*Джерело: [6]

У 2010 році Пенсійним фондом України були здійснені видатки в розмірі 191473,00 млн. грн. Більшою мірою такі зміни відбулися за рахунок видатків із власних надходжень Пенсійного фонду. У 2011 році можемо бачити позитивну динаміку. Так, обсяг видатків збільшився на 19469,2 млн. грн. або 10,2 % і склав 210942,0 млн. грн. При цьому видатки за рахунок власних надходжень зросли на 9147,0 млн. грн., і склали 163901,9 млн. грн. Видатки за рахунок коштів Державного бюджету України зросли на 10104,1 млн. грн. і склали 46400,2 млн. грн. [6].

У 2012 році було здійснено видатків на суму 233695,9 млн. грн., що більше попереднього періоду на 10,79 %. Така зміна була спричинена збільшенням видатків за рахунок власних коштів на 16,84 % та зменшенням видатків за рахунок коштів Державного бюджету на 10,04 %.

Основну частку видатків Пенсійного фонду України становили у видатки за рахунок власних надходжень фонду. Так, у 2010 р. їх частка склала 80,8 %. Проте у 2011 р. порівняно з 2010 р. спостерігалася негативна динаміка щодо частки видатків за рахунок власних надходжень фонду, хоча в абсолютному вираженні їх обсяги збільшилися [6]. Таким чином, вони займали 77,7 %. У 2012 році частка виплат за рахунок власних коштів Пенсійного фонду зросла до 81,95 %, що перевищувало рівень попереднього року на 4,25 %.

Видатки Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України займають друге по величині місце у структурі видатків і їх частка протягом досліджуваного періоду коливалася в межах 19,0 % – 30,0 % [6].

У 2010 році з державного бюджету на покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду України виділено майже 34,4 млрд. грн. У 2011 році дефіцит бюджету Пенсійного фонду становив понад 20 млрд. грн. або майже 10 % загальних видатків бюджету Пенсійного фонду України. За наслідками 2012 року реальний дефіцит коштів Фонду досяг 27,2 млрд. грн., із яких 15,3 млрд. грн. покривалися за рахунок коштів державного бюджету. Це свідчить про подальше зростання дефіциту бюджету Пенсійного фонду України, яке не можна подолати лише підвищенням пенсійного віку та збільшенням тривалості страхового стажу.

Отже, у досліджуваний період Пенсійний фонд не міг забезпечити виплату пенсій лише за рахунок власних надходжень. Це пояснюється, як уже зазначалося вище, одночасним зростанням кількості пенсіонерів та рівня пенсій. Разом з тим, в Україні відзначається низький рівень офіційних заробітних плат, з яких здійснюються відрахування до Пенсійного фонду, що в свою чергу призводить до низької наповнюваності Фонду.

Пенсійна система, що наразі існує в Україні, є неефективною як з точки зору економіки (дефіцит коштів для пенсійного забезпечення населення України призвів до залучення кошти з інших джерел, зокрема з Державного бюджету України), так і з погляду соціальної справедливості (має місце велика розбіжність у розмірі пенсій – від занадто великих для окремих категорій громадян до загальної зрівнялівки для всіх інших пенсіонерів; пенсія неадекватна трудовому внеску, тобто розмір трудових пенсій практично не залежить від трудового стажу і сплачених пенсійних внесків; відсутні рівноправні умови пенсійного забезпечення для всіх громадян, існує чимало різних пільг на одержання спеціальних пенсій тощо) [4, 249]. Можна сказати, що пенсії для більшості громадян практично перетворилися на виплати із соціального забезпечення.

Як зазнає Л. Безтелесна, солідарна пенсійна система, яка базується на реалізації принципу утримання контингенту пенсіонерів наступними поколіннями працюючих, є надійною, проте ефективною лише за умов розширеного відтворення населення [1, 25]. Нині Україна має один із найнижчих у світі рівнів народжуваності та вкрай низькі показники очікуваної тривалості життя, що у перспективі унеможливлює забезпечення не лише рівня розширеного, але навіть простого відтворення населення.

