Вознюк Оксана
Національний університет «Острозька академія»
Факультет міжнародних відносин
Спеціальність: історія
4 курс

ГРЕЦЬКІ КУЛЬТУРНІ ДІЯЧІ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVI – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТОЛІТТЯ
В статті проаналізована діяльність найвизначніших грецьких культурних діячів на українських землях в другій половині XVI – початку XVII ст. Зокрема, характеризується діяльність греків в освітній сфері в Острозі, а також діяльність константинопольських патріархів в налагодженні церковного життя українців. Дослідження діянь грецьких просвітників дозволяє краще зрозуміти, яку роль вони мали для розвитку культурного життя України.
Ключові слова: грецька громада, Острозький культурно-освітній осередок, Афон, константинопольські патріархи.

Oksana Vozniuk
SUPERLATIVE CULTURAL GREEK LEADERS ON UKRAINIAN LANDS IN THE SECOND HALF 16TH CENTURY – BEGINNING 17TH CENTURY
In this paper we analyze the activity of superlative cultural Greek leaders on Ukrainian lands in the second half of the 16th century – beginning of 17th century. Specifically, characterized by the activity of the Greeks in educational sphere in Ostroh, and characterized by the activity of the Patriarch of Constantinople in establishing Ukrainian church life. The research of Greek leaders work is a key to understanding the role they have for the development of the cultural life of Ukraine.
Key words: Greek community, Ostroh cultural and educational centre, Athos, Patriarch of Constantinople.

Оксана Вознюк
ГРЕЧЕСКИЕ КУЛЬТУРНЫЕ ДЕЯТЕЛИ НА УКРАИНСКИХ ЗЕМЛЯХ ВО ВТОРОЙ ПОЛОВИНЕ XVI – ПЕРВОЙ ПОЛОВИНЕ XVII ВЕКА
В статье проанализировано деятельность выдающихся греческих культурных деятелей на украинских землях во второй половине XVI – начале XVII в. В частности, характеризуется деятельность греков в образовательной сфере в Остроге, а также деятельность константинопольских патриархов в налаживании церковной жизни украинцев. Исследование действий греческих просветителей позволяет лучше понять, какую роль имели для развития культурной жизни Украины.
Ключевые слова: греческая община, Острожский культурно-образовательный центр, Афон, константинопольские патриархи.

Українсько-грецькі зв’язки беруть свій початок ще з XI ст., коли Київська митрополія була дочірньою Церквою Царгородського патріархату. XIV – початок XVI ст. стало справжнім випробуванням для обох церков, оскільки всі несприятливі події, спричинені Флорентійською унією, послабили й утруднили русько-грецькі зв’язки. Лише в другій половині XVI ст. – початку XVII ст. криза Константинопольського патріархату, призвела до численних мандрів греків через Україну, що стало поштовхом до відновлення відносин обох народів.
В XVI – першої половини XVII ст. на українських теренах жили представники різних народів – євреї, татари, поляки, німці, в тому числі і греки. В цей час грецька спільнота відігравала досить вагому роль в культурно-освітньому, політичному, господарському та особливо церковному житті українців. «Греки виступали як оборонці православ’я, проповідники та організатори культурного життя, просвітництва на українських теренах» [1; 58].
Головними осередками діяльності греків в Україні на період другої половини XVI – першої половини XVII ст. були братства, при яких відкривалися школи, навколо яких зосереджувалось найбільше впливових, високоосвічених особистостей православного Сходу і Балкан, також монастирі, церкви, перші заклади вищого типу, навколо яких пульсувало культурне та духовне життя.
Греки проводили свою діяльність в таких українських містах, як Львів, Дермань, Київ, Ніжин, Острог. Саме Острог стає тим культурно-ідеологічним центром України, де їх перебувало найбільше. Однією з причин цього було заснування Василем-Костянтином Острозьким Острозької академії, а також підготовка до видання Острозької біблії, яка особливо повпливала на масові відвідини Острога греками. «Тепер кн. Острозький вдається в протилежний бік за потрібними рукописами, – шле своїх посланів до південних слов’ян, болгар та сербів, до греків, а також не минає «далеких земель вселенної – як землі Римської, так і Кандійські острови». Своїми посланцями та листами – пише кн. Острозький, – дійшов я навіть до самого вселенського патріарха Єремії, скрізь ласкаво просячи собі людей» [3; 171].
