Статтю присвячено аналізу співпраці Іспанії з країнами Латинської Америки в рамках Іберо-американських самітів. Висвітлено роль Іспанії в Іберо-американських самітах. Розглянуто ефективність та доціль
ність проведення Іберо-американських самітів.

Ключові слова: Іберо-американський саміт, Іспанія, Латинська Америка, проблема, програма, секретаріат, співпраця

Анастасия Коваленко. Сотрудничество Испании со странами Латинской Америки в рамках Иберо-американских саммитов

Статья посвящена анализу сотрудничества Испании со странами Латинской Америки в рамках Иберо-американских саммитов. Освещена роль Испании в Иберо-американских саммитах. Рассмотрена эффективность и целесообразность проведения Иберо-американских саммитов.

Ключевые слова: Иберо-американский саммит, Испания, Латинская Америка, проблема, программа, секретариат, сотрудничество

Anastasia Kovalenko. Spain’s cooperation with Latin American countries in the Ibero-American summits

The article is devoted to analysis of collaboration between Spain and Latin America within the framework of  Ibero-American Summits. The role of Spain in Ibero-American Summits is considered.  Effectiveness and expedience of holding of Ibero-American Summits are analyzed.

Key words: cooperation, Ibero-American summit, Latin America, problem, program, secretariat, Spain

Починаючи з Великих географічних відкриттів ХVI ст. Іспанія поширює свій влив на країни Латинської Америки. Наслідком поширення такого впливу стала наявність глибоких історичних, економічних, культурних зв’язків.

На сучасному етапі особливо важливими стають політичні інтереси Іспанії в країнах Латинської Америки, адже латиноамериканський регіон знаходиться на стадії значного економічного та інтеграційного розвитку. Крім того, країни Латинської Америки поступово змінюють власні вектори зовнішньої політики. Зі зміцненням власної позиції на світовій арені країни Латинської Америки більше не потребують «посередництва» Іспанії з країнами Західної Європи. Саме тому Іспанія намагається не втрачати свого впливу в цьому регіоні. Розвиток іспано-латиноамериканських відносин впливатиме на світову політику та міжнародні відносини.

Крім того, на сьогодні країни Латинської Америки все більше віддаляються від своєї колишньої метрополії Іспанії, що негативно може вплинути на обидві сторони, тому Іспанія, спираючись на значну історичну базу, здійснює пошук нових інструментів взаємовідносин з латиноамериканським регіоном. Саме цей фактор і є основою для співпраці Іспанії з країнами даного регіону як на двосторонньому рівні, так і в рамках міжнародних організацій, самітів. Одним із прикладів є співпраця в рамках Іберо-американських самітів. А це зайвий раз вказує на необхідність дослідження цієї тематики.

У статті використано переважно статті П. Яковлєва – одного з провідних науковців  Інституту Латинської Америки Російської академії наук (далі – ІЛА РАН), та Лаури Хіменес, які досліджують щорічні форуми вищих керівників латиноамериканських та іберійських держав, які стали інституційною основою формування Іберо-американського співтовариства націй (далі – ІСН), а також статтю М. Рижової, в якій наголошується на інтенсифікації зусиль іспанської дипломатії у розвитку відносин з країнами регіону та в реалізації іберо-американського та європейського векторів своєї зовнішньої політики.

Мета роботи – проаналізувати співпрацю Іспанії з країнами Латинської Америки в рамках Іберо-американських самітів, а також розглянути ефективність та доцільність проведення цих форумів.

Тенденція до розширення активності латиноамериканських держав в західноєвропейському напрямі знайшла до середини 90-х років і таку своєрідну форму, як розширення політичного діалогу з колишніми метрополіями – Іспанією і Португалією. З 1991 р. почалось формування нового актора світової політики ІСН, до складу якого ввійшло 19 латиноамериканських країн та 2 іберійських (європейських) – Португалія та Іспанія [5]. Членство в ньому до теперішнього часу обмежене двома параметрами: географічним (Латинська Америка та Іберійський півострів) і лінгвістичним (нації, що говорять іспанською та португальською мовами). Формат функціонування ІСН нагадує саміти Великої вісімки. Зустрічі глав держав і урядів, які щорічно проводяться упродовж двох десятиліть, стали ключовими ланками так званого Іберо-американського саміту (синонім ІСН) [6].

Іспанія не приховувала, що в організації саміту має намір керуватися принципами, що відрізняються від зовнішньополітичних принципів США, багато в чому побудованих на виділенні ключових партнерів, через яких виявляється вплив на регіон.

