У статті пояснюється поняття мережно-центричних війн як новітньої форми міждержавного протиборства. Прослідковано взаємозв’язок між російською агресією в Україні та концепцією мережно-центричного протистояння, шляхом здійснення контент-аналізу російських ЗМІ.
Ключові слова: мережно-центрична війна, психологічні операції, мережева структура, бойовий простір.

У війнах та збройних конфліктах ХХІ століття все частіше почали використовуватись несилові форми ведення боротьби, а управління ситуацією перемістилось з поля бою в глибинний інформаційний простір. Досвід ряду локальних війн і збройних конфліктів, що сталися за участю США на початку ХХI століття, свідчить про появу нового покоління систем озброєння, здатних вплинути на хід і результат військових кампаній. Мережно-центрична війна – це орієнтована на досягнення інформаційної переваги концепція організації управління військовими угрупуваннями, що передбачає збільшення їх бойової могутності за рахунок створення єдиної інформаційно-комутаційної мережі. Україні варто врахувати досвід зарубіжних країн задля убезпечення себе від агресії та успішної протидії ворожим посяганням. Тематика наповнення інформаційного простору України повинна ініціюватися українськими та проукраїнськими силами на базі загальнолюдських цінностей, толерантності, нової української міфології.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До дослідження мережно-центричних війн долучалися фахівці відповідних силових структур США, завдання яких полягало у дослідженні практичних методів застосування концепції. Як наслідок, можна виявити неструктурованість і не доопрацювання понятійно-категоріального апарату, різницю в використанні методології та варіативність в інтерпретації матеріалу. Серед найбільш відомих зарубіжних дослідників слід назвати Дж. Белла, Дж. Поуста, П. Пілара, С. Хоффмана, Р. Шульца та ін.
Теоретичний аналіз ведення мережно-центричних війн в Росії досліджував А. Дугін. Практичну ж сторону проблеми відпрацював Гіркін І. на прикладі військової кризи в Сирії [5].
Мета статті – виявити основні риси ведення мережно-центричної війни Росії в Україні за допомогою контент-аналізу російських ЗМІ.
Виклад основного матеріалу дослідження. По суті, «мережева війна» переводить інформаційну перевагу в бойову міць, ефективно пов’язуючи інтелектуальні об’єкти в єдиний інформаційний простір театру військових дій. Відбувається трансформація поняття «поле бою» в поняття «бойовий простір». У нього крім традиційних цілей для ураження звичайними видами озброєнь включені також і цілі, що лежать у віртуальній сфері: емоції, сприйняття і психіка противника. Вплив на нові класи цілей досягається за рахунок тісної інтеграції мережевих структур Міністерства оборони та мережевих структур суспільства (як сукупності громадських об’єднань, що відповідають за вироблення «громадської думки»).
Доктрина Об’єднаного Комітету начальників штабів США з об’єднаних Психологічних операцій (ОКНШ) наступним чином визначає головні завдання з’єднаних Психологічних операцій (ПсО) під час бойових дій:
1) пояснити політичний курс, цілі та мотиви США;
2) вплинути на громадську думку або забезпечити політичний тиск на підтримку або спротив військовій операції;
3) вплинути на розробку ворогом стратегії і тактики;
4) посилити економічні та інші несилові форми санкцій проти ворога;
5) похитнути довіру до ворожого керівництва;
6) знизити моральний стан та боєздатність ворожих бійців;
7) збільшити психологічний вплив військової могутності США та/або багатонаціональних сил;
8) сприяти проведенню заходів по військовій дезінформації та забезпечити оперативну безпеку [15].
Наведені в переліку завдання були обрані в якості категоріального апарату дослідження в контексті агресії Росії в Україні. Інтенсивність новин про Україну в російських медіа змінювалася протягом 2014 року. Свого піку вона сягала в періоди: Майдану, анексії Криму, початку воєнних дій на сході України. В ці періоди російські новини практично повністю були присвячені Україні. З вересня 2014 року ми спостерігали спад інтенсивності повідомлень про українські події та зміну риторики.
