У статті, на прикладі Волинської області, розглядаються проблеми та перспективи розвитку регіонів України. Зокрема розглядається економічний потенціал області, а також, роль органів державної влади та місцевого самоврядування у виробленні державної регіональної політики.

In this article on the example of the Volyn’ region we observe the problems and suggestions for the development of Ukrainian regions. In particular, we observe region as well as the role of governmental organs, who produce the state power.

Актуальність проблеми. Інтегрування України в європейські структури потребує вироблення та реалізації чіткої моделі взаємовідносин з регіонами й управління ними, такої, яка б відповідала принципам регіональної політики Європейського Союзу, сприяла становленню нових форм співпраці у форматі “центр–регіони”, загальновизнаній практиці внутрішнього міжрегіонального співробітництва та міжнародної співпраці територій.

Водночас фундаментом регіонального розвитку має стати самостійність регіонів щодо визначення цілей свого розвитку та можливості фінансування заходів для їхньої реалізації передусім за рахунок власних джерел та залучених інвестицій. Йдеться про те, що основою політики економічного зростання на регіональному рівні має стати раціональне використання трудового потенціалу та виробничих ресурсів, максимальне сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, забезпечення раціонального використання навколишнього середовища.

Мета і завдання дослідження – розглянути економічний потенціал регіону, як важливу складову регіонального розвитку, дослідити рівень ефективності роботи органів державної влади та місцевого самоврядування.

Волинська область є важливим стратегічним регіоном України, враховуючи її історичний фактор та географічне розташування, як окремий регіон України сформувалась у п’ятдесятих роках минулого століття. На регіональне самоусвідомлення та політичну культуру волинян вплинули, по-перше, поєднання в одному адміністративному просторі двох різних аграрно-кліматичних та культурних зон, по-друге, жорстка ідеологічна робота, спрямована на викорінення свідомості власника, утвердження в регіоні позицій космополітизму, по-третє, масштабні репресії проти учасників національного опору, колишніх землевласників, інтелектуалів, священиків.

У господарській площині область є промислово-аграрним регіоном із незначним домінуванням промисловості над сільським господарством. Промислові об’єкти розміщено в обласному центрі Луцьку, а також у містах обласного підпорядкування Ковелі та Нововолинську. Більшість промислових об’єктів, що їх було створено для залучення місцевих робочих ресурсів, не пов’язані з місцевою сировинною базою. Левова частка цих підприємств мала загальносоюзний оборонний характер, що з розвалом СРСР призвело до затяжної економічної кризи (( Україна сьогодні: провідний каталог підприємств [Електронний ресурс] // Режим доступу:< http://www.rada.com.ua/ukr/RegionsPotential/Volyn/ >.)).

Наслідки економічного занепаду відчуваються донині. Маючи фактично найвищий в Україні рівень безробіття і чи не найнижчий рівень зарплати, область входить до числа дотаційних. Унаслідок низки причин промисловість краю виживає переважним чином за рахунок зовнішнього експорту товарів та сировини. Найгірше становище в сільськогосподарському секторі, в якому так і не виникло ефективних форм господарювання (( Економіка Волині 1999-2010 – Регіональний інформаційний портал “Волинь” [Електронний ресурс] // Режим доступу: <http://www.irp.lutsk.ua/site/topicitem.jsp?category_id=37180356&item_id=2070200463 >.)).

Однак, на сьогодні, помітним є прогрес у зростанні економіки на Волині, порівняно з минулим роком. У квітні 2010р за даними Держкомстату виробництво промислової продукції проти попереднього місяця зросло на 6,2%, і це при тому, що вже в попередні місяці обсяги було суттєво нарощено (( Головне управлiння статистики у Волинськiй областi – Соціально-економічне становище регіону [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.vous.in.lutsk.ua/ >.)).

Рік тому в квітні виробництво промислової продукції було майже на третину меншим. В цілому ж, за період з початку року, вироблено продукції майже на 20% більше, ніж торік (( Головне управлiння статистики у Волинськiй областi – Соціально-економічне становище регіону [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.vous.in.lutsk.ua/ >.)).

