В статті розглядається проблема ноосфери в релігійно-філософській системі П. Тейяра де Шардена, а також з’ясовується значимість цієї проблеми у сучасній філософії. Простежений синтез науки і релігії у поглядах Тейяра де Шардена. Значна увага приділяється проблемі християнського еволюціонізму.

Ключові слова: природа,суспільств, Бог, космос, світогляд.

 This paper addresses the problem of the noosphere in religious and philosophical system of P. Teilhard de Chardin, and it turns out the importance of this issue in contemporary philosophy. Traced synthesis of science and religion in the views of Teilhard de Chardin. Much attention is paid to the Christian evolutionism..

Keywords: Nature, society, God, space, ideology.

         Постановка проблеми:  Сучасна екологічна ситуація залишається однією їх найактуальніших. Вона вимагає всебічного, комплексного аналізу, в тому числі і філософського осмислення. У XX в. сформувалися кілька концептуальних уявлень, що одержали назву «ноосферних». Одним з теоретиків ноосферної концепції був Тейяр де Шарден. Дослідження його підходу дає підставу уникнути помилок і сформувати наукове-філософське уявлення у відносинах між Природою і Суспільством.

Мета роботи:

–         Розглянути основні релігійно-філософські погляди П. Тейяра де Шардена у вченні про ноосферу;

–         простежити ідею синтезу релігії і науки у вченні мислителя.

 

Викладення основного матеріалу. Відомий французький антрополог, філософ і чинний католицький священик Тейяр де Шарден був одним з основоположників ноосферного вчення. Його співвітчизник Е. Леруа вводить в науковий обіг поняття «ноосфера», Тейяр де Шарден наповнює його змістом.

Філософські роботи Тейяра де Шардена почали переводити на російську мову порівняно недавно. З найбільш відомих його праць можна назвати наступні: «Людська енергія», «Поява людини», «Дух землі», «Місце людини в природі», «Божественне середовище», «Феномен людини».

Філософська концепція Тейяра де Шардена вплітає в себе релігійні, матеріалістичні, ідеалістичні положення. Скоріше всього, на його позицію впливає як світська, так і сакральна освіта.

Еволюційні процеси, що відбуваються в природі, характеризуються з точки зору діалектичного розвитку якісних шарів, які Тейяр називає «пеленами». Перший шар являє собою найпростіші форми, які розвиваються в більш складні пелени неживої природи, звані в науці загальноприйнятим поняттям «літосфера»[4, c. 89].

Наступний крок у розвитку – еволюція неживої природи в живу. І ця друга пелена називається біосферою. У цій пелені зароджується людина. Тут же народжується і свідомість. Свідомість еволюціонує в психологічну пелену, звану ноосферою[4, c. 90].

Як відомо, Е. Леруа і Тейяр де Шарден були послідовниками філософії Гребля ( 205-270 ). Особливо його роздумів про еманації Єдиного (незалежна першосутність). Еманація, згідно Плотина, являє собою ланцюг взаємопов’язаних переходів від вищого онтологічного щабля до нижчого (Єдине – світовий Розум – світова Душа окремі душі, чуттєвий світ ). Подальша трансформація онтологічних станів призводить знову до Єдиного. Тейяр де Шарден передбачає в кінцевому підсумку еволюцію людини в сферу розуму і розчинення його в Богу (точці Омега).

Використовуючи наукову термінологію, Тейяр де Шарден писав: «Якщо простежити якомога далі у напрямку до витоків, звідки тягнуться волокна людського складу, – пише він, – то ми побачимо, що останні з них змішуються з самої тканиною універсуму» [1, c. 11]. Під тканиною універсуму Тейяр розуміє матерію, що володіє множинністю, єдністю і енергією. Універсум дробиться на незліченну кількість частин, і немає межі в сходженні. І далі він зазначає: «Історія свідомості, і її місце в світі будуть незрозумілі тому, хто попередньо не побачить, що космос, в якому знаходиться людина, завдяки невразливою цілісності свого ансамблю звертає систему, ціле і квант» [1, c. 11].

