У цій роботі було здійснено аналіз явища соціальної напруги та його особливостей, визначено фактори та індикатори соціальної напруги. Також проаналізовано динаміку соціальної напруги за такими індикаторами, як оцінка населенням ситуації та розвитку подій в країні, наявність соціально-політичних протестів, протестний потенціал, зроблено спробу пояснити результати соціологічних досліджень науково-дослідницьких установ стосовно соціальної напруги. Виявлено, що динаміка соціальної напруги має тенденцію до зростання, особливо у 2008 р. та 2010-2011 рр., проте наявне її тимчасове зниження у поствиборчий період.
Ключові поняття: соціальна напруга, динаміка соціальної напруги, фактори соціальної напруги, індикатори соціальної напруги, протест, протестний потенціал.
This paper deals with the phenomenon of social tension, we defined, the factors and indicators of social tension. We analyzed the dynamics of social tensions through such indicators as popular perception of the situation in the country, an availability of social and political protests, protest potential. The paper shows that the dynamics of social tension tends to increase, especially in 2008 and 2010-2011. However in the post-election period it was some what than before the election.
Key words: social tension, factors and indicators of social tension, protest, protest potential.
Постановка проблеми. Соціальну напругу можна вважати реакцією суспільства, яка показує як потреби суспільства задовольняє наявна у ньому ситуація, що зумовлена діями влади. Останнім часом у ЗМІ звучать заяви про підвищення рівня соціальної напруги в українському суспільстві та загрозу виникнення масових протестів. Але такі заяви потребують перевірки,зокрема дослідження динаміки соціальної напруги, як особливого соціально-психологічного стану суспільства. Динаміку соціальної наруги можна розглянути через такі характеристики, як задоволення соціальних потреб суспільства та готовність населення до протестних дій для захисту своїх інтересів, а також через наявність самих протестних дій. Таке дослідження могло б показати чи існує певна тенденція у розвитку соціальної напруги впродовж 2005-2011 рр., які її особливості, а також до яких наслідків може привести існуюча динаміка соціальної напруги в Україні.
Стан дослідження. Соціальна напруга зазвичай розглядається у контексті психології масової свідомості, девіантної поведінки, а також конфліктології. Західні дослідники звернулися до досліджень цих явищ раніше, проте і українські, і російські вчені здійснюють їх вивчення. Серед українських вчених найбільше звертали увагу А. Гірник., Є. Головаха та Н. Паніа в рамках досліджень Інституту соціології НАН України, І. Бекешкіною на основі досліджень Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, також Українським центром економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова. Актуальними залишаються питання, пов’язані з дослідженням і аналізом зв’язку соціальної напруги і соціального конфлікту, що полягає у дослідженні умов, за яких можна очікувати переростання соціальної напруги у масові протестні дії, форм прояву соціальної напруги, закономірності її динаміки, вплив на неї засобів масової інформації.
Мета. Дослідити динаміку соціальної напруги в Україні, визначити наявність в Україні умов для переростання соціальної напруги у соціальний конфлікт.
Завдання:
1. Простежити динаміку ставлення населення України до ситуації та розвитку подій в країні у 2005-2011 рр.
2. Розглянути динаміку соціально-політичних протестів в Україні у 2005-2011 рр.
3. Визначити протестний потенціал в Україні у 2005-2011 рр.
4. Виявити можливості переростання соціальної напруги в Україні у соціальний конфлікт.
Виклад основного матеріалу. З одного боку, соціальна напруга, як особливий стан суспільної свідомості та поведінки є незадоволенням індивідів, чи певної частини суспільства ознакою наявності у соціальній системі певних проблемних питань, тобто вона є реакцією на певні явища і процеси і для самозбереження соціальної системи влада повинна певним чином її усувати, тобто йти на діалог, задовольняти потреби. Тут слід звернути увагу на те, що соціальна напруга може бути й штучно сформована, наприклад для відвернення уваги від одних подій до інших, залучення підтримкою однієї політичної сили на противагу іншій, або й взагалі для здійснення певних акцій протесту, які необхідні для зміни політичної влади та ін. З іншого боку слід пам’ятати, що постійна соціальна напруга у суспільстві унеможливлює нормальну його життєдіяльність, реалізацію державних політик, перешкоджає спільним діям органів державної влади, веде до протистояння різних соціально-політичних сил у суспільстві, до величезних матеріальних і духовних втрат. Саме тому питанням соціальної напруги останнім часом приділяється багато уваги як у теорії, так і на практиці.
Можна вважати явище соціальної напруги поєднанням об’єктивних та суб’єктивних чинників: стосовно об’єктивних, то це певні суспільно-політичні, економічні, культурні та інші процеси в соціальній системі, які зачіпають людські потреби, тобто це те, на скільки ефективно система забезпечує задоволення (чи не задоволення) потреб, а суб’єктивним є почуття незадоволення, нестерпності, тривоги, оцінка ситуації та майбутніх перспектив. Через призму конфліктології соціальну напругу розглядають, як прояв нестабільності, який, у поєднанні з іншими чинниками може призвести до кризи у системі, а при неефективному реагуванні політичного керівництва та не вирішенні проблем і до конфлікту або й розпаду держави. Під динамікою соціальної напруги будемо розуміти збільшення чи зменшення визначених нами параметрів впродовж певного проміжку часу.
Загалом інформація про наявність і рівень соціальної напруги здебільшого можна отримати на основі соціологічних досліджень, зокрема й опитувань населення, а також експертних опитувань. Тому слід зазначити, що найбільш доступними для виявлення та оцінки соціальної напруги є наступні показники, які і покладено у методологію нашого дослідження:
• незадоволеність індивідів і соціальних груп станом справ і ходом розвитку подій;
• потенційна готовність індивідів і соціальних груп до активних дій;
• наявність самих протестних дій.
Ці індикатори показують, що доцільно розрізняти потенціал незадоволення і протестний потенціал. Перший визначається за параметром задоволення-незадоволення соціальною ситуацією, другий – потенційною активністю невдоволених, їхніми оцінками можливих наслідків цієї активності (шанс змінити ситуацію на краще і шанс постраждати як учасникові протестної акції), а також наявністю й широтою можливостей поліпшити власне життя за рахунок вертикальної і горизонтальної мобільності. Тобто чим менш ймовірною видається можливість перемогти наявну несправедливість і чим невідворотнішим є покарання за активність, спрямовану проти певних носіїв чи інститутів влади, тим пасивніше поводиться більшість людей. Аналізуючи протестний потенціал слід брати до уваги, що актуальною є проблема визначення порога толерантності, тобто моменту, коли соціальна напруга може трансформуватися у відкриті дії, зокрема протестну діяльність та ін.