Грецькі діячі займаються тут викладацькою діяльністю, працюють приватними вчителями. В Острозькій академії викладали такі греки, як архімандрит Феофан (незабаром Єрусалимський патріарх), Тимофій, прокатолицьки налаштовані греки Діонісій Раллі та Євстахій Натаніель, які одночасно були учителями дітей князя Острозького, посланець Константинопольського патріарха і головуючий на антиунійному синоді в Бересті у 1596 р. – Никифор Парасхес-Кантакузин, Еммануель Ахіллес. Також, працювали в академії такі грецькі вчені Емануель Мосхопуло і Георгіос Памідіс. Її відвідували відомі ієрархи грецької церкви Неофіт Cофійський, Ієремія Пелагонський та інші. Як ми бачимо, греки були не лише церковними радниками князя К. Острозького, але й провідниками грецького освітнього впливу.
Діонісій Раллі – церковний та культурний діяч, за походженням грек, народився на острові Крит, який зробив великий внесок для Острозької академії на початковому етапі її функціонування. Він видавав себе за нащадка Палеологів, вихований в Італії православний митрополит Кізікос. Маючи тісні стосунки з папством, саме Раллі привіз Костянтину Острозькому екземпляр святого Письма з Риму, який був пізніше використаний при написанні Острозької Біблії. У 1584 р. Діонісій був висунений папою на можливого зверхника, перенесеного із Константинополя до Речі Посполитої, патріархату. Раллі був певний час найближчим релігійним радником К.Острозького. Навіть отримав від князя посаду Дорогобузького архімандрита. Також є свідчення, що він викладав у Острозькій академії [4; 124].
Грецькі просвітники здійснюють також перекладацьку діяльність. Протягом XVI ст. в Україні з’являється ціла низка перекладів Святого Письма на живу українську мову. Результатом зусиль грецьких інтелектуалів та релігійних представників з’являється перша друкована ціла Біблія – Острозька 1581 року. Біблія, підготовка якої здійснювалась в Острозі під керівництвом Василя-Костянтина Острозького, зібрала навколо себе талановитих людей, серед яких було чимало греків. Так, у підготовці острозького видання Біблії брав участь грек – вже згадуваний вище Діонісій Раллі [5; 27]. Євстахій Наталієль є припущення, що теж перекладав тексти до Біблії, одночасно беручи активну участь у підготовці її острозького видання. Біблія особливо важлива, оскільки в її передмові є прямі вказівки на те, що Острожчина мала контакти з Грецією, константинопольською патріархією, вже в 70-х роках XVI ст. Насамперед, здійснювався обмін літературою [10; 55].
Перебували в Острозькому культурно-освітньому осередку вихованці Падуанської академії Никифор Кантакузин і Кирило Лукаріс. «Патріарший протосинкел Никифор Кантакузин був славний своєю ерудицією… До Острога він приїхав «для отправовання наук визволених», тут писав якісь публіцистичні твори. Його співвітчизник Кирило Лукаріс у 1594 – 1600 рр. займав посаду ординарного ректора, викладав грецьку мову. Обидва, як тоді велося, давали приватні лекції обдарованим учням» [9; 17]. З найвидатніших греків варто також згадати Пелагонського митрополита Єремію, Стагонського єпископа Авраамія Гаціду, Охрідський архієпископ Афанасій, який привіз до Острога регалії візантійських імператорів [9; 17].
В часи функціонування Острозької академії К. Острозький постійно клопотався про забезпечення навчального закладу відповідними кадрами. Писав про це до Миколая Радивілла «Сирітки» Вельямін Рутський, який перебував на навчанні у Римі: «Пан воєвода Київський хоче фундувати якусь академію на Волині, розіслав по Греції по професорів» [4; 125]. Просвітницька діяльність К. Острозького і розбудова української школи уможливлювали активний розвиток освітніх відносин українців з греками, взаємообмін досвідом.
Отже, Острог став провідним центром міжнародного культурного спілкування України. Грецькі інтелектуали, які працювали при академії, особливо перекладацька діяльність, дає підстави стверджувати, що місто початку другого десятиліття XVII ст. було одним з найбільших осередків грецистики Речі Посполитої.
