У статті йдеться про сучасний кінодискурс та його характерні риси в умовах глобалізованого світу. Автор робить спробу проаналізувати явище кінодискурсу як особливого виду дискурсу та з’ясувати властиві йому лексико-стилістичні ознаки на прикладі лексики англомовного художнього фільму, а також у порівнянні із лексичними і стилістичними засобами літературного дискурсу на прикладі екранізованої книги. На основі порівняльного лексико-стилістичного аналізу показані спільні та відмінні риси досліджуваних дискурсів.

The article is dedicated to modern cinematographic discourse and its peculiarities in the conditions of globalized world. The author makes an attempt to analyze the phenomenon of cinematographic discourse as a special kind of discourse. Besides, the article contains an investigation of lexico-stylistic devices in adapted English film comparing to the devices appearing in the book which was adapted. The common features and differences between the two discourses are revealed in the process of lexico-stylistic analysis.

Ключові слова: кінодискурс, aудіовізуальний дискурс, екранізація, медіа-текст, лексико-стилістичні особливості, лексичний склад, стилістичні фігури, «синтаксис» зображення і слова., синтаксичні конструкції.

В сучасній лінгвістичній науці досить перспективним та надзвичайно актуальним є такий напрямок, як дискурсологія. Саме слово «дискурс» має значення «промова, виступ». Вперше цей термін був введений науковцем Ю.Габермасом для позначення виду мовленнєвої комунікації, що пропонує раціональний критичний розгляд цінностей, норм та правил, що знаходяться в соціальному житті. Серед усіх видів дискурсу особливої уваги та критичної оцінки заслуговує кінодискурс, адже кіно стало сьогодні чи не найголовнішою розвагою для всіх верств населення та, безсумнівно, наймасовішим серед усіх видів мистецтва. Кінодискурс – це аудіовізуальний дискурс модерну, що об’єктивує сприйняття реальності. Окрім того, кінодискурс вважають досить важливим джерелом соціолінгвістичного пізнання у сучасному глобалізованому світі. Явище кінодискурсу досліджували такі науковці, як Ю.М. Лотман, Ю. Цив’ян, Г.Г. Слишкін, Ю.Г. Сорока та інші, проте це питання не є повністю вичерпаним і залишає простір для ініціативи молодих науковців, адже сучасні технології стрімко розвиваються і потрібно з’ясовувати їх вплив на свідомість людини. Таким чином, ця галузь є надзвичайно цікавою, актуальною та вартою ґрунтовних досліджень.

Впродовж тисячоліть літературні тексти були чи не єдиним засобом масового впливу на людей. На сучасному етапі, з розвитком телекомунікацій, головним стає медіа-текст, тобто текст, підкріплений відповідним візуальним супроводом. Г. Г. Слишкін, доктор філологічних наук, професор Волгоградського державного університету, зазначає, що в наш час спостерігається «візуалізація» людської свідомості і нове покоління переорієнтоване на сприйняття медіа-тексту.

Незважаючи на те, що фільм знято за романом Оскара Уайльда, цей твір має багато невідповідностей із своїм «оригіналом». Це може бути продиктованим або бажаннями режисера або можливостями та обмеженнями кінематографу. Багато достойних сцен та діалогів у фільмі упущені. Здебільшого ці дотепні уривки уже не стосуються новоствореного сюжету, це переважно парадоксальні монологи лорда Генрі, що виражають його цинічний світогляд, які він промовляє під час довгих вечірок та званих обідів. У фільмі ці сцени були вирізані або скорочені, оскільки в них немає дії та вони мало розвивають сюжет. Таким чином, основна тема кінофільму збігається з темою роману (краса та її вплив на життя людини), хоча набуває ширшого звучання та зазнає значних модифікацій у зв’язку з осучасненням твору.

Центральна ідея книги знаходить своє вираження у багатьох внутрішніх конфліктах головного героя та зовнішніх конфліктах із навколишнім світом. Центральна ідея стрічки уже дещо видозмінена – у цьому творі кохання до Емілі примушує Доріана розкаятися у своїх гріхах та залишитися в палаючій кімнаті і знищити картину. Тобто, кохання як найвища краса, врятує світ.

Сюжет книги складний, інтригуючий, будується навколо особи головного героя, його життя. Сюжет кінострічки є достатньо складним, хоча основна сюжетна лінія – це життєвий шлях Доріана Грея, також вартою уваги є лінії лорда Генрі та його доньки Емілі. Події у романі реалістичні, зображені на сучасному для автора тлі, хоча тут присутні елементи магічного, фантастичного. Події у кіно зображені реалістично з елементами магізму, що досягається завдяки технічним можливостям кінематографу. Завдяки фільму глядач отримує ілюзорне зображення реальності і йому більше не потрібно уявляти, як це відбувається в процесі читання.

