У статті розглянуто вплив оптимального співвідношення портфелю страхової компанії, на результати діяльності та фінансову надійність. Також розглянуті цілі оптимізації та інструменти впливу.

Ключові слова: страхова компанія, страховий портфель, оптимізація страхового портфелю, надійність страхової компанії.

Постановка проблеми. Фінансова надійність страхової компанії залежить від ряду факторів, серед яких можна виділити стан страхового портфеля, структура якого зумовлює величину страхових премій, сформованих страхових резервів і виплат компанії. Страховий портфель являє собою сукупність всіх діючих в компанії договорів страхування, які, як об’єкти управління, розглядаються з точки зору їх співвідношення за сумами отриманих премій та рівнем збитковості. При такому підході страховий портфель може розглядатися як інтегрований інструмент управління платоспроможністю страховика.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Теоретичні основи сутності, значення й механізму формування страхового портфеля та системний аналіз підходів до його оптимізації досліджуються в працях таких вітчизняних науковців, як М.М. Александрова, В.Д. Базилевич, А. Баранов, В.Д. Бігдаш, Н.М. Внукова, С.С. Осадець, В.Й. Плиса, Цісар І.Ф, Я.П. Шумелда, Н.М. Яшина. Математичне забезпечення оптимізації портфеля здійснено у дослідженнях А.В. Матвійчука, К. Паррамоу, Т.Дж. Уотшема, проте у цих працях розкриваються тільки питання інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання.
Мета дослідження пoлягає в дослідженні можливих шляхів оптимізації страхового портфеля як інструменту забезпечення надійності страхової компанії.
Виклад основного матеріалу. Для діяльності страхових компаній важливе значення має їх фінансова надійність. Економічною передумовою останньої є наявність певного співвідношення між величиною страхових зобов’язань компанії та розміром коштів, які знаходяться в її розпорядженні. Коли сукупна величина страхових резервів та власних коштів страховика дорівнює його зобов’язанням або перевищує їх, то страховик може виконати свої зобов’язання. У даному випадку він є надійним та платоспроможним партнером для своїх клієнтів, насамперед, страхувальників. Коли ж розмір власних коштів та страхових резервів менший за величину зобов’язань, то страховик виконати всі свої зобов’язання не зможе. Така ситуація критична як для страховика, так і для страхувальника, бо перший може стати банкрутом, а другий – недоотримати або взагалі не отримати належне йому страхове відшкодування [1].
Фінансова надійність страхової компанії залежить від ряду факторів, серед яких можна виділити стан страхового портфеля, структура якого зумовлює величину страхових премій, сформованих страхових резервів і виплат компанії. При такому підході страховий портфель може розглядатися як інтегрований інструмент управління платоспроможністю страховика.
Контролюючи структуру страхового портфеля і, відповідно, виявляючи найбільш ризикові групи клієнтів, об’єктів страхування, страховик може оптимізувати прибутковість по портфелю. Оптимальний страховий портфель формується на основі поєднання в ньому видів страхування збитковість, за якими дозволяє утримувати якусь задану її норму, що забезпечує достатній запас платоспроможності й одержання прибутку підприємством. Управління, орієнтоване на оптимальне поєднання видів страхування в портфелі компанії, передбачає постійний моніторинг ризиків прийнятих підприємством, аналіз рентабельності страхових операцій, формування ефективної інвестиційної політики, доходи від якої впливають на платоспроможність страховика [4].
При цьому фінансова стійкість залежить перш за все від розміру і складу страхового портфелю та пов’язаною з цим можливістю територіальної розкладки збитків і визначення рівнів страхових тарифів. Це обумовлює і більш високі тарифи в малих страхових компаніях і змушує їх шукати відповідні ринкові ніші на страховому ринку, тобто займатися тими видами страхування, де менша конкуренція і виключені значні ризики.
Для ефективного управління страховим портфелем необхідно відстежувати динаміку надходження премій за окремими видами страхування, і по портфелю в цілому [4].
Структура й якість страхового портфеля можуть аналізуватись за допомогою деяких показників. Величина ж його виражається або числом застрахованих об’єктів, або загальною страховою сумою, тобто обсягом страхової відповідальності.
Для структури страхового портфеля властиве співвідношення окремих видів страхування, а також між добровільними й обов’язковими формами. Структура страхового портфеля може аналізуватись в аспекті питомої ваги діючих договорів і знову укладених договорів з мінімальними (низькими) і максимальними (високими) страховики сумами, групових та індивідуальних страхувань. Структура страхового портфеля складається під впливом асортименту страхових послуг, тобто системи видів і форм страхування. Особливе значення для забезпечення фінансової стійкості страхових операцій має оперативне реагування на задоволення попиту в тих страхових послугах, які в ринкових умовах відповідають інтересам страхувальників.
