Шевчук Катерина Василівна

Студентка IV курсу факультету романо-германських мов

Національного університету «Острозька Академія»

   У статті аналізується образ митця на основі п’єси-монолога П.Зюскінда «Контрабас» (1980); розглядаються критерії за якими ми відносимо людей до когорти митців .

    Ключові слова: образ митця, творчість, рівні творчості, ірраціональне начало музики, абстрагування.

The image of an artist is analyzed in the article. The research is based on the monologue “Double bass” (1980) by Patrick Süsskind. Also, we study the criteria according to which we relate people to art.

Key words: the image of an artist, creative work, the levels of creative work, irrational principles of music, abstraction.

     Актуальність дослідження: образ митця завжди був предметом обговорень літературознавців, а аналіз п’єси П.Зюскінда «Контрабас» дозволить висвітлити образ митця у німецькій літературній традиції. Об’єктом  дослідження є п’єса-монолог П.Зюскінда «Контрабас».  Предмет дослідження: творча особистість. Мета дослідження: виявити чи головний герой належить до людей мистецтва.  Для досягнення мети роботи необхідно виконати наступні завдання: проаналізувати сприйняття творчого процесу головним героєм п’єси та визначити рівень його творчого розвитку. Теоретико-методологічна база роботи — праці Е. П. Ільїна «Психология творчества, креативности, одаренности» (2009).

Питанням творчості, творчого процесу та образу митця займались низка науковців Е. Рибо і А. Пуан-Каре, Д. Н. Овсяніко-Куликовский, Б. А. Лезін, П.К. Энгельмейер, А. М. Євлахов на початку ХХ ст.. Естафету перейняли Я. А. Пономарів, Г. С. Альтшуллер, П. Попов, Е.П.Ільїн. Розроблено ґрунтовну методологічну базу , виділено різноманітні теорії, типи та рівні творчості. Однак, звести усю інформацію до спільного знаменника та напевне відповісти на питання що таке творчість та кого можна  назвати митцем, а кого ні не вдалось, можливо, через складну природу процесу творчості. Часто погляди  науковців якісно різняться та заперечують одне одного. Та є низка думок з котрими ми погоджуємось, наприклад класифікація типів творчості B. П. Михайлової, М. Бодена, мотиви творчості за М. Рорбахом. Опираючись та вище зазначені теорії та класифікації, ми проаналізуємо сприйняття творчого процесу головним героєм п’єси та визначимо його рівень творчості.

Згідно за класифікацією типів творчості за B. П. Михайлової виділяють три рівні творчого розвитку особистості. Нижчий рівень проявляється у здатності аналізу предметної ситуації з метою її перетворення, в аналізі текстів художніх і наукових творів, в усвідомленні життєвих проблем і власного досвіду у вирішенні практичних завдань. Новоутворенням цього рівня творчого розвитку є вміння по-новому, нестандартно розглядати ситуацію, застосовувати широкий діапазон дій при виконанні проблемних завдань, тобто альтернативність мислення [2;с.58]. Контрабасист володіє неабиякими знаннями з історії музики, теорії музики, гармонії; апелює до авторитетних музикантів різних епох; аналізує та дає власну оцінку різноманітним музичним явищам; на високому рівні володіє технікою гри на інструменті: «Чуєте? Це ми – контроктави. Рівно сорок одна і дві десятих герца, якщо інструмент правильно настроєний. У басових ще нижче звучання – до до контроктави чи навіть до сі субконтроктави. Це вже буде частота тридцять і дев’ять десятих герца. Але для цього уже потрібно п’ять струн. У мого контрабаса чотири. П’ять струн він би не витримав, він би рознісся на трісочки. В оркестрі у нас є декілька контрабасів з п’ятьма струнами, це необхідно наприклад для виконання Вагнера». [4;с.15] Аналогічна трьохрівнева класифікація Л. А. Кітаєва-Смика, дає дуже влучну назву нижчому рівню творчості, таку, що сама по собі пояснює специфіку цього рівня творчості – компілятивний рівень, якому властивий: збір, класифікація, рубрикація, упорядкування уже відомих фактів. [2;с.59] Контрабасист з легкістю маневрує фактами як історії, так і теорії музики.