Кульмінація сюжету роману представлена у двадцятій (останній) главі твору, коли Доріан вирішує змінити своє життя, почати все спочатку, але подивившись на портрет, усвідомлює, що уже запізно. Кульмінацію сюжету стрічки ми бачимо у сцені, де лорд Генрі таємно пробирається на горищі та бачить портрет, а Доріан намагається його вбити. В той час з’являється Емілі і прагне врятувати коханого з палаючої кімнати. Перед головним героєм вибір – врятуватися і дозволити Емілі побачити портрет, що відображає його душу або загинути разом із картиною, таким чином спокутавши провину.

Розв’язку знаходимо в останніх реченнях роману – Доріан Грей, намагаючись знищити портрет, убив себе. І лише по перснях на руках слуги впізнали в мертвому старому чоловікові свого господаря. Портрет залишився цілий та прекрасний, як і був. Звідси робимо висновок, що краса вічна, а за всі гріхи все одно доведеться платити. Розв’язка фільму досить передбачувана, відповідно до міфологеми «добро перемагає зло», а саме – Доріан Грей гине, а його портрет знову стає таким же прекрасним. Емілі ненавидить батька, оскільки вважає його винним у смерті коханого.

Як бачимо, роман Оскара Уайльда зазнав значних метаморфоз, щоб відповідати законам сучасного кінематографу. Творці фільму зробили його більш драматичним та додали багато сцен, які зворушують, жахають, тощо, щоб повністю заволодіти уявою та емоціями аудиторії.

Щодо структури речень, які переважають у літературному творі, то вона не є однозначною, все залежить від конкретного місця у тексті та того ефекту, якого прагнув домогтися автор. Тобто, в романі зустрічаємо і прості речення, до прикладу: «When our eyes met, I felt that I was growing pale.», «I could not get rid of her.», «She spoke of me as her dearest friend.», «We were quite close, almost touching. Our eyes met again. It was reckless of me, but I asked Lady Brandon to introduce me to him. Perhaps it was not so reckless, after all. It was simply inevitable. We would have spoken to each other without any introduction. I am sure of that. Dorian told me so afterwards.», тощо. Такі речення трапляються переважно в діалогах та свідчать або глибоку емоційність мовця або ж про його стриманість, замкнутість у собі. Також є чимало складнопідрядних та складносурядних конструкцій (їх переважна більшість, особливо це стосується мови автора, яка є надзвичайно насиченою та образною). Наприклад, складносурядне речення: «The studio was filled with the rich odour of roses, and when the light summer wind stirred amidst the trees of the garden, there came through the open door the heavy scent of the lilac, or the more delicate perfume of the pink-flowering thorn.». До складнопідрядних речень можемо віднести: «From the corner of the divan of Persian saddle-bags on which he was lying, smoking, as was his custom, innumerable cigarettes, Lord Henry Wotton could just catch the gleam of the honey-sweet and honey-coloured blossoms of a laburnum, whose tremulous branches seemed hardly able to bear the burden of a beauty so flamelike as theirs; and now and then the fantastic shadows of birds in flight flitted across the long tussore-silk curtains that were stretched in front of the huge window, producing a kind of momentary Japanese effect, and making him think of those pallid, jade-faced painters of Tokyo who, through the medium of an art that is necessarily immobile, seek to convey the sense of swiftness and motion.». Складні речення у творі досить колоритні та ускладнені вставними конструкціями, однорідними членами речення, тощо. За допомогою такої структури речень автор прагне викликати у читача відчуття присутності та особливого логічного або й філософського сприйняття реальності у книзі.

Що ж до аналізу структури речень у фільмі, то вловити ці нюанси на слух дуже важко, варто звертати увагу на субтитри. Знову ж таки, все залежить від конкретного епізоду. Оскільки фільм – це дія або розмова, то речення переважно короткі, іноді незакінчені, багато вигуків, як це зазвичай буває в діалогах та полілогах. Наприклад: «Come on, sir, give us a penny! Run! Sorry. Lucky heather, sir? Come on, sir. Looking for someone? Er… Yes, actually, I… Mr. Gray. Welcome to London, sir», і т.д. Хоча, можемо зустріти і складні речення, але це як виняток із загального правила: «The brush just seemed to dance and I just painted what I saw. Well, don’t you think that women should be given the vote? – I don’t believe a woman should be given anything she can’t wear at night».

