У роботі розповідається про сучасний розвиток давнього виду українського народного декоративного мистецтва – Самчиківського розпису. Подаються історичні відомості про початок відродження Самчиківки на теренах Хмельницької області і про сучасний етап його розвитку. Також проводиться дослідження та аналіз символіки орнаментів Самчиківки.

Ключові слова: декоративне мистецтво, Самчиківський розпис, орнамент, «архаїчна тріада».

Постановка проблеми. Про Самчиківський розпис, як один із найдавніших видів народного декоративного мистецтва, сьогодні практично нічого не відомо в наукових колах, адже це явище, на відмінну від Петриківського розпису, є поки що більш локальним і на даний момент лише переживає своє відродження, яке було розпочато порівняно недавно. Також не існує літератури, де була б висвітлена інформація про Самчиківський розпис. Саме з цих причин дослідження даної теми великою мірою здійснюється на основі польових записів.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Стаття підготовлена на основі польових записів, зібраних у с. Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області, де проживають та працюють майстри Самчиківського розпису. Також було використано теоретичні дослідження українського народного декоративно-ужиткового мистецтва М. Селівачова («Лексикон української орнаментики»), М. Кириченко («Український народний декоративний розпис»), Р.Захарчук-Чугай, Є.Антоновича («Українське народне декоративне мистецтво), Б. Рибакова «Язычество древних славян», Самаріної Л. «Традиционная этническая культура и цвет»
Польові записи надали найбільш ґрунтовний матеріал для розкриття теми, а на основі поданих теоретичних досліджень про українську орнаментику було досліджено символіку Самчиківського розпису.
Виклад основного матеріалу. Село Самчики знаходиться в Старокостянтинівському районі Хмельницької області. Там розташований Державний історико-культурний заповідник з унікальним архітектурно-парковим ансамблем – широко відомий осередок Самчиківського народного розпису, що базується на традиціях народного мистецтва південно-східної Волині.
Самчиківський розпис, виникнувши безпосередньо в тій місцевості, про яку вже було згадано вище, поширився по всій Україні. Сьогодні він є відомим у багатьох місцевостях і на Східній Україні (Дніпропетровщина, Полтавщина, Луганщина), але уже в інших варіаціях (інші кольори, мотиви, композиція, елементи, техніка виконання і т.д). Причиною цьому, на думку майстрів є стилістична гнучкість Самчиківки, а також те, що вона сама, у свій час, увібрала в себе елементи орнаментики різних регіонів усієї України. «У самчиківських майстрів розпис наповнений стародавніми подільськими елементами у поєднанні з елементами орнаментів давніх племен, які населяли землі України, на Сході України враховуються тамтешні природні та побутові особливості», – говорить сучасний майстер з с. Самчики Віктор Раковський [6].
Художник розповідає, що Самчиківський розпис стає популярним, коли у 60-х роках ХХ століття у м. Старокостянтинів відкривається краєзнавчий музей. Велику частину експонатів склали предмети (вишивка, скрині), які датували ХІХ століттям. Вони були знайдені саме на тій території і багато розписані орнаментом локальних кольорів, до яких відносяться: червоний, синій, жовтий, зелений, білий. Найпоширенішим орнаментом, зображеним на знайдених предметах були ружі (жоржини), маки, а також калина [6].
У Самчиківському розписі обов’язково присутні такі рослинні елементи, як гілочка, стебло, листочки, ягідки, квітка, бруньки. Також нерідко можна зустріти і птахів. Віктор Раковський говорить, що зображати можна до трьох пташок, якщо це невелика композиція, щоб не зіпсувати сюжет зайвими елементами, які будуть занадто обтяжувати картину. До найчастіше зображуваних птахів можна віднести соловейка, курку, півня, гуску, лебедів, сороку, ворону. Це птахи, яких можна назвати найбільш універсальними для кожної місцевості, але уже було сказано, що у кожному окремому етнографічному регіоні риси розпису змінюються, він набуває оригінального наповнення. І все це тому, що в різним етнографічним регіонам притаманні різні рослини, тварини і птахи. Саме тому люди зображають те, що є специфічним для їх території.