Проблему взаємодії духу і матерії Тейяр вирішує з позиції діалектики додатковості. Між ними немає тотожності, але вони співіснують. Психічний елемент, з точки зору філософа, присутній скрізь, на всіх рівнях розвитку матерії. До такого висновку Тейяр де Шарден приходить, спираючись на картезіанські міркування, що стирають грань між душею і тілом. Свідомість, як він вважає, «… знайдене в цьому одиничному спалаху, воно має космічне поширення і як таке оточене ореолом, що продовжує його в просторі та часі безмежно» [1, c. 8].

Принцип додатковості проводиться і в проблемі взаємини науки і релігії. Філософ не бачить між ними непереборних перешкод. Наука і релігія в процесі пізнання повинні супроводжувати один одному як рівні. У кінцевому підсумку може сформуватися новий напрямок – релігія науки. «Релігія і наука – дві нерозривно пов’язані сторони, або фази, одного і того ж повного акту пізнання, який тільки один зміг би охопити минуле й майбутнє еволюції, щоб їх розглянути, виміряти і завершити» [2, c. 245].

Діалектика Тейяра пофарбована в містичні тони. Це проявляється в його роздумах з приводу ставлення наукових відкриттів і містичної інтуїції, визначення феномена людини. Людина, як думав Тейяр, – це загадка, самий таємничий об’єкт науки. Він також погоджується зі спіритуалістами, які наділяють людину деякої трансцендентальну. Здатність до саморефлексії виділяє людини зі світу тварин. Хоча, з іншого боку, Гомінізація є індивідуальний стрибок від інстинкту до думки, в широкому сенсі – «… це також прогресуюче діалектичне одухотворення в людській цивілізації всіх сил, що містяться в тваринному світі» [2, c. 247].

Такі методологічні підстави концепції Тейяра де Шардена. Його концепцію можна назвати христогенезом. У структуру христогенези входить ряд понять: «дух землі», «ноосфера». У загальних рисах основна суть концепції Тейяра полягає в наступному: у процесі еволюції ноосфери як вищої психічної пелени все свідомість людства в цілому, а разом з ним і психічно перетворена матерія концентруються в Дусі Землі. Дух Землі прагне до космологічної точки Омега, яка, поглинаючи його, перетворює в себе.

Як вже зазначалося вище, поняття «ноосфера» було введено в обіг французьким математиком Е. Леруа. Розкриваючи його змістовно, Тейяр під ноосферою розуміє сферу розуму. Це мислячий пласт, що розгортається над світом рослин і тварин. Ноосфера знаходиться поза біосфери, над нею. Як Е. Леруа, так і Тейяр де Шарден, працюючи над цим поняттям, відзначали, що на них вплинули лекції про біосферу В.І. Вернадського, які вони слухали в Парижі протягом декількох років, починаючи з 1912 р.[9].

Модель світу, яку запропонував Тейяр, включає в себе традиції попередньої космології, а також новаторство, обумовлене досягненнями сучасної науки. Внутрішнім джерелом розвитку природи, в тому числі і людини, як вважав Тейяр де Шарден, є психічна енергія, яка виступає атрибутом матерії. Навіть на субмолекулярному рівні кожен фізичний атом матерії має свій дубль – психічний атом. Тканина універсуму, двостороння за своєю структурою, має не тільки зовнішній, але і внутрішній стан. Таким чином, якщо розглядати матерію з самого низу в запропонованій логіці міркувань, то вона вже не представляється хаотичним кипінням частинок.» Під цим первинним механічним шаром, – пише Тейяр, – слід уявити собі до крайності тонкий, але абсолютно необхідний для пояснення стану космосу в наступні часи «біологічний» шар» [2, c. 267].

Таким чином, з феноменологічної точки зору, а вона, як думав філософ, і є найбільш прийнятною для науки, в тканини універсаму існує внутрішня сторона, дублююча «матеріальну» зовнішню сторону, на яку в основному і спрямовані зусилля сучасної науки.

Тут Тейяр де Шарден робить дуже важливий висновок, який транслювався на всі рівні розвитку, в тому числі і на людину : атомістичність як загальна властивість не тільки зовнішнього, а й внутрішнього. Внутрішнє і зовнішнє взаємопов’язані. Вони постійно взаємодіють, і в основі цього процесу лежить енергія, що володіє подвійним характером. «У кожному елементі частинки ця фундаментальна енергія ділиться на дві складові: тангенціальну енергію, яка пов’язує даний елемент з усіма іншими елементами того ж порядку (тобто тієї ж складності і тієї ж «Внутрішньої зосередженості»), і радіальну енергію, яка тягне його в напрямку все більш складного і внутрішньо зосередженого стану», – пише Тейяр де Шарден [2, c. 270].

