У статті проаналізовано політичний напрямок співробітництва Франції та ФРН в рамках Союзу для Середземномор’я, охарактеризовано основні механізми політичного співробітництва країн-членів.  Розглянуто процес формування нової регіональної організації, визначено позиції сторін щодо основних питань діяльності організації.

In this article the political dimension of cooperation between France and Germany in Union for Mediterranean was analyzed, the main mechanisms of political cooperation were characterized. The process of shaping new regional organization was observed, the vision of the participants on the main questions functioning of organization was determined.

Ключові слова: Франція, ФРН, Союз для Середземномор’я, співробітництво.

Постановка проблеми. Середземноморський регіон є стратегічно важливим, насамперед, завдяки своєму географічному розташуванню, наявності великої кількості енергетичних ресурсів. Також регіон є конфліктогенним і у ньому наявні інтереси не лише європейських країн, але і США та Росії. Окрім цього, регіону відводиться важливе місце у зовнішній політиці ЄС, зокрема у політичній, економічній та соціальній сферах. Таким чином, Середземноморський регіон сьогодні стає одним із основних напрямків зовнішньої політики провідних країн світу.

У зв’язку з цим, дослідження співробітництва Франції та Німеччини у Середземноморському регіоні в рамках новоствореної регіональної організації Союз для Середземномор’я є актуальним як у процесі ознайомлення з особливостями двосторонніх відносин Франції та Німеччини, так і для дослідження зовнішньої політики саме цих провідних європейських країн у Середземноморському регіоні в цілому.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Співробітництво Франції та Німеччини в рамках Союзу для Середземномор’я висвітлено у роботах таких дослідників, як В. Макух, О. Трофимова. Важливе значення для дослідження даної теми мають статті закордонних дослідників таких, як Р. Балфор, М. Дюфлер та Т. Шумахер. У зв’язку з відсутністю комплексних досліджень даної теми у вітчизняній літературі тема статті є актуальною.

Метою статті є аналіз політичного напрямку співробітництва Франції та ФРН в рамках нового інтеграційного об’єднання Союз для Середземномор’я.

Виклад основного матеріалу. Співробітництво Франції та Німеччини у Середземноморському регіоні розпочалося із підписання Барселонської декларації у 1995 році. Згодом співробітництво доповнювалося новими механізмами та програмами з метою досягнення ефективності впровадження тих чи інших заходів у середземноморських країнах-партнерах ЄС. У цьому контексті Євро-середземноморське партнерство містило усі важливі напрямки двостороннього співробітництва між регіонами. Зокрема, було сформовано механізм фінансування різноманітних програм підтримки розвитку країн Середземномор’я. Однак залишалися  проблеми ефективної реалізації окремих програм. Це було пов’язано у першу чергу із тим, що значна кількість ініціатив залишалася лише в підсумкових документах різноманітних зустрічей та нарад.

Європейська політика сусідства також передбачала собою оновлення двостороннього співробітництва між ЄС та країнами Cередземноморського регіону. Проте така політика не була розроблена суто для країн Середземномор’я. Тому фінансування проектів ділилося між усіма країнами-сусідами ЄС.

Створення Союзу для Середземномор’я стало третьою за рахунком європейською ініціативою, спрямованої на коректування відносин двох регіонів. Однак все ж двосторонні відносини ЄС з південно-середземноморськими країнами залишилися в компетенції Європейська політика сусідства[2,112].

Важливу роль у процесі зміни стратегії щодо регіону відіграло підписання Лісабонської декларації у 2007 р. Вона внесла свої корективи у реалізацію зовнішньої політики ЄС в цілому. Було зафіксовано багатосторонній підхід ЄС до своїх партнерів, який розглядає євро-середземноморський простір як єдиний регіон в економічному, політичному та соціальному плані [2,109]. У контексті створення Союзу для Середземномор’я Лісабонська декларація позначила новий етап у процесі інтеграції двох регіонів.

