Статтю присвячено виокремленню та аналізу основних номінацій хліба та його частин, які поширені у говірці села Журавники Горохівського району Волинської області. Визначено основні особливості досліджуваної говірки.
Ключові слова: говір, лексема, назва, хліб.
The arcticle is devoted to the selection and analysis of the bread’s and it parts nominations that are spread in the dialect of the village Zhuravnyky, Gorokhiv district, Volyn region. It is determined the main characteristics of the studied dialect.
Key words: dialect, lexeme, nomination, bread.
Актуальним є вивчення лексики говірок, бо значна кількість елементів традиційної матеріальної культури змінюються у часі. Це знаходить своє відображення у номінації, семантичній наповненості лексичних одиниць.
На особливу увагу заслуговує спеціальна лексика, що відображає різноманітні зміни у живому мовленні носіїв говірок. Досі докладно не вивчено слова, пов’язані з випіканням хліба.
Актуальність і необхідність дослідження діалектної лексики, особливо її окремих лексико-семантичних груп, не викликає сумнівів, адже народні говори великою мірою зберігають старі форми й відображають інноваційні процеси, зумовлені як інтра- та екстралінгвальними факторами.
Сьогодні досить актуальним у вивченні мовної картини певної говірки є дослідження назв хліба в обрядах і звичаях. Серед вчених, які займалися дослідженням назв хлібних виробів у діалектологічному аспекті, праці Волошинової М. [3], Ґоци Е. [4], Дроботенко В. [5], Мазур Г. [7], Турчина Є. [8], Шелемех В..
Важливою для статті є монографія Л.Ф.Артюха «Українська народна кулінарія (Історико-етнографічне дослідження)» [1]. У ній автор з’ясовує час появи зернових культур в обігу українців – жита, пшениці, переходу від їжі із цільного зерна до круп’яних і борошняних страв. Особлива увага зосереджена на приготуванні хліба – буденного і святкового. «Він дуже скоро посідає чільне місце у харчуванні і лишається однією із основних страв, приготованих за допомогою випікання» [1, с. 45].
Є.Турчин деякі аспекти номінації обрядового хліба розкриває у дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук «Лексика питания в украинских восточнополесских говорах» та низці статей, зокрема, «Лексична реалізація мікрополя «частини хліба» в українських говорах» [8]. Сучасні дослідження зупиняються детальніше на вивченні назв обрядового хліба. Саме термінологія ритуальної випічки стала об’єктом вивчення мовознавців В. Борисенко «До питання термінології весільного хліба» [2] та В. Дроботенко «Семантика назв весільного хліба у східно степових говірках».
Актуальність статті полягає в тому, що вона призначена заповнити прогалину у вивченні цієї групи діалектної лексики. Навіть порівняно з іншими групами – сільськогосподарською, побутовою, ботанічною, зоологічною – ця частина діалектних слів є малодослідженою і становить периферію, легко може бути втрачена.
Основним завданням статті є висвітлення та описання лексем на позначення хліба, віднайдення їх етимологічної основи та визначення особливостей досліджуваної говірки.
Село Журавники входить до волинського говору, південна межа якого проходить приблизно по лінії: Белз – Мости Великі – Буськ – Золочів – Збараж – Красилів – Хмільник – Калинівка – Тетіїв. Досліджувана говірка знаходиться на півдні Волинської області, саме на межі із Львівською, поблизу міста Горохова.
Загальною назвою для хліба у обстеженій говірці є лексема х’л’іб. У деяких мовців – х’л’іп. Побутує кілька назв на позначення буденного хліба, які пов’язані з видом борошна, характером випікання:
– разо’вий хліб – печений хліб із борошна нижчого сорту із додаванням висівок. ‘Мама ‘мусіли пе’чи той х’ліб, як не ‘було вже м’уки а’бо ‘мали мо’лоти з’біжє. То во’ни б’рали ‘грубу му’ку, вси’пали ‘восипки, т’рохи гу’ливи, ву’ди. Та й пе’кли в ‘пєцу…був т’акий’ темний т’роха, ‘але ‘файно і бі’гом ‘ївся.
– ж’итній хліб – найчастіше випікали із житньої муки, додаючи трохи пшеничної.
– хліб на че’рені – хліб випечений в печі проти полум’я. є й інша назва такого хліба – під’палки (Б’рала я так’ово дво’ма ру’ками ‘теє ‘тісто, а напе’ред мо’чила т’роха ву’дою, ‘жеби не приста’вало. Зав’сігди пе’кла на лист’кові я’кому ви’ликому з ‘дерева, п’роти ‘жару і вог’ню).
– хліб з ‘долями – вид хліба, який виробляли із діжки відразу на лопату (Як запі’кався та’кий той ‘хлібець, то ро’билися та’кії на’бухлі гор’бочки по бо’ках. Нази’вали їх ‘долі). Саме від назви цих частин хліба і походить така номінація.