Слід зазначити, що текст у фільмі зазнає значних змін, а саме: описи місця дії, а також внутрішні монологи героїв, слова автора стають картинками, тлом, на якому ми бачимо дії та чуємо розмови. Отже, ці розмови – це той текст, який ми можемо проаналізувати. За допомогою саме таких синтаксичних конструкцій ми розуміємо, що маємо справу із зображальним мистецтвом.

Щодо сегментації літературного твору, то вона досить проста: книга складається із передмови та 20 (двадцяти) глав. Слід зауважити, що передмова є своєрідним маніфестом естетизму та виражає особисту позицію Оскара Уайльда щодо мистецтва та його ролі. Наприклад: «The artist is the creator of beautiful things. To reveal art and conceal the artist is art’s aim. The critic is he who can translate into another manner or a new material his impression of beautiful things… The only excuse for making a useless thing is that one admires it intensely. All art is quite useless.». Такий поділ є цілком прийнятний та зрозумілий для читача. Загальна тривалість фільму – 1 год. 47 хв. Текст у стрічці – це репліки героїв, загалом він поділений на епізоди, які в свою чергу складаються з кадрів. З послідовності кадрів глядач вибудовує цілісну картину того, що відбувається. До того ж, важливу роль тут також відіграє музичний супровід кінострічки.

Тон літературного твору є серйозним, іронічним, навіть філософським, про це ми особливо можемо судити зі слів автора, якими він описує героїв твору, наприклад, Безіла Говарда: «As the painter looked at the gracious and comely form he had so skillfully mirrored in his art, a smile of pleasure passed across his face, and seemed about to linger there. But he suddenly started up, and closing his eyes, placed his fingers upon the lids, as though he sought to imprison within his brain some curious dream from which he feared he might awake.» або Доріана Грея: «Often, on returning home from one of those mysterious and prolonged absences that gave rise to such strange conjecture among those who were his friends, or thought that they were so, he himself would creep upstairs to the locked room, open the door with the key that never left him now, and stand, with a mirror, in front of the portrait that Basil Hallward had painted of him, looking now at the evil and aging face on the canvas, and now at the fair young face that laughed back at him from the polished glass. The very sharpness of the contrast used to quicken his sense of pleasure. He grew more and more enamoured of his own beauty, more and more interested in the corruption of his own soul». Саме завдяки тому, що у книги один автор, ми, знаючи, як він характеризує героїв, можемо сприймати їх вкрай однозначно та критично. Мова роману є надзвичайно вишуканою та розмаїтою, автор застосовує багато лексико-стилістичних засобів. Саме завдяки цьому він здатен досягнути точної характеристики героїв, місця та часу. Тон кінострічки – серйозний, іронічний, навіть філософський. Оскільки у фільму багато авторів, то глядач сприймає кожного героя на власний розсуд, беручи до уваги його зовнішній вигляд, дії та мову, а також те, що про нього говорять інші герої і навіть музика.

Мова фільму є досить насиченою та багатогранною, тут застосовано чимало лексико-стилістичних фігур. Словниковий склад твору (роману): загальновживана лексика («But it appeared to Dorian Gray that the true nature of the senses had never been understood.»), поетичні слова («Nature, in her wonderful irony, driving out the anchorite to feed with the wild animals of the desert and giving to the hermit the beasts of the field as his companions.»), архаїзми («After a little while, he hailed a hansom and drove home.», «His valet had crept several times on tiptoe into the room to see if he was stirring, and had wondered what made his young master sleep so late.»), запозичення («My dear fellow, she tried to found a salon, and only succeeded in opening a restaurant.», «He made no answer, but sat down to his meagre meal.», «He procured from Amsterdam three emeralds of extraordinary size and richness of colour, and had a turquoise de la vieille roche that was the envy of all the connoisseurs.»), сленг, жаргонізми («My father was a scoundrel then!” cried the lad, clenching his fists.»), професійна лексика («I don’t know what it was, but it had either prussic acid or white lead in it.»), фразеологізми («But women never know when the curtain has fallen.», «Put ashes on your head because Cordelia was strangled.»)…

Словниковий склад твору (фільму): загальновживана лексика («Did you know him? – I met him once.», «Agatha tells me your father was also an artist. – Apparently so.»), поетичні слова, хоча не досить вживані («With this dram, right now, I nail my soul to the Devil’s altar.», «I am awestruck and humbled by your radiance.»), архаїзми («It won’t be long before you’re anchored to the perambulator.», «Thou art slave to Fate, Chance, kings and desperate men, And dost with poyson, warre and sicknesse dwell, And poppies or charmes can make us sleepe as well, And better than thy stroake.»), запозичення («Burgundy was spilt on my shirt cuff.»),жаргонізми («Where is my daughter, you beast?». «You dirty bastard!»),сленг («Give us a couple of bob for a drink, will you?»), фразеологізми («Those who go beneath the surface do so at their peril.»).

