У статті вказується на значення проблеми саморефлексії, як умови покращення процесу професіоналізації психолога. Подане обґрунтування тез про те, що саморефлексія відіграє важливе значення при формуванні та розвитку спеціальних здібностей, як компонентів процесу професіоналізації. Визначається ряд умов, що впливають на сам процес розвитку рефлексивних навиків.

В статье указывается на значение проблемы саморефлексии, как условия улучшения процесса профессионализации психолога. Подано обоснование тезисов о том, что саморефлексия играет важное значение при формировании и развитии специальных способностей, как компонентов процесса профессионализации. Определяется ряд условий, которые влияют на сам процесс развития рефлексивних навыков.

The article specified on the value of problem of self-reflektion, as terms of improvement of process of professionalization of psychologist. The ground of theses is given that a self-reflektion plays an important value at forming and development of the special capabilities, as components of process of professionalization. The row of terms which influence on the process of development of reflektion skills is determined.

Наше сьогодення характеризується високим ступенем інтенсифікації суспільного та економічного розвитку. Для отримання успішних результатів діяльності від людини вимагається затрата великої кількості сил та енергії, що в свою чергу може мати негативні наслідки, такі як стрес та різного роду психічні розлади. Саме тому у суспільстві зростає потреба у кваліфікованих спеціалістах психологах.

Така ситуація зумовила психологізацію усіх сфер соціальної практики. Підготовка психологів проводиться нині у всіх вищих навчальних закладах, де є гуманітарні спеціальності. Потреба у компетентних фахівцях в галузі психології найбільш необхідна в сфері освіти, охорони здоров’я, армії, міліції, кадрових агентствах та інших державних структурах. Зросла потреба звернення людей за психологічною допомогою не тільки у складних життєвих ситуаціях, а й під час тяжких захворювань. Але із збільшенням кількості випускників психологічних факультетів усе помітнішими стають недоліки у їх підготовці.

Саме проблема недостатньої кваліфікації змусила науковців детально підійти до розгляду особливостей процесу професіоналізації психологів.

Вивченням проблеми професіоналізації займалося багато видатних науковців, зокрема: Е.А. Клімов, К.А. Абульханова-Славська, К.Г. Юнг, Т.В. Кудрявцев, Ш.Бюллер, В.І.Слободчикова, Л.І.Крупіна, Л.В.Темнова, О.І.Туриніна, Н.Ф.Шевченко, Л.І.Шумська, М.Ю.Варбан, Дж. Сьюпер, Л.С. Рубінштейн, О.М. Леонтьев, Л. С. Виготський, Ж.П. Вірна.

Дослідження даного процесу зазвичай проводиться в двох аспектах:

перший – психосоціальний, де основна роль приділяється дослідженням процесів соціалізації. В рамках даного підходу основна увага зосереджена на вивчення соціального статусу професії, міри винагороди за успішність у виконанні завдань;

другий – особистісний підхід, в аспекті якого основна увага зосереджується на дослідження процесів розвитку особистих якостей людини в процесі професіоналізації, основою якого є виявлення етапів проходження людиною процесу професіоналізації, де відображається рівень розвитку здібностей особистості. Так, на початкових етапах розвитку особистості основна увага науковців приділяється дослідженню та виявленню задатків, що в подальшому під час навчання в школі трансформуються у загальні здібності. Найбільшу увагу дослідників привертає етап навчання у вузі – етап розвитку спеціальних здібностей. Для студента психолога основними здібностями є комунікативні, емпатійні та організаторські.

Робота психолога потрібна у багатьох сферах, що зумовлено стрімким розвитком сучасного суспільства. Психолог повинен надавати кваліфікаційну допомогу усім, хто її потребує. Наприклад, у сфері освіти — учням, їх батькам, учителям; у сфері зайнятості – тим хто обирає, шукає або змінює місце роботи; в соціальній сфері – інвалідам, непрацездатним та іншим незахищеним верствам населення. Психолог повинен уміти розвивати як індивідуальність, так і формувати готовність будь- якої людини до життя в суспільстві ((Панок В.Г. Концептуальні підходи до формування особистості практикуючого психолога. / Практична психологія та соціальна робота. – 1998.- №4-5 – с. 5-7 , с.4-6)).

Отже, у своїй практиці психолог зустрічається з людьми різної вікової категорії, кожен з яких має свої специфічні та унікальні особливості, уявлення про себе, про оточуючих людей. Для того, щоб допомогти людині, психолог повинен поспілкуватися з нею, визначити її певні індивідуальні особливості та знайти потрібний підхід. Тому психолог повинен володіти комунікативними здібностями, які займають провідне місце в його професійній діяльності.

Комунікативні здібності являють собою складну структуру, що складається з перцептивних процесів, які характеризуються високим рівнем спостережливості.