Для дослідження інформаційно-психологічного впливу в рамках російської агресії нами була застосована методика якісного контент-аналізу. В межах застосування даного наукового методу, ми наступним чином окреслили категорії аналізу. Одиницями аналізу в даному дослідженні виступають інформаційні повідомлення обраних російських засобів масової інформації, а саме друкованих ЗМІ – газети «Комсомольская правда» та «Известия». Хронологічні рамки дослідження охоплюють період: 20.11.2013 – 20.03.2015.
Одиницями рахунку, виходячи зі специфіки якісного контент-аналізу, була обрана наявність або відсутність описаних вище категорій в інформаційних повідомленнях обраних російських засобів масової інформації. Доцільно зазначити, що в статтях газет переважають здебільшого оціночні судження.
Аналіз повідомлень дозволив визначити базові методи та засоби виконання головних завдань Психологічних операцій відповідно до Доктрини ОКНШ Сполучених Штатів Америки, поданої вище.
Нижче подано результати дослідження вказаних ЗМІ Російської Федерації на предмет присутності в їх інформаційних повідомленнях за вказаний період тематики, визначеної Доктриною ОКНШ Сполучених Штатів Америки завданнями Психологічних операцій.
1. Пояснення політичного курсу, цілей та мотивів Російської Федерації.
Культивація міфів «братських народів», «Великої Перемоги», страхи холодної війни щодо Заходу, західних цінностей – усе це насаджувалося ще радянською пропагандистською машиною. Фундамент російської пропаганди закладався ще за часів української незалежності, а особливо з середини 2000-х років (фільми, книжки, агітація Януковича). Однак, з початком подій на Майдані, вже 22 листопада 2014 року президент Росії Володимир Путін оприлюднив заяву в Санкт-Петербурзі, ключовими словами якої були «Захід шантажує та погрожує Україні» [8].
Події на Майдані стали відправною точкою відкритого конфлікту. Російська пропаганда викривила справжні причини й перебіг протестів, використовуючи вже поширені стереотипи і міфи, демонізувала Майдан, застосувала негативні ярлики й закликала російськомовне населення України «захищатися». Це відбувалося на тлі демонізації Євросоюзу й НАТО, дискредитації євроінтеграційного курсу, формування цілого дезінформаційного потоку стосовно цих міжнародних інституцій (ототожненням ЄС із одностатевими шлюбами, маніпуляцією релігійними питаннями тощо). Це підтверджують заголовки російських газет: «Бунт за право уйти в холопы», «Гей-дровишки в костер Майдана» тощо [8].
Ігнорування реальної ситуації і поширення показової дезінформації навколо резолюції Генасамблеї ООН демонструє та ж «Комсомольская правда»: ««На 7–м этаже комендатуры майдана работал штаб посольства США. Из этого здания стреляли снайперы» (28.03.2014).
15 жовтня одразу чотири представники Кремля – Володимир Путін, прем’єр-міністр Дмитро Медведєв, глава адміністрації президента Сергій Іванов, секретар Ради Безпеки РФ Микола Патрушев дали інтерв’ю, згадуючи про «геноцид» росіян на Донбасі, «масові поховання», «громадянську війну».
2. Вплинути на громадську думку або забезпечити політичний тиск на підтримку або спротив військовій операції
Поширюється дезінформація про перебіг бойових дій (покладання відповідальності за будь-які артилерійські обстріли на українську сторону). Це посилює у громадян відчуття втоми від війни, формує в них прагнення припинити бойові дії за будь-яку ціну, що на даному етапі вигідно агресору. Ефективність означених заходів підтверджується статистикою. Частково внаслідок російської пропаганди 18,6 % населення України сприймають війну на сході як війну між Росією та США; 19,6% громадян вважають «ДНР» та «ЛНР» представниками населення відповідних територій (Центр Разумкова, березень 2015-го). 28% населення півдня та сходу вважають, що на Донбасі Київ веде війну проти власного народу («Телекритика», КМІС, березень 2015–го) [11].