У переробній промисловості, де зростання обсягів відбулось майже в усіх видах діяльності, обсяг продукції збільшено на 22,4%, поряд з тим не досягнуто рівня виробництва минулого року (на 2,5%) у добувній. За підсумками 4 місяців проти аналогічного періоду попереднього року обсяг виробництва харчових продуктів і напоїв зріс на 7,6%, тоді як ще місяць тому об`єми виробленої продукції були дещо меншими минулорічних. Приріст одержано у виробництві олії, маргарину, дитячого харчування, пива тощо. У машинобудуванні обсяги зросли в 1,4 раза.

Підприємствами легкої промисловості, металургійного та виробництва готових металевих виробів, целюлозно-паперового, з оброблення деревини та виробництва виробів з неї, виробництва будматеріалів нарощено випуск продукції в 1,3 – 2,1раза

За січень-квітень поточного року підприємства області реалізували промислової продукції на суму 2,1 млрд. грн., що в розрахунку на одного жителя становить 2 тис.грн.

Оборот роздрібної торгівлі становив 2,6 млрд.грн. і склав 96,6% минулорічного обсягу. У структурі обороту торгівлі більше половини припадає на фізичні особи-підприємці, ними реалізовано товарів на суму 1,4 млрд.грн. Їх товарооборот зменшився в порівнянні з відповідним періодом минулого року на 3,2%, підприємств-юридичних осіб – на 3,9%.

Через мережу автозаправних станцій, яка налічує 148 одиниць, населенню реалізовано світлих нафтопродукцій на 365,1 млн.грн., що на 5,3% більше, ніж рік тому, і це становить 29% загального обсягу роздрібного товарообороту.

Оборот ресторанного господарства (з урахуванням обороту закладів, що належать фізичним особам-підприємцям) дещо нижчий минулого року і становить 112,4 млн.грн (( Економічний і соціальний розвиток Волинської області – Український видавничий портал за матеріалами головного управління економіки Волинської АДА Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://who-is-who.com.ua/bookmaket/volin/5/40/2.html >.)).

Говорячи про місцеву владу, то варто сказати, щодо кінця 80-х років ХХ століття Волинь лишалася зоною жорсткого контролю союзного центру. В результаті в області сформувався специфічний тип політичної адміністративної культури, основу якої становить лояльність до столиці за рахунок відчуження влади від громади.

Попри те, що на початку 90-х років минулого століття Волинь потрапила в число політично найактивніших регіонів України, наразі ситуація не змінилася. Головним чином тому, що в перші роки незалежності не було створено інститутів громадського самоврядування, а влада в Україні залишилася централізованою. Через це Волинь опинились у стані матеріального занепаду, не маючи за цього власних економічних, адміністративних, політичних, ідеологічних важелів для зміни ситуації. Неабиякою мірою до кризи спричинилась і відсутність досвіду самостійно розв’язувати місцеві проблеми.

Від 1991 до 2010 року в області, на відміну від інших регіонів України, було лише шість губернаторів. З них тільки одного було звільнено після восьми років перебування на посаді в порядку “якісної заміни”. Троє глав Волинської обласної державної адміністрації втратили посади у зв’язку з обранням нового Президента України. Характерно, що подібне відбувалось й у 90% районних державних адміністрацій. Така кадрова сталість може свідчити про високий рівень лояльності місцевої влади щодо центральної, головним наслідком чого є майже цілковите ігнорування ними місцевих проблем. У силу слабкого економічного потенціалу на Волині не сформувався місцевий економічний “клан”, здатний впливати на місцеву адміністрацію, тому єдиним господарем місцевих керівників лишився Президент України. Власне, саме з цим і пов’язані останні позитивні зміни в області (( Білян П. Бородаченко К. “Волынская шляхта” Інтернет – портал газети Бізнес [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.business.ua/i823/a24671/>.26 >.лютого 2009 року.)).