Ініціатором напрацювання нових форм та механізмів співробітництва з країнами Середземноморського регіону став Ніколя Саркозі, кандидат на пост президента Франції на виборах у 2007 р. На фоні відсутності конкретного прогресу у співробітництві двох регіонів з 1995 року, під час свого виступу у м. Тулон у 2007 р. він закликав до перегляду євро-середземноморських відносин, стверджуючи, що ініціативи ЄС у регіоні були малоефективними [4,9]. Ніколя Саркозі зазначив, що прийшов час для “Середземномор’я та Європи, щоб зрозуміти, що їхні долі пов’язані між собою”[12].

Запропонована організація повинна була мати просту структуру: так званий орган G-MED, що мав би складатися з глав держав і урядів та Агентство Середземномор’я,  які будуть уповноважені реалізовувати проекти Союзу. Пропонувалися наступні принципи функціонування Союзу для Середземномор’я:

–         відсутність дублювання існуючих інститутів;

–         відносини з ЄС (регулюється Статутом Партнерства);

–         рівність між її членами;

–         змінність так званої геометрії організації;

–         відкритість громадянському суспільству [4,4].

В основу співпраці було закладено конкретні проекти за такими напрямками, як управління водними ресурсами, захист навколишнього середовища та обмін досвідом.

Таку ініціативу Франції варто розглядати як спробу відновлення французького впливу як в рамках ЄС, так і у Північній Африці і на Близькому Сході. Звичайно, такий акцент на відновленні активній політиці у стратегічно важливому регіоні не є новим. Ініціатива Ніколя Саркозі означала ребрендинг так званої арабської політики Франції та давала новий імпульс європейській інтеграції із відновленням традиційної ролі Парижу у цьому процесі.

Ніколя Саркозі у м. Тулон конкретизував своє бачення майбутнього співробітництва між ЄС та Середземномор’ям, а саме зазначив про створення регіональної організації на зразок ЄС. Він також висловлювався про можливість створення Ради Середземномор’я та окреслив ключові сфери співробітництва, а саме навколишнє середовище, міграція, боротьба з тероризмом та організованою злочинністю або формування спільного юридичного простору між членами такої організації [4,4]. За словами Н. Саркозі, “провал Барселонського процесу був прогнозованим із того моменту, коли пріоритети Європи опинились на Сході Європи і коли у міждержавних відносинах стали панувати торговельні питання, хоча багатоаспектне співробітництво мало б стати абсолютним пріоритетом” [4,4].У той час, конкурент Франції за лідерство в європейському регіоні, Німеччина не висловлювала своєї позиції щодо даної ініціативи Ніколя Саркозі, оскільки очікувала результатів президентських виборів у Франції.

Нестабільна ситуація у країнах Середземномор’я використовувалася  європейськими політиками, експертами, журналістами для критики нової ініціативи Франції ще у 2008 р.. Так, наприклад, кореспондент німецької газети з Брюсселю Даніел Вайнгертнер прокоментував 20 березня 2008 р. цю ідею наступним чином: “Ці країни-сусіди в регіоні занадто різні в культурному та економічному розвитку, щоб можна було задовольнити їхні потреби через реалізацію спільної середземноморської політики”[7]. Ще один експерт Пітер Вінклер зазначив, що  інтерес країн регіону за останні роки значно знизився щодо європейських ініціатив і замість того, щоб вигадувати нові шляхи для витрачання мільярдів євро потрібно було розібратися з причинами зниження такого інтересу [7]. Таким чином, усі експерти погодилися із тим, що ЄС потрібно все ж шукати окремий підхід до кожної із країн Середземноморського регіону з метою досягнення максимальної ефективності від реалізацію проекту нового Союзу.

На фоні суперництва країн Північної Африки за неформальне лідерство додатковою темою для полеміки стала участь Ізраїлю у Союзі для Середземномор’я. Так, на думку керівництва Алжиру, ініціатива Н. Саркозі не має ставати підставою для нормалізації відносин арабських країн з єврейською державою у рамках нового Союзу, хоча саме така пропозиція містилась у тексті виступу президента Франції у м. Тулоні [10,8].