Якщо простежити, як змінювалися акценти коментування переговорів між лідерами Росії, України, Франції та Німеччини, можна побачити, як російського глядача готували до результату і поступово формували його думку щодо бажаних умов миру. Протягом перших десяти днів лютого російські ЗМІ тиражували такі меседжі:
o мир на Донбасі можливий тільки у разі федералізації всієї України та визнання особливого статусу «ДНР» і «ЛНР»;
o Європа і США не досягли консенсусу з питання шляхів врегулювання української кризи;
o Росія, а також «ДНР» і «ЛНР» прагнуть миру, тоді як США і Україна – продовження війни.
Щоб критично налаштувати масу громадян, які підтримують сепаратистські гасла та «Новоросію» і (разом із російськими найманцями й військовими) беруть активну участь у бойових діях і терорі, було здійснено поетапні завдання, виконання яких забезпечувало досягнення пропагандистських цілей. Наприклад, заклики до насильства, що розпочалися вже наприкінці квітня, але особливо – після трагічних подій в Одесі 2 травня та відбувалися паралельно з військовими операціями проти України. Готовність місцевих жителів до насильства або підтримки насильства проти решти українців була необхідна для того, щоб забезпечити російській владі своєрідне схвалення військового вторгнення та бойових дій проти української армії та добровольчих батальйонів.
Ще один приклад, у Криму в 70–ту річницю депортації кримських татар фактично заборонили проводити акції поминання в тому порядку, який був встановлений в минулі роки. І навіть погрожували відповідальністю за екстремізм. Проте в Росії глядачі побачили зовсім іншу картинку про те, як В. Путін запрошує кримських татар до співпраці з владою, щоб жити не гірше, ніж в Татарстані.
3. Вплинути на розробку ворогом стратегії і тактики
Прикладалися зусилля для мобілізації проросійських груп по всьому півдню та на сході країни; паралельно з цим Києву була нав’язана тема «почути Донбас». Це дозволило відволікти уряд від вирішення реальних проблем, виграти додатковий час та отримати перевагу в силовому протистоянні, шляхом проведення імітованого діалогу.
Наприклад, головна увага ЗМІ Росії 6 – 16 квітня була направлена на події в Донецьку та Харкові, в той час як найсерйозніша ситуація в ці дні складалася в Луганську навколо захоплення управління СБУ озброєними людьми – колишніми офіцерами армії і МВС. Російські ЗМІ вперто ігнорували події в Луганську, звертаючи увагу тільки на зіткнення в Харкові і символічні жести з «проголошенням Донецької народної республіки».
4. Посилити економічні та інші несилові форми санкцій проти ворога
Російськими ЗМІ фабрикуються факти, які свідчать про економічний колапс, деградацію державного апарату, розруху, зубожіння, міжусобиці кланів та бандитизм. «Комсомольская правда» пише про обурення проти економічних наслідків війни (в яких звинувачує Київ). ЗМІ розповідали про величезні борги України за газ, про багатомільярдні заборгованості, про економічну кризу, передрікаючи повний розвал України.
Стимулювання панічних і протестних настроїв через очікування «холодної зими» та вимкнення електроенергії в грудні 2014 року. Мали місце ознаки інформаційно-психологічної спецоперації, яка спричинила паніку на валютному ринку та споживацьку істерію.
«Московский комсомолец» опублікував статтю «Тризубопад» про життя кримчан після референдуму. В статті згадується Ігор Коломойський, його назвали «спонсором українських націоналістів». Але основний меседж статті, що в Україні жили в корупції, а тепер все буде по справедливості.
16 листопада Володимир Путін звинувачує українську владу в «економічній блокаді Донбасу». На телеканалах розпочинається кампанія з демонстрації доказів «гуманітарної катастрофи в Новоросії» та її залежності від гуманітарних вантажів із Росії. Хоча до цього в новинах стверджувалося, що «ДНР/ЛНР» успішно розбудовують економіку та здійснюють соціальні виплати.