Це і робить Самчиківський розпис дуже гнучким у своїх стилях і жанрах і доступним для кожного українця, де б він не жив. Також варто згадати і про найбільш поширену тваринну орнаментику. Найчастіше зображали: зайців, лисиць, собак, котів (тварин, які найбільше зустрічались у природі, до яких була прив’язана сама людина) [6].
Якщо проаналізувати глибше, то можна помітити, що Самчиківський розпис містить в собі елементи орнаментів Трипільської та Черняхівської археологічних культур з традиційними елементами орнаментики Поділля. Майстри використовують матеріали, які стосуються історії та культури цих відомих археологічних культур, вивчають їх семантику і використовують у своїй творчості, для того щоб відродити давню історію українського народу.
«Примітивні племена говорили і творили мовою уяви, – говорить майстер Раковський, – спостереження були їхніми основними ідеями до творення власного мистецтва. Наприклад, в українській народній орнаментиці присутні такі елементи, як сліди тваринок. Вони часто зустрічаються в народній вишивці, писанці, а також в гончарстві. Майстер говорить, що їх походження дуже просте: на землі, або на снігу птахи і тварини залишають свої сліди. Таким чином і виникли ці орнаменти, бо українці спостерігали за природними явищами і відтворювали їх у своєму мистецтві. Такі процеси трансформації тепер і є однією з найосновніших рис українських народних мотивів» [6].
Варто зауважити, що тему орнаментики слідів («лапок»), також порушують і дослідники давніх українських знаків-символів. Наприклад, Б. Рибаков у своїй праці «Язычество древних славян», розглядає цю тему ширше, наводячи приклади з давніх переказів, де згадуються пташині сліди на попелі, котрі залишають душі померлих нехрещеними – «нави». «Нави – птахоподібні душі померлих, які літають по ночах у бурю й дощ і кричать як голодні яструби. Крик і спів нав означають смерть. Нави нападають на вагітних жінок, дітей, ссуть їх кров і п’ють молоко худоби. Нав умилостивлю вали, топлячи їм у Великий Четвер лазню», – зазначає дослідник, зазначаючи, що ця легенда походить з болгарської міфології. [3, с. 34-36].
З цього можна зробити висновок, що трактування одного елементу орнаментики в різних народів може різнитися. Самчиківські майстри не пов’язують появу цього орнаменту з давніми легендами та переказами, надаючи йому суто природного змісту. Причиною таких відмінностей може бути, що у цій місцевості, внаслідок переривання традиції було втрачено сакральний зміст знаків, набувши більш утилітарного пояснення.
Наступним важливим елементом живопису є використання матеріалів для картин, а також кольорової гами. До традиційних матеріалів самчиківські майстри відносять глину і вохру. Основними ж кольорами завжди були жовтий, зелений, синій, фіолетовий, коричневий, а також чорний, який особливо вживаний для розділення кольорів, а також їх підсилення та експресії на малюнку [6].
До символіки кольору в етнічній культурі звертається багато науковців. Дослідниця Л. Самаріна у своїй прці «Традиционная этническая культура и цвет» говорить: «Ще давні слов’яни надавили сакрального змісту кольорам. Вони пов’язували колір спочатку зі сторонами світу, а потім за асоціацією з пантеоном богів. Сторонам світу відповідали такі кольори : центр – жовтий (золотий), схід – синій, південь – червоний, північ – чорний, захід – білий. Вважалося, що схід і північ – злі сторони, тому і кольори в них були холодними» [4, с.94].
Ці кольори виконують основну функцію і в Самчиківському розписі. Білий завжди є фоновим кольором, червоний найбільше використовується в орнаментиці, як основний, а чорний підсилює всі інші кольори, роблячи їх більш виразними.