Тангенціальна енергія – механічна енергія, яка вивчалася точними науками, радіальна відноситься до області філософії, вона є тим внутрішнім психологічним, яке рухає еволюції. Еволюціонуючи, радіальна енергія стає основою свідомості. У цьому і є основа психоенергетизма Тейяра.

Згідно концепції психоенергетизма, космічна енергія зростає як в радіальній, так і в тангенціальній формі. Це викликає деяке протиріччя в розумінні сучасної Тейяру фізики, так як іде в розріз із законами збереження енергії. І знову в поясненні філософ виступає з позиції механістичного матеріалізму. Складність у розумінні цього процесу для фізики існує, особливо при зростанні радіальної енергії у людини, при соціальних напружених.

Однією з підстав психічної енергії Тейяр де Шарден вважав людське страждання, яке складається з можливостей енергії, і в ньому укладена сила поступального розвитку світу.

Отже, Тейяр розрізняє дві сторони матерії: зовнішню і внутрішню. Одна – матеріальна, інша – психічна. При дослідженні еволюційних процесів напрошується висновок про пріоритетність внутрішньої сторони – психічної. І до цього він прийде у вирішенні проблеми космічної та духовної емансипації в такому понятті, як «Світовий Дух», «точка Омега»[10]. Через всю «феноменологію людини» проводиться думка про духовне підставі матеріального світу. Психологічне є сполучною матеріальних явищ. Визначається також і рух всього земного до космогенезу. Як ми вже відзначали, у філософській концепції Тейяра де Шардена переплітаються наукові та містичні елементи. Ця думка простежується і у визначенні генезису людини та її ролі і місця в природі. Необхідно відзначити наступне : включення людини в єдиний еволюційний ланцюг, відхід від антропоцентризму.

Насамперед, Тейяр звертає свою увагу на спрямованість еволюції. З його точки зору, сучасна біологія не може відповісти на питання: «Куди в своїх перетвореннях іде життя?». Наука і людство топчуться на місці і не наважуються визнати певного напряму і привілейованої осі еволюції. В силу процесів трансформації еволюція набуває спрямованість і сенс. Зрештою, еволюціонуюча психічна природа повинна мати свій кінцевий стан. Біологія завжди шукала причини і механізми розвитку. На чолі фізичного стоїть життя. Тейяр заперечує роль історичної гри матеріальних форм, але вони повинні мати імпульс розвитку. І таким імпульсом світу він вважає свідомість, що прагне до більш високого психічного. «Вісь генезису, – пише він, – скінчилась, відтепер вона триває в біогенезі. А цей останній в кінцевому підсумку виражається в психогенезі»[ 2, c. 272]. І далі він зазначає, що «в самій своїй основі живий світ утворений Свідомістю, наділеним тілом і кістьми. Так що від біосфери до виду – все це лише величезне розгалуження психізма, що шукає себе в різних формах»[ 2, c. 275].

Людина, з точки зору Тейяра, – найзагадковіший об’єкт для науки. За анатомічним даними він мало чим відрізняється від тварин. Але є відмінна риса, яка робить його унікальним – це рефлексія. Це придбана свідомістю здатність зосереджуватися на самому собі і опановувати собою як предметом. В силу цієї здатності людина стала точковим центром. Будучи рефлексуючим, людина відрізняється від тварини. «Людина, – пише Тейяр де Шарден, – являють собою єдину форму свідомості, що досягла стану думки, з незліченних інших форм, випробуваних життям в тваринний світ» [3, c. 136]. І Тейяр погоджується зі спіритуалізмом в питанні трансцендентальності людини по відношенню до решти природи.

Якщо тварина включена в єдиний ланцюг поколінь і не може існувати поза цми зв’язком, то людина, набуваючи особистісні риси, персоніфікується. Персоніфікація супроводжується нескінченною індивідуальної еволюцією. Динаміка цього процесу така : від крупинки матерії до крупинки думки через крупинку життя. І тут Тейяр приходить до дуже важливого, як нам здається, висновку: «Людина прогресує, лише повільно із століття в століття виробляючи сутність і цілісність закладеного в ньому світу.