Іспанський МЗС неодноразово закликав враховувати реалії політичного і соціального розвитку в країнах Латинської Америки. Також підкреслювалося, що іспанці, які пережили перехід до демократії, розуміють усі труднощі, з якими стикаються молоді демократичні уряди латиноамериканських країн. Іспанський МЗС  багато разів заявляв, що принцип державного суверенітету є одним з основних принципів міжнародного права.

Перераховані принципи були використані при організації Іберо-американських самітів. Представники усіх країн на конференціях мають однаковий час на виступ, і на конференції діє правило: одна країна – один голос.

Зустрічі проходять по черзі в різних країнах регіону, у тому числі і в маленьких, таких як Коста-Ріка або Сальвадор, не дивлячись на те, що у невеликих латиноамериканських країн немає організаційного досвіду для проведення зустрічей подібного рівня [4]. Всього з 1991 р. було проведено 21 Іберо-американський саміт.

Історія ІСН розпочалась з І Іберо-американського саміту, який відбувся у 18-19 липня 1991 р. у м. Гвадалахара (Мексика) за ініціативою Мексики, яку активно підтримала в першу чергу Іспанія. Мехіко і Мадрид висунули ідею зміцнення історичної взаємодії іберо-американських народів за допомогою особливого політичного форуму, що дозволяє на вищому рівні в регулярному режимі обговорювати актуальні проблеми розвитку країн-учасниць [5].

Перед ІІ Іберо-американським самітом МЗС Іспанії заявив, що в ньому візьмуть участь тільки держави, глави яких були присутні на першому саміті. Таке уточнення було зроблене у зв’язку з бажанням Екваторіальної Гвінеї і Румунії взяти участь в роботі конференції [4].

Регулярні зустрічі на вищому рівні, які були доповнені робочими і консультаційними нарадами профільних міністрів, а також численними контактами експертів, дозволили в руслі загального проекту створити ряд спеціалізованих організацій (з освіти, науки і культури, справ молоді, соціального страхування) і запустити понад 20 програм співпраці в найрізноманітніших галузях: від розвитку бібліотечної і архівної справи до підтримки середніх і малих підприємств [6].

Особливістю Іберо-американських форумів стала участь у них Куби. Це істотно розширило сферу діалогу з Ф. Кастро, зокрема, з питань «реінтеграції» Куби з Латинською Америкою після закінчення холодної війни. На Іберо-американських самітах неодноразово приймалися досить різкі за формою резолюції, що засуджують жорсткість торгово-економічних санкцій Сполучених Штатів проти Куби [2]. Все ж робота Іберо-американських самітів не обійшлась без інцидентів викликаних Іспанією, а саме Х. М. Аснаром у 1996 р., який звернувся до Ф. Кастро з вимогою провести демократизацію (учасники саміту намагались не зачіпати питання щодо державного устрою Куби). Саме Куба стала першою латиноамериканською країною, що висловила глибоке розчарування результатами іберо-американських форумів. Ф. Кастро просто «втомився від того, що конференції не приносять конкретних результатів». Перед Іспанією постала проблема поєднання атлантичного і іберо-американського напряму зовнішньої політики. І демарш Х. М. Аснара проти Куби тільки виявив вже назрілу проблему.

І справді, ентузіазм викликаний створенням ІСН скоро вичерпав себе, причиною чого стало розуміння, що для функціонування ІСН недостатньо історичних та культурних зв’язків. Зокрема, мексиканська газета так прокоментувала саміт 1997 р.: «зустріч у верхах у черговий раз продемонструвала «швидше історично-лінгвістичну, ніж геополітичну спільність» іберо-американських держав, що не дає такого роду зустрічам багатообіцяючих перспектив» [4].

В іспанській пресі не раз вказувалося, що цінність зустрічей, на жаль, полягає в можливості неформального спілкування представників делегацій іберо-американських країн, а не в деклараціях, що приймаються, повних благих намірів і принципів, які кожна країна інтерпретує на власний розсуд. Невдоволення динамікою розвитку самітів висловлювали і самі учасники конференцій. Ернесто Сампер, що займав в 1994-1998 рр. пост президента Колумбії, не раз докоряв Іспанії в спробі уникнути обговорення наболілих питань. На його думку, Іберо-американські зустрічі повинні служити для вирішення іберо-американських проблем, якщо вони не замовчуватимуться, а активно будуть обговорюватися і вирішуватися [4].