Надзвичайно велика увага приділяється майстрами для композиції майбутнього витвору. Віктор Раковський говорить про одну найголовнішу закономірність у побудові композиції – це кількість елементів. Їх має бути не більше семи. Якщо в окремій композиції їх кількість перевищуватиме це число, то, беручи до уваги вид розпису (об’ємність, кольори, розміри фігур), малюнок стає розсипаним, подрібненим на окремі мілкі частини, що унеможливлюють розуміння головної суті зображуваного. Також митець розповідає, як саме створити правильну композицію. З самого початку, звичайно ж, потрібно обрати тему, яка може бути довільною. Як правило, творча фантазія художника дозволяє йому підібрати цю тему. Також сюжети можуть бути взяті із слов’янської міфології, історії України, або ж як відгук на давні українські казки, вірші, пісні і т.д. [6].
В основі найчастіше зображають такі елементи, як птахи, квіти або ягідки. Варто зазначити, що їх не варто малювати разом в одній картині, тобто, або квіти, або птахи, або ягідки, щоб композиція була цілісною. Ці зображення, оскільки вони є основними, зображають у великих, відносно розміру самого тла, розмірах, тому вважають практично непоєднуваними. Квіти, зазвичай, виділяються формою, розміром і кольором. Цікаво те, що звичні і знайомі нам квіти перетворюються на казкові, надзвичайно фантастичні рослини, що надає цьому видові мистецтва тонкого українського колориту [6].
Вигадування фантастичних сюжетів, на нашу думку виходить із того, що автори поєднують звичну для нас реальність із казковим світом, щоб дати можливість побачити і усвідомити, як жили наші предки. Уже відомо, що вони перебували в гармонії з природою, спостерігали за нею, пояснювали різні явища світобудови, які не могли зрозуміти за змінами у навколишньому середовищі. Багато з цих вірувань залишились у свідомості українців і до сьогодні, але вся різниця в тому, що в наш час існує наука, яка завжди дає логічні пояснення всьому, до чого має інтерес людина, тому давні прикмети і вірування здаються нам більш незрозумілими та іноді нелогічними.
Таким чином, Самчиківка повертає нас до традицій наших предків, передаючи своєю фантастичністю світ, який був реальним тисячі років тому.
Повертаючись до побудови композиції твору, потрібно зазначити, що майстер Віктор Раковський виділяє три таких види:
1. Статична (об’єкти виглядають рівно, нерухомо). Така композиція тримає форму, вона логічна і чітка);
2. Симетрична (всі об’єкти знаходяться паралельно одне одному). Але тут варто зауважити, що це не є дзеркальним відображенням, адже ці об’єкти не є однаковими за формою, розміром чи кольором, вони просто знаходяться в одному місці, але з різних боків;
3. Динамічна (рухома) композиція характеризується заплутаними стеблами та гілками. Стовбур дерева може бути не рівним, а дещо викривленим. Ця композиція є довільною. В ній не існує логіки як у статичній побудові. Всі об’єкти, грубо кажучи, розкидані по фону [6].
Віктор Раковський зазначає, що головним фактом, який потрібно пам’ятати у створенні розпису, є те, що якою б із трьох названих вище не була композиція, вона завжди має мати чітку будову: низ – середина – верхівка – завершення. Внизу малюють більші елементи, всередині трошки менші, а у верхівці найдрібніші, які своїм розміром логічно завершують композицію, ставлячи умовну крапку. Якщо все малювати у великих розмірах або верхівку зображати великою, то картина буде, знову ж таки, перевантаженою. Велика верхівка малюнку, як каже майстер, давить на погляд, композиція стає незрозумілою і надзвичайно важкою для сприйняття [6].
Усі згадані раніше мотиви малюють квітучими на дереві, яке ще з давніх-давен символізує розуміння нашими предками світобудови і життя. На малюнку воно постає як чудесне дерево, казкове дерево, а ще – райське або хресне. В його основі може бути ще один давній український символ – писанка. Вона може бути одна або ж дві, з різних боків. Також може бути жолудь, або два жолуді, з яких виростає саме дерево. На гіллі цього дерева часто зображають одного або двох птахів, квіти чи різних реально-фантастичних тваринок (котиків, білочок і т.д.). Дерево із птахами на гіллі – це дерево життя, писанки в основі дерева – початок роду, саме стебло – символ продовження роду. Під самим деревом також можна зустріти зображення півня і курки, які є давнім символом господаря і господині [6].
