Тереховський В. М.
Національний університет “Острозька академія”
Науковий керівник – канд. філол. наук, доц. Зелінська Л.В.
ХРИСТИЯНСТВО ЯК РЕЛІГІЯ ВІЙНИ У РОМАНІ
К. ВОННЕГУТА “БІЙНЯ НОМЕР П‘ЯТЬ АБО ХРЕСТОВИЙ ПОХІД ДІТЕЙ”
Анотація
Стаття присвячена аналізу роману американського письменника Курта Воннегута “Бійня номер п’ять або Хрестовий похід дітей”. Проаналізовано проблематику війни та релігії. Досліджено використання елементів християнської доктрини у творі.
Ключові слова: війна, християнство, релігія, віра.
Annotation
The article deals with the analyses of the novel “Slaughterhouse-Five, or The Children’s Crusade” written by the American writer Kurt Vonnegut. The problems of war and religion were analyzed. The use of elements of the Christian doctrine was investigated.
Key words: a war, Christianity, a religion, a faith.
Постановка проблеми. Війна та релігія. На перший погляд два несумісні поняття, котрі, проте у світлі сучасних подій у світі наштовхнуть середньостатистичного реципієнта на роздуми. Чому виникають війни? Це питання здавна цікавить людину. Причин може бути безліч, і ні для кого не секрет, що релігійні погляди теж спонукали прихожан брати в руки зброю і вбивати ні в чому невинних “во ім’я Господа”. Виникає парадокс: релігії, які, в своїй доктрині, найбільшу цінністю надають життю, так легко закликають до знищенні цілих народів, лише за інакодумство. Звичайно, можна говорити про хибні трактування “святих книг”, проте реальність залишається незмінною: війни, які заохочуються релігійними поглядами, не припиняються.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Окремі проблеми війни та релігії знайшли своє відображення у науковій літературі вітчизняних та іноземних авторів. Заслуговують на увагу праці таких науковців як О. Саган, Л. Филипович, С. Здіорук, П. Виймар та інші. З-поміж іноземних дослідників слід відзначити наступних дослідників: Ph. Clayton, D. Lindberg, K. Wilber.
Постановка завдання. Мета статті полягає у дослідженні роману К. Воннегута та виявленні використаних елементів християнської доктрини у аспекті війни.
Виклад основного матеріалу. Уже в самій назві роману “Бійня номер п’ять, або Хрестовий похід дітей” закладено парадоксально несумісні поняття: “бійня номер п’ять” має буквальний сенс – це бійня, і Воннегут наполегливо підкреслює саме це значення протягом всієї оповіді. Проте вже на рівні заголовка пронумерована “бійня” не сприймається буквально, перекреслює біблійний сенс “хрестового походу” і таким чином зумовлює трагічний результат для “дітей”. Назва роману може бути прочитана як “Бійня…дітей”, оскільки дві основні теми роману – “біблійна” і “дитяча” – намічені вже в епіграфі:
Ревуть бики.
Теля мукає.
Розбудили Христа – немовля,
Але Він мовчить [2].
Значення другої частини назви роману розкривається в одному із публіцистичних пасажів: “хрестовий похід дітей розпочався в 1212 році, коли в двох монахів зародилася думка зібрати армію дітей в Франції і Німеччині і продати їх в рабство на півночі Африки. Велику кількість дітей було відправлено на кораблях із Марселя, і приблизно половина з них потонули. Решту висадили в Північній Африці, де їх і продали в рабство.”[4] Отже, стійкий вираз “хрестовий похід” відсилає до проблеми війни за віру, а тому тут виникає і проблема святості, справедливості, відданості певній ідеї та релігійності у суспільстві. Тому видається логічним розглянути момент віри і її доцільності.
Сучасна людина, яку показує Воннегут, вже не намагається шукати доцільність у тій самій війні та виправдати її наслідки, адже якби не було війни, то люди все одно б помирали. Смерті людей, які віддають свої життя за ідеї чи віру, навіть не усвідомлюючи що це таке і що вони роблять, нічого не варті. Їм здається що вони бачать проблиски світла, яке їх веде, а насправді це ідеологічна машина, яка захоплює таких як вони і заганяє їх, як отару слухняних овець, в рамки.
Після кожної смерті, яка описана в романі, автор зазначає: “Такі справи”.[2] Це ще інтенсивніше відображає всю абсурдність будь-якої ідеології і людей-фанатиків, які життя готові за цю ідею покласти. “І уряд моєї країни щодня повідомляє мене про кількість трупів, які продукує у В’єтнамі наша військова наука”.[2] Тут варто зазначити, що в цих рядках повністю усувається людський фактор відповідальності і участі: ті, хто загинув у В’єтнамі є просто результатом науки, яка конкретно у цьому випадку діє окремо від людства. Крім того, у назву винесена думка про те, що на війні б’ються діти. Біллі бачить полонених саме як святих, проте поняття святості, як і поняття героїзму, переходить на побутовий рівень. Головному герою ввижається сяйво над головами своїх товаришів і стражів, вогники на верхівках дерев, на дахах будинків.