Однак, поетапна взаємодія латиноамериканських і іберійських країн наповнювалася конкретним змістом. Усе це вимагало подальшої інституціоналізації, утворення нових органів для постійної координації практичної роботи. Рішучий крок в цьому напрямі був зроблений на VIII саміті в Португалії (1998 р.), де вдалося досягти принципової угоди про створення Секретаріату іберо-американської співпраці (далі – СІС), який мав грати роль сполучної ланки між численними політичними, економічними і гуманітарними акторами на величезному трансатлантичному просторі [6].

Почавши свою діяльність в 2000 р. з штаб-квартирою в Мадриді, СІС  впорався з поставленим завданням, активно займаючись «горизонтальним виміром» співпраці і залучаючи до нього усі нові урядові відомства, бізнес-структури, університети і дослідницькі центри, інститути громадянського суспільства. Найбільш сильний вплив Секретаріату відчувався в питаннях взаємодії по лінії державного управління, освіти, наукових досліджень, культури і інформації. У числі найважливіших і успішніших програм у вказаних галузях можна назвати: Програму іберо-американського освітнього телебачення; Програму ліквідації неписьменності і забезпечення початковою освітою усього дорослого населення; Іберо-американську програму розвитку науки і технологій; Іберо-американску школу державної і громадської політики; Фонд розвитку індіанських народів Латинської Америки і Карибського басейну [6].

Ще в травні 2002 р. на форумі Латинська Америка – ЄС в Мадриді Фернандо Енріке Кардозо (зараз екс-президент Бразилії) заявив про необхідність зменшення ваги проблем безпеки в роботі ІСН та висловився за значне збільшення уваги до обговорення проблем розвитку. Головне для латиноамериканців – це проблеми забезпечення вільної торгівлі, нової організації фінансової системи, боротьби з бідністю, соціальної та культурної ідентичності. Іспанія хотіла б більше звернути уваги саме на посилення боротьби з тероризмом та нелегальною міграцією [1, 141-142].

З часом виникла потреба розширення можливостей СІС, і вже на ХІІ Іберо-американському саміті у Домініканській Республіці (2002 р.) була утворена спеціальна комісія (робоча група) на чолі з колишнім президентом Бразилії Ф. Е. Кардозо.

Статут  Генерального іберо-американського секретаріату ГІС був прийнятий 20 листопада 2004 р. в ході роботи XIV саміту в Сан-Хосе (Коста-Ріка), який визначив Секретаріат як «постійний орган, покликаний надавати інституціональну, технічну і адміністративну допомогу Іберо-американському саміту». По усіх напрямах своєї діяльності ГІС був покликаний здійснювати різноманітні заходи, сприяючі не лише поглибленню співпраці між державами-членами, але і виробленню загальних орієнтирів в створенні нової архітектури міжнародних зв’язків.

Заснувавши Генеральний секретаріат і визначивши його роль в загальному контексті міжрегіональної співпраці, лідери країн-учасниць в основному завершили процес формування ІСН [6].

Аналітики відмічають, що на зустрічах у верхах (особливо в 2002 і 2003 рр.) голова іспанського уряду Х. М. Аснар відверто намагався грати роль гегемона і нав’язував свою лінію іншим учасникам форумів. Зокрема, це проявилося у висуненні односторонніх ініціатив, заздалегідь не узгоджених (всупереч традиціям) з іншими керівниками. Як помітив відомий іспанський політолог Селестіно дель Ареналь, Х.М. Аснар був впевнений, що, завдяки взаємодії з США, «Іспанія увійшла до числа великих держав, і він, один зі світових лідерів, в змозі самостійно визначати порядок денний Іберо-американских самітів» [6].

Однією з найбільш обговорюваних тем стала регулярна відсутність на Іберо-американских зустрічах президентів провідних країн. Так, у 2004 р. на зустрічі в Коста-Ріці з різних причин не були присутні президенти Чилі, Бразилії, Перу, Венесуели, Еквадору, Куби і Португалії. Частина лідерів брала участь в ті ж дні в Чилі у саміті Організація країн-експортерів нафти (далі – ОПЕК). Як помітили оглядачі, ніщо не перешкодило Рікардо Лагосу, який очолював Чилі, призначити саміт ОПЕК на дні проведення Іберо-американского саміту, і підкреслити таким чином, що він не надає останньому великого значення [4].

Додаткові стимули розвитку іберо-американський проект отримав в березні 2004 р. в результаті перемоги ІСРП на парламентських виборах і повернення до влади в Іспанії уряду соціалістів, який очолив Х. Л. Р. Сапатеро.