Після перемоги Ніколя Саркозі на виборах у Франції розпочалася реалізація конкретних кроків на шляху до утворення нової організації. Президент Франції здійснив ряд візитів до країн Середземноморського регіону (Єгипет, Туніс, Марокко, Алжир, Лівія і Йорданія), а також відбувся ряд зустрічей і в європейських країнах, під час яких він розповідав про новий проект, однак уникаючи конкретизації щодо змісту, форми співробітництва, структури нової організації [6,1]. Німецькі політики очікували, що він винесе це питання на порядок денний регулярних консультацій між Францією та Німеччиною, але цього не відбулося. Перша критика щодо реалізації цієї ініціативи прозвучала на конференції у м. Берлін 7 грудня 2007 р. Канцлер Німеччини Ангела Меркель зазначила, що реалізація цього проекту об’єднає прибережні середземноморські держави, однак виключає з організації Німеччину та інші держави-члени ЄС, які не мають виходу до Середземного моря [17]. Напруга зросла у лютому 2008 р. після того, як Ніколя Саркозі скасував свій візит до м. Штраубінг (Німеччина). Адже, зважаючи на важливість цієї зустрічі напередодні саміту Європейської Ради у м. Брюссель, така позиція демонструвала певну відсіч французьким президентом позиції Німеччини щодо цього питання.

Одразу після цього інциденту до Парижа було надіслано повідомлення про те, що Німеччина не наслідуватиме приклад Франції та все ж відвідає саміт Європейської Ради, що продемонструє погіршення іміджу президента Франції Ніколя Саркозі перед іншими країнами-членами ЄС. Також зазначалося те, що Німеччина прагне реалізації нового проекту в рамках політики ЄС, на основі Барселонського процесу та із включенням усіх держав-членів ЄС [17]. Ангела Меркель зазначала, що ті сфери співробітництва, які будуть включені до нової організації стосуються усього Європейського Союзу, а не лише приморських держав. Окрім цього, вона наголошувала, що таке співробітництво повинно відповідати інтересам усіх держав-членів ЄС [8]. Таким чином, Німеччина, відстоюючи інтереси усього ЄС, домоглася перегляду ініціативи Франції щодо Середземноморського регіону. Це був досить вигідний стратегічний хід, який продемонстрував, що Франція не в змозі самостійно пролобіювати власну ініціативу не врахувавши при цьому інтереси, в першу чергу, Німеччини, яка теж претендує на лідерство у європейському регіоні та участь у всіх регіональних ініціативах, не допускаючи при цьому одноосібного вирішення важливих питань Францією. Сильне протистояння Німеччини щодо підтримки та посилення Барселонського процесу ознаменувало початок значного залучення Німеччини до Євро-середземноморського партнерства.

В результаті тривалої підготовки та переговорного процесу між основними конкурентами Францією та Німеччиною 13 липня 2008р. у м. Париж, за ініціативою Франції, відбувся установчий саміт поновленого Євро-середземноморського партнерства, що отримав офіційну назву “Барселонський процес: Союз для Середземномор’я”. У саміті взяли участь 27 країн Європейського Союзу, 5 європейських країн, що межують з Середземним морем (Албанія, Боснія і Герцеговина, Монако, Чорногорія та Хорватія) та 11 країн Півдня Середземномор’я (Алжир, Єгипет, Ізраїль, Ліван, Марокко, Сирія, Туніс, Туреччина, Палестинська автономія, Йорданія та Мавританія) [1]. З самого початку було передбачено, що новий Союз матиме назву “Барселонський процес: Союз для Середземномор’я” та буде тісно співпрацювати з відповідними загальноєвропейськими структурами.