За рівнем відкритості нинішня обласна адміністрація посідає перше місце серед обласних органів влади. Виступи керівників щоразу транслюються на місцевих теле- та радіоканалах. Щомісяця проводяться інтерактивні телепередачі, під час яких телеглядачі мають можливість поділитися своїми думками, висловити керівництву області зауваження з того чи іншого приводу, звернутись із запитаннями та проханнями. Виконується графік особистих прийомів, які проводять керівники облдержадміністрації. Нерідкими є їх зустрічі з громадськістю не лише обласного центру, а й віддалених районів краю. Фактично в кожному номері місцевих газет друкуються матеріали про роботу обласної держадміністрації, в яких регулярно згадуються імена керівників обласної виконавчої влади. Таким чином, порівняно із попередніми складоми облдержадміністрації новий її склад є відчутно більш демократичним та прогресивнішим (( Білян П. Бородаченко К. “Волынская шляхта” Інтернет – портал газети Бізнес [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.business.ua/i823/a24671/>.26 >.лютого 2009 року.)).

Діяльність районних органів виконавчої влади є менш відкритою переважно через недостатній розвиток на районному рівні інформаційної системи. Основним засобом інформування в районах є місцеві газети, матеріальний та фаховий рівень яких застряг на відмітці початку дев’яностих років минулого століття.

Органи місцевого самоврядування (Волинська обласна рада, районні, міські, селищні ради) помітно поступаються державним адміністраціям за рівнем відкритості. За результатами дослідження, яке було проведено в рамках проекту “Визначення пріоритетів розвитку територіальних громад шляхом підзвітності та відкритості представницької влади”, що здійснювався Інститутом аналізу державної та регіональної політики за сприяння “FreedomHouse” у вересні-грудні 2009 року, було встановлено рівень відкритості (закритості) та прозорості роботи Волинської обласної ради четвертого скликання (Соціологічне опитування у формі інтерв’ю проводилось у містах Луцьку та Ковелі, а також у Рожищенському, Локачинському, Ківерцівському районах області. Всього було опитано 310 респондентів (по 50 респондентів у районах та м. Ковелі й 110 – у Луцьку), половину яких становили жінки, половину – чоловіки. Матеріали опитування обраховувалися за чотирма віковими категоріями (18–25 років, 26–35, 36–45, 46 і старше), рівнем освіти (з вищою освітою, студенти вищих навчальних закладів, із середньою освітою) та місцем проживання, з яким пов’язує себе респондент (місто, село). Метою дослідження під назвою “Депутат обласної ради (від певного територіального округу) очима виборця” було визначити ставлення волинян до діяльності нинішньої Волинської обласної ради та її депутатів від конкретних територіальних округів. Це питання входило до складу загального завдання проекту- визначення рівня відкритості та прозорості діяльності обласної ради з метою стимулювання та заохочення громадськості до співпраці з нею.), до складу якої входять 80 депутатів (( Інститут аналізу державної та регіональної політики – Визначення пріоритетів розвитку територіальних громад шляхом підзвітності та відкритості представницької влади [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.volyn-ngo.org.ua/baza/project.html >.)).

Аналіз матеріалів показав, що діяльність ради, її структурних підрозділів та й самих депутатів фактично не висвітлювалася в місцевих засобах масової інформації. На відміну від обласних та районних держадміністрацій обласна рада донедавна не мала навіть власної інтернет-сторінки. Контент аналіз, який проводив Інститут аналізу державної та регіональної політики у Волинській області,свідчить, що обласна газета “Волинь”, співзасновником якої є облрада, що має наклад понад 66000 примірників і виходить тричі на тиждень, подає інформацію про роботу ради не більше 17-18 разів на рік, причому середній обсяг таких публікацій становить 1,5-2 тис. знаків.

З опублікованих матеріалів неможливо довідатися про постійні та тимчасові депутатські комісії. Невідомі навіть їх назви, персональний склад, прізвища керівників, не говорячи вже про їх участь у виробленні та обговоренні регіональних програм. У публікаціях немає даних ні про роботу партійних фракцій обласної ради, ні про результати виконання ухвалених програм, ні про позапланові питання, які з якихось причин порушувалися на сесіях обласної ради.