Необхідно звертати увагу на динамічність страхового портфеля, що характеризується співвідношенням між договорами, що вже закінчуються та договорами, які знову укладаються. Важливою є рівновага портфелю, тобто рівність між тими договорами, які уклались та тими, термін дії яких скінчився. Дана компенсація в рівновазі звичайно буде не дієвою без узгодження його з загальною сумою внесків по ним, не від’ємною складовою також має бути урівноваження ймовірністю ризику по даним договорам.
Страховий портфель страховика повинен бути сформований з врахуванням ступеня ризикованості окремих видів страхування. Якщо надходження формуватимуться за рахунок видів страхування, рівень виплат за якими перевищує 50%, то діяльність такого страховика буде короткостроковою, оскільки він буде не в змозі виконувати свої зобов’язання за страховими договорами.
Отже, слід відзначити, що кожній із страхових компаній доцільно було б виокремити види страхування, які приносять найбільший прибуток, при цьому стимулювати потенціальне збільшення, тобто розширення даного виду страхування, однак не забувати стимулювати менш прибуткові види, які в майбутньому можуть принести ефективний дохід.
Інструментами оптимізації страхового портфеля в сучасних умовах є:
1. Політика андерайтингу, метою якої є якісна оцінка та сегментація ризиків, формування ефективних умов страхування, встановлення адекватних тарифів, що в кінцевому підсумку забезпечує прибутковість страхової діяльності та формування інвестиційних ресурсів як основи підтримки фінансової стійкості і платоспроможності компанії.
Ми чітко розуміємо, що лише визначивши оптимальну ціну на страхову послугу, можна отримати від її продажу ефективні результати, а саме клієнт страхової компанії буде задоволений від того, що ціна не завищена, і в подальшому обиратиме і надалі послуги тієї ж страхової компанії.
2. Політика перестрахування, при якій необхідно забезпечити заданий рівень збитковості видів страхування та портфеля в цілому. Досягається це шляхом збалансованості активного і пасивного перестрахування в компанії і вибору ефективних форм і методів перестрахування ризиків.
Перестрахування ризиків є обґрунтованим інструментом оптимізації страхового портфеля, адже дає змогу компанії бути впевненим у тому, що ризики зменшуються. Також багато дослідників вивчають дану проблематику, дають певні свої рекомендації, щодо більш ефективного здійснення.
3.Політика врегулювання страхових збитків, під якою мається на увазі об’єктивна оцінка збитків та забезпечення якісного обслуговування клієнтів страхової компанії.
Кожний клієнт буде задоволений, коли сума відшкодування по завданим збиткам оцінена на належному рівні, в такому випадку, клієнт і буде користуватись послугами страхової компанії, в якій бачить рівноправного і чесного партнера. При цьому якість обслуговування клієнтів теж є досить визначальним чинником, адже безпосередній контакт з клієнтами формує певне уявлення у клієнта про компанію.
Проблеми платоспроможності компаній загострились ще в період наступу фінансової кризи, що супроводжувалось різким падінням попиту на страхові послуги: сталося банкрутство ряду компаній, з’явилися затримки у виплаті страхових відшкодувань, у портфелі компаній залишилися найбільш ризикові види страхування, без яких в силу нормативних вимог не можуть обійтися клієнти. Перш за все, це відноситься до моторних видів страхування, за рахунок яких сформовано портфель більшості страхових компаній.
З метою зміцнення фінансового становища компаній необхідно розвивати менш збиткові види страхування, коригуючи тарифну політику, розвиваючи регіональну мережу, реалізуючи програми лояльності по відношенню до клієнтам – фізичним особам, що особливо актуально в умовах зниження платоспроможності населення.
Страховим компаніям необхідно вдосконалювати політику оптимізації страхового портфеля спираючись на загальні принципи управління та особливості ведення бізнесу в конкретній компанії. До загальних принципів належать: прибутковість, стійкість, збалансованість, диверсифікованість портфеля [3]. Особливості ведення бізнесу в конкретній компанії визначаються її місією, наявними ресурсами, організаційною структурою та ін.. У таких умовах управління страховим портфелем для кожної компанії – є індивідуальним питанням, яке потребує якнайшвидшого вирішення.