Стосовно протестних дій, то під соціальним протестом можна розуміти заперечення соціальної дійсності, принципів суспільного устрою, незадоволення існуючими порядками й інститутами влади, виступи проти окремих аспектів їх політики. Стосовно загальних форм протесту, то зазвичай виділяють насильницькі та ненасильницькі форми. До ненасильницьких можна віднести голосування проти всіх, мітинг, флешмоб, бойкот, голодування, написання петицій, марші протесту, страйки. Тоді як до насильницьких форм зазвичай відносять бунти, перекриття доріг, захоплення адміністративних будівель, повстання та ін .
Оцінка населенням України ситуації та розвитку подій в країні визначається за параметром задоволення-незадоволення окремими індивідами та соціальними групами ситуацією в країні і включає різноманітні аспекти.
Для вимірювання задоволеності населення ступенем реалізації власних потреб українські соціологи використовують Інтегральний індекс соціального самопочуття. Соціальне самопочуття виступає мірою задоволення соціальних потреб людини, яка є похідною від наявної у суспільстві системи благ, їх виробництва і розподілу. За методикою Інституту соціології НАН України він є складним показником, що обраховується на основі вимірювання оцінок населенням власного самопочуття за 49-ма позиціями. Цей показник узагальнює соціальне здоров’я нації, характеризує задоволення соціальних потреб в 11 сферах діяльності, що охоплюють блага, від їжі до захисту від небезпеки. Діапазон шкали від 20 до 60 балів, де 40 балів – умовний нуль, середнє значення, нижче якого розміщені показники негативного рівня задоволеності потреб. Динаміка інтегрального індексу соціального самопочуття засвідчує, що у 2005 р. індекс становив майже 36,9, тоді як його найкращий показник був – у 2008 році, коли індекс соціального самопочуття сягнув 39.4 бала, майже наблизившись до 40 балів рівноваги позитивного і негативного. У 2009 р. – цей показник впав до 38,9 бала, а далі почав зростати: 38,6 у 2010 р. і 38,9 у 2011 р. .
Слід звернути увагу на оцінку населенням правильності, або неправильності суспільно-політичного розвитку. Аналізуючи динаміку відповідей респондентів можна прослідкувати таку закономірність, що більшість респондентів вважали, що події розвиваються у правильному напрямі саме тоді, коли відбувається прихід до влади нової політичної сили. Особливо високий показник населення, яке вважає, що події в Україні розвиваються у неправильному напрямі був наявний у 2009 році (рис. 1.). З одного боку, це можна пояснити як реакцію на світову кризу, а з іншого боку, можна вважати, що причини зміни настроїв пов’язні із розчаруванням у лідерах «помаранчевої революції». Є. Головаха та Н. Паніна вважають, що такий стан масової свідомості багато в чому пояснюються не лише об’єктивними результатами діяльності конкретних політиків, а й тим, що яскраво виражений після «помаранчевої революції» соціальний оптимізм населення значною мірою мав «утриманський» характер. Він супроводжувався сплеском довіри до нових політичних лідерів, і насамперед до новообраного Президента України. Тому надаючи великий кредит довіри новій владі, суспільна свідомість тим самим і поклала на неї всю відповідальність за подальший розвиток країни і власний добробут. Рівень політичної та громадянської активності населення залишався низьким. Не отримавши очікуваних змін населення глибоко розчарувалося в новій владі та напрямі, у якому рухається Україна .
Рис.1. Події в Україні розвиваються у правильному чи неправильному напрямі?
Як видно на графіку на початку 2005 р. найбільше (майже половина респондентів) вважали, що події в країні розвиваються у правильному напрямі, тоді як із кінця 2005 р. до кінця 2007 р. кількість респондентів, які так вважали становила менше 20%, дещо змінилася ситуація на початку 2008 р., але вже в кінці того ж року таких було 3,2%,. Вважали, що покращилась ситуація у після виборчий період 2010 р. ( близько 30%), але вже із середини 2010 р. спостерігається зменшення тих, хто вважає, що події розвиваються у правильному напрямі до 10% .
Також доцільно розглянути динаміку підтримки населенням діяльності основних політичних інститутів. Зростанням негативних оцінок правильності напряму розвитку України прямо пов’язане із зниженням загального рівня довіри та підтримки діяльності до основних політичних інститутів. Стосовно Уряду, Верховної Ради, Президента України, то тут ситуація аналогічна, як із напрямом розвитку подій в країні: при зміні влади, тобто після виборів Президента, формування Кабінету Міністрів, виборів до ВРУ спостерігається певна підтримка їх діяльності населенням, проте вже впродовж першого року діяльності відбувається зниження рівня підтримки. Наприклад лише у лютому 2005 та першому півріччі 2010 року було більше 20% населення, яке повністю підтримували діяльність Президента України, тоді як весь інший час такий рівень не досягався . Див. рис. 1, 2, 3.
Рис. 2. Соціологічне опитування «Чи підтримуєте Ви діяльність Уряду України (2000-2011 рр.)?»
Рис. 3. Соціологічне опитування «Чи підтримуєте Ви діяльність Верховної Ради України?»
Рис. 4. Соціологічне опитування «Чи підтримуєте Ви діяльність Президента України?»
Окремо, на нашу думку слід виокремити підтримку населенням України діяльності органів внутрішніх справ та міліції, що може свідчити про високий рівень делегітимізації та криміналізації цих державних структур, зокрема повну підтримку їх діяльності після 2005 року засвідчує менше 10% опитуваних. Високий показник тих, хто взагалі не підтримують діяльність органів внутрішніх справ, міліції (більше 30%), а з 2009 взагалі більше 50% не підтримують їх діяльності. Див. рис. 5.
Рис. 5. Соціологічне опитування «Чи підтримуєте ви діяльність органів внутрішніх справ, міліції?»
