Шишкіна Катерина(м. Острог, Україна)
Національний університет “Острозька академія”
Секція: Країнознавство у вивченні професійної англійської мови
КРАЇНОЗНАВСТВО У ВИВЧЕННІ ПРОФЕСІЙНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ
Якісні зміни характеру міжнародних відносин в нашій країні з іншими державами світу призвели до інтернаціоналізації всіх аспектів суспільного життя і визначили вивчення іноземних мов реально невід’ємним фактором людської діяльності.
Ключові слова: країнознавство, країнознавча компетенція, Лінгвокраїнознавство.
Качественные изменения характера международных отношений в нашей стране с другими государствами мира привели к интернационализму всех сфер общественной жизни и определили изучению инностраных языков реально неотъемлимым фактором человеческой деятельности.
Ключевые слова: краеведение, краеведческая компетенция, Лингвострановедение.
Qualitative changes of a character of foreign relations in our country with other nations lead to internationalism of all parts of social life and define learning foreign languages as essential part of human activity.
Key words: krayinoznavstvo, krayinoznavcha competence, linhvokrayinoznavstvo.
Інтенсивний розвиток міжнародних контактів та зв’язків в політиці, економіці, культурі та інших сферах орієнтують сучасну методику викладання іноземних мов на реальні умови комунікації. Прагнення до комунікативної компетенції передбачає не лише оволодіння відповідною іншомовною технікою (тобто, мовну компетенцію студентів), але й засвоєння колосальної немовної інформації, необхідної для адекватного навчання та взаєморозуміння, тому що останнє неможливо досягти, якщо співрозмовники не володіють інформацією про навколишній світ. [1] Проблема вивчення мови та культури виникла не випадково, тому це дозволяє успішно поєднувати елементи країнознавства з мовними явищами, які виступають не лише як засоби комунікації, але й як спосіб ознайомлення учнів з новою для них реальністю. В процесі навчання іноземним мовам застосовують два підходи до вивчення культури: суспільствознавчий та філологічний. Перший підхід базується на дисципліні, традиційно пов’язаній з вивченням будь-якої іноземної мови. Країнознавство – це комплексна навчальна дисципліна, що включає в себе різноманітну інформацію про країну, мова якої вивчається. На відміну від фундаментальних наук, на які воно спирається, країнознавство містить різноманітну інформацію фрагментарного характеру та визначається як дисципліна в системі географічних наук, що займається комплексним вивченням матеріалів, країн, великих регіонів[1].
Країнознавча компетентність багатьма вченими вважається ключовою (базовою або універсальною) для викладачів іноземної мови й розглядається як знання та уявлення про культуру та реалії іншомовної культури, уміння їх аналізувати, зіставляти та впізнавати, навички застосування цих знань у відповідній ситуації спілкування. Країнознавча компетентність – сукупність знань про країну, мова якої вивчається, та відповідних умінь використовувати ці знання в практичній діяльності. На думку В.Сафонової, країнознавчу компетенцію утворює комплекс знань про специфіку культури країни, вмінь і навичок оперувати ними. Специфіка реалізується в організованій та дібраній сукупності відомостей про культуру народу певної країни: соціальні цінності, норми, традиції, звичаї; спосіб життя; соціокультурний портрет країни, її народ та мова; історичний та культурний фон, особливості історичної пам’яті народу; ментальність тощо [4, c. 18].
