У статті охарактеризовано особливості світобачення двох видатних поетів XX століття – Сергія Єсеніна і Павла Тичини в контексті вивчення проблеми дегуманізації суспільства, нівелювання індивідуального творчого начала у соціумі, втрати важливих для людини ціннісних орієнтирів у житті.

Ключові слова: духовність, соціокультурний стереотип, поезія, цивілізація, творчість.

The article deals with the peculiarities of the worldview of two outstanding poets of the XX century, Sergei Yesenin and Paulo Tychyna, in the context of studying the problem of dehumanization of society, the leveling of individual creativity in society, the loss of important human values-based life.

Keywords: spirituality, social and cultural stereotype, poetry, civilization, art.

На сучасному етапі розвитку суспільства існує велика необхідність у віднайденні духовної та культурної рівноваги у житті людства, зокрема, і тих його представників, котрі претендують на статус «творчої еліти». У наш час гонитви за мамоною не вистачає глибокої споглядальної поезії, не вистачає слова, яке би сколихнуло душу читача, змусивши його не те, щоб одразу закинути всі свої «важливі» справи «цідіння грошей із вимені кожного божого дня», але принаймні задуматись: а для чого я тут? Навіщо я днями намагаюся втримати цей шалений життєвий ритм, суть якого у стиранні кордону між особистісним і суспільним, між своїм і чужим. Між добром і злом, по суті. [4]

Одну з провідних ідей християнства – ідею зосередження на удосконаленні власної особистості – яскраво реалізував у власній поезії видатний і багато в чому суперечливий для суспільства автор, російський поет Сергій Олександрович Єсенін.

Поет писав, що «сдавили шею деревни каменные руки шоссе» (1921 р.), він заявив на цілий світ, що селянин із його спокійним, неквапливим часоплином мав (і мав-таки!) ту гармонію, яку поступово забирало в нього місто. Це трагедія і самого Єсеніна, оскільки приїхавши в салони Петербурга, молодий автор, іще не знайомий із революційним рухом, іще не прилучений до нього, писав у Російській ще імперії про красу свого тихого селянського світу («Гой ты Русь моя родная!…»), про його неповторність і божественність.

Розуміння того, що великі статки – ніщо, що слава – це лише дим і за нею не стоїть нічого (і нічого доброго – теж) прийшло до Єсеніна з часом. Сам поет сумнівався в цьому до кінця, однак тенденція до посилення саме такого сприйняття проблеми відчутна у його віршах 1917-1925 рр. Пореволюційний Єсенін – це автор глибокої внутрішньої несумісності між «селянськими» віршами, якими він пробивав собі дорогу до слави в Петербурзі, та поезіями, в яких звучать заклики до революції та прогресу. І все ж Єсенін намагався бути максимально чесним навіть у своїй суперечливості.

Інший видатний поет доби Єсеніна – українець Павло Тичина – часто зображений як поет, який сам наступив собі на горло, який був знищений- вкручений як ґвинтик системи у радянську літературну традицію й автоматично витіснений із традиції світової літератури. Частково це так, однак маємо знову ж зазначити: Тичина, як і Єсенін, приїхав до столиці своєї нації – до Києва – в період дореволюційних подій. Як і Єсенін, Тичина- феноменальний селянський поет із розвиненим світобаченням, вираженим у багатьох віршах. «Ви знаєте, як липа шелестить?…» (1911 р.), «Арфами, арфами…», «Гаї шумлять…» (1913 р.) – це шедеври, схожих за естетичною вартістю в українській літературі порівняно небагато . Твори Тичини дореволюційного періоду, зокрема ці, засвідчують не лише про високе обдарування молодого митця, а й направленість його до змалювання того світу, який він бачив змалечку, – світу села, світу природи [3].

На жаль, біда як Єсеніна, так і Тичини полягала у тому, що їм нав`язувався новий соціокультурний стереотип – творення «нової поезії», «нових ідеалів» більшовизму. Тичина – прийняв соціальне замовлення і почав творити досить низькопробну літературу, Єсенін – мінятися не хотів, що (вкупі з постійними й наполегливими цькуваннями його у пресі – згадаймо Маяковського) призвело до смерті фізичної. Єсеніна просто «затравили»… Існує також версія про те, що в «Англетері» (петроградський готель) Єсеніна задушили співробітники ОГПУ (майбутні НКВСники)… [2]

Чи можемо ми проводити певні паралелі із сьогоденням? Чи потрібні нам ці болючі, вражаюче болючі приклади із життя обох авторів? Так, оскільки сьогодні у технологізованому світі, де людина стає поступово ґвинтиком власної системи, вона не встигає часом навіть замислитись: а хто вона така? Навіщо вона в цьому світі? Яке її призначення? [6] Сліпе виконання законів кар`єри, законів бізнесу призводить до невиконання законів власної душі [1].

Нагадаємо, що як ранній Тичина, так і ранній Єсенін (обидва – до революційних подій і перемоги більшовиків у кожному з їхніх місць проживання) були у багатьох своїх поезіях виразниками глибокої релігійної ідеї. Пошук Гармонії, як «последний поэт деревни», так і перший поет України 20 століття був важливою складовою в їхній творчості [5].

На що ж сьогодні прирікає людину цивілізація? До сліпого виконання своїх законів, до нівелювання інтересів особистості в ім`я якогось ілюзорного поступу, поступу на кістках і на душах сучасного людства. Не варто закликати до ретроградства, але не варто вбивати своє сьогодні заради чужого завтра.

Сергій Єсенін і Павло Тичина поплатилися за власну самобутність, за власну духовну вищість над іншими, за власне безсмертя, стративши свої життя в ім`я пустопорожніх ідей свого часу, в ім`я нічого.

Отже, у дослідженні було розглянуто різні аспекти творчості двох самобутніх поетів слов`янства – росіянина Сергія Єсеніна та українця Павла Тичини – в контексті вивчення проблеми дегуманізації суспільства, на прикладах конкретних творів простежено світоглядні та естетичні пріоритети авторів.

Список використаної літератури та джерел:

1. Історія української літератури XX століття: Підруч. для гуманіт. спец. вузів: У 2 кн. / НАН України. Ін-т літератури ім. Т.Г. Шевченка; Редкол.: В.Г. Дончик (наук. ред.) та ін. — К.: Либідь, 1998.

2. Лекманов О.А., Свердлов М.М.Сергей Есенин в 1916 г. – Русская антропологическая школа. / О.А.Лекманов, М.М.Свердлов. Труды. Вып. 4/1. М.: РГГУ, 2007, С. 206—227.

3. Розстріляне відродження: Антологія 1917–1933: Поезія – проза – драма – есей / Упорядкув., передм., післям. — Ю. Лавріненка.; Післямова Є. Сверстюка. – К.: Смолоскип, 2008.

4. Тельнюк С.В. Молодий я, молодий… Поетичний світ Павла Тичини (1906-1925). / С.В.Тельнюк.  – К.: Дніпро, 1990.

5. Тельнюк С. В. Неодцвітаюча весно моя…./ С.В.Тельнюк.   — К., 1991.

6. Юринець В. Павло Тичина. / В.Юринець. — Харків, 1928.