До цього – то великому процесу піднесення і слід застосувати повною мірою термін гомінізації. Гомінізація, насамперед, індивідуальний миттєвий стрибок від інстинкту до думки. Але Гомінізація в більш широкому сенсі – це також прогресуюче Філетична одухотворення в людській цивілізації всіх сил, що містяться в тваринному світі» [3, c. 137].

Логіка міркувань приводить Тейяра до думки про те, що, допускаючи в еволюції життя ноогенези, ми повинні виділити і своєрідну сферу або плівку рефлективної свідомості –  ноосферу. «Дух тече і розгортає покрив ноосфери» [3, c. 139]. Земля покривається мільярдами крупинок думок, покривається єдиною мислячої оболонкою. Вона «змінює шкіру» і отримує душу.

Ми вже звертали увагу на позицію Тейяра де Шардена в питанні про атомарності людини. Особистість є корпускулярним явищем. Але суперечливість процесу еволюції свідомості людини така, що, з одного боку, думка штовхає людину на персолізацію, а, з іншого боку, ноосфера по своїй структурі має центр, до якого ми прагнемо, тобто здійснюємо об’єднання. «Простір – час, – пише Тейяр, – необхідно конвергентно за своєю природою, оскільки воно містить в собі і породжує свідомість. Отже, його безмірні поверхні, рухаючись у відповідному напрямку, повинні знову зімкнутися десь попереду в одному пункті, назвемо його омега, який і зіллє і повністю їх поглине в себе» [3, c. 136].

Таким чином, ноосфера знаходить своє завершення, синтезуючи центри людської свідомості в духовному центрі універсуму – точці Омега.

Синтезуючи індивідуальні центри свідомості, точка Омега не стає простою сумою центрів. Вона набуває якість центру, «сяючого в центрі системи центрів». Точка Омега призначена для гармонізації, врівноваження простору -часу. Вона знаходиться в космосі і володіє чотирма атрибутами: автономністю, готовністю, необоротністю і трансцендентальністю.

Необхідно відзначити, що космогенез Тейяра де Шардена розкривається як христогенез, що розуміється їм як злиття космічного і християнського. Його вчення про бога має монофілітичний характер. Космос знаходить своє втілення в Богу – людині, а містична точка Омега ідентифікується з Христом. Тейяр вважав, що йому вдалося відкрити закон буття Землі і Всесвіту[10]. Логічний ланцюг еволюції такий, що від ноосфери повинен здійснитися перехід до христосфери. Еволюція знаходить своє найвище втілення в християнстві, яке філософ представляв як динамічний, природно-історичний процес. У «Божественному середовищі», підкреслюючи те, що християнський Бог охоплює весь Всесвіт і що божественне середовище представляється як зміна глибинного буття речей, Тейяр говорив про свою незгоду з позицією пантеїзму. Пантеїзм, з його точки зору, привабливий вселенською єдністю, але, стаючи на цю позицію, необхідно визнати, що елементи Миру зникають в Богу, якого вони породжують. Тейяр пише: «Наш Бог, навпаки, доводить до межі диференціацію творінь, зосереджуючи їх в Собі. У вищій точці свого з’єднання з Богом обрані знаходять у Ньому завершення свого індивідуального становлення. Отже, тільки Християнство рятує, поряд з правом на думку, головне сподівання всіх містичних навчань : з’єднуватися (тобто стати Іншим ), залишатися самим собою» [5].

Тейяр стоїть на позиції розуміння динамічного стану Бога, В Ісусі Христі з’єднуються всі елементи Світу. Христос досягає космічних масштабів. Ми вже акцентували увагу на те, що у вченні Тейяра де Шардена зливаються наука і релігія і що він є родоначальником космічного християнства. Не можна також говорити про те, що філософська позиція Тейяра – це антропоцентризм, ми називаємо її христогенезом, так як Бог, з його точки зору, є Центр центрів Світу.

Людина перебуває в стані бажання з’єднання з Богом. Люди, їх психіка є умовою розвитку Землі по шляху досягнення космогенеза. У людях сконцентрована все сублімоване життя, тобто вся можлива космічна цінність Землі. Людина є кінцевим продуктом еволюції. Еволюція розуму людини можлива на рівні суспільному, тому Тейяр вважав, що людям в усі часи необхідно було об’єднуватися.