5. Похитнути довіру до ворожого керівництва
Після втечі Януковича до Росії ЗМІ заперечували легітимність нової української влади. В російських мас-медіа застосовувались такі слова як «хунта», «каратели». Використання такої лексики прослідковувалося аж до осені. Легальність терористичних груп та подій в східних регіонах України відбувалася спочатку через образ «Новоросії», а після псевдореферендуму вживаними стали «Донецкая народная республика» та «Луганская народная республика». Помітне використання такої лексики, як «ополченцы», «крымская самооборона», «народний губернатор», «президент Донецької народної республіки», тепер також «донецкая армия», «полицейские ДНР».
На тлі запланованих мирних переговорів між Кремлем та керівниками європейських держав, російські медіа продовжували відпрацьовувати теми військових успіхів ополченців і злочинів українських військ і влади. Окремим напрямком стало поширення інформації про зрив мобілізації та зростання недовіри громадян України до своїх лідерів. Акцентувалась увага на неможливості проведення президентських виборів (згодом і парламентських) на сході України. Зокрема, нав’язувалася теза про нелегітимність президентських виборів. А після обрання П. Порошенка Президентом України «Комсомольська правда» вийшла із заголовком «Инаугурация будущей диктатуры». Напередодні парламентських виборів (25.10.14) в тій же газеті був заголовок «Рада карательной операции» [8].
Починаючи з другої половини грудня 2015 року, центральні телеканали РФ майже в кожному сюжеті на тему ситуації на Донбасі натякали на можливу розрядку обстановки напередодні новорічних свят. При цьому не упускали жодної можливості, щоб не звинуватити Київ у прагненні зіпсувати всім свято. З листопада телеканали розміщують сюжети про «блокаду» Донбасу і про те, як «влади ДНР і ЛНР» намагаються її подолати. Київ звинувачували в «часткової транспортній блокаді», яка час від часу послаблюється завдяки вихідцям з Донбасу, воюючим на боці України.
18 липня президент РФ Володимир Путін заявив про відповідальність української влади за катастрофу «Боїнга» малайзійських авіаліній та фактично звинуватив Захід у потуранні українській владі.
6. Знизити моральний стан та боєздатність ворожих бійців
Центр медіакомунікацій «Нова Україна» дослідив тенденції розповсюдження та вживання терміну «громадянська війна в Україні» в соціальних мережах та українських ЗМІ, які представлені в інтернеті. Моніторинг показав, що переважна більшість (88 %) цитат з терміном «громадянська війна в Україні» в новинах українських Інтернет-ЗМІ виникли з російського інформаційного поля (це були заяви різних політиків з території Росії, або цитування повідомлень російських ЗМІ). Схожими є тенденції і в соціальних мережах. Левова частка вживання словосполучення «громадянська війна в Україні» припадає на Росію – 59 %. Очевидною є спроба нав’язати цей термін українському інформаційному полю [5].
Також це завдання досягалося чутками про «правосеків», що стріляють у спини «політично ненадійним» солдатам; про безпідставні та незаконні дії української армії на Донбасі тощо.
Під час загострення ситуації в Криму активно транслюються заяви кримських сепаратистів Володимира Константинова, Сергія Аксьонова, Сергія Чалого. Російські ЗМІ стверджують, що кримська самооборона складається з беркутівців, однак не пояснюється яким чином вони отримали нову форму і зброю, і як їх чисельність збільшилася в 5 – 6 разів. Газета «Известия» публікує тезиси про перехід українських збройних сил на бік сепаратистів: «украинские военнослужащие здесь, в Крыму, массово пишут рапорты об отставке, об увольнении. И даже переходят на сторону нового крымского правительства»[6].
Всі ці методи є типовими для подібних завдань: продовження демонізації та дегуманізації супротивника; перебільшення його втрат; героїзація «своїх хлопців»; зниження бойового духу супротивника, його віри в перемогу й довіри до командування; дестабілізація тилу супротивника.
