У цій статті авторами проаналізовано випадки накладення меж земельних ділянок, окремі приклади розв’язання конфліктних ситуацій у судах та запропоновано деякі шляхи вирішення проблем пов’язаних з накладенням меж.

         Ключові слова: земельна ділянка, Державний земельний кадастр, право власності.

         In this article has been analyzed combination of boundaries of plot of land, some decisions of Ukrainian courts concerning such kind of dispute and ways of improving legislation in this sphere has been suggesting.

         Key words: plot of land, State`s land cadaster, property.

Стаття 41 Конституції України передбачає недоторканість права власності. Це означає, що всі мають утримуватися від безпідставного заволодіння чужим майном. Проте, нерідко зазначене право порушується. Лише з липня 2003 р. в Україні при оформленні права власності на землю було започатковано складання землевпорядної документації на новостворені земельні ділянки поряд з паперовою і в електронній формі на магнітних носіях, до цього передбачалось створення лише паперової документації. Як наслідок, через те, що в оцифрованому вигляді існує інформація про розміщення в просторі не всіх земель, право власності на які оформлене до складення землевпорядної документації в електронній формі, то окремі власники можуть стикнутися з невизнанням чи оспоренням належного їм права власності. Це пов’язано з тим, що траплялися випадки, коли геопросторове розташування ділянок визначалося без належної точності, так як окремі землевпорядні організації виконували свої роботи без виходу на місцевість та без прив’язки поворотних точок меж ділянок до пунктів національної геодезичної мережі. [9]

Наведені випадки призводять до накладення земельних ділянок – коли згідно двох або більше різних землевпорядних документів одна і та ж ділянка землі, розташована на певному відрізку, фактично займає територію іншої, як правило, сусідньої земельної ділянки. Таке явище в правових публікаціях згадується як «багатоповерховість» земельних ділянок. [2]

Відомості про «багатоповерхову» земельну ділянку неможливо внести до Державного земельного кадастру. Адже п. 6 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлює як одну з підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Власник не зможе одержати кадастровий номер, необхідний при відчуженні земельної ділянки. При цьому, наявність кадастрового номеру є обов’язковою ідентифікуючою ознакою земельної ділянки як об’єкти цивільних правовідносин. Тому, в договорах купівлі-продажу, міни, дарування, іпотеки з метою ідентифікації земельної ділянки обов’язково зазначається кадастровий номер. Це означає, що за відсутності такого номера особа не може повноцінно здійснювати розпорядження своєю власністю – продати, подарувати земельну ділянку або будівлю чи іншу споруду, розташовану на такій ділянці.

Хоча нині у кадастрі нема більше половини даних про земельні ділянки, уже зараз трапляється плутанина – певний наділ може одночасно належати кільком особам. І хоч масштаби описаної проблеми на сьогодні ще детально не вивчені, за неофіційними даними, наведеними у публікації  Голосу Столиці, на сьогодні близько 3,5 млн. земельних ділянок накладаються одна на одну. [3]

Приклади із судової практики свідчать, що власники часто мають  проблеми у зв’язку із ситуаціями накладення земельних ділянок під час реєстрації прав у Державному земельному кадастрі. На це вказує і зміст рішень судів у таких справах – №810/6430/14 та №367/127/14-а. [5,6]

Аналіз текстів судових рішень з очевидним накладенням земельних ділянок одна з одною дозволяє зробити один з висновків про те, що для внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, їх варто коригувати, а саме: повторно визначати лінії проходження меж, а відповідно і площі таких земельних ділянок, та їх місця розташування. У таких ситуаціях, на думку Кулинич О.П., власник земельної ділянки може обрати між двома способами варіантами вирішення проблеми:

1) переоформити право власності на земельну ділянку меншого розміру чи іншої конфігурації;

2) вимагати у суді визнання за ними права на земельну ділянку у розмірах, зазначених у документах, що посвідчують право власності на землю, та відповідно до плану такої ділянки, який міститься у державному акті на право власності на земельну ділянку, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України у свому рішенні від 16 квітня 2009 року, це не позбавляє права органу місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України). Це означає, що заінтересована особа може звернутися до органу місцевого самоврядування з проханням (заявою) про скасування прийнятого ним раніше рішення, що порушує законні інтереси та права власника. І тоді не потрібно буде йти до суду. Але важливим в цій ситуації буде те, чи погоджуватиметься на скасування рішення власник суміжної земельної ділянки, інтереси якого воно зачіпатиме.

У разі, коли помилка в межах земельних ділянок виникла в процесі внесення відомостей до Державного земельного кадастру, то застосовуються правила підп. 2 п. 144 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 року №1051. Згідно із цим Порядком, якщо факт невідповідності відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей, підтверджено, то державний кадастровий реєстратор за допомогою програмного забезпечення державного земельного кадастру безоплатно виправляє допущену помилку. [4]

Тому, за відсутності спору з приводу меж між суміжними землевласниками, один з них, звертається до органу місцевого самоврядування з проханням змінити або скасувати своє рішення. Після цього, сторона здійснює виготовлення нових виправлених документів на право власності, звертаючись до землевпорядної організації та розробляючи технічну документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості, так як погодили сторони. Наступним кроком є внесення відомостей до Державного земельного кадастру та до правовстановлюючих документів на земельну ділянку згідно п. 4 перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр». А у випадку помилки в процесі внесення відомостей до Державного земельного кадастру достатнім буде звернутися до державного кадастрового реєстратора для її виправлення. [8]