Комунікативні здібності є вирішальними при проведенні бесіди з клієнтом. Успішність проведення бесід великою мірою залежить від розвитку комунікативних здібностей: формулювання чітких та зрозумілих запитань, спрямованих безпосередньо на психологічні явища, уміння домагатися не лише констатуючої відповіді, а й пояснення, мотивування, тобто відповідей не лише на запитання “Що це таке?”, а й на запитання “Чому?”, “Як?” і т. д. Психолог повинен направляти бесіду в потрібне йому русло, причому, роблячи це ненав’язливо та поступово. І лише за умови, що у психолога комунікативні здібності розвинені на достатньо високому рівні, бесіда з клієнтом буде результативною: психолог визначить, що насправді турбує людину та допоможе їй самій це зрозуміти та знайти вихід ((Панок В.Г. Концептуальні підходи до формування особистості практикуючого психолога. / Практична психологія та соціальна робота. – 1998.- №4-5 – с. 5-7 , с.4-6)).

Бесіда буде дуже ефективною при умові, коли психолог зможе зрозуміти як почувається людина, її переживання та тривоги. Тому важливу роль відіграє емпатія – розуміння психічних станів людини, співпереживання її почуттям та емоціям. Можна сказати, що для психолога уміння співпереживати, емпатія є не менш важливою здібністю ніж комунікативність. Англійські науковці Б. Саймон та Е. Хайсерман негативно ставляться до використання формальних психологічних тестів, для отримання інформації про людину. Вони вважають одним із вагомих недоліків тестового матеріалу повне ігнорування емоційних моментів, які в реальних життєвих ситуаціях являються суттєвою частиною поведінки людини. Лише безпосередньо контактуючи з людиною, спостерігаючи за її емоціями, вникаючи та розуміючи їх причину можна ефективно допомагати долати певні негаразди.

Отже, ми визначили дві важливі спеціальні здібності для психолога, які є обов’язковими. Але враховуючи все вищезазначене не слід ігнорувати наявності у психолога високорозвинених організаторських здібностей, які виражаються в упорядкуванні, налагадженості, досягненні єдності у процесах праці. Адже, дана спеціальність вимагає вміння планувати зустрічі з клієнтами, складати певні програми та плани співбесід, програми праці у колективах, з певними групами людей. Причому, складаючи ці плани, необхідно враховувати всі умови та особливості або навіть непередбачені обставини. Так, наприклад, у процесі бесіди з одним клієнтом необхідно відразу планувати запитання та їх послідовність, враховуючи особливості особи та ситуації, що склалася. Так само необхідно працювати і з групами осіб ((Професійна психологія: методологія, методи та практика: Зб. Наук. пр. // За заг. Ред. Ж. П. Вірної. – Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. Нац. Ун-ту ім.. Лесі Українки, 2008. – 144 с.)).

Одним із компонентів структури процесу професіоналізації є професійні якості, до складу яких входять спеціальні здібності. Саме від міри усвідомлення рівня розвитку яких залежить успішність становлення особистості – професіонала.

Для студента психолога виділяють три здібності, які необхідно розвивати до рівня спеціальних: комунікативні, емпатійні та організаторські. Проте, для того, щоб це здійснити необхідно, щоб особистість могла чітко усвідомлювати на якому етапі розвитку знаходяться ці здібності а також, що є причиною успішності або неуспішності даного процесу. Тобто, людина повинна рефлексувати.

Метою нашого наукового дослідження є визначення умов, що впливають на розвиток рефлексивних навиків у майбутніх психологів.

Рефлексія — це феномен, який зумовив постання самої психо­логічної науки. На початковому етапі становлення психології рефлексія (опредметнена у формі методу інтроспекції) посідала чільне місце в системі пізнавальних засобів. І нині самопізнання як одна із визначальних, сутнісних людських рис, привертає увагу дослідників, виступаючи структурно визначальною ланкою системи психотерапев­тичного впливу ((Алексеев Н.Г., Ладенко И.С. Направления изучения рефлексии // Проблемы рефлексии: Современные комплексные исследования. – Новосибирск: Наука, 1987. – 240с.)).

Доцільно звернутися до початкових смислів, закладе­них у даному понятті. Загальнонаукове, філософське тлумачення по­няття “рефлексія” (від. пізньолат. геflехіо — “звернення назад”) перед­бачає три значення: а) принцип людського мислення, що спрямовує його на осмислення власних форм і передумов; б) предметний розг­ляд знання, критичний аналіз його змісту і методів пізнання; в) діяльність самопізнання, у якій розкривається внутрішня будова і специфіка ду­ховного світу людини —рефлексія  ((Рефлексия // Философский Энциклопелический словарь. — М.: Советская знциклопедия, 1989. — С. 555-556.)).