Важливим показником, який впливає на дієвість пенсійної системи, є стан здоров’я нації. Здорове населення, з одного боку, – це активні учасники трудового процесу, з другого, – це зменшення видатків на виплату пенсій по інвалідності та у зв’язку із втратою годувальника. Останніми роками спостерігається вкрай негативна тенденція – на фоні депопуляції населення в Україні об’єктивно збільшується частка інвалідів [5, 19].

Ще одним чинником, що негативно впливає на пенсійну систему, є те, що більше половини економічного обороту, а отже і заробітної плати, перебуває в тіньовому секторі економіки, з якої не сплачуються страхові внески до Пенсійного фонду України. Велика частина роботодавців фіктивно декларує заробітну плату працівників на рівні мінімальної заробітної плати, що є причиною низьких надходжень до бюджету Фонду. Вже звичним явищем є заборгованість із виплати заробітної плати та зі сплати страхових внесків [2, 31].

Виходячи з усього вище перерахованого, одним з найважливіших шляхів вдосконалення пенсійної системи України має бути якнайшвидше запровадження накопичувальної пенсійної системи [3, 82]. Проте однією з причин, що унеможливлює негайне впровадження другого рівня пенсійної системи та можливість громадян самостійно впливати на розмір пенсій є значний дефіцит Пенсійного фонду України.

Висновки. Пенсійне забезпечення є дуже важливою складовою державної політики соціального захисту населення. Збільшення частки осіб похилого віку та зміна співвідношення між поколіннями, свідчить про погіршення демографічної ситуації в Україні. Проведені реформи у пенсійному забезпеченні в Україні впродовж 2010 – 2012 років не призвели до стабілізації системи пенсійного забезпечення. Крім того, спостерігається високе фінансове навантаження на платників внесків та Державний бюджет. За таких умов особливої актуальності набуває створення ефективного механізму пенсійного забезпечення пенсіонерів.

Оцінка доходів і видатків Пенсійного фонду за період з 2010 по 2012 роки показує непропорційність даних показників. У 2010 році видатки Пенсійного фонду зменшилися до 4,13 % або 7907,6 млн. грн., а у 2011 році перевищення видатків Пенсійного фонду над його доходами становило вже 13388,4 млн. грн. або 6,35 %. У 2012 році дефіцит Пенсійного фонду скоротився та складав 11064,1 млн. грн. або 4,73 %. Таким чином, у 2011 році ми бачимо найбільшу диспропорцію між видатками та доходами Пенсійного фонду України, а в 2010 році – найменшу.

Якнайскоріше запровадження системи другого рівня доцільне хоча б тому, що воно стане могутнім стимулом для трансформації системи першого рівня, необхідність якої назріла вже давно. При цьому запровадження другого рівня має неодмінно супроводжуватися системою заходів щодо компенсації зменшення відрахувань до першого рівня та подолання дисбалансу бюджету Пенсійного фонду України, неприйняття яких може призвести до подальшого погіршення ситуації в солідарній системі.

Список літератури

1. Безтелесна Л. Соціальна справедливість у солідарній системі пенсійного забезпечення України / Л. Безтелесна, Г. Юрчик // Україна: аспекти праці. – 2013. – № 5. – С. 21 – 27.
2. Коваль О. П. Проблеми становлення накопичувальної складової пенсійного забезпечення в Україні / О. П. Коваль. – К.: НІСД, 2011. – 42 с.
3. Леонов Д. Накопичувальна складова пенсійної системи України: проблеми реформування / Д. Леонов // Ринок цінних паперів України. – 2011. – № 11/12. – 77 – 88.
4. Онишко С. В. Потенціал розбудови пенсійної системи в Україні у контексті зниження ризиків державних фінансів / С. В. Онишко // Актуальні проблеми економіки. – 2012. – № 3. – С. 248 – 257.
5. Ткаченко Л. Г. Побудова багаторівневої пенсійної системи як напрям національної пенсійної реформи / Л. Г. Ткаченко // Економіка України. – 2012. – № 8. – С. 16 – 22.
6. http://www.pfu.gov.ua/pfu/control/uk/publish/article?art_id=201433&cat_id=201432.
7. http://www.ukrstat.gov.ua.