У статті розглядається новаторство О. Кобилянської у просторі жіночої прози, зроблено спроби окреслити особливості зображення образу жінки у творчості письменниці та охарактеризувати основні риси феномену жіночого письма в царині української літератури.
Ключові слова: фемінізм, феміністичний рух, неоромантизм, психологічний реалізм, модернізм, емансипація.
The article deals with O. Kobylianska’s innovation in feminine prose. The attempts to outline the peculiarities of the depiction of the image of a woman in Kobylianska’s works and to characterize the main features of the phenomenon of feminine writing in Ukrainian literature have also been made.
Key words: feminism, feminist movement, neoromanticism, psychological realism, modernism, emancipation.
Ольга Кобилянська належить до тих митців, хто своєю творчістю увійшов в історію вітчизняної балетристики назавжди. Сучасне літературознавство відводить їй місце одного з перших українських авторів-модерністів, художні здобутки якого засвідчили європейський рівень української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століть. В різних аспектах творча спадщина письменниці досліджена у працях багатьох критиків. Однак новаторство О. Кобилянської у просторі жіночої прози відкриває можливості нових прочитань її творчого доробку.
Актуальність дослідження новаторства О. Кобилянської у просторі жіночої прози полягає в тому, що ця тема недостатньо вивчена у літературі. Так, висвітленням цієї проблеми займалися дослідники Л. Білецький, В. Вознюк, О. Грицай, І. Дзюба, Л. Луців. Але проблема новаторства письменниці у жіночій потребуює більш глибокого аналізу та вивчення, тож досить актуальним буде звернутися до основних питань, порушених у творах письменниці.
Мета роботи – дослідити авторський стиль О. Кобилянської, окреслити основні новаторські засоби, використані письменницею. Звідси випливають такі завдання:
– виявити новаторство письменниці у жіночій прозі;
– розкрити особливості зображення образу жінки у творчості письменниці;
– з’ясувати феномен жіночого письма в царині української літератури.
З іменем О. Кобилянської в українській прозі пов’язане опрацювання нової теми – долі освіченої дівчини, яка не може змиритися з бездуховністю міщанського середовища. Кожен твір письменниці вражає поетичністю, витонченістю й глибиною зображення характерів, особливо жіночих. За це дослідники літератури називають її твори енциклопедією жіночої душі. Ольга Кобилянська – це письменниця глибоких душевних переживань, напруженої думки, ліричних настроїв. Вона виступила як прозаїк-новатор.
„Серед сузір’я імен талановитих митців кінця XIX – початку XX століть яскравою зіркою виділяється ім’я О. Кобилянської – автора численних новел і повістей, новаторських і змістом, і формою. Не сприйнявши традицій побутовізму та описовості, що панували в українській народницькій прозі, письменниця вибудовує власну естетичну, художню систему, в якій домінуючими напрямами є неоромантизм і психологічний реалізм, широко вводяться елементи ліричного імпресіонізму та символізму. В центрі уваги творів – психологія індивідуальності окремої людини. І вже потім індивідуальний портрет людини відіб’є в собі риси суспільства чи всесвіту” [10, с. 345]. Вона – Ольга Кобилянська, – письменниця, котра освітлила нові сторони літературної майстерності, вона – авторка творів: „Людина”, „Царівна”, „Земля”, „В неділю рано зілля копала”, „Некультурна”, „Через кладку” та багатьох інших, які стали класикою української літератури. Творчість О. Кобилянської вирізняється багатогранністю, оглядом широкого спектру всезагальних проблем людства, але все ж таки одне з важливих місць у прозі письменниці посідає опозиція чоловічого й жіночого, що конкретизується в зіткненні феміністичних ідей з патріархальною традицією.
Ольга Кобилянська жваво цікавилася й переймалася проблемами жіноцтва, свідчення чому – її твори, де тема емансипації й жіночого самовдосконалення та самовираження майже наскрізна. У творчості Ольги Кобилянської постала ціла галерея нових жіночих образів, які в своїй сукупності є складною формою відображення й вираження думок, прагнень і почуттів письменниці, що вдумливо ставилася до життя, всюди шукаючи гармонії та втілення вищих ідеалів краси. Героїні Ольги Кобилянської часто є проекціями її власного „я”, доповненими й великою мірою ідеалізованими. Письменниця передусім сама була однією з тих „нових жінок”, які хоча й не заперечували цілком шлюбну інституцію, проте сенс свого життя вбачали не лише в завоюванні чоловічих сердець, а прагнули нарівні з ними здобути гарну освіту, віднайти й зреалізувати себе в суспільно-корисній діяльності, щоб осягнути незалежне становище. Для патріархальної свідомості такі погляди на життя межували з аморальністю; щоб відновити порушену гармонію, потрібні були також і „нові чоловіки”, які б зрозуміли й підтримали жіночі починання. Ці мотиви притаманні багатьом творам Кобилянської, але найчіткіше вищезгадані концепції простежуються у трьох повістях – „Людина”, „Царівна” й „Через кладку”, що поступово розкривають еволюцію поглядів їх авторки на так зване „жіноче питання” .