Важливе місце у оцінці окремими індивідами та суспільними групами соціально-економічної ситуації в країні є самооцінка їхнього матеріального становища. Як стверджує американський дослідник Д. Рохнер саме економічні відносини зазвичай виступають джерелом соціальної напруги . Згідно опитування упродовж 2005-2011 рр. найбільше респондентів вважали своє матеріальне становище таким, що «вистачає лише на харчування» (більше третини), дещо менше (на другому місці) тих, хто оцінює своє матеріальне становище як таке, що «вистачає загалом на прожиття», також із 2008 року зменшилася кількість тих, кому «вистачає на все необхідне, але без заощаджень», а також і так незначної частки тих, хто може дозволити собі заощаджувати (рис.6) .
Рис.6. Самооцінка респондентами їхнього матеріального становища
Отож, можна підсумувати, що в українському суспільстві у період 2005-2011рр. в оцінці населенням ситуації в країні простежується тенденція до оцінки її як незадовільної, хоча після виборів (2004 р., 2010 р.) спостерігалося збільшення позитивних оцінок, проте уже через рік ситуація відновлювалася, особливо різке збільшення негативних оцінок було наявне у 2008-2009 рр., що можна пояснити впливом економічної кризи та у 2010-2011, що пов’язано із соціальними реформами, які було втілено, або планувалося втілити державною владою у цей період.
Стосовно наявності протестної поведінки, то як вже згадувалося протести можуть мати різну форму, як і м’яку, наприклад підписання різних петицій, чи голосування на виборах «проти всіх», так і можуть мати вигляд різних масових акцій, як мітинги, демонстрації, а також набирати жорстких форм, використовуючи насильство.
Інститутом соціології НАН України на основі чотирьох опитувань було отримано результати, які дають змогу спостерігати динаміку громадсько-політичних практик, зокрема й деяких протестних дій в Україні. Дослідники наголошують, що після подій 2004 р. природнім було зниження політичної активності. Згідно опитування у жодному із перелічених у анкеті заходів не брали участі у 2006 р. – 64,7%, у 2007 р. – 79,9%, у 2009 р. – 83,%, у 2011-78,3%. У незаконних акціях протесту брали участь менше 1%, проте простежується тенденція до збільшення кількості їх учасників, тоді як кількість учасників законних мітингів та демонстрацій зменшилася від 7, 9% у 2006 р. до 4% у 2009 р. і 3,1% у 2011 р. Загалом дані показують, що участь населення у протестних діях незначна, проте її кількість збільшується.
Порівняно стабільне економічне зростання в Україні, яке тривало до осені 2008 року сприяло зниженню соціальної напруги, якщо й певні її прояви були, то вони були пов’язані переважно з проблемами локального характеру (конфлікти із забудовниками, шкідливий вплив підприємств на екологічну ситуацію на певних територіях тощо). А от саме після того, як наприкінці 2008 року економіка України відчула вплив світової фінансово-економічної кризи, характер та потужність протестної активності зазнали серйозних трансформацій. Суттєво зросли негативні настрої, кількість протестних акцій. Водночас спроби організувати загальнонаціональні кампанії протестів у легальних формах з боку Федерації профспілок України та опозиційних сил мали обмежений успіх. Попри те, що радикальні прояви соціального протесту залишалися локалізованими, сама їх частота та інтенсивність створювала серйозну загрозу дестабілізації суспільно політичних процесів. Пік протестної активності припав на січень – березень 2009 року. Досить поширеною тактикою протестуючих стало блокування транспортних шляхів чи погрози таким блокуванням, використання під час акцій техніки (зокрема, таксистами, водіями далекобійниками, робітниками Херсонського машинобудівного заводу), спроби захоплень адміністративних приміщень. Неодноразово використовувалась така форма індивідуального радикального соціального протесту як загроза самоспалення, зокрема клієнтами банківських установ, що не могли виплатити взяті у кредит кошти або отримати депозити. Проте поступове пристосування громадян до нових економічних умов, стабілізація соціально-економічної ситуації призвела до значного зменшення кількості протестних акцій та їх учасників, а також їх повернення у легальне русло.
Дослідницьким колективом Центру дослідження суспільства було представлено результати спроби систематично збирати інформа¬цію про всі протестні дії, на основі моніторингу більше 100 національних веб-медіа.
За період з 1 жовтня 2009 до 30 вересня 2010 було закодовано загалом 3 621 дію, з них 2788 підпадають під визначення протестних дій. За цей час найбільша протестна активність мала місце в Київській, Одеській, Львівській, Харківській областях та в Криму. Найспокійнішими областями були Кіровоградська, Сумська, Закарпатська та Рівненська. Переважна більшість згаданих в ЗМІ протестних дій сталися в обласних центрах. Це може свідчити як про концентрацію конфліктів у великих містах, так і про те, що протести в містечках і селах рідше потрапляють навіть в обласні новини. Також розглядаючи їх динаміку бачимо зменшення кількості протестних дій вкінці 2009-початку 2010 р., а з березня 2010 р. їх значне збільшення, дещо змінюватися ситуація почала із літа 2010 р. Див. рис. 7.
Рис. 7. Протестні дії 2009-2011 рр
Якщо розглянути розподіл протестних дій за тематикою, то протести, пов’язані із громадянськими правами становлять 14,1% від загального числа, ідеологічні – 18,2%, соціально-економічні – 55,8%, боротьба за владу – 11,9%.
Стосовно учасників протестів, то як повідомляє Центр дослідження суспільства незважаючи на відносно високу кількість протестних дій в Україні, у 63,0% протестних дій брали участь менше 100 протестувальників, а майже 30% протестних дій були проведені менш ніж 10 учасниками. Розглядаючи таблицю, бачимо, що протестні ініціативи в середньому мають низький мобілізаційний потенціал. Також соціально-економічні протести та протести на захист громадянських прав у середньому були менш чисельними, ніж протестні дії, пов’язані з боротьбою за владу або ідеологічними конфліктами.