Окремо варто приділити належну увагу греку Кирилу Лукарісу, який займає важливе місце в історії українсько-грецьких зв’язків. Будучи відомим церковним діячем (він шість разів обирався на Константинопольську кафедру, став Александрійським та Вселенським патріархом), який сумлінно виконував свій обов’язок перед Східною церквою, піклуючись про неї впровадженням реформ, Лукаріс водночас помітно співпрацював з українцями в освітній сфері. Його інтелектуальна діяльність, особливо в ролі ректора Острозької академії і викладача грецької мови, на українських землях добре відома в історії.
Грек давав приватні заняття з вивчення грецької мови обдарованим учням. Про прямі контакти К. Лукаріса з Мелетієм Смотрицьким, як наставника і учня, детально пише американський славіст Девід Фрік. Перший учив його не лише грецької та латинської мови, але й допомагав в освоєнні ренесансної культури [19; 36]. Брав участь грек Кирило і в полеміці, доказом цього є видання під його зверхністю «братською академією» у Вільні в 1596 р. твору М. Пігаса «Діалог про Східну віру».
Щодо ректорства Кирила в Острозі з 1594 – 1600 рр., про яке вказувалось вище, то вперше це вказав польський хроніст А. Венгерський в книзі «Systema historico-chronologicum ecclesiarum Slavonicorum», яка видана в Утрехті в середині XVII ст. Але його керування вищим закладом відбувалось недовго. Під час першого візиту на Україну до Острога Лукаріс відвідує і затримується в Дубнові та Вільному, а другі відвідини взагалі були короткими. Доказом цього є звернення братчиків до грека Кирила: «Постарайся побувати у нас, зібрати всіх воєдино, допомогти… Цього бажають і ті греки, що з нами (їх тепер більше, ніж при тобі), і сам Костянтин». Такі свідчення, які вказують на те, що К. Лукаріс, як ректор навчального закладу, дуже мало часу перебував в Острозі, дали можливість іншому польському досліднику о. А. Борковському припустити, що насправді ректором академії був не хто інший як грек архідиякон Никифор Парасхес-Кантакузин [13; 159-160].
Аналізуючи місії Кирила Лукаріса на Україну, яких було дві, можна сказати, що першопочатковий візит грека носив освітній характер. Найтісніше він співпрацював з Острозьким культурно-освітнім гуртком, князем В.-К. Острозьким, проте зупинявся заодно у Вільному, Дубнові та Львові. Часті поїздки грека Лукаріса Україною не лишили його осторонь тогочасних релігійних подій, він брав участь в берестейському процесі, тому був залучений до князевих унійних та антиунійних проектів [13; 163].
Після краху Константинополя на роль ідеологічного центру православного світу почав претендувати Афон – півострів у Греції. В 20 монастирях, розміщених тут, були багаті бібліотеки, століттями культивувалась греко-візантійська традиція. Сюди для морального і культурно-ідеологічного вдосконалення мандрували українські діячі. Серед яких були Йов Княгицький, Іван Вишенський, Ісакій Борискович, Кипріян [10; 54-55]. Афонські ченці прибували на українські землі за «ялмужною» [9; 17], місцевими виданнями, постачаючи друкарні рукописами, яких не було тут.
Яскравим українським письменником-полемістом, який за своє життя був не лише релігійно пов’язаний з Грецією, але й оновив освітній діалог між народами, є Іван Вишенський. Близько 70-х рр. 16 ст., протестуючи проти феодального устрою Речі Посполитої, став ченцем Афонського монастиря, що був у ті часи центром православного чернецтва на Сході. Перебував у жвавих стосунках з Львівським братством. Літературну діяльність почав одночасно з острозькою групою полемістів. У 1615 – 1616 рр. створив останній відомий твір «Позорище мысленное». Будучи аскетом І. Вишенський відкрито критикував тодішній пануючий церковний і світський лад та закликав до простоти старохристиянського братства, як здійснення Царства Божого на землі. Хоч більшість свого життя він провів на Афоні, проте його твори видані старослов’янською мовою. Відомо всього 16 творів.
