Постановка проблеми. Актуальність даної статті зумовлена тим фактом, що в сучасному науковому світі, зокрема у літературознавстві, пожвавився інтерес до вивчення ліричних текстів у Старому Заповіті. Актуальність теми також полягає у вивченні та дослідженні ліричних творів у суспільно-політичних, економічних, історичних та структурно-текстологічних площинах. Віршовані твори потребують розгляду саме з позицій композиції, жанрової різновидності та поетичної структури. Великий інтерес до віршованих творів Старого Заповіту зумовлений тим, що саме перші ліричні початки ритміки досить чітко простежуються у текстах Танаху. Тому актуальним для літературно-наукових досліджень є вплив старозаповітної віршованої традиції на наступну віршовану літературну традицію, закріплення певних віршованих характеристик до поетичного твору як такого.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Джерельною базою дослідження стали роботи, що присвячені вивченню старозаповітних поетичних творів, їх виникнення та композиційно-текстологічних особливостей. Зокрема це дослідження таких вчених та науковців як Дж. Кюгель, А. Десницький, І. Г. Гердер, Г. В. Синіло, Р. Лаут, З. Лановик та інші, що стосуються досліджень поетики псалмів; статті загального плану, де розглядається проблематика давньоєврейської поезії.
Мета і завдання дослідження. Мета статті полягає у вивченні історико-літературного контексту книги Псалмів, дослідженні композиції та літературної форми віршованих біблійних творів (на прикладі псалмів).
Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:1. Простежити основні текстологічні та контекстуальні особливості старозавітної поетики. 2. З’ясувати ідейно-тематичну та ритмічно-мелодійну структуру та композицію старозавітніх віршів.
Викладення основного матеріалу. Книга Псалмів поділяється на п’ять менших книг (Пс. 1 – 41; 42 – 72; 73 – 89; 90 – 106; 107 – 150). Кожна з перших чотирьох книг відокремлюється від наступної так званою доксологією (формулою похвали Богу) — 41:14; 72:18–20; 89:53; 106:48. Остання книга немає завершальної доксології, так, як псалом 150 розглядається як доксологія до книги Псалми вцілому. Лексико-стилістичні особливості цих літургічних формул дозволяють датувати їх періодом після Вавилонського полону (тобто не раніше 6 ст. до н. е.); також в той же час наявність їх в Септуагінті показує, що вони були написані не пізніше 2 ст. до н. е. Той факт, що три з чотирьох доксологій не являються інтегральною частиною псалмів, до яких вони приєднані, дозволяє припустити, що вони слугували завершеннями окремих збірників, що надалі були об’єднані в Псалтир [1, с. 145 – 148].
Період від Мойсея до Єздри і Неємії, в який вважається, формувалась Псалтир, займає майже тисячу років. Тому, здається повністю можливим твердження, що існували різні редакції збірників псалмів, які потім були об’єднані в єдиний. Підтвердженням цього також є те, що перед Пс. 72 є примітка: «закінчились молитви Давида, сина Ієсеєва». Ці слова показують, що існували збірники псалмів Давида, які носили ім’я їх автора, для відрізнення від збірників інших авторів [5, c. 346].
Також книга Псалмів поділяється на 150 глав. Насамперед слід зазначити, що в інших книгах Танаху (крім Псалмів) розбивка на глави взагалі не можлива (цей поділ на глави пізнішого походження; він був зроблений християнами в середні віки і «перекочував» в єврейські книги тільки із-за диспутів і осуджень з християнами; в Торі є часто такі місця, в яких поділ на глави взагалі заперечує єврейській логіці тексту). Зовсім інша справа книга Псалмів. Це зібрання 150 окремих витворів, тому поділ на окремі псалми є істотним для їх розуміння.
З жанрової точки зору псалми є досить різнорідними. Основною формою є жанр гімну, який і зумовив назву книги – Тегілім (буквально «славослів’я») [8, c. 186 – 189].