Для створення ефекту присутності та для емоційного сприйняття роману Оскар Уайльд застосував усю силу свого письменницького таланту та наповнив свій твір яскравими стилістичними фігурами. У колоритних та вишуканих описах автор вживає влучні епітети, які передають усю красу інтер’єрів та екстер’єрів. Наприклад: «The wind shook some blossoms from the trees, and the heavy lilac blooms, with their clustering stars, moved to and fro in the languid air.». Також яскравими є порівняння: «A grasshopper began to chirrup by the wall, and like a blue thread a long thin dragon-fly floated past on its brown gauze wings.», «Talking to him was like playing upon an exquisite violin.».

Окрім того, мова автора надзвичайно образна, досить насичена метафорами, до прикладу: «How horribly unjust of you!” cried Lord Henry, tilting his hat back and looking up at the little clouds that, like ravelled skeins of glossy white silk, were drifting across the hollowed turquoise of the summer sky.», «The scarlet would pass away from his lips and the gold steal from his hair. The life that was to make his soul would mar his body.», «As he thought of it, a sharp pang of pain struck through him like a knife and made each delicate fibre of his nature quiver. His eyes deepened into amethyst, and across them came a mist of tears.He felt as if a hand of ice had been laid upon his heart.»…

Проте найбільшої уваги та захоплення заслуговують афоризми, крилаті фрази, побудовані на парадоксі, які зачаровують та інколи збивають з пантелику. Такі фрази зустрічаємо майже в усіх діалогах, де фігурує лорд Генрі Уоттон. Вони надають розповіді гостроти і оригінальності, примушують задуматися над сенсом життя. До прикладу: «Young men want to be faithful, and are not; old men want to be faithless, and cannot: that is all one can say.», «Like all people who try to exhaust a subject, he exhausted his listeners.», «The aim of life is self-development. To realize one’s nature perfectly–that is what each of us is here for. People are afraid of themselves, nowadays. They have forgotten the highest of all duties, the duty that one owes to one’s self. Of course, they are charitable. They feed the hungry and clothe the beggar. But their own souls starve, and are naked. Courage has gone out of our race. Perhaps we never really had it. The terror of society, which is the basis of morals, the terror of God, which is the secret of religion–these are the two things that govern us.», і т.д.

Оскільки у книзі слова створюють образи, а у фільмі вони лише супроводжують їх, то зазначимо, що стилістичні фігури у фільмі дещо втрачають свою цінність та важливість. Якщо книга насичена влучними та яскравими метафорами, епітетами та порівняннями, то у фільмі вони зникають. Лише зрідка зустрічаємо епітети у світських розмовах, що точаться переважно серед аристократичного товариства. Наприклад, «Isn’t this all just ghastly? Radley gloating with pitiful pride while his love-starved wife parades her daughter like a sow truffling for husbands.». Також можемо знайти і метафори: «Life is a moment. There is no hereafter. So make it burn always with the hardest flame.»… Окрім того, декілька афоризмів все-таки з’являються у тексті фільму, щоб підкреслити філософську суть того, що відбувається. А саме: «The only way to get rid of a temptation is to yield to it.», «Some things are precious for not lasting.», «Man just wants to be happy. But society wants him to be good. And when he’s good, Man is rarely happy.»…

Що ж до синтаксису, то у творі присутні паралельні конструкції («My dear fellow, I am not quite serious. But I can’t help detesting my relations.», «I like persons better than principles, and I like persons with no principles better than anything else in the world.»), називні речення («Poor Lady Brandon!», «Oh, brothers!», «Harry!», «Poor Sibyl!»), а також багато риторичних запитань («What a romance it had all been! She had often mimicked death on the stage. Then Death himself had touched her and taken her with him. How had she played that dreadful last scene?», «You shrug your shoulders?»), особливо при описі внутрішнього світу Доріана.

Отже, лексико-стилістичний аналіз роману О.Уайльда виявив особливості, притаманні цьому твору, які підтверджують його виключну цінність для літератури та культури загалом.