Інші друковані органи області в силу своєї значно слабшої матеріальної бази та дотримання радянського принципу лояльності у висвітленні роботи органів місцевого самоврядування подають іще менше інформацію про роботу обласної та інших рад. Те ж само можна сказати й про місцеве радіо та телебачення.

Іншими словами, ради як інститути влади, як органи представницької влади не представлені в місцевих ЗМІ, а отже, перебувають за межами уваги громади.

Результати соціологічного дослідження, яке було здійснено в рамках вищезгаданого проекту, показало, що переважна кількість волинян нічого не знають про Волинської обласної ради й не мають жодного уявлення про її роботу та завдання. Це спричиняється до того, що переважна більшість респондентів ладні підозрювати депутатів у протиправній діяльності і вважають, що вони потребують постійного нагляду з боку прокуратури або Президента України.

До того ж з’ясувалося, що депутати облради не виявляють належного (обумовленого чинним законодавством) бажання звітувати про свою роботу перед виборцями. На організовані громадські слухання, на яких заплановано було заслухати звіти депутатів Волинської обласної ради від даних територіальних громад, третина обранців не з’явилася. Результати фокус-групових досліджень продемонстрували, що практика вважати себе “незалежним” від виборця поширена від сільської до обласної ради (( Звіт за результатами фокус-групового дослідження “Головні проблеми діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у Волинській області” – Український незалежний центр політичних досліджень [Електронний ресурс] // Режим доступу: < http://www.uciprkiev.ua/ modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=5365 >.)).

Оскільки із засобів масової інформації про Волинську обласну раду не можна дізнатися нічого, хіба що крім прізвища голови облради, в свідомості громадян обласна рада ототожнюється з її керівником. Таким чином, у масовій свідомості фактично сформовані викривлені уявлення про роботу ради, що насправді є колегіальним представницьким інститутом влади, голова якого не є керівником депутатів. Проте ці ж хибні уявлення поділяють і самі депутати. Як показало опитування, депутати схильні вважати, що голова ради є їхнім безпосереднім начальником. Саме тому для них звітність перед виборцями, почуття залежності від виборців є речами другорядними порівняно з почуттям цехової залежності.

Не менш показовим є й те, що депутати погано знають чинне законодавство, яке регулює депутатську діяльність. За три роки роботи нинішньої обласної ради було зареєстровано лише 21 депутатський запит (на всіх 80 депутатів). Із розмов із депутатами облради з’ясувалося, що вони не відрізняють депутатський запит від депутатського звернення, функції виконавчої влади – від функцій представницької влади, тому часто-густо погоджуються братися за справи, які не входять до сфери компетенції депутата місцевої ради. Подібну необізнаність демонструють і деякі представники місцевої виконавчої влади. Депутати облради скаржилися на громадських слуханнях на те, що представники органів виконавчої влади ігнорують їхні звернення, відмовляють їм в особистому прийомі, на їхні заяви дають нікчемні формальні відписки, порушуючи всі встановлені для відповіді строки.

Станом на перше вересня 2009 року у Волинській області зареєстровано 107 обласних партійних організацій. У цьому списку крім найвідоміших у державі та на Волині партій – Народного союзу “Наша Україна”, ВО “Батьківщина”, НРУ, УРП – можна зустріти й обласні партійні осередки партії “Фронт змін”, “Руський блок”, Комуністичної партії України (оновленої), Союзу анархістів України, Партії мусульман України, Демократичної партії угорців України, КМКС “Партія угорців України” (( Головне управління юстиції у Волинській області – Реєстр громадcьких формувань, зареєстрованих Головним управліннями юстиції у Волинській області [Електронний ресурс] // Режим доступу <http://just.volyn.net/reestr/inform/rpp.shtml >.)).