Кожній жінці-літераторці притаманний неповторний, індивідуальний авторський стиль, але існує низка його творчих ознак, які варто об’єднати не за тематикою або жанром, а за ідейними першоджерелами, викликаними типовими приватними прагненнями та інтимними хвилюваннями. Жінки-письменниці, здається, часто гостріше відчували застійність літературного процесу й усієї духовної атмосфери так само, як і необхідність ціннісної переорієнтації. Вони були незрідка сміливіші й радикальніші чоловіків, хоча на жінок сильніше тисли патріархальні обмеження й табу .
Людина завжди шукала витоки приватних проблем, прагнула до самореалізації, до відкриття духовних таємниць, до розуміння причинно-наслідкових звязків у світі, що оточував її. З-під пера письменників з’являлися романи, повісті, оповідання тощо – скарбниці відповідей на питання, які хвилювали тих, хто був не байдужим до психологічних аспектів людського життя. Та чи розмежовувались інтереси індивідів на жіночі та чоловічі? Безумовно, і, на жаль, протягом багатьох віків чоловіча стать була домінуючою в літературному авторстві.
Імена авторок-жінок рідко згадувались на початку літературного процесу, причиною чого був статус жінки-берегині домашнього вогнища. Протягом століть письменники показували суто чоловічий погляд на світ, намагаючись у своїх творах зобразити психологію представниць прекрасної статі, але далеко не завжди могли зробити це повноцінно, різнобічно, органічно. Створення типових образів матерів, дочок, коханих приховувало жіночі таланти, нівелювало оригінальні особистісні риси.
Таким чином ми підійшли до розгляду однієї з провідних тем О. Кобилянської – теми жінки, а саме: жінки-інтелігентки. Від „Людини” (1894) через „Царівну” (1896), „Valse melancoligue” (1898), „Ніобу” (1906), „Через кладку (1912), „За ситуаціями” (1913) та інші повісті й новели вона проходить червоною ниткою крізь усю художню спадщину письменниці. Саме від розробки цієї болючої, соціально гострої на той час теми почалося вторгнення юної О. Кобилянської в реальне життя. Вперше ця тема могутньо зазвучала в творчості Т. Шевченка і Марка Вовчка. Вони писали про тяжку долю жінки-кріпачки, жінки-матері. О. Кобилянська знала й високо цінувала твори цих велетів нашої літератури, спиралася на їхній досвід, але об’єктом свого художнього дослідження обрала головно жінку-інтелігентку з нижчих суспільних верств, жінку, яка терпіла не від давнього „кріпацького” лиха, а від сьогочасного – соціального і родинно-побутового, її жінки – здебільшого вихідці з незаможних або малозабезпечених родин, прагнуть вирватися із заскорузлого, ретроградного середовища, здобути освіту, а отже – незалежність, рівноправність із чоловіками, розвинути свою духовну силу, стати корисними народові і суспільству. Твори цього циклу, зокрема повісті „Людина” і “Царівна”, виникли значною мірою під впливом ідей феміністичного руху, що ставив своїм завданням розкріпостити жінку, зрівняти її в правах з чоловіком, відкрити перед нею можливість культурно розвиватися. Саме тому він мав прогресивне значення, оскільки ставив наболілі питання соціального і морально-етичного становища жінки, спонукав задуматися над ними, дав могутній поштовх для їхнього висвітлення в публіцистиці, художній літературі (І. Франко, М. Павлик, Н. Кобринська, Уляна Кравченко, О. Кобилянська, Є. Ярошинська та ін.).
Довгий і складний шлях пройшла О. Кобилянська як письменниця. Протягом півстоліття виступала вона в літературі, відображаючи життя народу в його різноманітних виявах, духовні прагнення інтелігенції, малюючи природу рідного краю. Письменниця утверджувалась в українській літературі поступово, в процесі переходу з німецької на українську мову, опанування художніх традицій народу, реалістичного методу. Художньо осмислюючи життєвий матеріал, що був їй найбільше відомий, О. Кобилянська створила цілу галерею образів із середовища інтелігенції, втіливши в них свої погляди на соціальні й морально-етичні проблеми часу.