Сутність нового Союзу полягає у підвищенні ступеня участі у регіональній політиці країн Півдня Середземномор’я. Якщо у рамках Барселонського процесу єдиною структурою, що приймала рішення та фінансувала проекти був Європейський Союз, то у Союзі для Середземномор’я передбачалася встановлена форма співголовування (по одному голові від ЄС та від країни Півдня). Також передбачалося заснування спільного Секретаріату, що займатиметься відбором та аналізом проектів, необхідних регіону [10,8], про що буде зазначено надалі.

Створення нового Союзу призвело до певних змін в системі функціонування партнерства EuroMED. Фактично Союз залишився продовженням Барселонського процесу, але в його багатосторонньому вимірі, також став і доповненням до системи двосторонніх зв’язків. Акцент на двосторонні відносини двох регіонів у політиці сусідства був пов’язаний зі складнощами розвитку внутрішньо регіональної інтеграції Південь-Південь у рамках партнерства і з більш активним розвитком співпраці ЄС з окремими країнами-партнерами. Найуспішнішим прикладом внутрішньо регіональної інтеграції, незважаючи на певні труднощі, було створення Союзу Арабського Магрибу [2,113]. Проект великої Арабської зони вільної торгівлі був обмежений торгівлею товарами, а лібералізація послуг та інвестицій не була передбачена, що значно обмежувало його позитивний результат. Інша угода, яка є прикладом успішності реалізації окремих напрямків політики інтеграції, – Агадірска, яку можна вважати лише невеликим кроком на шляху економічної та соціальної інтеграції країн Південного Середземномор’я, оскільки воно охоплює всього 4 країни [2,114]. Союз для Середземномор’я є багатостороннім проектом співпраці, сконцентрованим на реалізації декількох великих проектів з використанням позик Європейського інвестиційного банку та інших міжнародних фінансових організацій.

Новостворена організація не відрізнялася кардинально від попередніх програм співробітництва ЄС із країнами Середземномор’я. Навпаки, досить багато експертів скептично поставилися до успішності та ефективності діяльності Союзу для Середземномор’я. Одночасно, більшість країн Середземноморського регіону більше зацікавлені у регулярному отриманні фінансування від ЄС, ніж у поглибленні інтеграції між регіонами.

Таким чином із 2008 р. функціонує нова організація Союз для Середземномор’я, в рамках якої здійснюється співробітництво країн-членів ЄС та країн Середземноморського регіону. Під час зустрічі міністрів закордонних справ у м. Марсель 4 листопада 2008 р. було вирішено, що штаб-квартира організації знаходитиметься в м. Барселона [19]. Статут Секретаріату було прийнято 3 березня 2010 р. та, відповідно до підписаної угоди між Союзом для Середземномор’я та урядом Іспанії, він має привілеї та імунітети міжнародної організації.

Першочергова орієнтація Союзу на регіональні проекти повинна була б привести до інтеграції двох регіонів, а основними його інструментами, окрім економічного і фінансового сприяння, продовжує залишатися проект Євро-середземноморської зони вільної торгівлі, який буде здійснено не в 2010 р., як планувалося, а в більш пізні терміни через незавершеність процесу лібералізації торгівлі сільськогосподарською продукцією та у сфері послуг.

Ще на стадії попереднього опрацювання проекту Союзу для Середземномор’я  із зацікавленими сторонами (державами та інститутами Європейського Союзу, країнами Середземноморського регіону) визначилась ціла низка принципових швидше політичних проблем та розбіжностей, головними серед яких були наступні.

Країни Північної Африки, що спочатку позитивно сприйняли пропозицію Н. Саркозі, згодом почали наполягати на деталізації нового характеру відносин. Також поставало питання і у розміщенні штаб-квартири нової організації, і у наданні преференційного статусу в рамках організації окремо країні регіону.