Представництво в містах та районах області на, близько 90% -100% (у рейтинговому порядку) мають: Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”, Народно-демократична партія, партія “Фронт змін”, Партія промисловців і підприємців України, Українська народна партія, Народний союз “Наша Україна”, “Блок Литвина”, партія “Демократичний союз”, Партія Регіонів України, Політична партія малого і середнього бізнесу України, Народна партія, Партія всеукраїнського об’єднання лівих “Справедливість”, Соціал-демократична партія України, Соціал-демократична партія України (об’єднана).

Слід відзначити, що для Волинської області, чисельність населення якої ледь перевищує мільйон, понад 75% якого є етнічні українці, де переважають православні і де ледве не половина населення проживає в селі з його позапартійним субколгоспним укладом життя, така кількість партійних організацій та ідеологій є вочевидь завищеною (( Матвієнко П. Узагальнююча оцінка розвитку регіонів [текст] / Економіка України. – 2007. – №5. – С. 26–35.)). Це радше наслідок положень Закону України “Про політичні партії в Україні” та виборчого законодавства, ніж показник самодостатності політичного руху (( Закон України “Про політичні партії в Україні” вiд 05.квітня.2001р. № 2365-III ( із змінами) [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2365-14 >.)).

Власні партійні газети мають тільки обласна організація КПУ та ВОО УНП, однак по закінченні виборчої кампанії 2007 року останнє видання виходить доволі нерегулярно. Після тривалої перерви на початку 2005 року було відновлено випуск друкованого органу ВОО УРП “Собор”, який було засновано ще в першій половині 90-х років. Жодна з інших обласних партійних організацій свого видання чи часопису не має.

Належить констатувати, що діяльність партійних організацій має закритий для широкої громадськості характер. Цьому сприяє низка чинників: організаційна доцентровість партій, що нівелює ініціативу на місцях, авторитарність партійного керівництва, значна присутність у місцевих організаціях осіб, які переймаються радше особистими бізнесовими чи кар’єрними міркуваннями, аніж загальнонаціональними інтересами, відсутність традицій політичного регіонального самовираження. Жодна обласна партійна організація не задекларувала своєї програми економічного, гуманітарного, соціального розвитку області. Це однаковою мірою стосується як провладних, так й опозиційних політичних партій.

Немає підстав стверджувати, що волиняни зовсім не знають про існування політичних партій, інша справа, що вони не знають про діяльність регіональних партійних організацій. У рамках вищезгаданого опитування було встановлено, що лише 7,1% респондентів вважають, що партії здатні надійно контролювати діяльність депутатів обласної ради. В Луцьку політичні партії на роль контролера запропонували 8,2% респондентів, у такому індустріально розвинутому місті, як Ковель, – 0,0% (( Інститут аналізу державної та регіональної політики – Визначення пріоритетів розвитку територіальних громад шляхом підзвітності та відкритості представницької влади [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.volyn-ngo.org.ua/baza/project.html >.)).

З огляду на це можна констатувати, що обласні партійні організації не налаштовані проводити самостійну, прив’язану до проблем регіону, політику.

Не покращує ситуацію й наявність партійних фракцій у місцевих радах. Щоправда, їх формування й до цього часу залишається нестабільним явищем. Сьогодні існують фракції НСНУ, ВО “Батьківщина”, УНП. Проте діяльність цих утворень, знову ж таки, зводиться до загальнопартійного, а не регіонального партійного представництва і, як правило, не виходить за межі претензій до керівників місцевого врядування.