Воннегут піддає іронічній критиці християнство. “Біллі в дитинстві мало не кожен день починав і кінчав із роздумів про катування та жахливі рани. На стіні його крихітної спальні висіло неймовірно натуралістичне розп’яття. Військовий хірург оцінив би скрупульозність, з якою митець відтворив кожну анатомічну деталь Христових ран — від списа, до тернового вінця, а також дірок, пробитих цвяхами. Христос із розп’яття, що висіло над його ліжком, помер жахливою смертю. Це було жалюгідне видовище. Такі справи” [2]. Але співпереживання Біллі до помираючого Христа в такому заплутаному світі пояснити нічого не можуть. Тому Воннегут вдається до деміфологізації образу Ісуса Христа. На противагу “омертвілим” християнським цінностям Воннегут пропонує “Космічне Євангеліє” Кілгора Траута. Еліот Роузвотер, сусід Біллі по палаті для душевнохворих, читає це “Євангеліє”, в якому розповідається про прибульця з космосу, котрий був дуже схожим на тральфамадорця.
Цей прибулець провів дуже ґрунтовне дослідження християнства, щоб хоч трохи розібратися з питанням: чому християнам так легко бути жорстокими. І він дійшов висновку, що бодай частково проблему можна пояснити тим, що всі події, описані в Новому Заповіті, подано досить недбало. Він припускав, що метою Євангелія, крім інших речей, було навчити людей милосердя, навіть щодо наймізерніших з-поміж них. Але насправді Євангеліє вчить ось чого:
“Перш ніж вбивати когось, як слід переконайся, чи немає в нього зв’язків. Такі справи.”[2]
Недоліком оповіді про Ісуса Христа, на думку прибульця з космосу, було те, що Христос, хоча й був дуже непоказним, насправді доводився Сином Найвпливовішої Істоти в усьому Всесвіті. І читачі це добре розуміли. Тому, коли вони доходили до сцени розп’яття, вони, цілком природно, припускали, що (і Роузвотер зачитав це місце вголос) — “М-да, ці придурки не того замордували!”[2]
А ця думка породжує іншу, а саме: “Є такі, кого можна мордувати”. Кого? Тих, у кого немає зв’язків. Отаке” [2].
Бомбардування Дрездена, яке і лежить в основі роману, є яскравим прикладом того, як замордували людей, у котрих “немає зв’язків”. І тут Воннегут недаремно наводить порівняння з Хіросімою, яка стала символом апокаліптичного начала. Але ситуація з Дрезденом набуває масштабнішого, більш символічного значення. По-перше, місто – уславлений центр мистецтв. По-друге, там загинули й історичні цінності. А отже, це переростає у символ занепаду віри, надії і моралі. Проте автор статті радше б порівняв бомбардування Дрездена не з Хіросімою, а з іншим бомбардуванням. З бомбардуванням Содома і Гомори. Вселюблячий і всепрощаючий бог безжалісно знищує два міста, для того щоб показати свою силу чи навпаки? Чи є сенс поклонятися такому богові, який може тебе вбити, якщо йому щось не сподобається? А не сподобатися йому може практично все і тоді – вічні муки. А що робити тисячам християн, які під час хрестових походів забирали і віддавали життя за віру, що робити мусульманам, котрі за свою віру чинили те ж? Що робити щонайменше 25 тисячам мирного населення Дрездена, які взивали до свого бога і просили його про порятунок? Ці та безліч інших запитань сьогодні все ще залишаються без відповіді.
Воннегут намагається створити свою власну етичну систему, основану на розумі та науковому пізнанні світу. Тому, включаючи в свою систему все, навіть найменше проявлення людяності, він руйнує християнське вчення. Саркастичне переосмислення християнських догм зустрічається досить часто на сторінках роману. Біллі співчутливо слухає розмову про книгу, в якій прибулець досліджує питання: “чому християни так легко стають жорстокими…” Висміюючи християнські ілюзії, письменник критикує і буржуазну, механізовану – тральфамадорську – цивілізацію, котра підготувала людині місце “комахи, яка застрягла в янтарі”.
Саме людству Воннегут ставить те ж питання, що і прибулець з космосу: чому цивілізація, народжена в християнському світі так легко проявляє жорстокість до інших людей? А війна – це і є цивілізація в її найдосконалішій формі.
Висновки. Літературний талант К. Воннегута та атмосфера роману “Бійня номер п’ять або Хрестовий похід дітей” вражають. Роман, який розворушив світ ілюзій і пробудив Америку, яка тонула в своїй “мрії”, свого часу змусив увесь світ задуматися про сенс життя, яке може обірватися в будь-яку хвилину. Використання елементів християнської доктрини для змалювання жахливих реалій війни, дало змогу автору відобразити всю абсурдність та буденність як війни так і релігії. Воннегут зумів стерти непевні “якби” та “може”, які є такими звичними для релігії. Натомість він запропонував своє “такі справи” як жорстоке, проте чітке нагадування про реальність.
Воннегут зумів побачити війну та релігію як дві паралелі та відобразити їх у своїй праці. Це дві паралелі, які ніколи не перетнуться, щоб знищити одна одну, проте будуть йти нога в ногу, до тих пір, поки людство не усвідомить абсурдність існування кожної з них. Такі справи.
Хоча наше дослідження досить ґрунтовне, все ж залишається багато напрямків для подальшого дослідження тем війни та релігії. Їх можна розглянути в соціокультурному аспекті, психологічному розборі постатей головних персонажів в умовах війни або ж навіть передання пейзажів та описів місцевості під час військових дій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
- Lindberg, David C.; Numbers, Ronald L. (1987), Beyond War and Peace: A Reappraisal of the Encounter between Christianity and Science.
- Vonnegut, Kurt. Slaughterhouse-Five.2009 Dial Press Trade paperback edition, 2009.
- Wilber, Ken, The Marriage of Sense and Soul: Integrating Science and Religion, Broadway; Reprint edition, 1999.
- Виймар П. Крестовые походы. Миф и реальность священной войны.- Санкт-Петербург, 2003.