У “Віртуальному Львові” поет зумів відтворити неповторну мозаїку міста, його ауру та чарівність. Чудово переданий поетичними рядками дивосвіт Львова (“сумного Парижу”, як зауважує поет, с. 19), Львова, де переплелися історія і сьогодення, міф і реальність.
Поезія Гордона звукова, фонетична, створює своєрідний фонетичний ряд:
Лібідо літньої краси.
Лілейні лики клерикальних вулиць,
Лекальні контури міських натурниць,
Леґальна лексика весни…(с. 34).
Львів – місто поетів. Гордон задумується над їхньою долею-місією:
Поет – не поет, а Вертер:
Ніколи не бачить щастя!(с. 32).
Він пише:
Завше вертали сюди поети.
Може і ти ще коли прийдеш…(с. 24).
“Ми знову відшукалися у Львові” (“Латентний Львів”, с. 21) змушує нас згадати унікальну любовну лірику Максима Рильського, Павла Тичини, Володимира Сосюри і порадіти, що не перевелися ще майстри цього тонкоого та чутливого жанру.
Поет роздумує над тлінністю та плинністю життя:
Гір лісові шоломи
Тихо пливуть у сни…
Люди такі ж зникомі,
Як перелітний дим(с. 29).
Ми ніколи не знаємо, де і що втрачаємо і що здобуваємо:
Здається, віднайшовши скарб,
Ти загубив його водночас…(с. 42).
Глибоко пізнати справжню історію Львова, зрозуміти його нeпросте сьогодення не так то і легко:
Ніким ще не відкрита ця сумна країна,
Це генне таїнство злиття і боротьби
Народів, днів, імперій, міфів, чину…
Ці неоспівані печалі ворожби! … (с. 40).
Поет допускає стороннього глядача (читача) в свою робітню, розмірковує над складним процесом творення поезії:
Мої шухлядки ремесла
Перезаповнені добою…
В одних поезія зросла,
А в інших – таємниці болю(с. 45).
Автор закликає до великодушності, незлобивості, прощення:
Життя не кожному дано прожить –
Тож бережи і зраду, яко дружбу…(с. 56).
В своїй поезії Гордонові вдається поєднати легку іронічність, співчуття, “м’якість і пухнастість” (вірш “Мій тихенький і ніжний котику!”, с. 63).
Автор не хоче вдаватися до нарочитої дидактичності/повчальності, але поезія “Батьківщина” (с. 71) – одна з найпатріотичніших, написаних за останні роки.
Любовна лірика його – це сама ніжність, граційність, сплітається, неначе павутиння:
Скроня до скроні – разом,
Будем тепер разом.
Хтось назове екстазом
Подихи наших скронь… (с. 168).
В своїх збірках поет предстає ідеально чесним, і в першу чергу перед собою, читач оцінить оголений нерв його щирості та відвертості (див, напр., “Українські поети ХХ століття”, “Продажні поети 90-х”), намагання поділитися наболілим і пережитим. Досвід, ерудиція, інтелект, намацальне відчуття затим переплавляються в легкі рядки поезії (без напрягу, як сказала б сучасна молодь), поезії справжньої, власне якою вона і повинна бути.
Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ,
місто Сейнт-Альберт,
Канада
Інші записи:
- Не знайдено