Партійні фракції, як і місцеві партійні організації, не мають власних аналітичних та інформаційних служб, часто-густо задовольняються суб’єктивними, несистематизованими, некомпетентними висновками, тож усі їхні акції не йдуть далі загальних заяв, тимчасових пікетувань, бо не спираються на вироблений у результаті скрупульозного аналізу план дій. Саме через це з них фактично не виходить нічого. Зокрема це можна було спостерігати на початку 2006 року, коли обласна організація КУНу проводила акцію з вимогою відправити у відставку керівника обласного державного телебачення. Врешті-решт той так і лишився на своєму місці, не зазнавши жодних втрат. Акція з вимогою відставки прокурора Волинської області, яку проводила “Пора”, розпочиналася з ультиматуму, в якому вимагалось усунути не лише його, але ще трьох прокурорів області за зловживання службовим становищем. У результаті керівника обласної прокуратури перевели на посаду прокурора сусідньої області, а його колег залишили у спокої. Організована на початку 2006 року спільна акція кількох фракцій Луцької міської ради з приводу спорудження в центрі міста підземного переходу завершилася тим, що будівництво цього переходу, необхідного місту, було заморожено на невизначений час (( Західна інформаційна корпорація –“Невдоволені лучани знову переселяються в намети” [Електронний ресурс] // Режим доступу :<http://zik.com.ua/ua/news/2005/06/06/11579 >.6 червня 2005 року.)).

Отже, зробимо висновок що, де-факто жодна політична організація не є домінуючою в області ні в кадровому плані, ні в прагненні формувати регіональну політику, тим більш шляхом залучення волинян до виконання своїх партійних програм.

Станом на перше вересня 2009 року в області зареєстровано 290 обласних, міських та районних громадських організацій (( Головне управління юстиції у Волинській області – Реєстр громадcьких формувань, зареєстрованих Головним управліннями юстиції у Волинській області [Електронний ресурс] // Режим доступу <http://just.volyn.net/reestr/inform/rpp.shtml >.)). Приблизно половину з них можна визначити як громадсько-політичні, що, проте, ніяк не позначається на активності та впливовості так званої третьої сили в області. Приблизно 60% громадських організацій існують, сказати б, на папері. 30% складають організації клубного типу, які протягом останніх п’яти-шести років не показуються на очі широкої громадськості. 9% – це організації суто соціального спрямування, які об’єднують людей, що потребують сторонньої допомоги. Прикладом такої організації є Волинська обласна рада (відділення) Українського фонду “Реабілітація інвалідів”. Власне, завдяки наявності такого-сякого зв’язку з відповідними урядовими й місцевими виконавчими структурами ці організації раз-у-раз нагадують про себе. Але все, що вони роблять у публічному плані, спрямовано на виконання фрагментарних сьогоденних, а не стратегічних завдань. І лише 1% становлять такі організації, як Комітет виборців України та Асоціація захисту прав молоді Волині, котрі завдяки своїм зв’язкам з міжнародними фондами та іншими зарубіжними організаціями до певної міри відповідають визначенню громадської організації.

Окрім цього, можна зауважити те, що громадські організації ніяким чином не пов’язані поміж собою, на відміну, скажімо, від практики Волинської обласної організації КНДС, яка діяла на самому початку 90-х років: вона гуртувала навколо себе майже всі продемократичні громадсько-політичні й культурницькі організації області. Після розпаду КНДС, громадські організації, опинившись на самоті в протистоянні з офіційною владою, обрали задля розв’язання своїх проблем інший шлях – шлях прохачів. Це значною мірою пов’язано й зі слабким усвідомленням своєї ролі в суспільстві, небажанням займати в ньому чільні позиції.

Щодо надання можливості розвитку приватного підприємництва, варто зазначиати, що на початок вересня 2009 року в області зареєстровано тридцять громадських організацій підприємців (( Головне управління юстиції у Волинській області – Реєстр громадcьких формувань, зареєстрованих Головним управліннями юстиції у Волинській області [Електронний ресурс] // Режим доступу <http://just.volyn.net/reestr/inform/rpp.shtml >.)). Реально діючих серед них п’ять: Асоціація захисту прав малого і середнього бізнесу “Бізнес-Луцьк”, Асоціація підприємців у галузі медицини та фармації Волині; Волинська обласна спілка промисловців і підприємців, Волинське обласне агентство молодіжного підприємництва, громадське об’єднання “Волинські перспективи”. Головною причиною такої масової бездіяльності бізнес-асоціацій, як зазначають самі підприємці, є те, що влада зацікавлена в наявності слухняних, принаймні неактивних підприємницьких структур, а тому власноруч долучається до їх творення (( Головне управління юстиції у Волинській області – Реєстр громадcьких формувань, зареєстрованих Головним управліннями юстиції у Волинській області [Електронний ресурс] // Режим доступу <http://just.volyn.net/reestr/inform/rpp.shtml >.)).