Свідченням позитивних трендів в латиноамерикансько-європейських відносинах став ювілейний XV Іберо-американський саміт, який пройшов в іспанському м. Саламанка 14-15 жовтня 2005 р. Передусім, його проведенню передувала безпрецедентна підготовча робота, здійснена в першу чергу іспанською владою, а також апаратом СІС. Тільки протягом 2005 р. в ході підготовки Саміту відбулися: три наради національних координаторів Іберо-американського саміту, який представляють усі країни-учасниці; надзвичайна зустріч міністрів закордонних справ іберо-американських держав; VIII Іберо-американська конференція з культури; VII Іберо-американська конференція з питань державного реформування; XV Ібероамериканська конференція з питань освіти; V Конференція міністрів з туризму країн Ібероамерики; зустріч міністрів економіки; I Іберо-американський парламентський форум.

За підсумками Іберо-американського саміту було прийнято «Декларацію Саламанки» та 16 додаткових комюніке, де особливе значення мала реалізація висунутої Іспанією ідеї обміну частини зовнішніх боргових інструментів на інвестиції в освіту і інші соціальні програми [6].

Іспанія, яка є членом ЄС, намагається також в рамках даної співпраці відігравати роль посередника. Так, наприклад, одним із досягнень Іспанії стало сприяння у створенні ЄС спеціального фонду для Латинської Америки, який до цього був частиною загального бюджету ЄС призначеного для Азії та Латинської Америки [7, 74].

В деяких випадках Іспанії важко підтримувати гармонію у відносинах між ЄС та країнами Іберо-американської співдружності націй. Наприклад, під час саміту 1995 р. у м. Барілоче (Аргентина) Чилі висунула пропозицію засудження ядерних випробувань, які здійснили Китай та Франція. Іспанія була проти такого засудження і вилучила із Заключної Декларації Францію. Також країни Латинської Америки підписали у 2003 р. Заключну Декларацію, яка засуджує політику ЄС щодо сільськогосподарських субсидій, які є значною перешкодою в експорті латиноамериканської сільськогосподарської продукції до країн ЄС [7, 71]. Іспанія відмовилась підтримати протести латиноамериканських країн проти протекціоністської сільськогосподарської політики ЄС, тому що саме Іспанія отримує найбільші переваги від діючої системи підтримки сільськогосподарських виробників. Саме це і змусило Іспанію поставити на другий план трансатлантичну солідарність [1, 143].

До того ж нещодавня поява лівих урядів в Латинській Америці поставила перед іспанською дипломатією непросте питання про те, до якої міри Іспанія готова підтримувати країни регіону, якщо ця підтримка входить в пряме протиріччя з її обов’язками члена ЄС, НАТО і в цілому західного співтовариства.

Власне, проблема вже була позначена з тієї миті, як на конференції перестав приїжджати Ф. Кастро. У відкритий конфлікт вона вилилася у вигляді широко відомого інциденту між Х. Карлосом і Уго Чавесом під час конференції в Чилі (2007 р.). Під час завершальної сесії У. Чавес перебив Х. Л. Р. Сапатеро, зазначивши, що Х. М. Аснар – фашист. Перепалка між Х. Л. Р. Сапатеро і У. Чавесом була перервана знервованим вигуком Х. Карлоса У. Чавесу «Porque no te callas?!» (Чом би тобі не замовкнути?!), яка миттєво стала світовою сенсацією [4].

Ще одним чинником, який змінив рівень відносин між Іспанією та країнами Латинської Америки, стала фінансова криза. Звичайно, Іспанія все ще далеко перевершує усі без виключення латиноамериканські держави за рівнем і якістю соціально-економічного і політичного розвитку, але цей розрив неухильно скорочується. Латинська Америка кардинально посилила свої міжнародні позиції і «більше не потребує Іспанії і ЄС для того, щоб досягти власних глобальних цілей».

ХХ Іберо-американський саміт був першим, на якому був відсутній голова уряду Іспанії. Серйозні фінансово-економічні проблеми не дозволили Х. Л. Р. Сапатеро прибути до Аргентини, і іспанську делегацію очолювали король Х. Карлос  і міністр Т. Хіменес [6].

На цей же саміт в Аргентині в 2010 р. не приїхав жоден з президентів Боліваріанського блоку. Учасники Боліваріанської ініціативи знову підняли питання про національну ідентичність жителів Латинської Америки. Оскільки в країнах, що належать до блоку, велика кількість населення – індійці, саме в цих країнах питання про культурні зв’язки з Іспанією постало особливо гостро [4].

