У статті розглядаються актуальні питання діяльності громадських організацій в Україні та наголошується на їх важливості у суспільному житті. Крім того, зосереджується увага на динаміці та розширенні сфери діяльності громадських організацій, які є свідченням рівня розвитку громадянського суспільства. Також аналізуються проблеми в діяльності громадських організацій та пропонуються шляхи їх вирішення.Abstract
The article deals with the current issues connected with the activities of civil organizations of Ukraine. It emphasizes the importance of civil organizations in our social life. Moreover, great attention is paid to the dynamics and expansion of the scope of activities of civil organizations that act as an evidence for showing the level of development of civil society. The problems of activities of civil organizations are analyzed and the solutions are offered.
Неодмінною умовою становлення демократичних держав і формування націй у тій частині світу, яку ми вважаємо найбільш розвиненою та на яку сьогодні орієнтуємося, було становленння і розгортання системи суспільних інститутів, що утворюють громадянське суспільство. З моменту проголошення України суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою проблема дослідження особливостей розвитку громадянського суспільства, його інститутів набуває надзвичайної актуальності. Так, одразу після здобуття незалежності спостерігається активний розвиток громадських організацій, мета заснування та діяльності яких полягає в можливості впливати на розвиток суспільства. В структурі громадянського суспільства починає визначатися громадський некомерційний (або як тепер часто говорять – «третій») сектор, який охоплює сукупність недержавних громадських організацій, що становлять «основу» громадянського суспільства. Вже 1992 р. приймається Закон України «Про об’єднання громадян», що вводить в правове поле України громадські організації та окреслює їх права та обов’язки. Це значною мірою посприяло стрімкому росту таких організацій а, відтак, і збільшенню можливостей громадян для заснування недержавних, некомерційних, відкритих організацій. Проте, незважаючи на стрімке зростання їх кількості з року в рік, існує безліч проблем, що впливають на ефективність здійснення ними своїх функцій, а звідси і на розвиток громадянського суспільства загалом, що, в свою чергу, є гальмівним чинником на шляху демократичного розвитку нашої держави.
Питання, пов’язані з аспектами дослідження розвитку громадських організацій в Україні та проблем їх функціонування, ролі у розбудові громадянського суспільства та в житті держави загалом, відображені в працях українських дослідників. Внесок у теоретико-методологічні та емпіричні дослідження діяльності громадських організацій зробили такі вчені: С. Левченко, В. Балабін, О. Михайловська В. Новохацький, О. Стегній, О. Тарасов, О. Клименко, В. Нанівська та інші. Серед останніх досліджень та публікацій уваги заслуговують роботи Круглик С., зокрема статті «Громадські організації як інститути громадянського суспільства» та «Роль неурядових організацій у розбудові громадянського суспільства в сучасній Україні», де автор досліджує вплив громадських організацій на розвиток громадянського суспільства, їх роль в напрямку утвердження демократії. Значний інтерес до дослідження складають публікації Є. Пожидаєва, що присвячені розгляду питання діяльності громадських організацій в суспільно-політичних процесах. У даному контексті варто згадати про статтю на тему: «Неурядові організації у суспільно-політичному житті України: межі участі та пріоритети діяльності». Створенню методологічної основи дослідження неурядових організацій та визначенню їх стану та перспектив в Україні присвячена дисертація В. Пащенко на тему: «Неурядові організації як інститут громадянського суспільства: методологія дослідження та стан в Україні». Разом з тим ступінь дослідження діяльності громадських організацій, а зокрема їх ефективності в напрямку розбудови громадянського суспільства, ще не є достатнім і потребує подальшого аналізу.
Метою даного дослідження є аналіз діяльності громадських організацій в напрямку розбудови громадянського суспільства в Україні.
Відповідно до мети, поставлено такі завдання:
– визначити сутність громадських організацій та їх значення;
– прослідкувати динаміку та розширення сфери діяльності громадських організацій;
– виявити проблеми в діяльності громадських організацій;
– запропонувати шляхи їх вирішення.