Однак відсутність таких організацій, як і низка активність існуючих не становлять проблеми з огляду на доконечно слабкий регіональний ринковий простір, пануюче донедавна свавілля контролюючих державних та адміністративних органів, недосконале податкове законодавство, корумповану й донині судову й правоохоронну систему, лапідарний рівень програм розвитку малого та середнього бізнесу, недосконалу регуляторну політику в цій суспільній сфері, слабко розвинуту виробничу частину та помітне домінування в області торговельного бізнесу. Окрім цього, не можна залишати поза увагою й той факт, що значна частина підприємців, особливо ті, що працюють у торгівлі, вважають свою справу за тимчасову, а тому більшою мірою переймаються разовими операціями, здатними збагатити миттєво, аніж плануванням розширення свого підприємства (( Волинський обласний фонд підтримки підтримки підприємництва – “Звіт про хід виконання Регіональної програми підтримки малого підприємництва на 2009 – 2010 роки у Волинській області за 2009 рік” [Електронний ресурс] // Режим доступу: > http://www.vofpp.lutsk.u// news100201_00.html >.)).

Такий тип підприємців не налаштований на самоорганізацію. Вони не розуміють своєї суспільної ваги, а тому їхній персональний (тобто несоціальний) егоцентризм бере гору над комунікативними прагненнями. За таких умов місцева влада може легко використовувати їхню соціальну безпорадність і навіть встановлювати перепони для формування в них соціального самоусвідомлення. Так, наприклад, уже два роки поспіль луцька міська виконавча влада не відзначає День підприємця.

За інформацією, отриманою від самих підприємців, в області немає ні налагодженої відкритої, прозорої системи державних закупівель у місцевих виробників, ні каналів інформування про заплановані аукціони та оголошені тендери, в тому числі і з продажу державних об’єктів власності. Щоправда, не вимагають цього й самі підприємці. Якщо й трапляється, що хтось із підприємців висловлює своє невдоволення, то владним органам через розпорошеність підприємців неважко вчасно його нейтралізувати або скерувати на свою користь.

За усталеної в часи СРСР традицією, в області зберігаються закриті або напівзакриті форми відносин влади та політичних партій із підприємцями. Пересічні бізнесмени переважним чином уникають прямих контактів із політичними партіями – насамперед тому, що не вважають це вигідним для себе. А якщо й погоджуються надавати їм фінансування, то воліють це приховувати, що вважається вигідним для обох сторін.

Так само прагнуть підтримувати закриті чи то неформальні відносини з підприємцями й органи місцевої влади (( Регіональний інформаційний портал “Волинь” – Найважливіші економічні проблеми області [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.irp.lutsk.ua/site/topicpage.jsp?category_id=37179508>.21 березня 2010 року.)).

Особливо широко це практикувалося під час попередніх виборчих кампаній, коли йшлося про фінансування провладних кандидатів. Подібною є й практика добровільно-примусового залучення бізнесменів до фінансування різного роду проектів. Отримавши повідомлення-прохання допомогти справі, підприємці вважать за краще відповісти на нього позитивно, аніж наражатися потім на різного роду неприємності.

Аналізуючи загальну ситуацію, що визначає політичне життя Волинської області, можна дійти таких висновків:

– регіон не має сталих традицій відкритих політичних процесів унаслідок відомих історичних передумов;

– позитивні зміни, які відбуваються в області, зумовлені не її внутрішнім саморозвитком, а діями центральної державної влади;

– централізм, який стоїть на заваді формуванню публічної політики органів влади, не меншою мірою стосується й політичних організацій;

– громадські організації та бізнесові структури області є малоефективними, оскільки їх лідери вважають їх насамперед інструментами задоволення особистих інтересів, а не самодостатніми структурами, здатними позитивно впливати на політичну систему країни.