Лексему ‘шундрик використовують на позначення щоденного хліба, який випікають перед тим, як класти у піч основну порцію хлібних виробів:
‘зара ‘тато п’росить, ‘жеби спе’чи тих ‘шундриків. То я вже бе’ру теє ‘тісто, шо і на хліб йде. Розка’чаю йо’го на сто’лі ка’чалкою, по’ріжу на ку’сінчики нев’еликі. І ‘кидаю до ‘пєца. То так ро’били, а’би розіг’ріти ‘добре во’гонь для х’ліба.
Готові ‘шундрики змащували олією та часником. Очевидно, назва походить від процесу приготування – шухати в піч.
На позначення хліба у формі невеличких круглих пирогів, посолених зверху та спечених на краю печі, зазвичай із залишків тіста у діжі (у говірці використовують лексему ‘нецьки), фіксуємо номінацію під’палки. Назву утворено від псл. paliti , яке пов’язане чергуванням голосних із poleti ‘горіти, палати’.
До буденного хліба жителі села зараховують і пиро’ги. Стасевич Стефанія зазначає: я пиро’ги по’чала пек’ти з дися’ти ‘років. ‘Біля ‘мами так со’бі хо’дила ‘була, ди’вилася як во’ни ‘тїє зави’тушки ‘роблять. А пек’ли ми ‘часто, бо і му’ки ‘досить ‘було, ‘майже шо’тижня. Пе’чи ‘мама лю’били в су’боту ‘після го’біда, як ро’боту всю поро’били вже.
У «Великому тлумачному словнику української мови» подано таке визначення лексеми пироги – «печений виріб із тіста з начинкою». за зібраними нами матеріалами про цей вид випічки можна виокремити дві лесеми на їх позначення – со’льоні та со’лодкі пиро’ги. Такі номінації випливають із способу приготування та інгредієнтів, які входили до їх складу.
Назва со’льоні пиро’ги походить від їх смакових якостей. Такий різновид випічки був солоним на смак із начинкою, що могла включати в себе квасолю, капусту, картоплю, сочевицю. Залежно від того, чим були наповнені сольоні пироги вони мали такі назви: пиро’ги з шаша’вицьою, кар’топльою, капус’тяні, з ква’сольою. Отже, номінація походить від назв інгредієнтів.
Цікавим є називання такого інгредієнта сольоних пирогів як сочевиця (однорічна трав’яниста рослина родини бобових). Жителька села Журавники Чирка Ганна Іванівна так розповідає номінацію цього хлібного виробу: та’кії пиро’ги пик’ли ‘польки, як ‘жили в нас тут на ‘вулиці. Во’ни нази’вали їх я’кось по с’воєму – соши’вічніки, а ‘мама п’росто ка’зали на них – пиро’ги з шаша’вицьою. ‘Дуже ‘таньо їх ви’ходило пик’ти, бо шаша’виця не ‘дуже доро’га.
Отже, жителі села дещо видозмінили назву основного компонента – сочевиці. Сама номінація походить від польської лексеми ‘soczewica’. Проте й у самих жителів села різниться вимова такої номінації. Ковальчук Галина Захарівна подає таку назву – соше’вічні пиро’ги, а Стасевич Стефанія Петрівна – соче’вічні. Хоча лексема шаша’виця є їм знайомою та зрозумілою. Така відмінність у вимові може трактуватися рівнем освіченості людини, адже подані вище жительки села мали 7 років навчання, а Чирка Ганна Іванівна, у якої ми спостерегли номінацію ‘шашавиця’, здобула лише чотирикласну освіту у польській школі.
Цікавим є номінація за’виванці, якою жителі села послуговуються для називання різновиду со’лодких пиро’гів. Така назва пов’язана із процесом та способом їх приготування: їх тре так зави’вати всере’дині. Спо’чатку ка’чалкою роз’качуєця, ‘потім ‘мазати го’ливою, ‘сипати тро’ха ‘цукіру так. І ци’намоном, ‘можна ва’реням ‘мазати. Але всі ‘люблять в ро’дині такі’во. ‘Потім як по’сипали тим всім, то зак’ручували їх, як зави’вали ‘ніби. Б’рали мі’сили на ‘рондлик моло’ка чи во’ди, шоб ба’гато спе’чи, бо бі’гом всі їх ‘їли.
Саме від дієслова завивати, яке позначає процес приготування, надання форми пирогу і походить лексема завиванець. У «Великий тлумачному словнику сучасної української мови» слово завивати має кілька визначень, серед яких в таке – вплітати, з’єднувати в одне ціле; виготовляти що-небудь, сплітаючи з чогось, згортаючи щось. Таке тлумачення цілком доречне та повністю підтверджує походження номінації за’виванець.