Поняття «громадські організації», звичне для української наукової літератури і практики, практично відсутнє або лише іноді вживається в іноземній правовій літературі та нормативних актах. За кордоном найчастіше застосовуються терміни «спілки», «асоціації», «об’єднання» і т. ін. По суті йдеться про одне й те саме: те, що у нас називається громадськими організаціями, у США та Великій Британії – спілками, асоціаціями, об’єднаннями громадян.
У вітчизняній літературі поняття «громадські організації» розуміють як добровільні формування громадян, створені у результаті їх вільного волевиявлення з метою вираження колективних інтересів і вирішення громадських питань та проблем. Визначення понять «спілки», «асоціації» західними ученими зводяться до того, що їх називають неурядовими організаціями (non-government organization, або NGO). Головними ознаками таких організацій є недержавність та неприбутковість. Ці дві властивості беруться як критерій для розмежування з іншими можливими об’єднаннями громадян. Окрім двох головних ознак громадських організацій (недержавність і неприбутковість), є ще третя – добровільність об’єднання членів. Якщо до англійських Non-government і Non-profit додати слово Voluntary (добровільність) отримаємо поняття «громадські організації», а відповідно до західної термінології – «спілки» та «асоціації» ((Громадські об’єднання в Україні: Навч. посіб. / За ред. В. Бесчастного. – К.: Знання, 2007. – С. 15)).
Для нашого суспільства найбільш вживаним і традиційним є поняття «громадська організація». Дане поняття має місце у Законі України «Про об’єднання громадян», де визначається як об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів ((Закон України «Про об’єднання громадян» // Відомості Верховної ради України. – 1992. – №34. – ст. 504)). З цього визначення випливає те, що громадяни для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об’єднання в громадські організації. Це право є невід’ємною частиною прав людини і громадянина. Воно проголошене Загальною декларацією прав людини, Конституцією України та законами України.
Громадські організації – невід’ємна складова будь-якого демократичного суспільства. Вони є добровільними об’єднаннями громадян, що створюються для вирішення громадських проблем та вираження спільних інтересів. В державах розвинутої демократії громадські організації діють в усіх сферах суспільного життя, вносять вагомий внесок в справу загального добробуту і стабільного поступу, є важливим чинником соціального та політичного життя. Здійснюючи свою діяльність на національному та місцевому рівнях, такі організації є ядром «третього сектору».
Розгалужена система громадських організацій є важливим показником розвитку громадянського суспільства. Враховуючи цей аспект, то тут варто зазначити про позитивні тенденції в Україні. Останнім часом спостерігається позитивна динаміка кількісного зростання громадських організацій. На сьогодні сформована широка мережа таких організацій по всій території України. До того ж кількість зареєстрованих громадських організацій постійно зростає. Станом на 1 січня 2009 р. в Україні зареєстровано громадських організацій та їх осередків – 59321, у 2008 р. – 54862, у 2007 р. – 48816, у 2006 р. – 46682)((Кількість суб’єктів ЄДРПОУ за галузями економіки та організаційно-правовими формами господарювання станом на 1 січня 2009 р. // http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2009/edrpoy/edrpoy_u/opfg/ks_za_ opf0109.htm)). Але експертні оцінки дозволяють говорити лише про незначну кількість громадських організацій, які дійсно є активними та відіграють важливу роль в суспільстві. Більшість зареєстрованих в Україні організацій існують лише формально, або функціонують епізодично. Така кількість коливається в межах від 4 до 5 тисяч. При чому такі організації мають досвід роботи, здійснюють свою діяльність мінімум два-три роки від моменту реєстрації та є досить відомими в своєму регіон ((Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України. 2002-2006 роки / Підготовлено Творчим центром Каунтерпарт. Л. Паливода, О. Кікоть. – К.: «Макрос», 2006. – С. 18)).
Станом на кінець квітня 2010 р. згідно «Реєстру громадських організацій» налічується 3072 легалізованих організацій із всеукраїнським та міжнародним статусом. Всім цим громадським організаціям притаманні такі ознаки, як неурядовий характер, самоуправління, добровільність, некомерційність, неприбутковість і суспільна корисність діяльності. Крім того характерним є те, що діяльність громадських організацій охоплює практично всі сфери суспільного життя України. У їх структурі за спрямуванням та видами діяльності найбільша питома вага припадає на фізкультурно-спортивні та оздоровчі об’єднання (16,2 %). Далі у рейтингу громадської активності займають місце об’єднання професійної спрямованості та молодіжні організації (відповідно 10,7 % та 10,3 % від загальної кількості громадських організацій). Серед поширених організацій можна виділити об’єднання ветеранів та інвалідів – 8,8 %, освітні, культурно-виховні – 5,5 % ((Громадські організації в Україні у 2008 році: Статистичний бюлетень / Державний комітет статистики України. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2009. – С. 8‑9)).