Стаття 158 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) передбачає, що суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Згідно зі ст. 155 ЗК України у разі видання акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 р. №8 визначено, що земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Таким чином, подавати позов про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування на основі якого було видано документ, що посвідчує право власності на земельну ділянку, необхідно в порядку адміністративного судочинства. [5]

Але при зверненні до суду особа може не отримати захисту в разі пропуску строку на звернення. Оскільки Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) встановлює загальний строк звернення до суду в порядку адміністративного судочинства – шість місяців. Водночас власник земельної ділянки, межі якої накладаються з іншою, найчастіше дізнається про порушення свого права як власника через значний час після винесення відповідного рішення органу місцевого самоврядування. До вказаного моменту, коли особа дізнається про порушення, може минути більше шести місяців від дати, коли той таки позивач погодив сусіду межі проставленням свого підпису. І суд може розглядати факт погодження як момент, відколи особа мала б помітити порушення своїх прав і з ним пов’язувати перебіг строку позовної давності. [1]

Тому, у випадку пропуску строків звернення, особа до позову має додавати і відповідне клопотання про поновлення строку, пропущеного з поважних причин, та наводити аргументи, чому вказані причини є поважними. Наприклад, Ялтинський міський суд у своїй ухвалі за позовом Особи 1 до Ялтинської міської ради відновив пропущений строк на звернення до суду за тих підстав, що про накладення земельних ділянок позивачу стало відомо після проведення експертизи земельної ділянки в листопаді 2011 року, у зв’язку з чим своєчасно оскаржити рішення він не міг.
Разом з тим, існують випадки, коли справи щодо накладення меж розглядаються і в порядку цивільного судочинства.

Так, вид судочинства, за правилами якого здійснюється розгляд справ, які стосуються випадків накладення меж земельних ділянок, залежить від того, кого позивач вказує у своїй позовній заяві відповідачем та які пред’являє вимоги.

Наприклад, ті спори, що виникають у зв’язку з накладенням меж земельних ділянок, розглядаються в порядку цивільного судочинства, коли в якості відповідачів залучаються як відповідна місцева рада, так і власник земельної ділянки, межі якої накладаються з межами позивача. Оскільки в такому разі відносини втрачають суто публічно-правовий характер. Наприклад, в справі №2-372/11 до суду подано позов Особи 1 до Особи 2, Корецької міської ради, ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» про визнання державного акта недійсним. [11] Або ж в справі №309/1199/13-ц до суду подано позов Особи 1 до Особи 2, Сокирницької міської ради, Управління Держземагенства у Хустському районі про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку частково недійсним та усунення порушень прав власника.[13] Інший приклад, у справі № 372/6016/13-ц до суду подано позов Особи 1 до Особа 2, Особа 3, Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсними державних актів. [12] Тобто, у вказаних випадках відповідачами по справах є власники суміжних земельних ділянок, межі яких накладаються, та відповідні органи місцевого самоврядування, а вимоги стосуються визнання недійсними державних актів та захисту порушеного права.

В той же час, коли особи зверталися до суду з вимогами лише до суб’єкта владних повноважень – місцевої ради, то такі справи за правилами підсудності розглядалися адміністративними судами. Наприклад, в справі № 2-а-39 до суду подано позов Особи 1 до Кореїзської селищної ради про визнання неправомірним рішення суб’єкта владних повноважень та справі № 2-а-44/11 до суду подано позов Особи 1 до Маріупольської міської ради про визнання частково недійсним рішення відповідної ради. З рішень видно, що по таких справах власники суміжних земельних ділянок залучалися до судового розгляду як треті особи. [14,10]

Варто зазначити, що при розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з їхніми рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції, суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним, керуючись статтею 155 ЗК України. В цій нормі вказано, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним та зобов`язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права.

На нашу думку, проблема накладення меж земельних ділянок має бути вирішена на законодавчому рівні шляхом:

• реформування процедури реєстрації відомостей про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, присвоєння їй окремого кадастрового номеру та відображення відомостей у Публічній кадастровій карті, а договірна процедура врегулювання спору повинна бути регламентована в Законі України «Про Державний земельний кадастр» чи окремому нормативно-правовому акті;
• запровадження систематичного моніторингу вже наявних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі на предмет їх відповідності фактичним межам, щоб реєструючи наділи суміжних землекористувачів, їх права не порушувалися.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Кодекс адміністративного судочинства України від 7 грудня 1984 р. :[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/80731-10
2. Кулинич О.П.Деякі питання визнання права приватної власності на земельні ділянки в Україні в умовах земельно-реєстраційної реформи / О.П. Кулинич //Часопис Київського університету права. – К.: – 2013.– № 2. – С. 273-276
3. Л. Тарковська Земельні заручники: [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.ukrjurist.com/?article/672
4. Порядок ведення Державного земельного кадастру:постанова КМУ від 17.10.2012 року №1051 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1051-2012-п
5. Постанова Ірпінського міського суду Київської області від 14.02.2012 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://reyestr.court.gov.ua/Review/37199267
6. Постанова Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2014 р.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://reyestr.court.gov.ua/Review/41778345
7. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 р. №8:[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0002760-14
8. Про Державний земельний кадастр від 07.07.2011 р.: Закону України: [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3613-17
9. Про затвердження Тимчасового порядку ведення Державного реєстру земель:наказ Держкомзему України від 02.06.2003 р. №174: [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0641-03
10. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 2013 р. :[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35648388
11. Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 14.07.2011 р. :[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/17485635
12. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 09.12.2013 р. :[Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41873056
13. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 26.06.2013 р.:[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32246416
14. Рішення Ялтинського міського суду 2009 р. :[Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5545820