Часто вибори для пересічних громадян асоціюються з днем голосування, коли виборець фіксує своє волевиявлення безпосередньо на бюлетені. Проте такий підхід є далеким від справжнього розуміння виборів як важливого суспільно-політичного інституту, який забезпечує ротацію політичної еліти, що є обов’язковим елементом демократичного суспільства, здійснює легітимацію та стабілізацію політичної системи, конкретних інститутів влади, наприклад, Парламенту, Уряду, Президента і т. п..

За допомогою виборів здійснюється рекрутування (оновлення) політичної еліти: оновлюється склад правлячої та опозиційної еліт, змінюється політичне значення партій та їх представників. Відбувається артикуляція і представництво інтересів населення. Також вибори сприяють політичній соціалізація населення, розвитку його політичної свідомості, політичної участі. Даний перелік функцій можна продовжувати, проте ми зупинимось на таких:

–       представництво суспільних інтересів;

–       рекрутування політичної еліти;

–       легітимізація влади;

–       політична соціалізація;

–       інституціоналізація політичної участі громадян.

Реалізація саме цих функцій покликана забезпечити стабільний розвиток демократичного суспільства. Хоча така реалізація повинна здійснюватись в рамках виборчої системи, встановленої законодавством.

У світі існує чимало різноманітних способів проведення виборів, підрахунку голосів і визначення переможців, тому що у кожній країні виробляється своя специфічна виборча система. Саме ж поняття «вибoрча система» викoристoвують у двoх значеннях. В широкому розумiннi вoно включає в себе всі суспiльнi процеси і правила, пов’язанi з виборами, тодi як у вузькому – це спoсiб урахування гoлoсів виборцiв і розподiл мiсць в органах державної влади мiж кандидатами (групами кандидатiв). Ми будемо розглядати вибoрчу систему у ширoкoму розумінні, тoбто як систему суспiльних вiдносин, пов’язану iз виборами oрганів публiчної влади.

Загалом, до функцій виборчих систем можна віднести:

1) визначення персонального складу представницького органу;

2) політичне структурування представницького органу;

3) забезпечення впливу на політичну структуру представницького органу політичної структури суспільства і пріоритетів суспільної думки по відношенню спрямування державної політики.

Під функціональними дефектами ми будемо розуміти певні недоліки, вади, патології, які спотворили виконувані інститутом виборів функції у суспільстві. І тому ми будемо звертати увагу безпосередньо на функції виборчих систем і, на те, яким чином вони реалізовуються в Україні. Для цього необхідно спочатку окреслити функції виборів загалом, тому що виборча система не може розглядатися окремо від виборів.

У 2010 році зміна виборчого законодавства не була несподіванкою. Це вже стало доброю традицією – «змінювати правила гри перед кожною новою грою». Вибори до органів місцевого самоврядування 2010 року відбувались відповідно до Закону про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів від 10.07.2010р.,  № 2487-VI. Слід зазначити, що даний Закон набув чинності 30.07.2010 р., тобто лише за три місяці до виборів. Така нестабільність виборчого законодавства створює сприятливі умови для маніпуляцій в інтересах політиків, а також не дає можливості адекватно оцінити наслідки практичної реалізації норм, що встановлюють нові правила місцевих виборів.

Новий закон певною мірою «змусив» нас звернути увагу на змішану систему виборів, адже про мажоритарну виборчу систему, за якою обиралися депутати сільських та селищних рад, і для депутатів, і для виборців відомо достатньо із досвіду проведення минулих виборів.  Досвіду ж роботи з такого виду системою (точніше, із системою з такими нововведеннями) в українського громадянина і українського депутата ще не було.

Змішана виборча система, що об’єднала елементи мажоритарної та пропорційної систем, містить наступні недоліки:

1) складність співпраці депутатів, обраних за різними принципами;

2) надає можливості для фальсифікацій і застосування адміністративного ресурсу у мажоритарних округах;

3) неможливість виборців впливати на виборчі списки у багатомандатних округах;

4) порушення принципу гласності виборів, оскільки виборці не можуть володіти інформацією про весь партійний список;

5) порушення пасивного виборчого права: неможливість самовисування, обов’язковість співпраці з політичною партією тощо.