Щодо розгалуженості сфери діяльності громадських організацій свідчать дані Творчого центру Каунтерпарт (ТЦК). Значна кількість опитаних з трьох головних сфер своєї діяльності зазначила сферу «діти та молодь» (45%). Дещо менш важливими сферами є «вирішення соціальних питань» (38 %), «дотримання прав людини (31 %). У галузі «громадянська освіта» працюють 28 % опитаних організацій, у таких сферах як «розвиток сектору неурядових організацій» – 19 %, «культура, мистецтво, література» – 15 %, «політика, законодавство, держава» – 15 %, «жінки» – 11%, «розвиток бізнесу» – 9 %, «екологія, захист навколишнього середовища» – 8 %, «ЗМІ» – 8 %, «охорона здоров’я» – 8 %, «ВІЛ/СНІД» – 7 %, «права споживачів» – 3 %, «професійні асоціації» – 3 %, «релігійні асоціації» – 3 %, «інше» – 10 % ((Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України. 2002-2006 роки: Звіт за даними дослідження / Підготовлено Творчим центром Каунтерпарт. Л. Паливода, О. Кікоть. – К.: «Макрос», 2006. – С. 22)). Більшість неурядових організацій України працює одночасно у кількох сферах.
За своїми формами та особливостями функціонування громадські організації діляться на такі групи. До першої належать організації «взаємодопомоги», що об’єднують людей за принципом спільних проблем чи біди (наприклад, «Союз Чорнобильців», «Українське товариство сліпих» та ін.). Друга група має чітко виражену соціальну спрямованість (добродійні фонди та організації, орієнтовані на вирішення гуманітарно-соціальних проблем). Третя група – організації «клубного типу», що включають різноманітні групи самовдосконалення, клуби за інтересами. Четверта група має «суспільно-охоронний» характер, зосереджуючись на захисті навколишнього середовища в широкому сенсі, тобто діяльності з охорони не лише природи, але й культури, мови тощо. П’ята група об’єднує правозахисні організації, що здійснюють нагляд за законністю діяльності виконавчої влади, зокрема її каральних структур, а також дотриманням передбачених законом процедур в ході виборчих кампаній і виборів тощо. Ще одну групу складають «інфраструктурні» організації, чия місія – сприяння діяльності інших громадських організацій в найширшому сенсі. До цього класу відносяться і ті (їх можна умовно назвати організаціями громадських ініціатив), які ставлять за мету сприяння становленню громадянського суспільства в регіоні або партнерським відносинам суспільства і влади ((Держалюк О. Динаміка та розширення спектру діяльності громадських організацій як складові демократизації українського суспільства // http://www.niss.gov.ua/Monitor/May08/03.htm)).
Сьогодні деякі види діяльності діючих організацій є більш поширеними. Зокрема, діяльність їх значної частини спрямована на захист суспільних інтересів та лобіювання (42 %), навчально-консультаційною діяльністю займаються дещо менше (41 %). Предметом діяльності 35 % організацій є розповсюдження інформації, 34 % ‑ освіта, 31 % – надання соціальних послуг, 23 % – дослідження та аналітика, 20 % – правова допомога, 17 % – благодійність, 13 % – розробка суспільно-політичних рекомендацій, 12 % – реабілітація і 8 % – адміністрування грантових програм (( Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України. 2002-2006 роки: Звіт за даними дослідження / Підготовлено Творчим центром Каунтерпарт. Л. Паливода, О. Кікоть. – К.: “Макрос”, 2006. – С. 23)).
