Обмовлюся з самого початку, що мій аналіз буде суб’єктивним. Саме так, гадаю, і можна аналізувати поезію молодих.
В анотації вказується, що “антологія “Початки” з’явилася в результаті літературного конкурсу “Смолоскипа” 1996 і 1997 років. До неї увійшли поезії всіх, хто брав участь у цьому конкурсі, але не був відзначений нагородою, та лауреатів Першого туру радіоконкурсу”.
Своїми віршами Юрій Ананко сам підтверджує, як він пише, що ” … поет – це завжди особистість”. Рисою його поезії є лаконічність як виразник максимальності/безмежності змісту. Поет зображує пік горя, вершини розпачу, радості, безнадії та надії. Йому притаманний іронічний підхід, самоіронія (чого не цураються молоді, і на що так скупі наші “метри” і “класики”).
Запам’ятовується своїм підходом до Слова Валентин Бердута. Молоді експериментують. З захопленням прочитав “Mонтаж зі зв’язкою” та “Львів-модерн” Oлени Галети. Але і традиційне “Ти не мій …” тієї ж авторки нічим не гірше. І в цьому також рух поезії – поєднання (і боротьба) традиційного з нетрадиційним (експериментаторським), супернового із забутим (або відкопаним) старим. Цілком погоджуюся з Галиною Гармаш, що “поезія 90-х років дає підстави сподіватися на новий розквіт українського слова, досягнення ним європейських та світових вершин, не втрачаючи при цьому національної своєрідності, неповторності, того “дихання землі”, притаманного українській поезії, що живило її в найтяжчі роки випробувань, а в роки благодатності возносило до сяючих вершин людського духу” (с. 37). Молодь цікава своєю оцінкою минулого і баченням майбутнього. Згідний з Анатолієм Дністровим (Астаф’євим) в тому, що основна богиня сучасної поезії – деструкція (с. 59). Але ой як не хотілося б цього. Особливо стосовно молодих. Починати (чи початки) з деструкції … А що далі? Зрозуміло, коли старші закінчують деструкцією і розчаруванням, зневірившись в своїх зусиллях змінити світ, або, принаймні, сказати своє неповторне чи неповториме слово в поезії. Покликання молодих – не деструкція. І, на щастя, ця збірка підтверджує це. Молоді хочуть не промарнувати життя, а залишити помітний слід на цій землі . “Гармонія духу і слова”, як вдало підмітила Світлана Іщенко (с. 63), складатиме головну суть поезії.
Наймолодша із представлених поетів/поетес Катерина Калитко досягає довершеності/досконалості у цих рядках:

Подивися ув очі Всесвітовi,
Подивися собі ув очі…
Але насамперед вчися бачити
Красу своєї мови
У маленьких оченятах літери “ї” (с. 71)

Чи можна краще сказати? Тільки б не загубився цей талант в стрімких лабіринтах українського сьогодення.
На жаль, часто і молодим не вдається уникнути “піонерського барабанного бою” (плинний набір слів без суттєвої думки).
Зріла і глибока не по роках поезія Надії Медведовської, відзначена по праву першою премією на І турі радіоконкурсу. Читаючи її “Японські наспіви”, весь час ловиш себе на думці, що це український Роберт Бернс. Без перебільшення.
Хто дасть точне визначення, що таке поезія? Тлумачення найрізноманітніші. Але ось читаєш рядки Ігоря Павлюка:

Стогне провід АЕС –
Розчорноблений нерв епохи –
Бородатим зітханням
Ненароджених вже дітей (с. 270)

і відчуваєш, що це вона, поезія. “Розчорноблений нерв епохи” вріжеться, вкарбується тобі в душу і серце і не відпустить. Ти не помітиш, що прикметник “розчорноблений” штучно створений, як не помічаєш вад коханої тобі людини. Поезія – це любов. Іноді патологічна, ненормальна. І замість “ненароджених ще дітей” маємо “ненароджених вже дітей”.
Поезія молодих освоює нові горизонти. Вона не боїться табу, заборон та забобонів. В результаті еротичне перетворюється в поетичне, як у Наталії Сломінської:

Ти питав
Чого мій сосок (Правий чи лівий?)
Не дивився на тебе вчора.
Можливо, він образився
За спробу зґвалтувати моє тіло.
З душею ти це зробив ще раніше. (с. 284)

Поезія – перепущене через себе світовідчуття, надрив, “зґвалтованість душі”.
I xоч як не намагається більшість сучасних молодих поетів відмежуватися від політичних віянь, потрясінь і бур епохи, бути “чистими митцями”, в більшості своїй вони стали поетами завдяки цій добі, політичним та економічним перетворенням (або відсутності таких).
Чи задають собі запитання самі поети: “Кому цікава моя поезія, цей певний тип поезії?” Чи заторкує вона окрему людину, певний сегмент суспільства, чи чутлива до загальних “турбот людства”?
В цій збірці молоді автори намагалися відповісти на ці запитання. Кожен з певною мірою успіху. Побажаймо ж їм щасливого плавання в стрімкій течії сьогоднішньої української поезії.

Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ
м. Сейнт-Альберт
Канада

Інші записи:

Не знайдено