В другій половині XVI ст. пожвавлюються релігійні відносини Київської митрополії з Константинопольським патріархом, які стали наслідком частих подорожей грецьких віруючих до багатої Москви, за матеріальною допомогою. Серед найвизначніших релігійних діячів, які побували на українських теренах були: Антіохійський патріарх Йоаким V (бл. 1581 – 1592), Єремія II Транос, єрусалимський патріарх Феофан.
Спочатку варто детальніше зупинитись на постаті Антіохійського патріарха Йоакима. Він багато зробив для Львівського братства, в тому числі видав грамоту, якою затверджував його статус. Ця грамота була цінна тим що, Успенське братство від тепер ставало вищим над іншими братствами та мало право дивитися за порядком в церковних справах. За статутом, також миряни зобов’язувались виступати проти єпископа, якщо той не дотримуватиметься церковних канонів.
Йоаким згідно за канонами церкви, не мав права видавати декрети Київській митрополії, яка підпорядковувалась Константинопольському патріархату. Хоча й Царгород наприкінці XVI ст. не виявляв особливої заклопотаності справами Руської церкви і не проводив будь-якої політики.
Йоаким також осуджував двоєженців, але це були не лише священики, а й вищі ієрархи. Водночас започатковувався контроль за діяльністю духовенства.
Пізніше у 1588 і 1589 рр. двічі приїздить до Речі Посполитої Єремія II. Власне К.Острозький брав участь у підготовці візитів обох патріархів, і Єремії і Йоакима. Густинський літопис повідомляє: «Року 7079 [1589] король Зигмунт на прохання князя Острозького, і сам бачивши, що він [патріарх] є справжнім пастирем руського східного обряду, дав йому привілей вольності, щоби без ніякої перешкоди і заборони зайнявся впорядкування справ церкви східної і вівцями із своєї вівчарні у всій своїй [короля] державі, як у короні Польській так і у Великому Князівстві Литовськім» [4; 155].
У 1593 році константинопольський патріарх Єремія II під час поїздки до Львова детально ознайомився з «ненормальним станом благочестя, й переконався, що в порятунку його можуть корисно стати хіба Церковні Братства. Ось тому Єремія в 1588 році надає Львівському та Виленському братствам великих прав, і навіть робить їх ставропігіальними, цебто залежними тільки від нього» [3; 158]. Тому братства стають грецько-православними культурними осередками на Україні, в яких визначне місце посідали грецькі вчені і церковні ієрархи.
В 1620 році патріарх Єрусалимський Феофан надав ставропігіальні права Луцькому Хрестовоздвиженському, Києвському Богоявленському і Слуцькому Спаському братствам. «Феофан, під охороною козаків, під загрозою життя свого, потайки від польського уряду висвятив нам митрополита Йова Борецького та ще п’ятьох єпископів, і тим спас Українську церкву від загибелі в найсумнішу добу її життя» [3; 201].
Грецькі патріархи оживляли великий культурно-національний рух XVI-XVII ст. Вони разом з українськими православними боролися проти унії і до останнього стояли за українську православну церкву, за національну самооборону. Тут, варто згадати за протосингела й містоблюстителя патріаршого престолу Никифора, який не лише словом захищав православ’я. Він прибувши на Берестейський собор 1596 р., мужньо боронив українську віру. За що польська влада схопила і відправила його в Марієнбурську фортецю, де грек помирає. Ця подія піднесла авторитет Царгородського патріарха.
Отже, перебування грецьких культурних діячів на території України мало хороші наслідки як для православної церкви, так і для культурного життя загалом. Найбільшим осередком діяльності греків стає Острог, куди приїжджають найвизначніші культурні діячі, такі як Діонісій Раллі, Кирило Лукаріс, Никифор Кантакузин, Євстахій Наталієль. Також, багато сил поклали для впорядкування релігійних справ константинопольські патріархи (Йоаким Антіохійський, Єремія II Транос, Феофан). Результат тривалого культурного діалогу з греками мав вплив, в першу чергу, на формування українського світогляду, греки стали, в деякій мірі, його невід’ємною складовою.

Список використаної літератури
1. Греки на українських теренах: Нариси з етнічної історії / Дмитрієнко М., Литвин В., Томазов В. та ін.; за ред. В. Смолія. – К. : Либідь, 2000. – 488 с.