Також згідно даних Центру дослідження суспільства політичні партії або політики брали участь тільки в 24,4% протестних дій, а неурядові організації – в 16,4%. З іншого боку, в 40,2% протестних дій брали участь виключно представники групи, яких безпосередньо торкалася проблема, організовані не більше ніж у неформальні ініціативи (це могли бути спонтанні зібрання громадян, робітників у випадку трудових конфліктів або мешканців сусідніх будинків в антизабудовних та екологічних протестах, студентів у випадку протестів через освітні проблеми тощо). При тому, що більшість протестних дій порушували соціально-економічні питання, менш ніж 20% протестів за участі політиків або політичних партій були пов’язані, насамперед з соціально-економічними проблемами. Протестні дії за участі неурядових організацій стосувалися соціально-економічних проблем удвічі частіше (40,3%), Натомість переважна більшість протестів за участі виключно неформальних ініціатив (84,2%) зосереджувались саме на соціально-економічних проблемах. У випадку ідеологічних конфліктів ситуація цілком протилежна: ці питання вдвічі частіше, ніж у середньому (35,9% до 18,3%), висувалися в протестних діях за участі політичних партій або політиків, у той час як для протестів за участі виключно неформальних ініціатив їх частка була надзвичайно малою.
Загалом дані свідчать про низьку увагу до соціально-економічних проблем з боку таких інститутів громадянського суспільства як політичні партії, неурядові організації, при підвищеній увазі до ідеологічних конфліктів. Соціально-економічні ж питання в середньому викликають найбільшу кількість протестних дій, які проводяться переважно неформальними протестними ініціативами (59,9% від усіх соціально-економічних протестів), без участі жодних політичних партій, НУО, профспілок або ідеологічних непартійних об’єднань. З іншого боку, це свідчить про те, що соціально-економічні протести розпорошені, мають менші ресурси для мобілізації та менш політизованими.
У період з середини 2010 до кінця 2011 р. основним чинником протестів на соціальному ґрунті стала реакція окремих суспільних груп на ініційовані владою реформи. Серед них найбільш потужними були протести студентів у зв’язку з тенденцією до комерціалізації освіти та дрібних і середніх підприємців через ухвалення нового Податкового кодексу .
Загалом слід зазначити, що основними особливостями українських протестів є: короткостроковість, неорганізованість, тобто немає чіткого часто висунення умов та вимог, втручання різних політичних сил у суспільні справи для підвищення свого рейтингу, фактичне використання опозицією народної маси для досягнення своїх інтересів .
Також слід наголосити на такій формі соціально-політичного протесту як електоральний протест, зокрема це може бути голосування за певну опозиційну теперішній владі політичну силу, голосування «проти всіх», або ж абсентеїзм. Стосовно абсентеїзму, то на думку деяких дослідників, зокрема В.Майданюка, Україна наближається до європейської шкали політичного абсентеїзму, проте не через задоволення життям, а через зневіру громадян у політичних лідерах та загальну політичну апатію . Зростання кількості абсентеїстів свідчить про недовіру людей до владних інституцій, непрозорість діяльності державних органів, неефективне представництво інтересів громадян в органах влади, нестабільність політичної системи, зменшення легітимності політичної влади, низький рівень політичної конкуренції тощо . Це є свого роду пасивний протест населення проти існуючої форми правління, політичного режиму, прояв байдужості до здійснення людиною своїх прав і обов’язків. Зокрема на президентських виборах 2004 р. у першому турі активність виборців була рівна 74,54%, в другому – 80,4%, а при переголосуванні – 77,19%, тоді як на вибори Президента України 2010 р з’явилося у першому турі – 66.76%, а у другому – 69.15%, тобто абсентеїзм збільшився . Стосовно виборів до ВРУ, то у 2006 р. явка виборців становила ще менше – 62,02%, у 2007 р. – 62,44% .
Також однією з форм протестної поведінки зазвичай називають голосування «проти всіх» на виборах. Інститут голосування «проти всіх» багато в чому специфічний саме для України й деяких держав, які раніше входили до складу СРСР. У демократичних західних країнах ця форма політичного волевиявлення практично не поширена (вважається, якщо виборцю немає за кого проголосувати, він просто не приходить на вибори). Якщо звернутися до результатів виборів в Україні, то на президентських виборах 2004 р. у першому турі проти всіх голосувало 1.98%, у другому – 2,31%, а при переголосуванні – 2,34% . На виборах 2010 р. такий вибір зробили у першому турі 2,20%, а в другому – 4,36% . На виборах до ВРУ цей показник був дещо менший 1,77%, та 2,73% відповідно у 2006 та 2007 рр. Як бачимо це незначний відсоток, проте він з роками збільшується. Але 17. 11. 2011 р. ВРУ прийняла Закон України «Про вибори народних депутатів», одним із положень якого є скасування графи «не підтримую жодного», тобто проти всіх, стосовно цього, то директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко зазначив, що автори таких поправок апелюють до практики інших європейських країн, але вони не враховують особливостей українських реалій, він вважає за необхідне залишити цю графу, щоб людина могла виявити свою незгоду всім наявним політичним гравцям, таким чином, а не наростали протестні настрої, «які можуть, зрештою, й вибухнути» .
Отож, згідно даних моніторингів акцій протесту, аналізу даних ЦВК стосовно активності виборців, а також голосування «проти всіх», коментарів експертів можна простежити найбільшу кількість протестів на початку та в кінці 2009 р., а також у 2010 – 2011 рр. Найбільш поширеною формою суспільно-політичних протестів стає так званий «вуличний протест».
Динаміку розвитку протестного потенціалу в Україні можна аналізувати за результатами опитування в рамках проекту незалежної мережі дослідників громадської думки Геллап Інтернешнл (WIN-Gallup International) в 57 країнах світу. Під час дослідження ставилося наступне запитання: « З Вашої точки зору, Ви вважаєте, що в наступному році кількість протестів, пов’язаних з економікою, й дискусій, пов’язаних із промисловістю, в Україні збільшиться, зменшиться або залишиться на колишньому рівні?» Таким чином, баланс занепокоєння з приводу економічних та промислових питань у вигляді протестних прогнозів розраховується як різниця між тими, хто вважає, що протягом наступного року протестів буде більше, і тими, хто вважає, що їхня кількість зменшиться. показує, що із 2005 р. до 2007 р. відбувалося зниження рівня готовності населення взяти участь у акціях протесту, а з 2008 року спостерігається різке збільшення рівня протестних прогнозів. Див. рис.9 .
Рис. 8. Показник балансу протестних прогнозів.