Серед найпоширюваніших видів діяльності громадських організацій є представництво та захист прав та суспільних інтересів громадян (88 %). Не дивно, адже питання є надзвичайно актуальним. До того ж, регіональний аналіз пріоритетних суспільних проблем свідчить, що захист прав громадян є важливою проблемою для всієї України. Тоді як безробіття більш актуальне на Заході. Проблемами екології більше переймаються організації Сходу, а соціальною незахищеністю населення – Півдня. Надання адміністративних послуг населенню, моніторинг діяльності виконавчої влади, стандарти та корупція у системі вищої освіти є пріоритетніші на Заході України. Що ж до реформування судової системи, то це питання найбільш актуальне для громадських організацій Центрального регіону ((НУО та протидія корупції: роль, стан, перспективи. Звіт про результати дослідження. К., БФ «Творчий центр «Каунтерпарт», 2007. – С. 38)).
Попри постійне збільшення кількості громадських організацій та розширення сфери їх діяльності, що є важливим чинником розбудови громадянського суспільства, також спостерігається збільшення у середовищі громадянського суспільства питомої ваги членських організацій (у 2005 р. їх налічувалось 80 %, а у 2006 р. – 83 %). До того ж відбувається зростання кількості їх членів (у 2006 р. в 27 % організацій налічувалося від 11 до 30 членів, в 25 % – понад 100 членів. За 2005 р. кількість членів збільшилась у 40 відсотках опитаних громадських організацій України, а за 2006 р. – у 42 %. У 2005 р. постійний персонал мали 57 % організацій, а у 2006 р. – 61 %).
Крім того, позитивною тенденцією є зміцнення матеріально‑технічної бази та інституційної спроможності активних громадських організацій. Згідно дослідженню ТЦК рівень інституційної спроможності українських громадських організацій, що оцінюється за стратегічним менеджментом, системою керівництва, відповідністю фінансового менеджменту стандартам бухгалтерського обліку, лідерством, стратегією залучення коштів людськими та матеріальними ресурсами, дещо перевищив середній рівень і становить 2,9 балів за п’ятибальною шкалою ((Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України. 2002‑2006 роки: звіт за даними дослідження / Автори – упорядники: Л. Паливода, О. Кікоть. – К.: БФ «Творчий центр Каунтерпарт», 2006. – С. 10–11)).
Важливим показником громадянського суспільства є не тільки число громадських організацій, але й участь людей у їх діяльності – громадська залученість або волонтаризм (добровільна активність на грунті громадської праці). Але залученість громадян до такої діяльності сьогодні спостерігається досить не значна. Переважна більшість громадян заявляють про неналежність до жодної з громадських організацій чи рухів. Хоча, позитивною тенденцією є те, що їх частка поступово скорочується (у 2006 р. – 83,6 %, а у 2008 р. – 83,3 % ((Українське суспільство 1992 – 2008. Соціологічний моніторинг / За ред. д. е. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2008. – С. 530))). Проте, все ж таки існує значний дефіцит громадянської активності населення, що є однією з головних перешкод, яка суттєво гальмує розвиток вітчизняного громадського сектору на сучасному етапі. Цьому значною мірою сприяє ставлення населення до діяльності інститутів громадянського суспільства. В цілому українці досить низько оцінюють ефективність громадських організацій. Так, за даними Інституту соціології НАНУ, негативний баланс довіри до громадських організацій фіксується у сталому значенні середнього балу індексу довіри (за 5-ти бальною шкалою) – 2,4 бала у 2004, 2005 та 2006 роках. І лише у 2008 р. середній бал індексу довіри до громадських організацій склав 2,6 бала ((Українське суспільство 1992 – 2008. Соціологічний моніторинг / За ред. д. е. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2008. – С. 530)). Проте, цей показник все ще досить низький. Це є несприятливо для подальшого розвитку громадянського суспільства в нашій державі.