2. Гудзяк Б. А. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії / Б. А. Гудзяк. – Львів: Ін-т історії Церкви Львівської богословської академії, 2000. – 170 с.
3. Іларіон, митрополит. Українська Церква: Нариси з історії Української Православної Церкви: У 2 т. / За ред. прот. С. Ярмуся. – Вінніпег, Канада, 1982. – 366 с.
4. Кемпа Т. Костянтин Василь Острозький (бл. 1524/1525-1608) воєвода Київський і маршалок землі Волинської / Томаш Кемпа. – Хмельницький: ПП Мельник А.А., 2009. – 342 с.
5. Кралюк П. М. Мелетій Смотрицький і українське духовно-культурне відродження кінця XVI – початку XVII ст. / П. М. Кралюк – Острог: Національний університет «Острозька академія», 2007. – 208 с.
6. Кралюк П. М. Натанієль Євстахій / П. М. Кралюк // Острозька академія XVI – XVII століття. Енциклопедія. – Острог: Національний університет «Острозька академія», 2011. – С. 258.
7. Кралюк П. М. Парасхес-Кантакузен Никофор / П. М. Кралюк // Острозька академія XVI – XVII століття. Енциклопедія. – Острог: Національний університет «Острозька академія», 2011. – С. 347-349.
8. Кралюк П. М. Раллі Діонісій / П. М. Кралюк // Острозька академія XVI – XVII століття. Енциклопедія. – Острог: Національний університет «Острозька академія», 2011. – С. 391.
9. Лукашова С. С. Миряне и Церковь: религиозные братства киевской митрополии в конце XVI века / С. С. Лукашова. – М.: Институт славяно-ведения РАН, 2006. – 320 с.
10. Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська Академія / І. З. Мицько // Острозька давнина: дослідження і матеріали: У 2 т. / Відп. ред. І. З. Мицько. – Львів, 1995. – Т.1. – С. 13-24
11. Мицько І. З. Острозька словяно-греко-латинська академія / І. З. Мицько. – К.: Наукова думка, 1990. – 175 с.
12. Нарис історії Манявського Хресто-Воздвиженського монастиря. Електроний ресурс. Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/krayeznavstvo_digest/23309/
13. Просемінарій. Медієвістика. Історія Церкви, науки і культури. – Вип. 7: до ювілею професора Василія Іринарховича Ульяновського. – К.: Друкарня ПП Мошака М. І. , 2008. – 576 с.
14. Смирнов А. І. Кирило Лукаріс і Україна / А. І. Смирнов // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. – Острог: Національний університет «Острозька академія», 2011. – Вип. 18. – С. 157-165.
15. Флоря Б. М. Восточные патриархи и западнорусская церков / Б. М. Флоря // Дмитриев М. В. Брестская уния 1596 г. и общественно-политическая борьба на Украине и в Белоруссии в конце XVI – первой половине XVII в. Ч. 1: Брестская уния 1596 г.: Исторические причины события / М. В. Дмитриев, Б. Н. Флоря, С. Г. Яковенко / Отв. ред. Б.Н. Флоря. – М. : Индрик, 1996. – С. 116 – 130. [ ця ж стаття опубл. в українському перекладі: Східні патріархи і західноруська церква / Б. М. Флоря // Український історичний журнал. – К. : Наукова думка, 1996. – № 1 (406). – С. 45-51]
16. Фонкич Б. Л. Греческо-русские культурные связи в XV-XVII вв. / Б. Л. Фонкич. – М. : Наука, 1977. – 250 с.
17. Харлампович К. В. Западнорусские православные школы XVI и начала XVII века, отношение их к инославным, религиозное обучение в них и заслуги их в деле защиты православной веры и церкви / К. В. Харлампович . – Казань : Типо-литография имп. Казанского университета, 1898 . – 524 с.
18. Ясіновський А. В. Грецькі джерела до історії Острога: листи александрійського патріарха Мелетія Пігаса та протосинкела Кирила Лукаріса / А. В. Ясіновський // Остріг на порозі 900-річчя (1990-1992 рр.): матеріали I-III науково-краєзнавчих конференцій. – Острог, 1992. – Ч. 2 – С. 114 – 116.
19. Frick D. A. Meletij Smotryc’kyj / D. A. Frick. – Cambridge: Harvard University Press, 1995. – 395 p.