Українським центром економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова було досліджено динаміку протестного потенціалу українців, зокрема було дано відповіді на питання «Що краще – терпіти матеріальні труднощі заради збереження в країні порядку,чи в разі значного погіршення умов життя вийти на вулицю з протестом?» Динаміка розглядалася у період із 2003 р. по 2011 р. Як видно на графіку до 2009 р. відбувалося зниження рівня протестних настроїв, проте надалі серед опитаних зросла кількість тих, хто стверджує, що у разі значного погіршення умов життя слід вийти на вулицю із протестом, і відповідно зменшується кількість тих, хто вважає за потрібне терпіти труднощі заради збереження в країні порядку (рис. 10.). Також серед випадків, у яких могли б взяти участь у законних акціях протесту (мітингах, демонстраціях, пікетуваннях) люди зазвичай називають значне підвищення цін на найнеобхідніше; невиплату зарплат, або їх низький рівень, масове скорочення робочих місць на якомусь підприємстві, або у конкретній галузі; проти беззаконня.
Рис. 9. Що краще – терпіти матеріальні труднощі заради збереження в країні порядку, чи в разі значного погіршення умов життя вийти на вулицю з протестом.
Якщо у першому дослідженні люди самі прогнозують, чи будуть у наступному році відбуватися протести, то у дослідженні Центру економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова вони висловлюють думку про доцільність використання протесту, проте і у першому, і у другому випадку спостерігається збільшення кількості респондентів, і тих які вважають, що за певених умов доцільно протестувати, і тих, які вважають, що надалі буде зростання кількості протестів.
Отож, як бачимо у період із 2005 р. по 2011 р., як свідчить і динаміка протестного потенціалу населення, і показник балансу протестних настроїв змінювалися таким чином, що до 2008 р. простежувалася низька готовність до участі у протестних акціях, а також порівняно невисокий рівень показника балансу протестних прогнозів, проте починаючи із 2009 р. відбувається збільшення протестного потенціалу, що можна пояснити впливом економічної кризи. На сьогодні потенційна готовність до протестних дій визначається, перш за все, соціально-економічними негараздами.
Також слід зазначити, що між високим рівнем протестних настроїв і реальними масовими протестами не завжди існує прямий зв’язок. За словами наукового керівника Фонду «Демократичні ініціативи» Ірини Бекешкіної: «Найвищий протестний рівень, судячи з опитувань Інституту соціології, спостерігався у 1998-1999 рр., коли людям масово не виплачували зарплату. Чи були якісь масові виступи? Ніяких. Перед Помаранчевою революцією у 2004 році цей рівень був відносно нижчими, ніж у попередні роки. А знову стрибнув угору в 2005-му році, коли ніяких виступів теж не було». Також експерт зазначила, що самих протестних настроїв недостатньо для виникнення протестів, для цього потрібен певний чинник, щоб протестні настрої втілилися у реальний протест, безпосередній привід для того, щоб люди зібралися і вийшли. За її словами, у Лівії безпосереднім приводом було самоспалення торговця. У 2004-му році в Україні таким приводом була фальсифікація виборів. Тобто приводом можна вважати погіршення ситуації у найкоротший строк .
Також розглядаючи динаміку соціальної напруги слід звернути увагу на інститут виборів, саме у період виборів, та перший час після них спостерігається найбільша підтримка діяльності державних інститутів, також саме тоді найбільше впродовж усього аналізованого періоду людей вважає, що події в країні розвиваються у правильному порядку, особливо це мало місце у 2005 р. Тобто саме вибори є одним із інструментів, що дозволяє дещо знизити соціальну напругу у суспільстві. Заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко стверджує, що кожні вибори є певним «клапаном у котлі» і дозволяють населенню «випускати пару», оскільки значна кількість людей покладає надію на те, що в результаті виборів ситуація зміниться мирним шляхом. У Центрі Разумкова було порівняно ситуацію квітня 2010 з квітнем 2005 і було виявлено, що спостерігається так звана післявиборча ейфорія, яка спостерігалася не лише в 2005, а й після перемоги Кучми в 1999. Тобто існує така тенденція, і це не виключно українська тенденція, бо в більшості країн, коли приходить нова влада, з нею пов’язуються певні сподівання .
Загалом період 2005-2011 рр. можна розглядати як час перебування при владі «помаранчевої» команди на чолі з В. Ющенком, коли сподівання на зміни та реформи після перемоги «Майдану» не справдилися тільки відбувалася боротьба за повноваження (2005-2010 рр.) та перебування при владі команди Партії Регіонів на чолі з В. Януковичем (2010-2011 рр.), коли новою владою були зроблені певні кроки, щодо реформ: пенсійної, адміністративної, податкової, що викликали незадоволення та протести серед населення.
Вивчаючи протестний потенціал, а також прояви протестної активності слід зазначити, що їх зростання, хоча незначне почалося з 2007 р. Це можна пояснити, тим, що Президент Віктор Ющенко отримав певний кредит довіри. Було підвищено допомогу при народженні дитини; уведено в дію законодавство про єдину тарифну сітку, що дало змогу підвищувати зарплати залежно від посади, кваліфікації тощо. Акція «Контрабанда-стоп» дозволила збільшити надходження від митного тарифу. Було прийнято ще кілька корисних для держави рішень . Проте вже в середині 2006 р. починає набувати публічності конфлікт між Ющенком і Тимошенко, який сторони називатимуть «ідеологічним, а не персональним». Конфлікт виявився багатогранним і став віддзеркаленням практично всіх проблем. Політична криза в Україні 2007 р. проявилася після підписання Віктором Ющенком Указу «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України» котрим припинялась дія повноважень депутатів парламенту України та на 27 травня 2007 призначались дострокові вибори. Спочатку більшість депутатів Верховної Ради (Коаліція національної єдності) не визнали Указу Президента, вважаючи його неконституційни . Цю позицію підтримали прем’єр-міністр Віктор Янукович та члени кабінету міністрів, котрі також відмовились визнавати Указ Президента і закликали своїх прихильників до виявлення протесту. Але потім всіма сторонами було досягнуто згоди про проведення дострокових виборів до Верховної Ради . Зрештою зв’язок між «помаранчевою» командою та народом був втрачений.
В Україні в 2007 р. наступає черговий кредитний і споживчий бум. 2007 рік був останнім роком перед кризою, тому надалі яскраво вираженою є тенденція до наростання протестних настроїв. До цих пір досягнутий до кінця 2007 р. – початку 2008 р. рівень життя не досягнуто.