Книгу Псалмів дещо складно розділити за жанрами. Зазвичай виділяють чотири основні жанри: жалобні (плачевні) псалми, гімни подяки, гімни прославлення і псалми-проповіді. Цей поділ доволі специфічний і не єдиний. Також класифікувати псалми можна за умовами їх виголошування. Наприклад – суспільні в Храмі, індивідуальні у випадку хвороби чи війни, царські при виході на війну, гімни, які виголошуються при жертвоприношеннях чи гімни, які виголошуються під час свят. Наприклад: «Псалом, пісня на день Суботній(92)». Але навіть уже у вищезгаданому 92-ому псалмі у заголовку йдеться про виголошення цього псалма в Суботній день, хоча зміст даного псалма немає ніякого прямого відношення до Суботи. У псалмі чітко простежується три основні теми: 1. прославлення Бога; 2. кара грішникам, благе життя праведникам; 3. прекрасна участь автора. Іншими словами, перед нами не стільки «пісня у випадку Суботи», скільки «молитва-проповідь» [5, c. 670].
В цілому Псалтир можна розглядати як поему, яка возвеличує славу і провидіння Бога. Деякі псалми особливо підкреслюють роль Бога як царя Вселеної і зазвичай виокремлюються в окрему жанрову групу так названих коронаційних гімнів (Пс. 47, 93, 96–99). Інша група – «Сіонські псалми» – псалми-славослів’я Божому місту Єрусалиму з горою Сіон, яку Бог обрав місцем Свого перебування (Пс. 46, 48, 76 та ін.). Близько третини Псалтирі складають ламентації (жалоби, оплакування) – як індивідуальні (40 псалмів), так і від всього народу ( Пс. 44, 60, 74, 79 та ін.). Для більшості ламентацій характерним є вираження стійкої віри в те, що молитва їх буде обов’язково почута. Ще одним жанром являються гімни вдячності (Пс. 9, 10, 18, 30 та ін.). Специфічним жанром є, так звані, царські гімни, в центрі яких – Помазаник Божий, земний цар Іудеї ( Пс. 2, 18, 20, 21 та ін.) [4, c. 537 – 655].
Однак Псалтирi, як цілісній книзі, притаманна єдність життєсприйняття, спільність релігійних тем і мотивів: звернення людини (або народу) до Бога, як до невідступного спостерігача і слухача, Який змірює глибини людського серця.
Також псалми як літературний жанр знаходились у руслі спільного розвитку близькосхідної лірики (псалом 103 є подібним до єгипетських гімнів Сонцю епохи Ехнатона), але псалми виділяються своїм особистісним характером. Жанр псалмів розроблявся в іудейській літературі і пізніше (так звані Соломонові псалми І ст. до н. е.).
Основною характеристикою поезії є ритм. У давньоєврейській літературі ритмізація була «… ознакою того, що автор ставить перед собою художні задачі» (І. Дьяконов,1973) [5, c. 126]. Частина книг Біблії написана ритмізованою прозою. У ранні віки християнства, як іудейські автори (Філон, Іосиф), так і християнські (Оріген й Ієронім) відмітили, що в Святому Письмі присутня рима, яка схожа до грецької поезії. Однак пізніше побутувала думка про те, що немає принципіальної різниці між прозою та поезією в Біблії. В. Девіс (1930) рахував, що причин існування цієї думки – дві. Перша причина – це те, що Біблія є одкровенням Божим, тому дослідників завжди більше приваблював зміст, а не форма тексту. Другою причиною є невизначеність поетичних властивостей біблійної поезії [1, с. 29 – 33]. Найбільш популярні переклади Біблії в ранній Церкві нівелювали різницю між прозою та поезією. Лише в останнє століття більшість видань Біблії виділяють поетичний текст за допомогою розбивки на рядки та строфи. Цікавим є те, що церковнослов’янський текст псалмів в більшій мірі, ніж в Синодальному перекладі, зберігає ритмічну основу. Але навіть в прозаїчному Синодальному перекладі біблійна рима проявляється повною мірою: «Господній Закон досконалий, – він зміцнює душу. Свідчення Господа певне, – воно недосвідченого умудряє…» (Пс. 18:8). Саме такою була рима в давньоєврейській поезії: рахувались тільки наголоси в певних значимих словах, при цьому кожна строфа розпадалась на дві частини – два і два слова, три і два слова, як в наведеному прикладі [6, c. 378 – 380].
Вивчення трансформацій біблійної поезії в арамейських перекладах являються більш складними, ніж аналіз цього процесу у прозі. Однією з найбільш поширеніших проблем – це розрізнення прози і поезії в біблійному тексті. Нерідко в уривки, що мають прозове відношення, плавно вплітаються паралельні вірші, а інколи вся розповідь має майже поетичну структуру (наявність ритму, поетичних зворотів, паралелізмів і т. д.) [4, c. 88 – 98].