Реалізація цих завдань полегшується відсутністю повноцінного доступу військових до українських засобів масової інформації (зафіксовано випадки, коли військові дивилися сепаратистські телеканали лише тому, що не могли отримувати український сигнал).
7. Збільшити психологічний вплив військової могутності Росії та/або багатонаціональних сил
Це завдання досягалось шляхом забезпечення контрасту. У газеті «Известия» є ряд статей із назвами: «Украина перестала быть дееспособной страной, считает член ОП РФ», «Путин выразил соболезнования родственникам погибших в Одессе», «В Госдуме требуют от Европы осудить геноцид, происходящий на Украине» (03.05.2014).
Вся мобілізаційна риторика російських ЗМІ та їхніх фінансистів – це стратегія перенесення уваги мільйонів росіян з наростаючих внутрішніх проблем на зовнішньополітичні «успіхи» і відродження міфів про велику державу. Одним із доказів цього ж стаття в «Комсомольской правде» від 19.03.2014 під назвою «Донбасс мечтает о матушке – России. И готовит вилы – встречать бандеровцев» [8]. На окупованих територіях це відбувається шляхом розвитку ЗМІ терористичних організацій, що припадає на квітень–серпень 2014 року. На технічній базі місцевих телеканалів були утворені канали «Луганськ 24», «Новороссия ТВ» (слоган: «Нам можно верить»), «Первый Республиканский»; своє «телебачення» є в Алчевську, Стаханові, Свердловську. Деякі місцеві видання перейшли на позицію сепаратистсько-російської пропаганди («Жизнь» та «Донецький кряж», Донецьк; «ХХІ век», Луганськ). Створено декілька власних друкованих видань, серед яких «Новороссия», «Мирный Донбасс», «Казачий дозор», «Донецкая республика».
Як бачимо, в будь-яких подіях, коли йшлося про присутність чи участь Росії (розстріл на Майдані, захоплення Криму, трагедія в Одесі 2 травня, знищення «Боїнга» тощо), головним аргументом на користь будь-яких дій Російської Федерації була необхідність реагувати й перешкоджати втіленню «антиросійської змови».
8. Сприяти проведенню заходів по військовій дезінформації та забезпечити оперативну безпеку
Протягом всієї першої половини лютого російські телеканали з посиланням на «ополченців» повідомляли про «повне оточення» українських військ в Дебальцеве. Заяви про «остаточне», «повне», «абсолютне» оточення повторювалися щодня. Кожне таке нове повідомлення супроводжувалося інформацією про кількісні показники захоплених населених пунктів, збитих літаків, захопленої техніки тощо.
Також російські ЗМІ активно висвітлюють операції бойовиків, використовуючи прийом «доконаних фактів» для демонстрування переваги та перемог «ДНР/ЛНР» над українськими військами. Зокрема 1–10 жовтня 2014 р. російські газети поширюють думку, що бойовики практично захопили весь Донецький аеропорт. Потім, протягом 2–19 січня 2015 р. щодня повідомлялося про «перемогу» бойовиків у Донецькому аеропорту. Також Дебальцевський «котел» закривався протягом 1–19 лютого 2015 р. Тобто ЗМІ виступали безпосередньо рупорами військової пропаганди.
За даними Центру Разумкова, ще в червні 2007 року, тобто до початку військового конфлікту й потужної інформаційної агресії Росії, 29,5% українських громадян почувалися належними до російської чи радянської культурної традиції (а не української чи європейської), причому такі люди були здебільшого сконцентровані на півдні (44,5%) та сході України (40,8%). Понад 10% населення цих регіонів уже на той момент висловлювало бажання відокремлення їхньої області від решти України [9].