Після приходу нової владної команди у 2010 р. соціальна напруга дещо знизилася, проте, коли влада почала здійснювати реформи у різних сферах життях проявилася негативна реакція суспільних груп на ініційовані владою реформи. Тепер, коли досліджено як розвивалася соціальна напруга впродовж 2005-2011, виявлено стан готовності населення до участі в протестах нам цікаво дослідити, за яких умов можна очікувати переростання соціальної напруги не у просто окремі протестні дії, а саме в масові протести, що свідчать про соціальний конфлікт. З одного боку, можна вважати, що існує певний поріг толерантності, тобто момент, коли висока соціальна напруга може перерости у протести. У цьому напрямі здійснюються порівняльні дослідження, за допомогою яких намагаються визначити, який саме рівень соціальної напруги буде критичним. З іншого боку, слід звернути увагу на конкретні умови такого переростання. Стосовно цього, то на основі здійсненого аналізу динаміки соціальної напруги, можна говорити про досить високий її рівень в українському суспільстві. Проте, як відомо з даних соціологічних досліджень, проведених у 2004 р. напередодні подій Помаранчевої революції, показники соціальної напруги були значно нижчими, але виник масовий протест, пов’язаний із виступом проти фальсифікацій виборів Президента України. Це означає, що були наявні ще певні умови.
Якщо спробувати встановити зв’язок між ставленням населення до розвитку подій в країні, протестним потенціалом та протестними прогнозами,то бачимо, що, хоча у досліджуваний період відбувається підвищення даних показників, проте статистичного зв’язку між ставленням населення до розвитку подій та прогнозами опитуваних про можливість протестів не існує, це й підтверджується за допомогою коефіцієнта кореляції, що становить 0,013917 ( чим ближче значення до 1, тим сильніший зв’язок між величинами).
Рис. 10. Кореляційний зв’язок оцінок розвитку подій в країні та балансу протестних прогнозів.
Якщо розглянути кореляційний зв’язок між негативними оцінками розвитку подій в країні та протестними діями, то отримуємо значення коефіцієнта кореляції -0,11547, який показав що говорити про значну взаємозалежність між протестними діями та негативною оцінкою подій не доводиться, вони навіть обернені, тобто збільшення одного веде до зменшення одного, але цей зв’язок слабкий.
Рис. 11. Кореляційний зв’язок оцінок розвитку подій в країні з протестними діями.
Проте, згідно даних Інституту соціології НАН України, які щорічно обраховують показники готовності людей до участі в різних конкретних формах соціального протесту з коефіцієнтами дестабілізаційності цих форм протесту. Ці дані показують, що із збільшенням показника індексу до 4 і вище балів висока вірогідність масових акцій протесту. Наприклад, бачимо зростання даного показника у 2005 р., тобто відразу ж після Помаранчевої революції, те ж саме можемо сказати про 2010 р., коли відбувся так званий Податковий майдан, хоча його масштаби були значно менші,.
Рис. 12. Індекс дестабілізаційного протестного потенціалу.
Отож, як бачимо, хоча у досліджуваний період простежується збільшення значень показників, що означає збільшення соціальної напруги, проте сильного прямого зв’язку між оцінками розвитку подій в країні та протестними прогнозами, а також між оцінками розвитку подій в країні та самими протестними діями не простежується. Недостатня кількість даних не дозволила нам встановити кореляційні зв’язки між протестним потенціалом і протестними діями, проте дослідження Інституту Соціології НАН України показують, що, коли Індекс дестабілізаційності протестного потенціалу досягає 4, 4 бала, то існує велика вірогідність виникнення масових акцій протесту. Такий стан речей ще раз підтверджує, що окрім певних суб’єктивних оцінок громадян, що можна вважати необхідними умовами для виникнення як окремих протестів, так і масових потрібні ще певні достатні умови.
Якщо поглянути на події Помаранчевої революції, то саме тоді простежується низький рівень довіри до державних інститутів (близько 50%), негативні оцінки розвитку подій в країні (55,7%). Саме тоді у 2004-2005 рр. збільшується Індекс дестабілізаційного протесаного потенціалу (4,6), а от показник балансу протестних прогнозів збільшується від -7% у 2004 р. до 22% вже у 2005 р., тобто бачимо, що були негативні оцінки ситуації, але певні протестні настрої почали формуватися саме після впливу активізуючого фактору – фальсифікації виборів, а також популяризації команди В. А. Ющенка, як символа демократії. Якщо розглянути інший приклад – Податковий Майдан листопада 2010 р., то у жовтні негативно оцінювали розвиток подій, теж близько 50%, тоді як у серпні таких було 32%, Не довіряли основним державним інститутам близько 40%, а Індекс дестабілізаційного протесту дорівнював 4,2. Тобто були схожі «симптоми». Якщо розглянути сучасну ситуацію, то наразі найвищий рівень недовіри до державних інститутів (67%), також близько 70% вважають, що події розвиваються у неправильному напрямі, баланс прогнозих протестів 49%, тоді як напередодні Помаранчевої революції був – 7%. Тобто це ще раз показує, що великий вплив на переростання соціальної напруги у конфлікт має привід, а також мобілізація суспільства.
Можна використовувати модель Н. Смелзера, яка передбачає ряд умов, які накопичуються одна за одною і в підсумку можуть привести до масового конфлікту. Першою, як уже згадувалося є структурне сприяння – загальні соціальні фактори, що стимулюють, або навпаки перешкоджають виникненню колективної діяльності. В Україні наявне законодавство, яке надає право на страйки, мітинги, демонстрації, мирні збори. Також, як показав індикатор ставлення населення до ситуації і напрямку розвитку подій в країні, в Україні наявні соціально-економічні та суспільно-політичні проблеми, які впродовж тривалого часу залишаються невирішеними. Наступною умовою є сама соціальна напруга, дослідження динаміки якої за трьома індикаторами показало досить високий її рівень в українському суспільстві і тенденцію до її наростання, тому цю умову також будемо вважати виконаною. Третьою умовою, за Н. Смелзером, є поширення узагальнених вірувань, тобто накладання на соціальну напругу ідеології. Тобто це вже не лише невдоволення, а наявність певного усвідомлення себе і своїх супротивників, своїх і чужих інтересів, що уже певною мірою присутнє в Україні, наприклад, відповідаючи на питання, які соціальні групи відіграють значну роль у суспільстві, респонденти виділили три групи: злочинний світ, бізнесмени і лідери політичних груп . Проте, якщо повернутися до динаміки соціально-політичних протестних дій у 2005-2011 рр., то більшість з них пов’язано саме з соціально-економічними проблемами, натомість відсутні певні політичні вимоги, це означає, що дана умова, ще не є повністю сформованою, але, на нашу думку, при збереженні наявної ситуації , соціальна напруга все більше буде пов’язуватися із факторами політичними, із формуванням політичних вимог до владної еліти, формуванням шляхів вирішення проблем.