Основними причинами низького рівня довіри до громадських організацій та громадської пасивності є: зайнятість громадян повсякденними проблемами виживання, недостатня інформованість про існуючі громадські організації, пасивність громадських організацій щодо інформування громадян та їх залучення до своєї діяльності ((Опалько Ю. Розвиток громадянського суспільства в Україні: відповідність стандартам Ради Європи // http://www.niss.gov.ua/Monitor/May2009/14.htm)). Так, громадяни України майже не знають про роль, функції та можливості громадських організацій. А необізнаність широкого громадянства з діяльністю громадських організацій, зокрема тих, що мають успіхи, породжує скептицизм щодо громадських організацій взагалі. В рамках опитування проведеного ТЦК, представникам НУО було запропоновано визначити рівень обізнаності громадськості з їх діяльністю. 27 % респондентів вказали, що громадськість знає про існування НУО, 49 % ‑ що вона обізнана з їх діяльністю. І лише 16 % респондентів відповіли, що громадськість приймає участь у їх діяльності ((Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України. 2002-2006 роки: Звіт за даними дослідження / Підготовлено Творчим центром Каунтерпарт. Л. Паливода, О. Кікоть. – К.: «Макрос», 2006. – С. 55)). Багато в чому успіх громадських організацій залежить від широкої й інтенсивної інформаційної кампанії. Але, на жаль, вітчизняна аудиторія громадських інформаційних й аналітичних центрів та організацій залишається вкрай нечисленною, часто обмежуючись користувачами мережі Інтернет. Адже електронною поштою та Інтернетом користуються в Україні лише 14 % усього населення, хоча серед молоді віком до 30 років ця частка складає 32% ((«Думки і погляди населення України – березень 2005 р.» (Фонд «Демократичні ініціативи», Київський міжнародний інститут соціології) // http://www.dif.org.ua/doc.php?action=project&i=2&id=020404053208)). Поширення своєї присутності у друкованих ЗМІ, на телебаченні й радіо залишається сьогодні однією з головних проблем для більшості українських громадських організацій. Значна проблема й в тому, що наші ЗМІ не приділяють належної уваги процесам створення та діяльності організацій. Тому просвітницько-рекламна діяльність у зрозумілій та переконливій формі, яка мотивує і стимулює розвиток громадських ініціатив, має бути поставлена на системну основу. Необхідно забезпечити інформованість населення про діяльність організацій з альтернативних джерел (висвітлювати в ЗМІ їхню роль у соціальному житті громадян, для формування позитивної громадської думки проводити на телебаченні зустрічі, «круглі столи», дискусії представників громадських організацій з представниками гілок влади) ((Михайловська О. Держава і розвиток інститутів громадянського суспільства // Політичний менеджмент. – 2005. – №3 (12). – С. 113)).
Ще однією важливою причиною низького рівня довіри до громадських організацій є низька оцінка ефективності їх діяльності. Головними ж причинами неефективності громадських організацій на думку громадян є їх недостатня активність та неспроможність реально впливати на ситуацію в регіоні і в країні ((Українське суспільство 1992 – 2008. Соціологічний моніторинг / За ред. д. е. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2008. – С. 530)). Так, оптимістичні показники щодо збільшення з року в рік кількості громадських організацій ще не говорять про достатній рівень якості цих організацій. Сьогодні лише менша частина з легалізованих громадських організацій постійно і активно працюють. Більшість інших існують лише формально. Особливу групу складають організації, що активізуються лише в період передвиборних кампаній і працюють у межах агітації чи контрагітації відносно того чи іншого кандидата, виборчого блоку. Вони фактично не роблять істотного внеску у розвиток громадянського суспільства (забезпечення прав і свобод людини, інформованості і політичної освіти громадян, залучення громадськості до вирішення соціальних проблем на місцевому та регіональному рівнях і т. ін) ((Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2005 / За ред. О. Власюка. – К.: Знання, 2005. – С. 326)).
Однією з важливих проблем, що заважають ефективній діяльності громадських організацій є їх фінансування. Так, за результатами дослідження ТЦК 28% неурядових організацій розглядають державний бюджет як джерело свого фінансування ((Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України. 2002-2006 роки: Звіт за даними дослідження / Підготовлено Творчим центром Каунтерпарт. Л. Паливода, О. Кікоть. – К.: «Макрос», 2006. – С. 35)). Лише половина громадських організацій розуміють потреби свої членів та враховують їхні інтереси при плануванні своєї діяльності. Тому й не значна кількість (36%) організацій отримують членські внески. 28% не мають жодних фондів та 32% мають річний бюджет менший 2000 доларів. Як правило, організації мають лише одне чи два джерела фінансуваня (більше ніж 51%) та ці джерела як правило мають форму грантів ((Степаненко І. Концептуальна невизначеність громадянського суспільства в Україні: можливості подолання / Розвиток демократії в Україні: матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 29 вересня – 1 жовтня 2000 р.). – К.: «Центр освітніх ініціатив», 2001. – С. 593)). Проте дуже часто мета, з якою це фінансування надається певній організації та сама дійсність розходиться. Новостворені організації отримавши грант забувають з якою метою були створені і займаються іншим проектом, щоб знову отримати грант. Таким чином грантів позбавляються інші організації, які гідні отримати їх для свого розвитку ((Шевчук Т. Недержавні організації в громадському житті Рівненщини // http://postua.info/news.php?nid=6)).