Найбільших змін, порівняно із текстом книги, зазнає синтаксична сторона кінорозповіді. У зв’язку з тим, що фільм – це майже суцільний діалог, речення у творі стають короткими, інколи незавершеними, досить часто називними. Спостерігаємо багато вигуків, пауз, еліпсів, повторів, паралельних конструкцій, риторичних запитань, стиль розповіді значною мірою наближається до розмовного. Усі ці специфічні ознаки забезпечують природність мови, відображають емоційні стани героїв. Прикладом цього можуть служити такі діалоги: «And here we are, sir. Welcome home. I hope you’ll find everything to your liking, sir. – Nothing’s changed since I was a boy. – Sir. I’m sorry for your loss, sir. May I prepare some tea? – Thank you, Victor». Як бачимо, тон тут стриманий, дружелюбний, речення короткі, прості. «May I ask what brings you to my dressing room? – Well, I… – I just happened to be passing the theatre and… Well, you see, I was in the gin shop… – I know.». У цьому діалозі ми бачимо невпевненість головного героя, його вагання. «She was wearing it when they pulled her from the river. – Why on earth was she…? She… she can’t… She can’t… – I wanted you to know… she loved you. She was going to have your child.». А ця розмова між Доріаном та Джимом відтворює усю гаму почуттів героїв і трагізм ситуації завдяки тому, що структура діалогу уривчаста, емоційна, справжня.

Отож, лексико-стилістичні характеристики книги відрізняються від результатів аналізу фільму, адже ці види мистецтва творяться за різними законами. Окрім того, книга належить до літературного дискурсу, а фільм – до кінодискурсу. Таким чином, підбиваючи підсумки порівняльного лексико-стилістичного аналізу роману О.Уайльда «Портрет Доріана Грея» та художнього фільму 2009 року «Доріан Грей» режисера О. Паркера можемо зробити висновок про те, що:

У книзі гама лексико-стилістичних фігур набагато яскравіша, тому що автор створює особливу

реальність за допомогою слів, які читач буде трансформувати в образи. Саме тому було застосовано досить багато епітетів, порівнянь, метафор, фразеологічних зворотів, поетичних слів, а також афоризмів, побудованих на парадоксі.

У фільмі глядач сприймає аудіовізуальний продукт, тому текствідходить на задній план, де

зазнає значних змін, спрощується, набуває побутового характеру. Оскільки переважна частина кінострічки – це діалоги, то саме синтаксис розповіді змінюється, речення стають простими, короткими, обірваними, герої вживають вигуки, роблять паузи у висловлюваннях. Окрім того, велику роль у фільмі також грає музичне оформлення, яке створює настрій глядача, служить таким собі ліричним відступом.

Отже, літературні тексти, які були важелем впливу на маси людей впродовж століть, потроху втрачають свою актуальність, оскільки завдяки значному технічному прогресу у них з’явилася альтернатива – медіа-текст. Тому аудіовізуальні образи, якими оперує кінематограф стають незамінними елементами нового дискурсу модерну, який є джерелом соціального, культурного, психологічного, а також лінгвістичного знання. Саме тому екранізації книг є такими популярними, адже вони економлять час та зусилля. Однак в результаті порівняльного лексико-стилістичного аналізу книги та її телеверсії було з’ясовано, що кількість лексичних засобів та стилістичних фігур у літературному творі значно більша та вражає своєю розмаїтістю, особливо коли йдеться про описи. У фільмі ж мова стає біднішою, оскільки діалогічне мовлення – це переважно розмовно-побутовий стиль, якого характеризують загальна лексика та зміни у синтаксичній структурі речень. Речення у фільмі зазвичай прості, не ускладнені, насичені вигуками та паузами і легкі для сприйняття на слух.

Література

1. Єфімов Л.П., Ясінецька О.А. Стилістика англійської мови і дискурсивний аналіз. Учбово-методичний посібник. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. – 240 с.
2. Ионин Л.Г. Социология культуры: путь в новое тысячелетие.- М.:Логос, 2000.
3. Матеріали Круглого столу “Кінодискурс у лінгвістиці та соціології” [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mediatopos.org/
4. Мерло-Понти М. Феноменология восприятия.– С-Пб,1999.
5. Сорока Ю.Г. Кинодискурс повседневности постмодерна [Електронний ресурс] / Ю.Г. Сорока. – Режим доступу: www.sociology.kharkov.ua/docs/chten_01/soroka.doc
6. Субтитри до фільму «Доріан Грей» [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://film-dramas-based-on-books.suite101.com/article.cfm/oscar_wilde_and_dorian_gray
7. Чміль Ганна Павлівна. Антропологічні засади екранної культури: дис… д-ра філос. наук: 09.00.04 / Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. – К., 2005.
8. Oscar Wilde The Picture of Dorian Gray, Macmillan Readers 2005, ISBN 978-0-230-02922-4
9. Understanding media: The extensions of man. New York and Scarborough, Ontario: McGraw Hill, 1994.