Окрім цього важливого фактору, а саме відсутності спільної позиції і серед власне країн Середземноморського регіону, також існувало питання участі Ізраїлю у цьому проекті. В результаті Ізраїль все ж долучився до організації, а у 2010 р. ізраїльський представник був призначений заступником генерального секретаря з вищої освіти та досліджень у Секретаріаті Союзу для Середземномор’я [9]. Все ж більшість країн Середземноморського регіону виступала за те, що залучення Ізраїлю не вплине на процес врегулювання регіональних конфліктів.

Незважаючи на наявність політичних протиріч між потенційними учасниками процесу формування нового формату відносин ЄС з країнами Cередземноморського регіону, все ж було підписано Підсумкову декларацію Паризького саміту, що була схвалена 13липня 2008 р. всіма учасниками.

У Декларації підкреслювалась необхідність спільної роботи задля досягнення миру на Близькому Сході, стабільності та безпеки у регіоні. Зокрема, планувалось укладення євро-середземноморського пакту, націленого на створення зони миру та стабільності у Середземномор’ї; розроблення “кодексу поведінки” у сфері боротьби проти тероризму та забезпечення безпеки громадян; розвиток людських ресурсів, скорочення бідності, формування до 2010 р. ЗВТ між учасниками, більша участь громадян у політичному житті, дотримання прав людини, посилення ролі жінок у суспільному житті, повага до меншин, боротьба проти расизму та ксенофобії, розвиток міжкультурного діалогу та взаєморозуміння [10].

Політичні цілі співробітництва у рамках Союзу для Середземномор’я (забезпечення миру, стабільності та безпеки, розвиток демократії, політичного плюралізму та ін.) тісно пов’язані з реалізацією конкретних проектів у галузі економіки, екології, енергетики та освіти. У контексті цього Секретаріат організації відіграє важливу роль у реалізації цієї політики та конкретних проектів, а саме через впровадження конкретних проектів та шляхом регіонального співробітництва [13]. Діяльність Секретаріату зосереджена на просуванні проектів регіонального співробітництва, спрямована на зміцнення інтеграції в регіоні і, таким чином, надання можливості для зростання та конкурентоспроможності.

У рамках домовленості між країнами-учасниками організації передбачався такий принцип співробітництва, як змінна геометрія. Він полягав у тому, що кожна країна мала можливість брати участь у тих проектах, які її цікавлять. Проекти стосувалися наступних пріоритетних напрямків:

–         очищення Середземномор’я;

–         побудова морських і сухопутних шляхів;

–         цивільний захист;

–         використання альтернативних джерел енергії: середземноморський план щодо сонячної енергії;

–         вища освіта і наука, створення Євро-середземноморського університету

–         середземноморські бізнес-ініціативи [13].

Політичні консультації відбуваються на регулярній основі в рамках нарад на рівні старших посадових осіб міністерств закордонних справ 43 країн, інститутів ЄС і Ліги арабських держав. На нарадах старших посадових осіб представники країн-членів розглядають та контролюють роботу Союзу для Середземномор’я. Також на нарадах затверджують бюджет і програму роботи Секретаріату і займаються підготовкою зустрічей на рівні міністрів країн-членів Союзу [13]. Учасники наради також обговорюють проектні пропозиції, подані Секретаріатом для затвердження і схвалення. Старші посадові особи приймають рішення на основі консенсусу.

Політичний діалог між країнами-членами Союзу та прийняття важливих рішень відбувається в рамках самітів країн-членів Союзу, а також зустрічей на рівні міністрів та нарад старших посадових осіб. Саміт за участі глав держав проводяться кожні два роки. Перший саміт відбувся в Парижі в липні 2008 р. Передбачалося, що наступний саміт повинен був відбутися у липні 2010 р., однак було домовлено про перенесення саміту у м. Барселона у червні 2010 року [18]. Таке рішення пов’язане з тим, щоб зустріч відбулася під час головування Іспанії у ЄС, що мало стратегічне значення для Мадриду у першу чергу. Однак цей саміт було відкладено через загострення ізраїльсько-палестинського конфлікту. Адже було піднято питання присутності Ізраїлю на саміті. У той час міністр закордонних справ  Ізраїлю Авігдор Ліберман заявив, що все ж передбачається участь делегації у саміті. Франція та Єгипет, котрі станом на той період головували, виступили за перенесення саміту [15]. Франція аргументувала це тим, що необхідно надати більше часу для досягнення домовленостей щодо мирного врегулювання суперечок між Ізраїлем та Палестинською автономією.