Розрізняються три види рефлексії: 1) елементарна рефлексія, що приводить до розгляду, аналізу знань і вчинків, роздумів щодо їхніх меж і значень; 2) наукова рефлексія — причина й аналіз теоретичного знання, що ґрунтується на застосуванні (чи лише виокремленні) тих методів і прийомів, які властиві даній галузі наукового дослідження; 3) філософська рефлексія — усвідомлення та осмислення основ буття і мислення, людської культури загалом. Відзначимо та­кож і те, що спостерігається своєрідне нерозмежоване тлумачення рефлексії ((Рефлексия // Психология. Словарь. — М., 1990. — С.340-341.)). Наприклад, П. Шарден розглядає рефлексію як здатність свідомості зосередитися на самій собі й оволодіти собою як предме­том. У цьому визначенні поєднано і пізнавальний бік рефлексії, й гно­сеологічний (аналіз власного розумового процесу) й інтроспектив­ний ((Смирнова В.Э, Сопиков А.П. Рассуждения о рассуждениях. Рефлексивность сознания личности. // Социальная психология личности.—Л.: Знание, 1974 – 264 с.)).

Самопізнання є постійним зіставленням результатів інтрос­пекції й засвоєних соціальних впливів. При цьому, вже сам перебіг виокремлення образів і смислів внутрішнього життя особистості відбу­вається у вигляді їх зображення за допомогою інтеріоризованих еле­ментів соціалізації. Особливу вагу мають характерні риси особистості, її настанови, мотиваційні впливи, домагання, емоційні реакції та когнітивні (пізнавальні) чинники у контексті внутрішнього світу суб’єкта й оточення. Зміст цих уявлень виступає предметом діяльності, розвивається особлива форма рефлексії — предметно-рефлексійна ((Слободчиков В.И., Исаев Е.И. Психология человека. — М.: Школа-Пресс, 1995. — 384 с.)). Чим краще людина зможе зрозуміти свій внутрішній світ, тим краще їй вдасться пізнати інших, що є запорукою розвитку особистості психолога.

Рефлексія тлумачиться як складний процес, до участі в якому залучені щонайменше шість позицій, які характеризують взаємне відображен­ня суб’єктів: сам суб’єкт, який він є насправді; яким він бачить самого себе; яким його бачать інші; і ті ж три позиції, але з вмістом їх у іншому, з дією у зворотному напрямку. Таким чином, рефлексія — це процес здвоєного, дзеркального взаємовідображення суб’єктами одне одного, змістом якого є відтворення особливостей одне одного ((Смирнова В.Э, Сопиков А.П. Рассуждения о рассуждениях. Рефлексивность сознания личности. // Социальная психология личности.—Л.: Знание, 1974 – 264 с.)).

Доцільним, є психологічне тлумачення рефлексії у чотирьох значеннях: а) вихідному, що засвідчує звернення, перегляд чи повер­нення до предмета; б) як синоніма інтрос­пекції; в) як міркування про предмет, це значення має також відтінок медитації над власним досвідом чи випаком, їх значеннями; г) як моменту факторного аналізу як зміни символів у кореляційній матриці ((Алексеев Н.Г., Ладенко И.С. Направления изучения рефлексии // Проблемы рефлексии: Современные комплексные исследования. – Новосибирск: Наука, 1987. – 240с.)). У загальному сенсі рефлексію можна розуміти як форму чи шлях, засіб самопізнання і його відношення до особистісного ста­новлення. У психологічній літературі поняття рефлексії розглядаєтеся у трьох контекстах: 1) в ході вивчення теоретичного мислення; 2) процесів спілкування; 3) самосвідомості та самопізнання особистості  ((Рефлексия // Психология. Словарь. — М., 1990. — С.340-341.)).

Більшість дослідники згодні з тим, що під впливом рефлексії осо­бистість якісно змінюється, змінюється її життя загалом. Рефлексивність — одна з найбільш суттєвих особливостей людської свідомості, “без якої неможливе її функціонування”, — стверджує О.П. Огурцов ((Огурцов А.П. Альтернативние модели анализа сознания: рефлексия и понимание // Проблемы рефлексии. Современные комплексные исследования. — Новосибирск: Наука, сибирское отделение. 1987.— СІ З-19.)). На думку І.С.Кона, це не просте знання або розуміння іншого, а знання того, як інший розуміє свого партнера, своєрідний подвоєний процес дзеркального відображення один одного, глибоке, послідовне взаємовідображення, змістом якого є відтворення внутрішнього світу партнера по взаємодії  ((Смирнова В.Э, Сопиков А.П. Рассуждения о рассуждениях. Рефлексивность сознания личности. // Социальная психология личности.—Л.: Знание, 1974 – 264 с.)).