Своє справжнє відродження Самчиківка переживає після створення у 1964-му році народної студії «Факел» у Самчиках. Під гаслами відродження культурної спадщини об’єдналася уся творча інтелігенція тієї місцевості. Це були відомі на той час драматурги, художники, літератори, фотохудожники, різьбярі. Все це здебільшого були люди старшого віку, які присвятили своє життя розвитку та збереженню української культури. Саме Самчиківським розписом, як зазначає В. Раковський, вони почали займатись в першу чергу для того, щоб окультурити село і відродити його давні традиції. І це відродження відбувалось на основі мистецтва розписування та декорування з його допомогою свого побуту. На дуже високому рівні розвивались самодіяльні колективи, діяльність яких була пов’язана з усною народною художньою творчістю (танцювальні, вокальні, гумористичні гуртки) [6].
Офіційним початком розписування на папері у ХХ-му столітті вважаються 1973-74 роки. Усі тогочасні майстри, наприклад, Борис Шнайдер, Геннадій Раковський, Олександр Пажимський та Михайло Юзвук, починали свою творчість із петриківського розпису, який уже на той час був досить відомим по всій Україні. Також із Петриківки починав працювати і сучасний майстер, з яким нам довелось поспілкуватись – Віктор Раковський. «Дуже скоро, після початку своєї роботи, я усвідомив, що не можу працювати в цьому руслі, тому що я народився на іншій землі, з іншими традиціями, в тому числі і художніми, я відчував, що далекий від цього виду розпису духовно, тому відмовився далі працювати із Петриківкою і почав змішувати фарби, стилі і мотиви. Так з’явився мій особистий напрямок, в якому я досить плідно працюю і сьогодні» [6].
Сьогодні, за словами Віктора Раковського, Самчиківський розпис користується великою популярністю. Роботи самчиківських майстрів виставляються в музеях Києва, Луцька, у м. Нетішин, Хмельницької області, і у самому Хмельницькому. Також картини художників, які працюють в цьому виді мистецтва, є і у приватних колекціях шанувальників мистецтва багатьох країн (картини і тарілки). Митців запрошують на виставки, конкурси фестивалі, а також проводять майстер-класи усюди, найчастіше, звичайно ж, в Хмельницькій області, де вони найбільш відомі. На різних всеукраїнських та міжнародних конкурсах майстри Самчиківки виставляють не лише розпис, а також лозоплетіння, ткацтво, вишивку, писанкарство, різьблення, килимарство та багато інших видів народного мистецтва [6].
Висновки. Отож, тема статті, на нашу думку, досліджена частково. Відеритими залишаються питання існування Самчиківки до її відродження у 60-х роках ХХ-го століття. Невідомими є імена перших майстрів та їх творчість. Сьогодні про Самчиківський розпис, на жаль, можемо судити не в повній мірі, а лише з того матеріалу, який нам пропонують сучасні майстри цього виду народного декоративного мистецтва.
Література:
1. Захарчук-Чугай Р.В., Антонович Є.А. Українське народне декоративне мистецтво. – К.: «Знання», 2000. – 342 с.
2. Кириченко М. А. Український народний декоративний розпис, навчальний посібник. – К.: «Знання-Прес».- 2006. – 228 с.
3. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. М.: «Наука», 1981. – 608 с.
4. Самарина Л.В. Традиционная этническая культура и цвет. // Этнографическое обозрение, 1992, № 2.
5. Селівачов М. Лексикон української орнаментики. К, – ред. вісника «Ант». – 406 с.
6. Записано автором 15.02.2013 р. та 10.04.2014 р. від Раковського Віктора Геннадійовича 1961 р.н, Хмельницька обл. Старокостянтинівський р-н. с .Самчики.