Джерелами формування капіталу підприємства можуть бути як власні фінансові ресурси, так і позикові. Для більшості підприємств основною частиною і базою усього фінансового капіталу є власний капітал, але діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення позикових коштів. Використання позикового капіталу дає можливість суттєво розширити господарську діяльність підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фінансових фондів, а в кінцевому рахунку – підвищити ринкову вартість підприємства, проте може і негативно впливати на фінансову стійкість підприємства.

Вивчення питань, що стосується фінансування активів підприємства за рахунок позикового капіталу займаються Азарова А.О., Бубенко І.В., Зеленіна О.В., Боронос В.Г. та інші.

Мета дослідження полягає у визначені перспектив застосування позикового капіталу підприємством.

В економічному словнику Мочерного С. В. йдеться про те, що позиковий капітал − це грошовий капітал, власник якого надає його іншим особам на певний термін у користування за заздалегідь обумовлену плату у вигляді процента [2]. В Положенні стандарті бухгалтерського обліку позиковий капітал визначають як заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Залучення позикових коштів для фінансування діяльності підприємства має певний вплив на його фінансовий стан. Використання позикового капіталу можна досліджувати за допомогою показників ліквідності та фінансової стійкості. Для визначення ліквідності та фінансової стійкості використовують абсолютні та відносні показники, на основі яких формують висновки щодо фінансового стану підприємства. У процесі оцінки впливу позикового капіталу на фінансовий стан аналізують його ефективність використання. Одним із найважливіших інструментів при цьому може бути ефект фінансового левериджу, який відображає рівень прибутку або збитку, що додатково генерується на власний капітал при різній частці використання позикових засобів. Також для оцінки ефективності використання позикового капіталу використовуються показники оборотності капіталу та показники рентабельності.

При залучені позикового капіталу підприємство має дуже обережно підходити до вибору джерел його формування. Ефективність і гнучкість управління формуванням позикового капіталу сприяють створенню оптимальної фінансової структури капіталу та, як наслідок, забезпечують фінансову стійкість підприємства.

Використання різноманітних форм кредитування підприємством прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності. Для здійснення процесу розширеного відтворення підприємства фінансовими залучають фінансові ресурси як короткострокового, так і довгострокового характеру.

Оскільки запорукою лідерства на сучасному ринку є новітні технології та якісне обладнання, то об’єктами кредитування для підприємства мають стати капітальні вкладення, пов’язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва, та інші витрати, що приводять до збільшення вартості основних засобів.

Основними пріоритетними завданнями щодо удосконалення напрямків використання позикового капіталу підприємством мають стати:

• контроль за короткостроковою заборгованістю, в тому числі за кредитами банків. Цей підхід зменшує можливість втрати ліквідності. Проте, така стратегія потребує використання довгострокових джерел та власного капіталу для фінансування більшої частини оборотного капіталу;
• мінімізація сукупних витрат фінансування. В цьому випадку ставка робиться на переважне використання короткострокової кредиторської заборгованості як джерел покриття активів. Це джерело найбільш дешеве, разом з тим для нього характерний високий рівень ризику невиконання зобов’язань на відміну від ситуації, коли фінансування поточних активів здійснюється переважно за рахунок довгострокових джерел. Проте, у нашому випадку, перш, ніж вдатися до використання кредиторської заборгованості для фінансування оборотних активів, варто продумати шляхи підвищення прибутковості та рентабельності;
• максимізація повної вартості підприємства. Ця стратегія включає процес управління оборотним капіталом в загальну фінансову стратегію підприємства. Ця стратегія означає, що будь-які зміни у складі капіталу, які призводять до підвищення «ціни» підприємства, слід визнати доцільним.

Література:

1. Азарова А. О., Кілимник Л. А., Новіцька О. В., Кілимник І. А. Джерела формування та способи залучення позикового капіталу / Азарова А. О.// Економічний простір. – 2008. – №15. – С. 126-135.
2. Економічна енциклопедія: у трьох томах. Т.1 / Редкол.: Мочерний та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 864 с.
3. Зеленіна О. О. Позиковий капітал як складова капіталу підприємства: місце та бухгалтерська природа / Зеленіна О. О. // Вісник Житомирського державного технологічного університету. – 2010. – № 1 (51) – С.17-23.