Висновки. Підсумовуючи проаналізовані вище результати дослідження інформаційних повідомлень російських засобів масової інформації, можна стверджувати про ведення Росією мережно-центричної війни в Україні. Ефективність ведення такої війни в східних регіонах може зумовлюватись тим, що мешканці східних областей вважали себе більш «подібними» до росіян, аніж до жителів будь-якого іншого регіону України, що вже свідчило про відрив значної маси українських громадян від загальноукраїнського культурного та ментального поля. Природно, що ці люди здебільшого перебували під впливом радянської міфології, яка з певними модифікаціями перетворилася на російську. Серед іншого, ця міфологія передбачала постійну боротьбу з зовнішніми ворогами, до яких відносяться в першу чергу США (ліберали, капіталісти, загроза російському способу існування та світопорядку), Європа (загроза російській культурі й духовності) та фашизм (дегуманізований образ переможеного ворога, який прагне реваншу). Тож коли російська пропаганда, переслідуючи російські геополітичні цілі, ототожнила українців з усіма цими ворогами, це мало відповідні наслідки. Зокрема, цим пояснюється підтримка частиною населення окупованих територій утворених там фейкових органів влади, а також відсоток мешканців півдня та сходу, які вірять російській пропаганді.

Список використаних джерел та літератури

1. Гриняев, С. «Сетевая война» по-американски [Текст] / С. Гриняев // Независимое военное обозрение. – 2002.– №39. – С. 2–3.
2. Гриняев, С. Американские эксперты об эскалации информационной войны в Интернете [Текст] / С. Гриняев // Зарубежное военное обозрение. – 2002. – №2. – C. 9–13.
3. Дугин, А. Сетецентричные войны. Новая (сетевая) теория войны [Электронный ресурс] / А. Дугин. – Режим доступа: http://www.evrazia.org/modules.php?name=News&file=print&sid=2893. – Название с экрана.
4. Жовтенко, Т. Г. Інформаційне забезпечення політики держави у боротьбі з міжнародним тероризмом: на прикладі США [Текст] : дис. канд. політ. наук. : 21.01.01 / Жовтенко Тарас Григорович. – К., 2010. – 201 с.
5. Жовтенко, Т. Как прорвать информационную блокаду [Электронный ресурс] / Т. Жовтенко. – Режим доступа: http://uainfo.org/blognews/357708-kak-prorvat-informacionnuyu-blokadu.html. – Название с экрана.
6. Известия [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://izvestia.ru/. – Название с экрана.
7. Іванов, В. Ф. Контент-аналіз. Методологія і методи дослідження ЗМК [Текст] / В. Ф. Іванов. – К., 1994. – 110 с.
8. Комсомольская правда [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.msk.kp.ru/. – Название с экрана.
9. Паразити свідомості: поле бою – розум людей. Росія веде проти України війну нового покоління [Електронний ресурс] . – 2014. – Режим доступу:http://texty.org.ua/pg/article/textynewseditor/read/53645/Parazyty_svidomosti_pole_boju__rozum_ludej?a_srt=&a_offset=7. – Заголовок з екрану.
10. Почепцов, Г. Г. Информационные войны [Текст] / Г. Г. Почепцов. – М.: Рэфл-бук, 2000. – 576 с.
11. Страх і ненависть газети «Вести» [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.telekritika.ua/kontent/2015-02-27/104278. – Заголовок з екрану.
12. A Conceptual Framework of Network Centric Warfare. Workshop on Network Centric Warfare and Network Enabled Capabilities [Еlectronic resource]. – Mode of access: http://www.sei.cmu.edu/isis/presentations/network-centric/network-centric.pdf. – Title from the screen.
13. Alberts, David S. Power to the Edge. Command… Control… in the Information Age [Text] / David S. Alberts, Richard E. Hayes. – CCRP, 2003. – 303 p.
14. Garstka, J. Network Centric Operations Conceptual Framework. Version 1.0. [Еlectronic resource] / John Garstka. – Mode of access: http://www.iwar.org.uk/rma/resources/ncw/ncw-conceptual-framework.pdf.– Title from the screen.
15. Joint Doctrine for Information Operations Joint Pub 3-13 [Еlectronic resource] // Joint Chiefs of Staff. – 2006. – Mode of access: http://www.iwar.org.uk/iwar/resources/doctrine/jp-3-13.pdf. – Title from the screen.