Спочатку інтригує сам жанр твору – ”політичний стриптиз”. А зі звороту книги дізнаємося, що ”… політика – це та ж проституція …”
Здавалося, що рамки гри окреслені та нічого нового вже неможливо добавити. “Інна мовчала. Вона давно зрозуміла, що в цій державі все абсолютно замішане на політиці” (с. 16).
Інна – вчителька у школі мистецтв, яка не має коштів, щоб повезти своїх обдарованих дітей на завершальну стадію Міжнародного конкурсу. Сюжет нанизується на прості (майже банальні) речі: ”Бо партій розвелось, вибачте, як гною” (сс. 30-31). А далі ще гірше:
”- Угадав. Я вступила в партію.
– А чому не в лайно?” (с. 42).
Інна займається виборчою кампанією однієї із партій. Бідність, безправ’я та інші проблеми не цікавлять партійних вождів. “От проголосують за нас, прийдемо до влади – і тоді будемо щось робити” – відповідає один із них (с. 115). Сурмяк-Козаренко уміло описує природу, ідилію взаємовідносин Інни та її коханого Ореста як контрапункт/протиріччя з партійною суєтою та метушнею. Спроби розбудови партії конвульсивні, нечіткі, дисгармонійні. Партійні зусилля Інни люди сприймають своєрідно: ”… просто весь район гудить, що ти всіх на ноги підняла, у велику політику вдарилась” (с. 120). І як апогей марності зусиль головної героїні звучить: “ … нащо воно тобі?” (с. 120). Коханий намагається відвернути її, достукатися до її серця: ”Ти не можеш зрозуміти, що ми живемо в час, де кожен сам за себе” (с. 124). Коли Інна намагається влаштувати хвору дитину в санаторій, старий лікар-єврей зауважує: “Ти ба, і навіть серед політиків зустрічаються люди!..” (с. 127).
Володя, один з організаторів виборчої кампанії в районі, зауважує: ”У мене враження, що ми доводимо країну “до ручки”. Так далі не може бути” (с. 132). Оце авторове ”до ручки” якнайкраще передає сьогоднішню ситуацію в Україні. І коли Інну відсторонюють від керівництва виборчим штабом у регіоні (після важкої, але плідної праці), вона починає усвідомлювати прірву партійних хитросплетінь та підступності, де потреби виборця для вождів – на останньому місці. І ще коли Інна втрачає свідомість, секретарка приймальної їй зауважує: ”Не можна так близько все брати до серця. Це всього лише політика” (с. 155).
Після всіх махінацій та маніпуляцій, коли Інна навіть не попадає до списку кандидатів в депутати до районної та міської рад, приходить одкровення: ”Життя показало, що все, абсолютно все продається і купується, і найдешевше коштує людська совість!” (с. 175).
Питання залишається відкритим. Якщо цю країну вже не змінять політики
(а це очевидно), то хто її змінить?
Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ
м. Сейнт-Альберт
Канада