Структурні показники країнознавчої компетентності майбутнього викладача іноземної мови включають: 1) рівень засвоєння країнознавчого матеріалу; 2) спрямованість на використання країнознавчого матеріалу в майбутній професійній діяльності; 3) здатність використовувати країнознавчий матеріал у процесі викладання; 4) здатність сприймати різноманітність та міжкультурні відмінності країн, мова яких вивчається; 5) уміння працювати в міжнародному контексті. [3] Метою вивчення країнознавства у ВНЗ є ознайомлення студентів з культурою інших країн, усвідомлення ними можливої різниці між їхньою та іншими культурами, розвиток позитивного сприйняття інших культур і набуття вмінь долати соціокультурні бар’єри. Джерелами країнознавчої тематики можуть бути різноманітні тексти (аудіо-, відео-, друковані тексти), відеофільми, пісні, комп’ютерні програми, мовні кліше, ілюстрації, фотографії. Присутність країнознавчої тематики в навчально-методичному комплексі суттєво підвищує мотивацію студентів для вивчення іноземної мови, сприяє формуванню загальної культури майбутнього фахівця. . Особливу увагу заслуговують художні тексти, що сприяють розвитку аналітичної діяльності студентів. Одним із провідних напрямків країнознавчої підготовки є використання інформаційних технологій , що дозволяє отримати повний обсяг країнознавчої інформації. [3] Тексти для читання та подальшого їх опрацювання мають добиратися таким чином, щоб за своїм змістом вони відтворювали реальні соціальні стосунки, містили доречні правила ввічливості та поведінки, включали основні відомості про культуру англійців наприклад, про їх повсякденне життя, міжособистісні відносини, національну самобутність, історію та мистецтво. [2]
Говорячи про країнознавчий підхід, варто згадати і теорію “лінгвокраїнознавства”, яка зазначає, що цей напрямок поєднує в собі як навчання мові, так і дає певні знання про країну, мова якої вивчається. Оскільки основним об’єктом вивчення являється не країна, а фонові знання носіїв мови, їхня культура в загальному вигляді, то правильніше було б говорити про “культурознавство”. Однак термін ”лінгвокраїнознавство” широко застосовується в практиці викладання іноземних мов і, можливо, його варто залишити. Отже, потрібно чітко визначити відмінність між традиційним країнознавством та лінгвокраїнознавством. Якщо країнознавство – це суспільна дисципліна, якою б мовою вона не викладалась, то лінгвокраїнознавство – філологічна дисципліна, яка викладається не як окремий предмет, а на заняттях по практиці мови в процесі роботи над семантикою мовних одиниць. При філологічному підході визначають такі завдання: 1) виділення інформації культурознавчого характеру з мовних одиниць. В цьому випадку перше місце серед основних завдань навчання займає культура; 2) метод використовується як домінуючий в методиці викладання української мови як іноземної; 3) навчання, що базується на сприйнятті чи викладанні мовних одиниць на прикладі образу, який вже існує в свідомості носія мови та культури. [1]
Тому головною метою лінгвокраїнознавства – забезпечення комунікативної компетенції в актах міжнародної комунікації, перш за все через адекватне сприйняття мови співрозмовника та оригінальних текстів, розрахованих на носія мови. Лінгвокраїнознавство забезпечує вирішення ряду проблем, а саме – головної філологічної проблеми адекватного розуміння тексту, тому воно являється лінгвістичною основою не лише лінгводидактики, але й перекладу. Адже для того, щоб перекладати, потрібно, перш за все , повністю зрозуміти іншомовний текст з усіма нюансами значення, включаючи підтекст, а вже потім, з урахуванням адресата, підбирати відповідні еквіваленти при перекладі, незнання яких викликає труднощі в спілкуванні іноземною мовою, і, як результат, погіршує комунікативну компетенцію учнів. [1]
Таким чином, країнознавство збагачує їх культурну обізнаність про країни, мова яких вивчається; розширює усвідомлення культурних відмінностей, тобто національних традицій, особливості поведінки; уміння здобувати факти іншомовної культури самостійно й використовувати їх у реальному спілкуванні та уміння брати участь в обговорення різних аспектів життя іншомовних країн та національностей.
Література:
- Болотна Т., Зубрицька. О. Поняття “країнознавство” та “лінгвокраїнознавство” – http://www.rusnauka.com/20_PRNiT_2007/Philologia/23704.doc.htm
- Городня О.С. Формування країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенції в учнів початкових класів на уроках іноземної мови. – http://www.psyh.kiev.ua/Городня_О.С.
- Коган Ю.М Автореферат “Країнознавство як компонент професійної підготовки вчителів іноземної мови у ВНЗ”. –http://referatu.com.ua/referats/7569/166153/?page=1
- Сафонова В.В. Культуроведение в системе современного языкового образования / В.В. Сафонова // Иностранные языки в школе. − 2001. − № 3. − С. 17–24/
Відомості про авторів: Шишкіна Катерина Михайлівна — аспірантка Національного університету «Острозька академія».