Головним джерелом поточної діяльності громадських організацій залишаються фонди, які підтримують виконання та реалізацію специфічних програм з боку міжнародних організацій, які працюють по контрактам з агенціями, що здійснюють технічну підтримку України. Більш за те, орієнтація проектної діяльності не сприяє утворенню міцної основи для організаційної структури і менеджменту організацій. Цей тип фінансування жорстко регламентує як громадські організації повинні виконувати специфічні проекти і не забезпечує ніякої підтримки для базових організаційних операцій. Отже, більшість громадських організацій страждають від недостатності добре розроблених організаційних завдань і стратегічних планів. Тому вони повинні адаптувати ці програми до компаній запропонованих донором. Як результат – організації здійснюють повсякденну діяльність при відсутності добре визначених цілей, активного керівництва і найбільш часто очолені чи спрямовуються окремою особою, яка виконує усі організаційні ролі. Ця особа працює директором програми для спонсорованого проекту без підтримки чи супроводження правління організації тому, що донори не забезпечують такого залучення. Це призводить неприбуткові організації до того, що вони залишаються неефективно організованими внаслідок браку розуміння базової концепції неприбуткової діяльності не тільки з боку лідерів та членів організацій, а також з боку посадових осіб та суспільства у цілому ((Шевчук Т. Недержавні організації в громадському житті Рівненщини // http://postua.info/news.php?nid=6)). Такі умови не сприяють створенню міцного здорового та здатного до самопідтримки громадянського суспільства.
Варто зазначити, що державне фінансування інститутів громадянського суспільства в Україні залишається непрозорим і неконкурентним; не врегульовано процедури надання державних грантів та особливості державних закупівель послуг громадських організацій. Тому необхідно, щоб новий Кабінет Міністрів прийняв постанови «Про затвердження методики проведення конкурсів соціальних проектів і програм, моніторингу та оцінки їх результатів» і «Про державне замовлення експертних та консультаційних послуг».
Характерним є також відсутність довгострокового бюджетного фінансування програм і проектів громадських організацій, в тому числі таких, що мають пріоритетне значення для державної політики в цілому. В даній ситуації важливим є створення державного фонду розвитку громадянського суспільства, що на конкурсних засадах має здійснювати державну підтримку довгострокових програм і проектів таких інститутів громадянського суспільства. Слід забезпечити участь представників громадянського суспільства в управлінні фондом та моніторингу його діяльності.
Важливим аспектом є налагодження ефективного діалогу громадських організацій та влади. Сьогодні при більшості міністерств, державних комітетів існують громадські ради. Це консультативно-дорадчі органи, яким відведено роль одного з основних інститутів взаємодії громадськості з органами влади. Створені на сьогодні громадські ради все ще не є цілком сформованими або не функціонують з інших причин, мають номінальний характер, їхній вплив на вироблення та прийняття рішень органами влади, формування та реалізацію державної політики є мінімальним або й взагалі відсутній. Тому важливо сприяти розширенню та підвищенню якості роботи таких громадських рад ((Держалюк О. Динаміка та розширення спектру діяльності громадських організацій як складові демократизації українського суспільства // http://www.niss.gov.ua/Monitor/May08/03.htm)).
Взаємодія громадянського суспільства та органів виконавчої влади має, як правило, вузько відомчий характер, що перешкоджає формуванню і реалізації узгодженої державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства. Необхідним, відтак, є створити цільовий державний фонд сприяння розвитку громадянського суспільства з незалежною формою урядування (громадським правлінням), що дозволить на конкурсних засадах та за участю і моніторингу представників різних організацій здійснювати підтримку ініціатив, що спрямовані на розвиток громадянського суспільства.