Директор політико-правових програм Центру Разумкова Ю. Якименко вважає, що змішана система об’єднує в собі недоліки мажоритарної та пропорційної систем, а головне – не вирішує проблеми відриву депутатів від виборців. Крім того, не виключені проблеми в роботі місцевих рад, де депутати-списочники і мажоритарники, нехай навіть обрані від однієї партії, можуть відстоювати протилежні позиції.

Крім того, протягом червня 2010 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів декілька всеукраїнських опитувань громадської думки, в яких респондентам ставили запитання щодо місцевих виборів. Більшість громадян схвально ставиться до такої системи виборів депутатів до місцевих органів влади, за якої більшість депутатів обиралась би за мажоритарною системою, коли виборці голосують за конкретних кандидатів, а частина, як і раніше, за партійними списками. Таку пропозицію повністю або частково підтримують 71% опитаних українців.

Так, наприклад, політолог Олександр Коновал зазначає: якщо Україна рухатиметься в бік президентської форми правління, про що сьогодні дуже часто говорять, посилення мажоритарних настроїв неминуче. У такій ситуації 50% за партійними списками – абсолютно є зайвими і безглуздими. Набагато логічнішим виявляється тоді «партійне» висунення і бонуси за результатами виборів в округах, нехай навіть у розмірі тих же 50%. Інакше можливі різнoманітні ситуaції, коли, теoретично, пaртія oтримує 100% за пaртійною квoтою і жoдного мaжоритарного мaндата або навпaки. Закон не пoвинен допускати тaкого, нaвіть теoретично.

За такої виборчої системи, яка представлена сьогодні в Україні на виборах до місцевих рад, волевиявленням виборців можна легко маніпулювати. Слід лише  «правильно нарізати» виборчі округи. Наприклад, директор великого промислового підприємства домігся того, щоб до округу, де він планує обиратися, було включено вулиці, де компак­тно проживають залежні від нього працівники. Тоді його шанси на обрання різко зростуть.

Важливим питанням в радах усіх рівнів є збереження можливості самовисування кандидатів у депутати. Навіть після останніх змін у Законі залишились норми, які обмежують реалізацію виборчих прав громадян. Право самовисуватися надається лише кандидатам у депутати сільських, селищних рад. Механізм висування кандидатів на посаду міського голови та кандидатів у депутати по одномандатних округах здійснюється лише через місцеві організації політичних партій. Застосування виключно партійного принципу суперечить частині 1 статті 38 Конституції України, яка передбачає право громадян вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також статті 36 Конституції України, згідно якої «Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій».

Отже, виборче законодавство, яке традиційно зазнало змін фактично у переддень початку виборчої кампанії, впровадило змішану виборчу систему на місцевих виборах 2010 року, новий принцип формування виборчих комісій і дозволило кандидатам балотуватися без передвиборчих програм. Місцеві вибори — 2010 року стали першими виборами, проведеними за змішаною виборчою системою на основі норм нового законодавства. Зважаючи на неоднозначність оцінок оновленого правового регулювання з боку експертів і політиків, а також нещодавню зміну керівництва країни, вибори викликали резонанс в українських політичноактивних колах і на рівні міжнародної спільноти. Оскільки очікуваним результатом місцевих виборів було часткове переформатування українського політичного поля та внесення ясності у співвідношення сил по лінії «партія влади – опозиція», підвищена увага до них з боку як національних, так і місцевих еліт була прогнозованою.

Були визначені певні функціональні дефекти, які притаманні виборам до місцевих рад. Зокрема до них можна віднести такі:

1)  незв’язаність мажоритарної та пропорційної складових змішаної системи виборів, що призвело до встановлення певних «меж» у розподілі голосів виборців;

2)  невідповідність реального волевиявлення виборців та розподілу мандатів. Адже  не береться до уваги велика кількість голосів, що може призвести до неузгодженості між місцевими політиками та громадою, зниження рівня довіри до влади та розвитку абсентеїзму;

3)  під час місцевих виборів спостерігалася тенденція закріплення кандидата за тим виборчим округом, який був йому «потрібний». Тобто де він мав більше шансів перемогти.

Ці та інші дефекти спотворили виконувані інститутом виборів функції, що може призвести до подальшого зниження рівня явки виборців на наступних виборах як результату недовіри до даного інституту. Крім того, досліджувані дефекти породжують загрози для розвитку міського самоврядування.