У статті здійснено порівняльну характеристику таких правопорушень, як хуліганство та злочинів проти особи (а саме – побої і мордування).
The article presents a a comparative analysis of the hooliganism and сrimes against the person (drubbing and torture).
Ключові слова: хуліганство, дрібне хуліганство, тілесні ушкодження, побої, мордування, особлива зухвалість, винятковий цинізм, громадський порядок.
Перш за все слід звернути увагу на те, що злочин, передбачений статтею 296 КК України – хуліганство – супроводжується особливою зухвалістю та\чи винятковим цинізмом [1]. Під особливою зухвалістю розуміють нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з побоями та іншим насильством, яке спричинило тілесні ушкодження, чи знущанням над потерпілим, знищення або пошкодження майна, тривале, що довгий час не припиняється, порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо [5]. Винятковий цинізм – це демонстративна зневага загальноприйнятими нормами моральності, наприклад, груба непристойність, демонстративне оголення, знущання над хворими, дітьми, немічними тощо. Для кваліфікації хуліганства за ч. 1 ст. 296 достатньо наявності в діях винної особи однієї з цих ознак – особливої зухвалості або виняткового цинізму [5]. Хуліганством, яке супроводжувалося винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані, та ін.
З вищенаведеного слідує, що наслідки, до яких призвела наявна у складі злочину, передбаченого статтею 296 КК України особлива зухвалість правопорушника, створює досить проблемну ситуацію, за якої важко розмежувати на перший погляд різні за своїм складом злочини.
Як свідчить практика, зазвичай таке розмежування працівники правоохоронних органів та судді здійснюють на підставі таких ознак: при вчиненні хуліганства, на відміну від злочинів проти особи, потерпілий та правопорушник зазвичай не є між собою знайомими, а вчинення конкретного правопорушення спрямовується не з метою заподіяти конкретній особі тілесних ушкодження або ж завдання будь-якого фізичного болю особі, а з метою порушення громадського порядку.
Лише в січні 2013 року ці та інші ознаки було визначено Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ як такі, якими слід керуватися при розмежуванні злочинів проти особи та хуліганства (Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №223-192/0/4-13 від 30 січня 2013 року «Про практику застосування судами при розгляді справ»). У даному Листі зазначено, що суспільно небезпечне діяння не може бути кваліфіковано як хуліганство за наявності у сукупності таких обставин кримінального провадження:
1) засуджені і потерпілі між собою були знайомі;
2) до злочинного посягання перебували в особистих неприязних стосунках;
3) поштовхом до заподіяння тілесних ушкоджень стала поведінка самих потерпілих;
4) зі змісту протиправних дій кожного із засуджених простежується бажання завдати шкоди власне здоров’ю потерпілих через особисту неприязнь до них [4].
Пропоную дану проблемну ситуацію розглянути на конкретному прикладі:
Громадянин С. 20 лютого 2013 року, близько 20 год., знаходячись у стані алкогольного сп’яніння, перебуваючи у приміщенні кафе «Півник», спровокував конфлікт із громадянкою О., яка в той час була відвідувачкою даного кафе, під час якого схватив лівою рукою волосся останньої та в подальшому, утримуючи її волосся, умисно правою рукою завдав два удари в область голови громадянки О., що спричинило сильний фізичний біль, але не заподіяло тілесних ушкоджень потерпілій. В суді обвинувачений громадянин С. вину визнав повністю. та повідомив, що він уже був у стані алкогольного сп’яніння та висловлювався нецензурними словами. Громадянці О. це не сподобалося та вона з даного приводу зробила йому зауваження. Тоді обвинувачений дуже розлютився, і спричинив конфлікт, під час якого він своєю лівою рукою схватив за волосся громадянку О., а в подальшому, утримуючи її за волосся, наніс два удари долонею своєї правої руки в область обличчя. Більше ні до кого громадянин С. фізичного насильства не застосовував. Також громадянин С. повідомив, що вони із потерпілою знайомі давно та між ними виникали раніше неприязні відносини. Потерпіла повідомила, що за медичною допомогою вона не зверталася, до судово-медичного експерта не їздила. Громадянина С. знає давно[3].
На перший погляд у вищенаведеному прикладі є усі ознаки об’єктивної сторони складу злочину хуліганство: у діях громадянина С вбачається особлива зухвалість, він нехтує загальноприйнятими правилами поведінки у громадських місцях. Та чи насправді посягає Громадянин С. на громадський порядок?
Органом досудового розслідування незаконні дії громадянина С. кваліфіковані за ч.1 ст. 126 КПК України, тобто умисне завдання побоїв, яке завдало фізичного болю, однак не спричинили тілесних ушкоджень. Дана кваліфікація діянь громадянина С. є правильною, не зважаючи на те, що злочин було вчинено в громадському місці і в присутності інших осіб, що містить собою ознаки хуліганства.
Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного суду України № 10 від 22.12.2006 року «Про судову практику у справах про хуліганство», при вирішенні питання про відмежування кримінально караного хуліганства від дрібного слід виходити з того, що відповідно до ч. 1 ст. 296 КК хуліганство – це умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Якщо таке порушення не супроводжувалось особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, його необхідно кваліфікувати як дрібне хуліганство за ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення [2; с. 582].
Отже, проаналізувавши вищенаведене, можна зробити висновок, що громадянин С., прийшовши у стані алкогольного сп’яніння до кафе «Півник» почав неадекватно себе поводити та висловлюватися нецензурними словами. Це свідчить про те, що в цій частині його дії кваліфікуються як адміністративне правопорушення, передбачене ст.173 КУпАП – дрібне хуліганство.
У конкретному випадку наявні у сукупності такі обставини провадження: громадянин С. та громадянка О. між собою знайомі та до злочинного посягання перебували у неприязних стосунках, поштовхом до протиправних дій громадянина С. стала поведінка потерпілої громадянки О., а саме – її зауваження з приводу некоректних висловлювань у кафе громадянина С., а також зі змісту протиправних дій останнього вбачається, що він бажав завдати шкоду власне здоров’ю громадянки О., і завдав її у вигляді нанесення кількох умисних ударів в обличчя (побоїв), які спрямовувалися на конкретну особу – громадянку О., а не на усіх відвідувачів кафе, тобто від загального дрібного хуліганства вони перейшли на конкретне заподіяння шкоди персоніфікованій особі [6].
Тобто, так як суспільно небезпечне діяння не може бути кваліфіковано як хуліганство за наявності у сукупності таких вищенаведених обставин. Дії, які супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім’ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише у тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. До питання правильної кваліфікації злочину слід підходити відповідально, адже суттєво різняться між собою санкції статей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Кримінальний кодекс України / / Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 25-26.
2. Кримінальний кодекс України : Науково-практичний коментар у двох томах / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. В. Гринчак, Н. О. Гуторова, В. І. Тютюгіна та ін.] ; За заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, В. І. Борисова . – Х. : Видавництво «Право» Національної академії правових наук України та Національного університету «Юридична академія імені Ярослава Мудрого», 2013. – Т. 2. – 1039 с.
3. Кримінальне провадження № 18 – 03 / 13 / / Архів Острозького районного суду Рівненської області за 2013 рік.
4. Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм матеріального права щодо кваліфікації хуліганства : Лист Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2013 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0192740-13
5. Про судову практику у справах про хуліганство : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. / / Вісник Верховного Суду України. – 2007. – 24 січня. – № 2.