Отже, рефлексія – це шлях до самопізнання, це шлях до пізнання себе через пізнання внутрішнього світу іншої людини, як вона сприймає, інтерпритує події та отриману інформацію.

Сам процес розвитку саморефлексії у студентів психологів є природним, що зумовлюється специфікою викладання матеріалу та виконання завдань. Де подаються інформаційні відомості про рефлексію, а також безпосередньо розвиваються певні практичні навики використання саморефлексії.

Проте, ми можемо впливати на процес формування рефлексивних навиків, тим самим прискорюючи та скеровуючи його у потрібне русло. В першу чергу слід розглянути діяльність, що спрямована на самопізнання. Пізнаючи себе, свій внутрішній світ, досліджуючи особливості психічних процесів, аналізуючи це особистість розвивається, розширюються межі її особистісного простору ((Огурцов А.П. Альтернативние модели анализа сознания: рефлексия и понимание // Проблемы рефлексии. Современные комплексные исследования. — Новосибирск: Наука, сибирское отделение. 1987.— СІ З-19.)). Самопізнання без рефлексії не може бути успішним та приносити значиму користь. Тобто, важливим аспектом є інформаційні моменти (надання інформації про рефлексію), а також спрямування на дослідження рівня розвитку рефлексивних навиків у людини.

В рамках даної теми були проведені емпіричне дослідження та природний експеримент, в рамках якого розробили корекційну програму, спрямовану на розвиток у особистості такої якості, як рефлексивність.

У емпіричному дослідженні прийняли участь студенти спеціальності «Психологія» 1,2,3,4 курсів, які навчаються в Національному університеті «Острозька академія». В результаті проведеного емпіричного дослідження ми дійшли висновку, що рівень розвитку рефлексії прямопропорційно зростає в залежності від курсу, на якому навчаються студенти-психологи. Що дало підстави стверджувати, навчальний процес в Національному університеті «Острозька академія» на спеціальності «Психологія» є умовою, від якої залежить рівень розвитку рефлексії. Таке ж дослідження було проведене зі студентами, що навчаються на спеціальності «Політологія», в результаті якого залежності рівня розвитку рефлекії від часу навчання виявлено не було.

Для перевірки гіпотези нашого дослідження: розвиток саморефлексії сприятиме більш успішній професіоналізації, ми провели природний експеримент. Вибірку склали студенти 2-го (експериментальна група) та 4-го (контрольна група) курсів спеціальності «Психологія».

На основі аналізу теоретичного матеріалу, ми з’ясували, що структурним компонентом процесу професіоналізації психолога є професійні якості, до складу яких входять такі спеціальні здібності, як комунікативні, емпатійні та організаторські.

На констатувальному етапі експерименту ми визначили рівні розвитку онтогенетичної рефлексії, комунікативних, емпатійних та організаторських здібностей. Перевірка данаго зв’язку за допомогою коефіцієнта рангової кореляції Спірмена підтвердила його статистичну значимість: рефлексія – комунікативні здібності Rs=0,82, рефлексія – емпатійні тенденції Rs=0,74, рефлексія – організаторські здібності Rs=0,7.

В рамках формуючого етапу експерименту нами було розроблено навчально-тренінгову програму, яка включила в себе три блоки:

1). подання теоретичної інформації;

2). домашнє завдання;

3). вправи спрямовані на розвиток саморефлексії.

Аналіз результатів, отриманих на контрольному етапі експерименту, показав, що після проведення навчально-тренінгової програми значно зріс рівень онтогенетичної рефлексії, відповідно, зросли показники рівня розвитку комунікативних, емпатійних та організаторських здібностей у студентів, що входили до експериментальної групи, в той час, коли у респондентів контрольної групи ці ж показники залишилися практично незмінними.

За допомогою χ2 – критерію ми встановили, що результати констатувального та контрольного етапів зрізів є статистично значимі.

Гіпотеза нашого дослідження підтвердилась, розвиток саморефлексії є умовою успішної професіоналізації психолога.

Підготовка майбутніх психологів – це досить відповідальний та тривалий процес. Адже, основою даної професії є вивчення внутрішнього світу людини, психічних процесів, станів, властивостей, перебігу психічної діяльності особистості. Тому важливим чинником є розвиток саморефлексії у студентів, що матиме позитивний вплив на формування особистості в цілому та спеціальних здібностей, необхідних психологу, зокрема.

Проведене дослідження не вичерпує порушеної проблематики й намічає ряд перспектив щодо подальших розробок, зокрема дослідження співвідношення саморефлексії з такими структурними компонентами процесу професіоналізації, як мотиви вибору професії, адаптація особистості до професійної діяльності.