Суперечливим є ставлення Тейяра де Шардена до перетворюючої діяльності людини. З одного боку, як така вона не заперечується. Людина використовує досягнення науки і техніки, але, з іншого боку, філософ не бачить перспектив такої діяльності. Песимістичність Тейяра приводить його до введення такого поняття, як «кінець світу», яке він розуміє як перехід до трансцендентального центру [6].

Тейяр де Шарден порівнював людини з твариною, але він і розводив їх по різних позиціях, в тому числі і в їх еволюційному фіналі. Із зовнішнього точки зору людина розкладається, як і тварина, але у тварини радіальне поглинається тангенціальним. У людини воно звільняється. Людина зливається з точкою Омега, тим самим гомінізує саму смерть.

Таким чином, як вважає Тейяр, «… універсалізм, цілком визначна за своєю рівнодіючої, споруджується над нашими головами в напрямку, зворотному зникаючої матерії, як універсум – збирач і зберігач не механічної енергії, як ми вважали, а особистостей» [6].

Свідомість з’єднується з Омегою і тим самим, зрештою, ноосфера досягає своєї найвищої точки конвергенції в» кінець світу». Еволюція, що починала свій рух від точки Альфа, завершилася в точці Омега.

Висновки. Ми розглянули позицію Тейяра де Шардена, який не зміг подолати містичне уявлення про світ і віддати перевагу науці. Переплітаючи наукові та релігійні знання, використовуючи діалектичний метод, Тейяр досяг головного: представив фінальну космологічну концепцію, намітив основні етапи еволюції ноосфери, заклав фундамент екологічним знанням. Ці знання набували науковий зміст, грунтуючись не лише на філософських висновках, а й на точних, природничих матеріалах. Все це знайшло суворе і системне вираження у вченні В.І. Вернадського про розвиток біосфери в ноосферу.

Список використаних джерел та літератури.

1. Тейяр де Шарден П. Божественная Среда // Символ. Париж, 1990. № 23. С. 12.
2. Тейяр де Шарден. Феномен человека / Тейяр де Шарден. – М.: Айрис Пресс, 2002. – 352 с.
3. Дуйкін В.Р. Історія і її сенс в структурі концепцій ноосфери П. Тейяра де Шардена / В.Р. Дуйкін // Вісник Черкаського державного у-ту ім.. Богдана Хмельницького – Черкаси.: 1999. – С. 131-140
4. Рубанова Е.В. Ноосферная проблематика в философии Тейяра де Шардена / Е.В. Рубанова // Известия Томского политехнического университета. 2013. Т. 322 – №6. – С. 88-91
5. Алексеева В.И. Пьер Тейяр де Шарден: «Любовь – энергия» [Електронний ресурс] / В.И. Алексеева – Режим доступу: http://yro.narod.ru/pressa/19/str12.htm  – Назва з екрану.
6. 6.     Быданова Н.Б. Глобальный эволюционизм и христианский эволюционирующий бог [Електронний ресурс] / Н.Б. Быданова – Режим доступу: http://anthropology.ru/ru/texts/bydanova/christ_02.html – Назва з екрану.
7. Касьян В.І. П’єр Тейяр де Шардден «Феномен Людини» [Електронний ресурс] / В.І. Касьян  – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/13820328/filosofiya/pyer_teyyar_sharden_fenomen_lyudini  – Назва з екрану.
8. Концепция Ноосферы Тейяра де Шардена [Електронний ресурс] / – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/13820328/filosofiya/pyer_teyyar_sharden_fenomen_lyudini  – Назва з екрану.
9. Мень А. Пьер Тейяр де Шарден: христианин и ученый [Електронний ресурс] / А. Мень  – Режим доступу: http://www.alexandrmen.ru/nasledie/teiar.htm – Назва з екрану.
10.  Прокопенко Е.Е., Чесноков В.С. Пьер Тейяра де Шарден о человеке, ноосфере и космосе [Електронний ресурс] / Е.Е. Прокопенко, В.С. Чесноков  – Режим доступу: http://kult-ura.narod.ru/03-05/diskussii.htm – Назва з екрану.