Здається, рецензії на колективні збірники, альманахи пишуть рідше, ніж на збірки окремих авторів. Обминути увагою цей, присвячений 20-літтю утворення Тернопільської обласної організації НСПУ, просто неможливо.
В альманах ввійшли твори понад 80 авторів, членів обласного літoб’єднання при Тернопільській обласній організації НСПУ. Він розділений на окремі підрозділи: “Сучасна поезія Тернопілля”, “Антологія одного вірша”, “Сучасна проза Тернопілля”, “Переклади”, “Нові імена літературного Тернопілля”, “Ювіляри 2003 року”, “Незабутні імена”, “Дитяча література Тернопілля”, “Гумор і сатира”, “Літературна робітня Тернопілля”, “Наші гості” (українські поети з Польщі, гості літоб’єднання).
У передмові “Слово як вияв душі”, Володимир Барна, голова Тернопільської обласної організації НСПУ, говорить про авторів альманаху: “Люди різних уподобань, настроїв, переживань, але усіх їх об’єднує найзаповітніше – слово. Власне, з нього і починається творчість” (с. 3).
Рецензія завжди авторська штука, суб’єктивна. Ми не зуміємо проаналізувати твори цих понад 80 авторів, тож, природньо, зупинимося лише на тих, які найбільше заторкнули “струну” (с. 18) душі, викликали реакцію, проапелювали до розуму.
З самого початку автори (в кожному розділі їхні твори розміщені в алфавітному порядку за прізвищем того чи іншого автора), особливо жіноча половина, роздумують над нестримним плином життя, віднаходженням свого місця/ролі у ньому, темою кохання, відносинами між чоловіком та жінкою:

Не збагну я, чия вина?
Tи – один, я – одна … (с. 18, Тетяна Гурей)

Також з перших рядків поезія пронизана сильним релігійним струменем (Богдан Андрусяк, Петро Гринчишин, Одарка Гумак, Ганна Добрянська, Зоя Кульчицька). Рідний Тернопіль оспівують Василь Дерій (с. 28), Ярослав Кутний (с. 40), Зіновій Боднар (с. 66). У вірші “Переоцінка цінностей” Софія Кравчук стовідсотково права:

Xiба не щастя бачити це небо,
Ці простори, котрим немає меж?
Хіба людині так багато треба,
Хіба не щастя те, що ти живеш? (с. 39)

Напрочуд легка, “звукосвітлова” поезія Івана Лесіцького (сс. 46-47), присвячена рідному краєві, рідній стороні.
Поети звертаються до опису свого неповторного та унікального села, своєї малої України (див. поезію “Колиндяни” Наталі Патоли, с. 54):

I солодким стає гіркий дим
Лиш в селі мого батька і мами.

Нові мотиви та теми неодмінно входять в поезію. Тема масового наймитування/заробітчанства українців на чужині, впевнений, ще чекає свого серйозного дослідження. Ta вже сьогодні Михайло Бик у вірші “На чужині в Італії” заторкує цю болючу проблему (с. 66).
“Мамине вікно” Романа Расевича (с. 69) рекомендую справжнім поціновувачам сучасної української поезії (відзначу особливий ліризм вірша).
Звичайно, як і у будь-якому альманасі, зібрані матеріали не однаково високого рівня. Написане в 1995 р. Іваном Бандуркою оповідання “Спокута птаха” звучить надто банально, примітивно і дивно, як взагалі могло опинитися в альманасі.
Прозовий розділ альманаху, здається, слабший від поетичного. Напевне сам формат [альманаху] не дозволяє розвинути думку, відтінити деякі нюанси і цікаві задумки часто так і залишаються просто цікавим наміром. Або навпаки…Спресовано стільки подій і фактів, що немає відповідного психологічного розвитку та аргументації.
У рубриці [розділі] “Нові імена літературного Тернопілля” багатообіцяючою виглядає поезія Іванни Данилюк. Щемно і ніжно передано сцену зустрічі/розриву (відносин) з коханою людиною. Де той водорозділ між “Так” і “Ні”, між подальшою надією і цілковитим крахом? Поезія – не анатомія. Нові поети намагаються дати відповіді на споконвічні питання.
Цікава та “перспективна” поезія Олени Кареліної, яка народилася в м. Певек Магаданської області і пише українською та російською мовами. Хіба у кожного з нас не було таких моментів у житті, коли хотілося сказати:

Зачекай, любов, не йди –
Ще не випито келих весни,
Безтурботністю серця не край –
Не іди любов, зачекай (с. 137)

Розділ “Незабутні імена” представлений творами Івана Горбатого, Левка Крупи, Мар’яни Рудакевич, Василя Цибульського та Надії Яремчук.
Важко не погодитися з Мар’яною Рудакевич:

Поета видно по очах,
А не по списанім папері (с. 174)

Якими словами можна передати біль від втрати цієї надзвичайно обдарованої поетеси в юному 17-річному віці. Трагічно обірване життя, яке подавало такі колосальні надії… Гадаю, професійні критики належно оцінять збірку юної поетки, яка нещодавно появилася.
Потужна поезія Василя Цибульського, життя якого трагічно обірвалося в кінці 1993 р.
Чи не забагато цих трагічних смертей, рано обірваних доль і недописаної поезії? Можемо тільки гадати, що написали б ще Мар’яна та Василь, на яку нову вершину піднялася б їхня поезія. А сьогодні, читаймо написане ними, поезію серця, поезію любові, яку вони щедро дарують нам, своїм співрозмовникам. Непрочитана поезія – нерозділене почуття/відчуття спільного духу/духовності, великого українського братерського єднання.
Чудова дитяча поезія Тетяни Маріаш.
У розділі “Наші гості” Юрій Гаврилюк (м. Більськ, Польща) заявляє:

Koжна дорога
Коли йдемо вдруге
Коротша
Але ніхто
Не живе двічі (с. 202)

Як правдиво, просто і лаконічно.
Очевидні та прості істини в поезії Стефанії Трохановської (Польща) піднімаються до філософських узагальнень (вірш “Най”, с. 211):

дорога додому найкоротша
дитина матері наймиліша
небо вітцівщини найкрасивіше
земля рідна найдорожча
бо єдина на світі най…

Рецензований альманах свідчить про надзвичайний талант української землі, відкриває нові імена та дає чудову нагоду насолодитися творами раніше відкритих. Дуже хотілося б, щоб юні таланти мали можливість заіскритися новими гранями.

Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ

м. Сейнт-Альберт
Канада

Інші записи:

Не знайдено