А. Десницький, цитуючи Дж. Кюбеля, пропонує такий метод розрізнення між прозою та поезією: «Однією з найбільш розповсюджених формальних ознак поезії є регулярність, побудова певної структури з складових елементів – рядків – характеристики яких постійно відтворюються» [6, c. 123].
Для сприйняття псалма, зокрема слухового сприйняття, вкрай важлива точна передача ритму псалмів, тої особливої розрідженості акустичного простору, яка дозволила Рільке сказати: «І далина просторів, як вірш псалма…».
Виділяють повний та неповний типи паралелізму. При повному паралелізмі кожному елементу першої частини віршу відповідає елемент з другої частини віршу. Логічна схема повного паралелізму виражається наступною формулою: abса’b’с’. Декілька інших видів паралелізму було описано на початку ХХ ст. [2, c. 210 – 212].
Серед особливостей біблійної поезії виокремлюємо наступні характерні риси: специфічні метр та розмір; смислова рима (у формі паралелізму); особливі образність та метафоричність висловів – концентрація змісту. На відміну від європейської поезії, що засновується на чергуванні рим та метричній структурі, єврейська поезія базується на ритміці та паралелізмі.
Дослідження біблійної поезії бере свій початок з ХVІІІ ст., коли єпископ Роберт Лаут видав дві книги: «Лекції про сакральну єврейську поезію» і «Книга пророка Ісаї: новий переклад з попереднім трактатом і критичними, філологічними і пояснюючими замітками» [6]. Р. Лаут не був першим дослідником, який виявив феномен паралелізму у біблійному тексті, але він вперше намагався систематизувати всі попередні і свої власні дослідження. Р. Лаут виділив паралелізм з біблійного тексту та визначив його основні типи, які і до сьогодні вважаються класичними.
Він виділив наступні критерії паралельної поезії:
1. В її основі лежить вірш (чи куплет), що складається з двох рядків.
2. Обидва рядки відносяться між собою за змістом: вони можуть протиставлятися, співставлятися або підсилювати один одного.
3. Вони паралельні за граматичною структурою, або ж містять окремі граматичні співвідносні один з одним елементи [5, c. 248].
Дж. Кюгель та Р. Альтер підкреслювали досить чітке розрізнення між паралельними рядками [4, c. 69]. Рядки паралельного вірша могли розглядатися як такі, що доповнюють новою інформацією, і такі, які містили інтенсифікацію чи прогресію, ніж той самий старий матеріал, тільки виражений в нових словах. Наприклад Пс. 17:9:
Із ніздер Його бухнув дим,
З Його ж уст – пожирущий огонь,
І жар запалився від Нього [1, c. 38].
М. О’Кнорр у своїй книзі «Структура єврейського вірша» стверджує, що основною вимогою давньоєврейського вірша є пауза в половині рядка і в його кінці. М. О’Кнорр також вважає, що фонологічні вимоги, тобто кількість складів в рядку, не мають особливої цінності для біблійної поезії [7, c. 99].
С. Геллер спробував розробити метричну схему, яку можна вважати найбільш типовою для давньоєврейського вірша. Він стверджує, що комбінація з двох коротких рядків може розглядатися як структурний еквівалент вірша, складеного з чотирьох структурних одиниць. Він рахує, що підтвердженням цього факту є і те, що не тільки короткі рядки не зустрічаються в давньоєврейської поезії, але і те, що, на його думку, не існує рядка, який складається з трьох коротких метричних одиниць: 2||2||2 [7, c. 132].
Основними структурними елементами давньоєврейської поезії є стопа, колон і вірш (чи рядок).
Стопа – поєднання складів навколо наголошеного складу. Приблизно одна стопа співвідноситься з одним словом.
Колон – це декілька стоп. Відповідний колону компонент за дослідженнями Т. Вевюрко – це «синтагма, яка об’єднана навколо інтонаційного наголосу і відділена інтонаційною паузою». Максимальне число слів в колоні – 6 [6, c. 487].
Вірш (чи рядок) – це декілька колонів, які об’єднані внутрішнім паралелізмом. У давньоєврейській поезії два вірші, як правило, утворюють куплет.