Таким чином, Франція продемонструвала свій вагомий вплив у процесі прийняття організаційних рішень в рамках Союзу для Середземномор’я. Загалом, проблема із проведенням саміту показала, що у Союзу як у самостійної організації немає спільної політики щодо шляхів вирішення ізраїльсько-палестинського конфлікту, зважаючи на наявність національних інтересів окремих провідних держав на Близькому Сході.

Перший саміт із часів створення організації відбувся 7 квітня 2013 р. у м. Марсель після невдалої спроби зібрати усіх членів Союзу згідно графіку у 2010 р. Саміт був важливим і з тієї точки зору, що це перший регіональний саміт після початку Арабської весни в регіоні [11]. Окрім цього, на саміті було оголошено відновлення ефективної роботи Союзу після тривалого кризового періоду. Також представники країн-членів Союзу дійшли згоди щодо оновлення фінансової допомоги на реалізацію проектів у сфері побудови інфраструктури, інженерних споруд та захисту прав жінок.

Важливо відзначити, що заяву про оновлення діяльності Союзу виголосив Президент Європейської Комісії Мартін Шульц. За походженням він є німцем, а тому значна кількість засобів масової інформації звертали увагу на парадоксальність того, що перезапуск французької ініціативи здійснюється фактично Німеччиною [16]. Це був досить таки важливий політичний крок, який продемонстрував те, що Берлін намагається утвердити свої провідні позиції та звернути увагу на те, що без Німеччини неможливе функціонування Союзу для Середземномор’я.

Окрім самітів політичні, економічні та інші напрямки співробітництва обговорюються в рамках Наради старших посадових осіб. Востаннє Нарада старших посадових осіб відбулася 5 квітня 2013 р.. До того відбувалося декілька нарад в рамках розгляду питань стратегій сталого розвитку міст країн регіону. Станом на сьогодні таких експертних зустрічей відбулося п’ять [13]. Однак дієвість нарад є незначною, зважаючи на ряд проблем, які існують у регіоні.

Ще одним механізмом політичних консультацій є Парламентська асамблея Союзу для Середзеномор’я. Парламентська асамблея забезпечує основу для багатостороннього співробітництва між обраними представниками ЄС і країнами Південного Середземномор’я. Це, в першу чергу, сприяє активізації діалогу між виборними представниками від ЄС та від країн Середземноморського регіону [14]. Також робота асамблеї спрямована на підвищення легітимності та політичної підтримки регіонального співробітництва.

Парламентська асамблея Союзу для Середземномор’я складається із 280 членів: 130 членів ЄС (81 членів з 27 національних парламентів ЄС і 49 членів Європейського парламенту), 10 членів країн, які не входять до ЄС, але територіально належать до північного Середземномор’я партнерів (Албанія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Монако і Чорногорія), 130 членів із десяти країн на південному і східному узбережжі Середземного моря (Алжир, Єгипет, Йорданія, Ізраїль, Ліван, Марокко, Палестинська автономія, Сирія, Туніс і Туреччина) і 10 членів з Мавританії [18].

Однак асамблея була утворена на базі Євро-середземноморської парламентської асамблеї ще у 2004 р. та функціонувала в рамках Євро-середземноморського партнерства. Таким чином, не відбулося кардинальної зміни стратегії діяльності даного органу. Він лише став доповненням до політичних зустрічей та складовим елементом функціонування Союзу в рамках наявних комітетів (політичний, економічний, енергетичний, культурний та комітет питань прав жінок).