Ще однією умовою є активізуючий фактор (привід), найчастіше – рішення, яке здатне призвести до швидких змін соціально-економічної ситуації. У 2004 р. такою умовою була фальсифікація виборів. Загалом Н. Смелзер говорить про те, що наявність цих чотирьох умов вже може привести до вуличних заворушень, окремих протестних дій. Такі протести ми спостерігаємо, як реакцію на соціальні реформи, здійснювані владою у 2010 – 2011 рр. (Податковий Майдан, протести афганців, пенсійні протести та ін.). Для виникнення протесту, який охопить усе суспільство, а не лише окрему соціальну групу, приводом, як вже згадувалося, згідно оцінок експертів можуть бути результати виборів осені 2012 р., або ж весни 2015 р.
Наступною умовою є суспільна мобілізація, тобто необхідна наявність лідера (чи лідерів), засобів постійного спілкування між учасниками, а також фінансових і матеріальних ресурсів. Тут слід наголосити на розвитку соціальних мереж, які відіграли значну роль у країнах Арабської весни, та є досить розвиненими в Україні. Стосовно даної умови, то мобілізувати українське суспільство могла б опозиція, але за наявної конфронтації між різними політичними силами це питання залишається відкритим. Також, як уже згадувалося, в досліджуваний період наявні протести окремих соціальних груп, а не спільні протести представників усього суспільства. На нашу думку саме ця умова є найбільш недосяжною для українського суспільства на даному етапі його розвитку.
Також вплив здійснює процес соціального контролю, тобто реакція інших представників суспільства, в тому числі і влади. Стосовно цієї умови, то згідно дослідження динаміки протестних дій у 2005-2011 рр. бачимо збільшення кількості репресивних дій у відповідь на протести, також зміни у законодавстві (зміна виборчого закон), які утискають протестну діяльність, тобто є намагання перешкодити винекненню масових суспільних протестів. Але з іншого боку така реакція з боку влади веде до виникнення ще більшої кількості протестних настроїв.
Тож, як бачимо згідно даної моделі в українському суспільстві можна простежити виконання трьох умов цієї моделі. І, на нашу думку, чи ланцюг продовжиться, чи все-таки відбудеться спад соціальної напруги залежить від ефективності дій влади у задоволенні потреб суспільства, а також від наявності /відсутності лідерів, які могли б мобілізувати суспільство.
Висновки. Проаналізувавши стан соціальної напруги в українському суспільстві за такими показниками, як незадоволеність індивідів і соціальних груп станом справ і ходом розвитку подій, готовність індивідів і соціальних груп до активних дій, а також наявність певних протестних дій бачимо, що серед населення впродовж досліджуваного періоду наявний досить високий рівень незадоволення ходом подій, своїм матеріальним становищем, більшість населення не довіряє основним державним інститутам та один одному. Також аналіз динаміки соціальної напруги в Україні свідчить, що наявне збільшення протестної активності, особливо у 2010-2011 рр. коли особливого поширення набувають протестні дії (зазвичай «вуличні протести»). Також впродовж 2005-2011 рр., згідно результатів соціологічних опитувань жодного разу кількість тих, хто вважає, що краще терпіти заради збереження в країні порядку, не перевищувала тих, хто вважає, що у разі погіршення рівня життя краще взяти участь у протестах. Про наростання протестних настроїв у 2010-2011 рр. свідчать коментарів експертів.
Проте слід зазначити, що існує певна особливість у динаміці соціальної напруги в Україні: простежуються короткочасні оптимістичні настрої у післявиборчий період (Президентські вибори 2005 р. та 2010 р.), також з 2005 р. до 2007 р. простежувався спад протестних настроїв, а надалі притаманне зростання кількості людей, які висловлюють готовність взяти участь в акціях протесту. Також, як показують моніторинги протестні дії залежать від пори року, їх значно менше взимку.
Також, якщо розглядати досліджуваний період, як час президентства В. А. Ющенка (2005-2010 рр.) та В. Ф. Януковича (з 2010 р.), то у першому випадку соціальна напруга, як показують дослідження пов’язана із надіями суспільства, які покладалися на команду В. А. Ющенка після Помаранчевої революції, проте не були виправданими, через протиріччя, які виникли у правлячій команді, також, так як свідчать дослідження велике значення мають соціально-економічні впливи, тому простежується наростання соціальної напруги у зв’язку із так званою світовою економічною кризою 2008 р. Стосовно другого випадку, то у перші півроку спостерігалося зниження напруги, проте надалі спостерігається її зростання, що згідно досліджень можна пов’язати із політикою влади спрямованою на соціальні реформи.
Тож беручи до уваги динаміку соціальної напруги в Україні у 2005-2011 рр., а також враховуючи думки експертів стосовно подальшого розвитку подій в Україні, можна підсумувати, що соціальна напруга загалом має тенденцію до наростання, особливо в 2010-2011 рр. Проте якщо говорити про переростання соціальної напруги у соціальний конфлікт, то використавши модель колективної дії Н. Смелзера, бачимо, що в українському суспільстві поки що наявні не усі шість умов, за яких соціальна напруга може перерости у масові протести: існує ситуація, яка викликає незадоволення, а з іншого боку дає можливість до дій, сама соціальна напруга, частково присутній вплив ідеології, хоча на нашу думку тут можна говорити про політичну культуру українського суспільства, яка є патріархально-підданською. Також розгляд подій Помаранчевої революції 2004-2005 рр. вказує на важливість мобілізаційної функції суспільства, яку зазвичай виконують певні політичні сили, а також наявності активізую чого фактору, який би «зачепив» усе суспільство, а не окремі його прошарки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. А. Котляр. Падіння стіни страху [Текст] / А. Котляр // Дзеркало тижня. Україна. – 2011. – №4. – С. 4-5.