Часто активність громадських організацій блокується органами місцевого самоврядування не лише завдяки відсутності політичної волі та інтересу до закритості. Відсутні механізми участі громадських організацій в формуванні і діяльності цих органів влади. Має бути поновлена дія норм законодавства, які дозволяли б громадським організаціям брати участь у висуванні кандидатів на посади депутатів місцевих рад і призначати спостерігачів на виборах до місцевих рад.
Не менш важливим є те, що питання діяльності громадських організацій повинні бути чітко врегульвані на законодовчому рівні. Хоча в Україні прийнято закони «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991 р.), «Про об’єднання громадян» (1992 р.), «Про благодійництво та благодійні організації» (1997 р.), «Про молодіжні та дитячі громадські організації» (1998 р.), та вони потребують доповнень, які б стимулювали вироблення нової організаційно-правової форми існування організацій, котра б враховувала специфіку їх діяльності. Чинна нормативно-правова база характеризується декларативністю і браком чітких та прозорих механізмів (( Рева С. Участь громадськості у процесі формування та реалізації державної політики // Політичний менеджмент. – 2006. – №3 (18). – С. 71)). Закон «Про об’єднання громадян», визнаний Європейським судом з прав людини таким, що порушує Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема свободу об’єднань, має бути зміненим. Має бути прийнята нова редакція закону «Про громадські організації», яка відповідатиме Конвенції та Рекомендаціям Комітету Міністрів Ради Європи про правовий статус неурядових організацій в Європі щодо умов легалізації, видів діяльності і санкцій стосовно таких організацій.
Отже, громадські організації є невід’ємною складовою будь-якого демократичного суспільства. Саме в їх діяльності втілюються дух і сутність громадянського суспільства. Від суспільно-політичної активності громадських організацій залежить розвиток громадянського суспільства. Позитивна динаміка збільшення кількості громадських організацій, розширення спектру їх діяльності, зміцнення їх матеріально‑технічної бази та організаційної спроможності є, звичайно, важливими показниками в розвитку громадянського суспільства в Україні. Але про достатній рівень якості цих організацій говорити важко. Активність громадських організацій в нашій державі гальмується цілою низкою чинників. Громадяни поки що не сприймають громадські організації як дієвий інструмент захисту своїх прав, низько оцінюють їх ефективність (про що можна судити за рівнем довіри громадян до них та участю в їх діяльності) та недостатньо уявляють можливості їх реального застосування. На це значний вплив має недостатня інформованість про існуючі громадські організації, пасивність самих громадських організацій щодо інформування громадян та їх залучення до своєї діяльності. Відтак, необхідним постає питання забезпечення інформованості населення про діяльність організацій ЗМІ, здійснення просвітницько-рекламної діяльності у зрозумілій та переконливій формі. Однією з важливих проблем організацій є їх фінансування. Важливим в цьому аспекті є врегулювання процедури надання державних грантів та особливості державних закупівель послуг громадських організацій; створення державного фонду розвитку громадянського суспільства, що на конкурсних засадах має здійснювати державну підтримку довгострокових програм і проектів організацій. Для більш ефективної діяльності громадських організацій також важливим є налагодження ефективного діалогу громадських організацій та влади. Необхідно сприяти розширенню та підвищенню якості роботи консультативно-дорадчих органів (громадських рад) при урядових органах, активізувати проведення громадсько-урядових консультацій на постійній основі. Зрештою, питання діяльності громадських організацій повинні бути чітко врегульовані на законодовчому рівні. Слід спростити процедури що регулюють створення, реєстрацію та діяльність громадських організацій. Закони, що регулюють діяльність громадських організацій, повинні бути переглянуті та доповнені. Має бути прийнята нова редакція закону «Про громадські організації». Належна міцність та сталість громадських організацій залежатимуть від того, чи будуть спроможні вони отримати широку соціальну підтримку мас в якості членів, волонтерів та донорів. Вони повинні довести свою необхідність, а громадяни водночас усвідомити це.
Перелік ключових слів
Громадянське суспільство, об’єднання громадян, громадська організація, спілки, асоціації, неурядова організація, недержавна організація, «третій сектор», волонтаризм.