Управління страховим портфелем здійснюється для досягнення конкретної мети акціонерів страхової організації – досягнення оптимального співвідношення між рівнем ризику та величиною прибутковості. Оптимальне співвідношення може бути досягнуте при максимізації величини прибутку страхової компанії при заданому рівні ризику або при мінімізації ризику при заданій величині прибутку.
Можна виділити наступні цілі управління страховим портфелем:
1) одержання прибутку;
2) мінімізації ризику;
3) забезпечення поступального зростання портфеля [1].
Задача оптимізації портфеля полягає в тому, щоб визначити, яка частка портфеля повинна бути відведена для кожного виду страхування так, щоб величина очікуваної прибутковості та рівень ризику оптимально відповідали цілям страхової організації. Вона може використовуватися для дослідження оптимального страхового портфеля на двох етапах: під час створення страховика та протягом його діяльності.
При цьому можна зробити висновок, що не існує єдиної оптимальної структури страхового портфеля, яка б задовольняла умовам кожної цілі. Дана структура досить суттєво змінюється, що можна пояснити постійним пошуком страховою організацією тієї комбінації співвідношення ризику та очікуваної прибутковості, яка повинна забезпечити реалізацію інтересів власників організації.
До того ж варто враховувати, що на українському ринку рентабельність страхової діяльності значно вища, а рівень виплат страховиків є нижчим, ніж в західноєвропейських країнах. Тому сьогодні все ж інвестиційна діяльність для українських страхових компаній носить допоміжний характер, а основні доходи страховики отримують безпосередньо від діяльності по страхуванню.
Але це кардинально відрізняється від зарубіжного досвіду. І тому варто мати на увазі, що рано чи пізно ситуація зміниться, а інвестування стане пріоритетним напрямком роботи в страховій галузі, проте для цього слід прикласти не мало зусиль. Так як дані зрушення можливі лише при умові зруйнування старих стереотипів. Інвестиційні доходи іноземних страховиків складають більше 70% всіх доходів. Це дозволяє забезпечити фінансову стійкість страхової організації навіть в умовах високих страхових ризиків і при виникненні кризових явищ. Орієнтуючись саме на даний тип діяльності дасть змогу не лише мінімізувати ризики пов’язані із нестійким фінансовим середовищем, а й дасть змогу вивести страхові компанії на перші позиції на ринку представників фінансових послуг.
Для страхових компаній України ж характерне розміщення засобів в основному на рахунках банків або вкладення їх в боргові інструменти своїх клієнтів в обмін на можливість отримання страхових внесків. Проте в умовах конкурентного середовища рентабельність страхової діяльності знижується. Виникає необхідність проведення оптимальної інвестиційної політики.
В даний момент в Україні існує декілька варіантів співпраці інвестиційних і страхових компаній, завдяки яким останні дістають можливість збільшити свій прибуток:
а) перехресні продажі і створення сумісних продуктів;
б) розміщення засобів страхової компанії (власних активів або частини страхових резервів) в цінні папери вже існуючих інвестиційних фондів;
в) передача частини страхових резервів, які можуть розміщуватися в цінні папери, в управління на підставі договору про управління активами інституційного інвестора або договору на управління цінними паперами (згідно Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», де страхові компанії названі інституційними інвесторами).
Можна дійти висновку, що лише збалансований, з урахуванням дохідності та ризику, страховий портфель компанії є базою виконання зобов’язань за договорами страхування, отримання прибутку і задоволення інвестиційних очікувань засновників компанії.

Список використаних джерел

1. Баранов А. Управління страховим портфелем / А. Баранов // Вісник КНУ ім.Т.Шевченка. — 2007. — С. 112-116.
2. Вовчак О.Д. Страхова справа: підручник / О.Д. Вовчак. – К. : Знання, 2011. – 391 с.
3. Валь А.М. Способи управління страховим портфелем / А.М. Валь, В.М. Чубатюк [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://intkonf.org/val-am-ktn-chubatyuk-vm-sposobi-upravlinnya-strahovim-portfelem/
4. Дрібноход А.О. Підхід до вибору страхового портфелю за цілями страховика / А.О. Дрібноход [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Menegment/2008_635/10.pdf
5. Страховий ринок України 2011-2012рр. [Електронний ресурс] // Офіційний сайт рейтингового агентства «Кредит-Рейтинг» – Режим доступу: http://www.credit-rating.ua/ua/analytics/analytical-articles/13267/
6. Шор И.М. Инструменты стратегического финансового управления страховой компанией / И.М. Шор // Вестник Астраханского государственного технического университета. Сер.: Экономика. — 2012. — № 2. — С.102-108.