». Все більше і більше з боку влади щодо ХЄВ направлялися звинувачення в тому, що вони американські шпигуни, оскільки керівництво ХЄВ та Воронаєв зокрема, підтримували тісні зв’язки, що були утворені під час перебування Івана Юхимовича в США. Тай величезну кількість фінансової підтримки Союз ХЄВ отримував саме звідти. Хоч це не було головною причиною. Головна причина полягала у тому, що влада ставила завдання знищити будь – яку релігію, стосунки з Америкою владі не подобалися теж. На Різдво 1930 р. органами ОГПУ був вчинений розгром Союзу ХЄВ та арешт керівництва [9, с. 56].

Усіх керівників засудили до відбування покарання в концтаборах. Воронаєва до 8 років, Колтовича до 7 років, Рюмшина до 7 років, Подлесного до 5 років, Павлова до 3 років позбавлення волі. Після цього діяльність ХЄВ пішла в підпілля.

Івана Юхимовича Воронаєва звільнили у 1936 р. та через короткий час він був засуджений знову. Після 1936 р. Воронаєва ніхто не бачив і не міг мати з ним зв’язку. Допускають, що він був замучений у одному з концтаборів, у яких жорстоко знущалися, особливо з віруючих. Дружина Івана Юхимовича також була засуджена та відбувала покарання в концтаборах. Його дітям вдалося виїхати до Америки, так як більшість із них народилися там і мали американське громадянство. У 1961 р. коли нахлинула друга хвиля гонінь на віруючих, у засобах масової інформації Одеси опублікували нібито зречення Воронаєвим своєї віри. Варто сказати, що до людей, які випустили цей сумнівний документ, є низка запитань на які відповідей немає й досі.

Аналізуючи становлення та розвиток Союзу ХЄВ в Україні, що практично за десятиліття 1921 – 1930 рр. зміг набрати всесоюзного розвитку, засновники зуміли налагодити структурну діяльність та сформувати розгалужений та взаємодіючий між собою керівний апарат. Не можливо не відзначити важливу роль у цьому процесі талановитого проповідника, керівника та організатора Івана Юхимовича Воронаєва, який присвятив своє життя проповіді Євангелія і залишився вірний до кінця. Звичайно, дивлячись з висоти десятиліть, можна побачити, які помилки були допущені, що потрібно було зробити ще для ефективнішого поширення п’ятидесятництва. Зокрема на думку сучасних лідерів частини п’ятидесятницьких громад у Івана Юхимовича були помилки в трактуванні відродження, яке він ідентифікував із хрещенням Святим Духом, що створювало проблеми із євангельськими християнами та баптистами. Цих та подібних помилок можна було б уникнути. Та, не зважаючи на все це, Іван Воронаєв залишається великою постаттю у процесі розвитку п’ятидесятницького руху в Україні.