Ще одним більш регіональним консультативним органом Союзу є Євро-середземноморська Місцева та регіональна асамблея (ARLEM). Асамблея являється консультативним органом, діяльність якого спрямована на розширення участі місцевих і регіональних суб’єктів у Союзі для Середземномор’я і таким чином надати йому територіальний вимір. Вона збирає 84 членів із 43 держав-членів Союзу, які є представниками регіонів і місцевих органів влади. Перше засідання ARLEM відбулося 21 січня 2010 р. у м. Барселона [18]. Діяльність асамблеї теж не є досить результативною та суттєво не відрізняється від діяльності Парламентської асамблеї. Однак вона більше працює над впровадженням регіональних та локальних проектів, їхньою реалізацією, координує діяльність відповідальних установ.

Паризькою декларацією від 2008 р. передбачалося формування та функціонування Спільного постійного комітету. Він займається організацією підготовки зустрічей старших посадових осіб, а також у разі необхідності виступає органом швидкого реагування на проблеми, які виникли в процесі реалізації, наприклад, регіональних проектів.

Варто зазначити про домовленість між країнами-членами Союзу для Середземномор’я щодо головування у організації. Так, ще під час Паризького саміту у 2008 р. було погоджено та закріплено у фінальній декларації про співголовування в організації [13]. Таким чином є два представники – один від країн-членів ЄС, а інший від країн-партнерів Середземноморського регіону. Сьогодні головують в організації від ЄС Литва, а від країн-партнерів – Йорданія.

Таким чином, незважаючи на наявні органи та структури, які функціонують в рамках Союзу, все ж існує ряд проблем, які вони не в змозі вирішити. Зокрема, на зустрічах не вдається досягнути консенсусу з ряду політичних питань та шляхів вирішення регіональних конфліктів. Також рішення обох асамблей є рекомендаційними та не є обов’язковими до виконання усіма членами Союзу, що також впливає на ефективність реалізації окремих ініціатив та політик. Варто додати, що і наявність організаційної структури Союзу не впливає на роль провідних держав-членів, таких, як Франція та Німеччина. Адже у випадку необхідності та виходячи з власних інтересів вони можуть впливати на процес прийняття того чи іншого рішення.

Висновки. Політичне співробітництво Франції та Німеччини в рамках Союзу для Середземномор’я демонструє традицію ведення політики в рамках ЄС. Для Середземномор’я характерно, що роль національних урядів зміцнюється на найвищих і централізованих рівнях, а також створення багатосторонніх установ із залученням державних і недержавних акторів [6]. Однак існує низька імовірність щодо підвищення ефективності дієвості політичних інститутів в рамках Союзу шляхом такого міжурядового діалогу. Окрім цього, політичний діалог впливає, у першу чергу, на реалізацію проектів в рамках Союзу. На це впливає не лише ступінь співробітництва між усіма країнами-членами Союзу, Францією та Німеччиною зокрема, але і суспільно-політичне становище в регіоні в цілому. З іншого боку, наявність демократичних перетворень, на яких так наполягає ЄС, не гарантує того, що збільшиться фінансування проектів від донорів. Таким чином, сукупність так званих зовнішніх та внутрішніх факторів впливає на ефективність організації в цілому.

Список використаних джерел та літератури:

1. Макух, В. “Союз для Середземномор’я” – новий формат співробітництва арабських країн Північної Африки з Європейським Союзом: Досвід для України [Електронний ресурс]/ В. Макух. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/September09/6.htm. – Заголовок з екрану.
2. Трофимова, О. Эволюция средиземноморской политики Евросоюза: путь от сотрудничества к интеграции [Электронный ресурс]/О. Трофимова. – Режим доступа: http://viktorvoksanaev.narod.ru/11006.pdf. – Заглавие с экрана.
3. Adamo, K. Euro-Mediterranean integration and cooperation: prospects and challenges [Electronic resource]/ K. Adamo, P. Garonna. – Mode of access: http://staging.unece.org/fileadmin/DAM/oes/nutshell/2009/9_EuroMediterranean.pdf. – P. 73-84. – Title from the screen.
4. Auadi, R. The future of the Euro-Mediterranean regional cooperation:the role of Union for the Mediterranean [Electronic resource]/ R. Auadi, S. Gadi. – Mode of access:http://www.iemed.org/publicacions-en/historic-de-publicacions/papersiemed-euromesco/the-future-of-euro-mediterranean-regional-cooperation-the-role-of-the-union-for-the-mediterranean. – Title from the screen.
5. Balfour, R. Union for the Mediterranean,disunity for the EU? [Electronic resource]/ R. Balfour, D. Schmid. – Mode of access:http://www.epc.eu/documents/uploads/235206674_ Union%20for%20the% 20Mediterranean.pdf. – Title from the screen.
6. Balfour,R. The Transformation of the Union for the Mediterranean [Electronic resource]/ R. Balfour. – Mode of access:http://www.tandfonline.com/ doi/pdf/10.1080/13629390902 747491. – Title from the screen.
7. Dülffer, M. The Union for the Mediterranean: a fixation? [Electronic resource]/ M. Dülffer. – Mode of access:http://www.eurotopics.net/en/home/ presseschau/archiv/magazin/politik-verteilerseite/mittelmeer-union-2008-04/debatte-mittelmeer-union-2008-04/. – Title from the screen.
8. Franco-German Tensions Ease: Merkel and Sarkozy Find ‘Club Med’ Compromise Electronic resource]. – Mode of access: http://www.spiegel.de/international/europe/franco-german-tensions-ease-merkel-and-sarkozy-find-club-med-compromise-a-539247.html. – Name from the screen.
9. Israel-EU: Union for the Mediterranean [Electronic resource]. – Mode of access:http://embassies.gov.il/eu/IsraelEU/UnionfortheMediterranean/Pages/Departments.aspx. – Name from the screen.
10. Joint Declaration of Paris summit 2008 [Electronic resource]. – Mode of access: http://register.consilium.europa.eu/pdf/en/08/st11/st11887.en08.pdf. – Name from the screen.
11. Marseille summit: parliaments relaunch Union for the Mediterranean [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.europarl.europa.eu/news/en/news-room/content/20130407IPR07101 /html/Marseille-summit-parliaments-relaunch-Union-for-the-Mediterranean. – Name from the screen.
12. Nicolas Sarkozy, Discours à Toulon [Ressource électronique]. – Moded’accès:http://sites.univ-provence.fr/veronis/Discours2007/transcript.php?n=Sarkozy&p=2007-02-07. – Nomdel’écran
13. Objectives [Electronic resource]. – Mode of access: http://ufmsecretariat.org/objectives/. – Name from the screen.
14. Parliamentary Assembly – Union for the Mediterranean [Electronic resource]. – Mode of access: http://www.europarl.europa.eu/intcoop/paufm/content_en.html. – Name from the screen.
15. Postponement of the Summit of the Union for the Mediterranean: a new failure [Electronic resource]. –Mode of access:http://www.medea.be/2010/05/postponement-of-the-summit-of-the-union-for-the-mediterranean-a-new-failure/. – Name from the screen.
16. Schulz resuscitates Sarkozy’s ‘Union for the Mediterranean’[Electronic resource]. – Mode of access:http://www.euractiv.com/ east-mediterranean/schulz-resuscitates-sarkozy-unio-news-518894. – Name from the screen.
17. Schumacher, T. Germany: A Player in the Mediterranean [Electronic resource]/T. Schumacher. – Mode of access: http://www.academia.edu/413520/Germany_A_Player_in_the_Mediterranean. – Title from the screen.
18. Union for the Mediterranean [Electronic resource]. – Mode of access:http://www.enpi-info.eu/medportal/content/341/Union%20for%20the%20 Mediterranea. – Name from the screen.
19. Who we are [Electronic resource]. – Mode of access: http://ufmsecretariat.org/who-we-are/. – Name from the screen.