Крім вищезгаданих понять, Дж. Фоккельман виділяє ще таку одиницю як строфа, яка об’єднує декілька куплетів в давньоєврейській поезії [3, c. 29].
Й. Курилович стверджує, що в основі метрики поетичного рядка лежить ритмічне виділення слова, на яке падає змістовий наголос. Таким чином, метричний розмір вірша будується за принципом «протиставлення акцентованої і слабо акцентованої частин вірша, тобто поляризація сильних і слабких синтаксичних наголосів» [6].
О’Кнорр також аналізує граматичні одиниці біблійної поезії, як і Геллер, він розглядає дієслова і іменники як основу паралелізму. О’Кнорр виділяє три граматичні рівні поезії:
1. Особисті дієслова й іменники, вони залежать від часток (префіксів і суфіксів) і утворюють з ними єдине ціле.
2. Дієслова і іменники, вони незалежні в тексті.
3. Пропозиція [6, c. 470 – 476].
Підсумовуючи дослідження, присвячені питанню метрики давньоєврейської поезії, слід відмітити, що паралельному віршу не властиве чергування наголошених і ненаголошених складів. Система вокалізмів давньоєврейської мови включає в себе довгі і короткі голосні, а також надкороткі, проте не можна виявити які-небудь сліди закономірності їх чергування, як це було в давньогрецькій поезії.
Аналіз арамейських поетичних текстів є дещо складним через неможливість повністю встановити звучання арамейських слів.

Висновок. У даній роботі досліджено композицію та літературні форми віршованих творів Псалтиря. Влучною аналогією біблійної релігійної і філософської лірики є книга під назвою Тегіллім («Хваління», «Гімни»), книга, яку європейський читач називає Книгою Псалмів чи Псалтирю. Книга Псалмів поділяється на п’ять менших книг. Окрім цього, Псалтир відрізняється від інших біблійних книг своєю жанровою різновидністю та їх специфікою. Зазвичай виділяють чотири основні жанри: жалобні (плачевні) псалми, гімни подяки, гімни прославлення і псалми-проповіді. Цей поділ доволі не єдиний, існують й інші. Серед особливостей біблійної поезії виокремлюємо наступні характерні риси: специфічні метр та розмір; смислова рима (у формі паралелізму); особливі образність та метафоричність висловів – концентрація змісту. На відміну від європейської поезії, що засновується на чергуванні рим та метричній структурі, єврейська поезія базується на ритміці та паралелізмі. Зокрема, виділяють три основних типи паралелізму, які найчастіше зустрічаються в Книзі Псалмів: синонімічний, антитетичний, синтетичний. Хоча науковці у галузі дослідження поезії виділяють ще неповний паралелізм та інші види паралелізму.

Список використаних джерел та літератури :
1. Alter R. The Art of Biblical Poetry / Alter R. – New York / London: Basic Books, 1985. – 240 p.
2. Вайс М. Библия и современное литературоведение. Метод целостной интерпретации / Вайс М. ; [Пер. с англ. Т.Б. Менской]. – М. : Мосты культури ; Иерусалим : Гешарим, 2001. – 446 с.
3. Гердер И. Г. История еврейской поэзии. Ч. 1 / И. Г. Гердер; [пер. с нем.] – М. : Тифлис, 1875. – 310 с.
4. Древнееврейская литература: Из Книги Бытия / пер. С. Апта; Книга Ионы / пер. С. Апта; Книга Руфь / пер. И. Брагинского; Книга Иова / пер. С. Аверинцева; Песнь Песней / пер. И. Дьяконова; Книга Экклесиаст / пер. И. Дьяконова // Поэзия и проза Древнего Востока. – М.:, 1973. С. 537-655. («Библиотека всемирной литературы». Т.1).
5. Дьяконов И. Древнееврейская литература / Дьяконов И. ; [Поэзия и проза Древнего Востока]. – М. : Астропринт, 1973. – 727 с.
6. Лановик З. Hermeneutica Sacra / Лановик З. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ, 2006. – 587 с.
7. Роман Якобсон. Грамматический параллелизм и его русские аспекты / Якобсон Р.О. ; [pаботы по поэтике]. – М. : Прогресс, 1987. – С. 99-132.
8. Тов Э. Текстология Ветхого Завета / Э. Тов ; [пер. с англ.]. – М. : Российское библейское общество, 2001. – 308 с.