У говірці села Журавники представлена лексема паля’ниця. За свідченнями жителів села, вона заміняла щоденний випечений хліб. Ось такий опис цього виду випічки подає жителька села: паля’ниці – то та’кі ‘ніби розп’лескані хлі’бини, ‘але ‘жарені на го’ливі. Так ‘ніби корж та’кий. Ї’дять йо’го з бор’щом, капусня’ком. Ну з ‘тими ст’равами шо і хліб. Пе’чеця їх як не’ма ‘часу замі’сити х’ліба.
Походження слова паля’ниця етимологи пов’язують з процесом виготовлення цього виробу: похідне утворення від па|лити; назва зумовлена тим, що при випіканні такого хліба чи печива на ньому утворюється суха, іноді пригоріла скоринка.
Також лексемою паля’ниця позначають страву, яка виготовляється із такого виду хліба. Такий збіг у номінації зумовлений характером приготування страв. Паля’ниця у другому значенні описана місцевими жителями так: а то ви пи’таїте про яку паля’ницю? Шо з ‘маком чи так саму? Бо є й з ‘маком. Б’ралося ‘вишні зак’риті та і с’віжі, хто як мав, і мак ‘терли, ‘троха ‘цукіру. Ла’малося паля’ниці як зос’талися ко’ли там. І їх так мі’шали. Й той мак, і паля’ниця і ‘вишні. Всьо то в ма’кітру, ну ‘зара в ‘мищину, бо ма’кітер не’ма вже. І так ‘їлося. То та’ка ‘більше свя’течна ст’рава, бо ‘дуже смач’не та’ке.Досить цікавою є номінація к’люски, що вживається у значенні вермішелі, як домашньої, так і магазинної. Хоча на інших територіях України к’люсками називають к’льоцки – страва, що готувалася аналогічно галуш’кам, але з доповнювачами. Прісне, як на вареники чи галушки, тісто замішували з м’ятою вареною картоплею, свіжим кисломолочним сиром, виробляли кульки й варили їх в окропі, поки ті не спливали. Хоча лексема ‘к’люски’ позначає не хлібний виріб у печеному вигляді, а є вареною стравою, проте така номінація викликала неабиякий інтерес під час дослідження особливостей говірки.
У статті описано та упорядковано назви щоденного хліба. Можна зауважити, що такі номінації мають тісний зв’язок із життям та побутом селян.
Народні говори великою мірою зберігають старі форми і відображають інноваційні процеси, зумовлені як внутрішніми законами мови, так іншими факторами. Тому важливим аспектом діалектології є вивчення окремих пластів лексики певних говорів у синхронії й діахронії та лінгвогеографічний опис отриманого матеріалу. Зібравши та опрацювавши матеріали, надані носіями говірки, було виявлено, що номінації хлібних виробів мають різноманітне походження. Вони пов’язані із зовнішнім виглядом (хліб з долями), інгредієнтним складом (пироги з шашавицьою, житній хліб), із способом приготування (завиванці).
У тексті статті ми використали багато прикладів із живого мовлення. Це значно збагатило як уявлення про саму говірку, так і дало змогу відчути та відобразити реальне середовище вживання назв хліба.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Артюх Л.Ф. Українська народна кулінарія (Історико-етнографічне дослідження). – Київ, 1977. – 153 с.
2. Борисенко В. К. Форми побутування весільного короваю// Народна творчість і етнографія. – К., 1981. – №5. – с. 37-44.
3. Волошинова М. О. Назви страв із борошна в українських східнослобожанських говірках// лінгвістика. Збірник наукових праць, № 1 (22). – Луганськ, 2011. – с. 32-41.
4. Ґоца Е. Назви хлібних виробів в українських говорах Карпат // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Зб. наук. праць. – Ужгород, 2001. – Вип. 4. – С. 194-197.
5. Дроботенко В. Семантика назв весільного хліба в східно степових говірках/ В. Дроботенко// Лінгвістичні студії. Збірник наукових праць – Вип. 3. – Донецьк, 1997. – 632 с.
6. Магрицька І.В. Назви весільного печива в українських східнослобожанських говірках // Вісн. Луганськ. держ. педун-ту ім. Т.Шевченка Філол. науки. — 1999. — № 5. — С.78-89.
7. Мазур Г. Найменування великоднього хліба в українських говірках Карпат // Гуцульські говірки. Лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження. – Львів, 2000. – С. 157-165.
8. Турчин Є. Назви частин хлібини в говорах української мови // Структура і розвиток українських говорів на сучасному етапі. ХV Республіканська діалектологічна нарада: Тези доповідей і повідомлень. – Житомир, 1983. – С. 228-230.