Безперечною заслугою письменниці є те, що вона однією з перших в українській літературі змалювала образи жінок-інтелігенток, яким притаманні вищі духовні інтереси, прагнення вирватись із тенет буденщини, духовного рабства. Звеличуючи людину, зокрема жінку, показуючи її високі духовні поривання, О. Кобилянська утверджувала передові погляди на життя.
Поглиблення й розширення світогляду О. Кобилянської зумовило її звернення до життя селянства. Письменниця розкривала його крізь призму складних психологічних, морально-етичних переживань героїв. У творах з життя села, насамперед у повісті „Земля”, особливо яскраво виявилось художнє новаторство письменниці, глибина її психологічного аналізу, який давав змогу розкривати соціальну зумовленість психології людини, передавати найтонші порухи її душі. За манерою письма О. Кобилянська – в період зрілості її таланту – виступає визначним художником слова нової соціально-психологічної школи, репрезентованої в українській літературі кінця XIX – початку XX століття іменами М. Коцюбинського, В. Стефаника, Марка Черемшини, Л. Мартовича, С. Васильченка та ін. Саме ці новаторські риси прози письменниці мала на увазі Леся Українка, коли у статті „Малорусские писатели на Буковине” зауважувала, що О. Кобилянська – „наследница Федьковича по таланту, но не продолжательница его манеры” [5, с. 5]. Реалізм О. Кобилянської збагачувався романтизмом („Некультурна”, „Битва”, „В неділю рано зілля копала…” та ін.), він був далеким від етнографічно-побутового реалізму письменників народницького напряму, спирався на досягнення світової художньої думки.
Під благотворним впливом європейської культури О. Кобилянська пройшла шлях від неоромантизму до експресіонізму. Особливу роль у цьому зіграло захоплення ідеями Ніцше, з якими окремі сучасні літературознавці пов’язують формування українського модерну, для письменниці вони були особливо близькими, адже головним об’єктом її дослідження було людське єство із загостреним відчуттям прекрасного і потворного.
Письменниця виявила високу художню майстерність і в малих оповідних жанрах, і в широких повістевих формах. Проза О. Кобилянської в її кращих зразках – високоінтелектуальна, в ній відбилися ідейні й художні пошуки світової літератури кінця XIX – початку XX століття, складовою частиною якої є українська література.
Отож, Ольга Кобилянська як представниця нової генерації, зробила спробу зруйнувати панівну ідеологію в сфері культури. Завдячуючи її діяльності, в українську літературу проникали такі форми й структури європейського творчого досвіду, як інтелектуальна, індивідуальна і культурна рефлексії, міфологічні форми неофольклоризму, символізм та елементи психоаналізу, – ті елементи, які згодом дозволять молодшим письменникам модернізувати, осучаснити українську літературу у 10 – 20-х роках ХХ століття.
ЛІТЕРАТУРА:
- Білецький Л. Три сильветки. Марко Вовчок ― Ольга Кобилянська ― Леся Українка / Л. Білецький. – Вінніпеґ – 1951. – 127 с.
- Білоус Н. Феміністична проблематика прози Ольги Кобилянської / Н. Білоус // Українська мова і література в школі. – 1999. – №1. – С. 36 – 38.
- Вознюк В. Про Ольгу Кобилянську: Нові матеріали. Роздуми. Знахідки / В. Вознюк. – К.: Дніпро, 1983.– 183 с.
- Гаврилюк О. Тема духовного розкріпачення жінки у творчості О. Кобилянської / О. Гаврилюк // Дивослово. – 2006. – №4 – С. 15 – 18.
- Грицай О. Ольга Кобилянська. З приводу 35-тих роковин літературної праці / О. Грицай – Чернівці, 1992. – 15 с.
- Гундорова Т. Неоромантичні тенденції творчості О. Кобилянської (До 125-річчя з дня народження) / Т. Гундорова // Радянське літературознавство. –1988. – №11. – С. 32 – 42.
- Демченко І. Особливості поетики Ольги Кобилянської / І. Демченко. – К.: Твім інтер, 2001. – 208 с.
- Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. / І. Денисюк – К.: Вища школа, 1981. – 215 с.
- Дзюба І. Читаючи Кобилянську (кілька зіставлень) / І. Дзюба // Українська мова і література в школі. – 1986. – №2. – С. 20 – 27.
- Кобилянська О. Слова зворушеного серця. Щоденники. Автобіографії. Листи. Статті та спогади / О. Кобилянська. ― К.: Дніпро, 1982. – 359 с.
- Луців Л. Природа О. Кобилянської / Л. Луців // Літературно-науковий вісник. 1930. Кнг. 10.
- Погребенник В. Золоте пасмо художньої прози Ольги Кобилянської / В. Погребенник // Кобилянська О. Людина. – К., 2000. – С. 5 – 14.