Середній рівень творчого розвитку особистості проявляється в рефлексії відносно того, що «я можу» і чого «я хочу», в розумінні детермінанти власного розвитку, в умінні ставити цілі і задачі для самовдосконалення.[ 2;с.58]  Герой п’єси проходить цей рівень, адже точно знає, чого хоче – прихильності та захоплення від загалу: « Це я сам, чи, коли хочете, ми. Мої колеги та я. Державний оркестр. Друга Брамса – це захоплює». [4;с.4] Однак, бажання головного героя не співпадають з його можливостями (у тих рамках в які він себе поставив): « Над всіма панує головний диригент, далі йде перша скрипка, за нею друга скрипка, за нею друга перша скрипка, далі всі інші перші і другі скрипки, альти, віолончелі, флейти, гобої, кларнети, фаготи, мідні духові і аж у кінці – контрабаси. Після нас іде хіба що литавра, та й то лише теоретично, оскільки литавра одна і сидить на підвищенні, так що кожен може її бачити. До того ж у неї більша потужність. Коли вступає литавра,  то це чути аж на останньому ряду, і кожен скаже, ага, литавра. Про мене ніхто не скаже, ага, контрабас, тому що я непомітний у масі. Тому, в цій ієрархії, литавра стоять вище контрабаса. Хоча литавра, чесно кажучи, взагалі не інструмент із її чотирма звуками».[4;с.72] Саме неузгодженість між тим, що хоче контрабасист та тим, що він може не дає музикантові перейти на вищий рівень творчості.

Вищий рівень творчого розвитку (зокрема у художньому типі творчості, до якого відносимо діяльність музикантів) дає можливість ефективного впливу на інших людей непомітно для них самих.[2;с.58] Це контрабасист чітко усвідомлює, адже знає про вплив музики на свідомість людини: «Музика стоїть так високо, що розум не може до неї приблизитись, вона чинить вплив, який підкорює все собі, і ніхто не в змозі точно пояснити його природу».[4;с.72] Однак, контрабасистові бракує у складі особистості емоційності, вищим проявом якої є переживання особистістю катарсису, тобто пікового переживання, що сприймається як очищення, саме ці ознаки визначають митців.

У контрабасиста винятково соціальний погляд на мистецтво, тоді як творчість передбачає здатність до абстрагування. Оркестр музикант розглядає скоріше як чітко поділене та страти у соціальне утворення, а не мистецьке: «Оркестр – це відображення людського суспільства. Бо тут, як і там, усі зневажають тих, хто виконує найчорнішу роботу. В оркестрі навіть ще гірше, ніж у суспільстві, бо у суспільстві я мав би, чисто теоретично, надію, що колись зможу піднятися нагору й одного дня з вершини піраміди подивитись на тих, хто метушиться внизу».[ 4;с.75]

Вміння абстрагуватися та емоційність – риси низки митців, що досягли не аби якого успіху, часто визнаного людьми не за їх життя. Тим більше коли мова йде про музику, адже з усіх це найбільш абстрактний вид мистецтва. Російський кінорежисер А.Тарковський говорив про музику так: «Музика, вона ж і з дійсністю найменш пов’язана, точніше, коли і пов’язана, то безідейно, механічно, пустим звуком, без асоціацій. Тим не менш музика чудом проникає в саму душу. Щось резонує у нас у відповідь на гармонію шуму та перетворює його у джерело вищої насолоди, поєднує, вражає».

Російський соціолог та психолог В. М. Вільчек вважає, що творчість є особливим видом праці, але якщо за право трудитися людина ніколи не бореться, бо це – необхідність,  то за право на творчість, за створені ідеї люди йшли на багаття, оскільки мотивація творчості ірраціональна. [4;с.62] Отож, ми не можемо віднести образ контрабасиста із п’єси П. Зюскінда «Контрабас» до типу людей з вищим рівнем творчого розвитку. Фактичних знань та техніки гри замало. Бажаючи отримати те, що дає мистецтво – можливість впливу на інших, музикант не має підстав пов’язувати себе з по-справжньому творчою особистістю з таким сприйняттям мистецтва.

Список використаних джерел:

1.Бєгун Б. Превратности парфюмерного исскуства, или Апология и крах маргинализма: збірник наукових праць. – Київ, 1999. – С.162–184. – (Серія «Вікно у світ»; вип.2).

2.Ильин Е.П.  Психология творчества, креативности, одаренности. – Питер, 2009. – 434 с.

3.  Зверев А. Преступления страсти вариант Зюскинда: збірник наукових праць. – Київ, 2001. – С.256-262. – ( Серія «Иностранная литертура» вип.7).

4. Зюскин П. Контрабас/ Пер. з нім. І. Фрідріх. – Харків: Фоліо, 2004. – 127 с.

5. Ницше Ф. Сочинения в 2-х томах, том 1/ – М.: Мысль, 1990. – 769 с.

6. Süskind P. Der Kontrabaß/ – Zürich: Diogenes, 2009. – 98 s.

Науковий керівник доц. Зелінська Л.В.