Останній ХХІ Іберо-американський саміт був проведений 28-29 жовтня 2011 р. у м. Асунсьйон (Парагвай). Центральна тема саміту – «Трансформація держави і розвиток». І знову можна побачити, як під більш-менш шанобливими приводами відмовилися приїхати в Парагвай президенти Аргентини, Бразилії, Венесуели, Уругваю, Сальвадора, Гондурасу, Коста-Ріки, Мексики та лідер Куби. В результаті в Іберо-американскому саміті взяли участь король Іспанії Х. Карлос I, голова іспанського уряду Х. Л. Р. Сапатеро, президенти Португалії і Андорри, лідери Болівії, Ґватемали, Гондурасу, Колумбії, Панами, Перу, Чилі і Еквадору.

Глави деяких держав висловили думку, що подібні саміти почали перетворюватися на пусті розмови, які не ведуть до реальної інтеграції. Його рішення носять не обов’язковий, а лише рекомендаційний характер. Лідери країн домовилися переглянути стратегію іберо-американської співпраці в цілях досягнення «відчутніших результатів». Пріоритетом повинні стати зміцнення громадських інститутів і соціальна інтеграція. Учасники саміту прийняли спеціальні заяви, зокрема, з вимогами до США покласти край торговельно-економічному ембарго проти Куби, а також із закликами до Великобританії повернутися за стіл переговорів з Аргентиною з питання суверенітету спірних територій в Південній Атлантиці.

За підсумками зустрічі Парагвай передав тимчасове головування у форумі Іспанії, де в 2012 р. пройде наступний Іберо-американський саміт в м. Кадіс [3].

Підсумовуючи, слід зазначити, що Іберо-американський саміт не є достатньо ефективним інструментом у співпраці Іспанії з країнами Латинської Америки. Це викликано низькою дієвістю діяльності ІСН, про що свідчить невдоволення таким станом речей багатьох країн Латинської Америки. Крім того вони звинувачують Іспанію у гегемоністських настроях та небажанні вирішувати конструктивно наболілі проблеми в рамках даного форуму. Постає питання про запровадження обов’язкового виконання рішень, які приймаються в рамках Іберо-американських самітів. Така негативна тенденція може призвести до зниження інтенсивності відносин Іспанії з країнами Латинської Америки, які вже не потребують посередництва колишньої метрополії у відносинах з ЄС. Іспанія повинна змінити тактику і стратегію зовнішньої політики щодо даного регіону.

Джерела та література

1. Альперович, М. С. История Латинской Америки (с древнейших времен до начала XX в.): учебное издание. / М. С. Альперович,  Л. Ю. Слёзкин Л. Ю. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Высш. шк., 1991. – 286 с.: ил. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mesoamerica.narod.ru/Latin/latamerica_history5.html. – Назва з екрана.
2. Беловолов, Ю. Г. Соціально-економічні і політичні зв’язки Іспанії з країнами Латинської Америки в 90-і роки ХХ ст.: історіографічні проблеми / Ю. Г. Беловолов, М. Ю. Беловолов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Iipd/2008_1_2/belovolov.htm. – Назва з екрана.
3. Иберо-американский саммит и заседание Союза южноамериканских наций [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.imperiya.by/pc26-10890.html. – Назва з екрана.
4. Рыжова, М. Ибероамерика: проблемы и ожидания : роль испанской дипломатии в ибероамериканских конференциях / М. Рыжова // Россия XXI. – 2011. – N 1. – С. 60-77.
5. Сударев, В. П. Внерегиональные связи государств ЛКА / [В. П. Сударев, Б. Ф. Мартынов, В. А. Теперман, П. П. Яковлев, Л. Н. Симонова, В. М. Тайар, Н. Я. Кудеярова] [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ilaran.ru/?n=283. – Назва з екрана.
6. Яковлев, П. П. Ибероамериканское сообщество наций: итоги двадцатилетия / П. П. Яковлев [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.perspektivy.info/oykumena/vector/iberoamerikanskoje_soobshhestvo_nacij_itogi_dvadcatiletija_2010-12-23.htm. – Назва з екрана.
7. Jimenez, Laura Ruis  The Iberoamerican community of nations – the unused potential of a stagnant system / Laura Ruis Jimenez [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.megatrendreview.com/files/articles/001/04eHimenes.pdf. – Title from the screen.
8. Koch, Denise La Reconquista: Spain’s New Relationship with Latin America. [Electronic resource]. – Mode of access: http://docs.lib.purdue.edu/gbl/vol7/iss1/10/. – Title from the screen.
9. Ministerio de Asuntos Exteriores y de Cooperación. [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.maec.es/es/Home/Paginas/Portada.aspx. – Title from the screen.
10. Spain Wants Next Ibero-American Summit to Launch Relationship of Equality. [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.laht.com/article.asp?ArticleId=474155&CategoryId=12394. – Title from the screen.