Ця книга Миколи Петренка могла появитися тільки у вільній Україні. Не дозволила б тогочасна імперія показати іншу, неофіційну сторону літературного процесу (і тому більш цікаву саме своєю неофіційністю). Адже якихось 18-20 літ тому письменники поголовно мали творити за вказівками, постановами, рекомендаціями партії.
Але проживаючи у Львові у ті застійні часи, ми знали, що є ще інша правда, “правдива правда”. Не могли письменники мати тільки фасад, безликий та одинаковий. В людських жилах нуртувала кров і збиралися митці не тільки на наради та з’їзди. Ось власне книга Миколи Петренка присвячена зображенню цього другого, “несанкціонованого партією” життя. Вона заворожує нас правдивістю та своєю неповторністю, бокаччівською веселістю та дотепністю, щирим гумором та незлобивою посмішкою. Автор допускає нас в коло львівської мистецької/ письменницької богеми післясталінської відлиги та застійного періоду.
Через іронічні, іноді веселі штрихи показано як ретушувалася дійсність, спотворювалася інформація, пригнічувався талант (с. 9, епізод з Тимошем Одудьком).
Кожен епізод – своєрідна мікроповість із завершеним сюжетом і, як сказали б тепер, “суперовими” персонажами. Запам’ятовується сценка з тодішнім громадським харчуванням (гербата з цитриною/чай с лімоном).
Наскільки серйозним є автор ось в цьому твердженні: “Але ми всі знаємо, що наш світ котиться до погибелі, і цьому немає ради” (с. 11), залишається тільки гадати.
Цікава теорія щодо одруження, розвинута академіком Соболєвим, про яку розповідає автор і якій слідували та й продовжують слідувати деякі представники академічного світу та богеми.
Петренко вносить неповторні штрихи до опису епохи. Маленькі деталі, помічені автором, іноді говорять більше, ніж багатосторінкові описи. З великим запізненням Україна знайомиться з творами представників еміграції. Але цікаво ж знати про особисті якості, риси цих письменників і поетів. Опис про Тодося Осьмачку “Східний експрес. Львівська пересадка” незрівнянний. Неповторна умілість автора помітити в малому велике, точно “вмонтувати” в епізод фразу чи репліку певного героя. Осьмачка про кагебістів: “Вони настирні в прагненні крові. І ми мусимо остерігатися, бо руки в них довгі і жорстокі …” (с. 16). Насичений інформацією і позначений теплотою нарис “Один із авторів “Веселого Львова” ” (про Дмитра Нитченка). Вражає опис зустрічі з рідною сестрою з Австралії після 48 років розлуки.
Але найбільше і найщиріше про колег по ремеслу – Ростислава Братуня, Володимира Лучука, Петра Козланюка, Ірину Вільде, Василя Колодія, Романа Іваничука, Григорія Тютюнника, Григора Тютюнника, скульпторів- Теодозію Бриж, Емануїла Миська, акторів Олександра Гринька, Федора Стригуна… Всіх не перелічити. Дійсно унікальне життя судилося прожити. Калейдоскоп вражень вибудувався в чітко структуровану оповідь. Оповідь без повчань і нотацій, без такого звиклого останнім часом самолюбування. Жанр спогадів стає все популярнішим в сучасній українській літературі. Що свідчить про її європейськість і нормальний рівень. Гадаю інші львівські (і не тільки) літератори поділяться своїми спогадами та враженнями про таке цікаве двадцяте століття, століття, яке на наших очах вже стало історією. А молодь розпочaла вже новий літопис, літопис століття 21го, незвіданого і цим привабливого…

Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ
м. Сейнт-Альберт
Канада

Інші записи:

Не знайдено