2. А. М. Гірник. Основи конфліктології [Електронний ресурс] / А. М. Гірник – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/15840720/psihologiya/osnovi_konfliktologiyi_-_ornik_am. – Заголовок з екрану.
3. Абсентеїзм та його вплив на становлення парламентаризму [Електронний ресурс] / М. І. Росенко. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pubupr/2011_3/doc/2/06. – Заголовок з екрану.
4. Активізація протестних рухів як вияв загострення соціальної напруги у світі [Електронний ресурс] / О. В. Оверчук. – Режим доступу:.http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/App/2012_44/Overchuk. – Заголовок з екрану
5. Бабосов Е.М Общая соціологія [Електронний ресурс] / Бабосов Е.М Минск.: Тетра Системс, 2004. – 640 с. – Режим доступу: http://www.alleng.ru/d/sociol/soc016.htm. – Заголовок з екрану.
6. Вилучення графи «Проти всіх» може спонукати до протестів у інший спосіб [Електронний ресурс] / А. Биченко. – Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/expert.php?news_id=1774. – Заголовок з екрану.
7. Демократизація в Україні та помаранчева революція у дзеркалі громадської думки [Електронний ресурс] / Н. Паніна. – Режим доступу: http://dt.ua/SOCIETY/demokratizatsiya_v_ukrayini_ta_pomarancheva_revolyutsiya_u_dzerkali_gromadskoyi_dumki-46741.html. – Заголовок з екрану.
8. Держава [Електронний ресурс]: Соціологічні опитування. – Центр Разумкова. – Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/socpolls.php – Назва з екрану.
9. Динаміка громадсько-політичних практик і протестних настроїв в Україні [Електронний ресурс] / О. Резнік. – Режим доступу: http://dif.org.ua/ua/comment/fctvuhijkolk. – Заголовок з екрану.
10. Доходи [Електронний ресурс]: Соціологічні опитування. – Центр Разумкова. – Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/socpolls.php?cat_id=163 – Назва з екрану
11. Ірина Бекешкіна: Тенденція цих 20 років – розчарування [Електронний ресурс] / В. Червоненко. – Режим доступу: http://glavcom.ua/articles/4499.html. – Заголовок з екрану.
12. Після зміни влади суспільство її певний час традиційно підтримує [Електронний ресурс] / М. Міщенко. – Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/article.php?news_id=774. – Заголовок з екрану.
13. Події в Україні розвиваються у правильному чи неправильному напрямі? [Електронний ресурс]: соціологічне опитування. – Центр Разумкова. – Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=66. – Назва з екрану.
14. Презентація результатів соціологічного моніторингу суспільних протестів в Україні [Електронний ресурс] / Центр дослідження суспільства. – Режим доступу: http://cedos.org.ua/index.php/protestmonitor/33-reports. – Назва з екрану.
15. Президентські вибори 2010 та проблема абсентеїзму [Електронний ресурс] / В. Майданюк. – Режим доступу : http://vox.com.ua. Заголовок з екрану.
16. Протестні настрої громадян України [Текст] // Національна безпека і оборона. – 2011. – № 7-8 (125-126). – с. 48.
17. Протестні настрої зростатимуть, якщо влада й далі не зважатиме на людей [Електронний ресурс] / А. Биченко. – Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/expert.php?news_id=3097. – Заголовок з екрану.
18. Протестні настрої: громадянська активність чи маніпуляції? [Електронний ресурс] / Г. Каплюк. – Режим доступу: http://glavcom.ua/articles/5212.html. Заголовок з екрану.
19. Протестні прогнози на наступний рік: занепокоєння економікою і промисловістю країни примусить людей вийти на вулиці [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kiis.com.ua/ua/news/view-133.html. – Назва з екрану.
20. Радикальні прояви соціального протесту. Тенденції в Україні. [Електронний ресурс] / М. Паламарчук. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/444/. – Заголовок з екрану.
21. Роки незалежності – позитиви і негативи. Ставлення до демократії [Електронний ресурс] / І. Бекешкіна. – Друга сесія школи професійної журналістики [«Нова Україна»], (14-18 вересня 2011 р., м. Київ). – Режим доступу: http://www.mediaschool.parlament.org.ua/uploads/content/Alumni/ooooBekeshkina. – Заголовок з екрану.
22. Соціальне самопочуття, настрої та ціннісні орієнтації населення України [Електронний ресурс] / Інститут соціології НАН України. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Table/51006/socyolog.htm. – Назва з екрану.
23. Стан та умови реалізації протестного потенціалу в Україні на сучасному етапі [Електронний ресурс] / О. Фомічев. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2011_54/Gileya54/P3_doc. – Заголовок з екрану.
24. Сьогодні Верховна Рада може прийняти закон, що унеможливить проведення протестів в Україні [Електронний ресурс] / Б. Кушнірук. – Режим доступу: http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4f61ddd86fe33/view_print. – Заголовок з екрану.
25. Україні – 20: моніторинг соціальних змін: прес-реліз [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://dif.org.ua/ua/press/kperk. – Назва з екрану.Центральна виборча комісія України. Вибори до ВРУ 2006 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2006/w6p001 . – Назва з екрану.
26. Центральна виборча комісія України. Вибори до ВРУ 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2007/w6p001. – Назва з екрану.
27. Центральна виборча комісія України. Вибори Президента 2004 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cvk.gov.ua/pls/vp2004/wp0011. – Назва з екрану.
28. Центральна виборча комісія України. Вибори Президента 2010 р. [Електронний ресурс]. – http://www.cvk.gov.ua/pls/vp2010/WP0011. – Назва з екрану.
29. Чи можлива революція до 2015 року в Україні [Електронний ресурс] / О. Бублик. – Режим доступу: http://blogs.korrespondent.net/users/blog/alexpolitik/a52665. – Заголовок з екрану.
30. Чи можливий Жанаозен по-українськи? [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://cedos.org.ua/index.php/protestmonitor/33-reports/95-2011-2. – Назва з екрану.
31. Янукович: зброя скупляється для нападів на органи влади– Режим доступу: http://sd.org.ua/news.php?id=20431. – Назва з екрану.
32. Reputation, Group Structure and Social Tensions [Електронний ресурс] / Dominic Rohner. – Режим доступу: http://ideas.repec.org/p/hic/wpaper/40.html. – Заголовок з екрану.