У статі проаналізовано вплив фетишизму на формування та трансформацію людської тілесності.
Ключові слова: тіло, тілесність, фетишизм, мода.
The article analyzes the impact of fetishism on the formation and transformation of human physicality.
Key words: body, physicality, fetishism, fashion.
Культура постмодерну є складною системою людського буття. Це поняття багатогранне і об’єднує в собі безліч наукових сфер і категорій, однією з яких є й мистецтво. Чому ми його виокремлюємо? Тому що неабияку увагу мистецтво приділяє зовнішній красі людини, її обличчю, а заразом і тілу. Найдосконалішим митцем завжди вважався той, хто вміє ідеально втілити всі риси людського тіла у своїй роботі, зображуючи фізичне тіло як біологічний організм, та водночас із його індивідуальними рисами ментальності та духовності. Ще в давні часи люди звертали увагу на власне тіло, займались пошуком відмінностей між чоловіком і жінкою, зображували ці відмінності в наскельних малюнках та у вигляді глиняних статуеток, приділяли увагу оголеному тілу під час ритуальних танців, наносили різноманітні ритуальні малюнки на обличчя та різні частини тіла, з вірою в те, що це надасть їм сили та допоможе подолати ворога. Це говорить про те, що інтерес до тіла та тілесних можливостей має прадавню історію.
Перш ніж говорити про те, яким чином сьогодні фетишизується людська тілесність, варто визначити, що ж таке тілесність, які її характеристики.
Пізнання феномену людського тіла та тілесності в самопізнанні сучасної людини представлено в роботах М.М. Бахтіна, І.М. Биховської, Л.В. Жарова, В.І. Іванченка, І.С. Кона, Б.В. Маркова, П.Д. Тищенка та ін.; із залученням знань про тілесне з філософії життя (В. Дільтей, Г. Зіммель, Т. Лессінг, Ф. Ніцше, О. Шпенглер), екзистенціальних і феноменологічних концепцій буття (М. Гайдеггер, Е. Гофман, Е. Гуссерль, А. Камю, М. Мерло-Понті, Ж.-П. Сартр, А. Франк, К. Ясперс), психосоматики (В.Ю. Баскаков, Г.А. Бондарєв, Е. Канетті, А. Менегетті, В.М. Нікітін, Г.А. Сєрова, О.С. Суворова, А. де Сузнель, В.Д. Тополянський, М.В. Струкова та ін.), із «філософії нової тілесності» (Н.Т. Абрамова, Р. Барт, Г. Буркхард, Ж. Дельоз, Ф. Гватарі, Ж. Деріда, Л.В. Карасьов, Ж. Лакан, Л.П. Мальцева, В.А. Подорога), філософії фемінізму (С. де Бовуар, О.В. Вороніна, І.А. Жеребкіна, Л. Ірігарей, Ю. Кристєва, Е. Шоре), філософії статі (О. Вейнінгер, Є.П. Ільїн, Г.І. Кабакова, О. Лоуен, В. Райх, В.В. Розанов, М. Теун, Е. Фром, М. Фуко, Н. Хамітов, М. Шелер).
Сьогодні постановка проблеми трансформації тілесності відповідає викликам часу, громадськості, що є досить актуальним в період розвитку демократичного суспільства. Проте, попри надзвичайно високий інтерес до тілесності в сучасній культурній антропології досі не сформоване цілісне і комплексне розуміння тілесності як соціокультурного феномену, – розуміння, яке б повноцінно відображало фізичну, духовну, соціальну, етичну, естетичну, інформаційну, знаково-семіотичну та інші складові тілесного буття людини. Тому наведемо кілька визначень, які підходять для подальшого аналізу нашого питання.
В наукових колах є кілька поглядів не лише на визначення поняття «тілесність», але й на ототожнення або різке протиставлення «тіла» і «тілесності». Ми схильні до розгляду другого варіанту. Так, за словами вітчизняного дослідника М.Косяка, «тілесність» означає наділеність тілом, володіння ним і найрізноманітніші способи його використання; модуси функціонування тіла; «зв’язаність» тілом; «зафіксованість» в тілі [5, с.23]. Українська дослідниця тілесності О. Муха, посилаючись на роботу Косяка, характеризує тілесність як обширний комплекс характеристик людини, її зовнішніх і внутрішніх, статичних і динамічних, онтологічних і генетичних властивостей [6, с. 37]. За Марселем Моссом, тілесність – це техніка тіла [3, с.22]. До специфічних технік тіла він відносить вміння ходити, плавати, танцювати та будь-яким чином проявляти свою життєву позицію за допомогою тілесності. Марсель Мосс каже, що техніки тіла – це звички, які були набуті або запозичені дитиною чи дорослою людиною від своїх родичів або від людей з близького оточення [3, с.25]. Підтримуючи нашу гіпотезу повернення постмодерного фетишизму в архаїку, можемо зазначити, що такі техніки тіла існували і в первісний час, вони могли призводити до фетишизації самої людини.
Як можна зауважити, поняття «тілесності» має дуже багато різноманітних трактувань. Однак всі з них, так чи інакше, зводяться до виявлення взаємозв’язку тілесної і духовної складової в людині. Таким чином, людська тілесність є багатомірною, креативною, цілісною інформаційною системою. Основним принципом цілісності людської тілесності є інформаційна взаємодія різноманітних її рівнів (внутрішній та зовнішній, біологічний, психологічний, соціальний, культурний), яка дозволяє підтримувати відповідність між внутрішніми і зовнішніми факторами інформації і розвитку можливостей діалогу між «зовнішніми» і «внутрішніми» станами тіла. Знаки і символи як знаки зовнішнього і внутрішнього аспектів в просторі тілесності поєднуються в одну мовну структуру.
Найбільш цікавим і продуктивним є підхід української дослідниці Н.Медвєдєвої: «тілесність – це субстрат людської життєдіяльності, що являє собою багатомірне утворення, яке існує в трьох вимірах: біологічне (природне) тіло, внутрішня тілесність, зовнішня тілесність і конструюється на їхньому перетині». Перший рівень дослідниця визначає як біологічне тіло («тіло як організм»), другий рівень – внутрішня тілесність – це сукупність тілесних відчуттів індивіда, почуття «Я» («тіло в тілі»), на третьому рівні («тіло для інших»), рівні зовнішньої тілесності, тіло постає як символ, за посередництвом якого особа самовиражається, сприймається іншими та інтегрується в соціальні зв’язки [12, с.45].
Фетишизація людської тілесності здійснюється на цих трьох рівнях, кожен з яких зверху до низу впливає один на одного. Соціальні та культурні стандарти нав’язуються для людини і впливають на природне формування «Я-особистості». Оскільки тіло є інструментом, вираженням тілесності, то часто «підганяється» під канон, таврує себе численними дієтами та виснаженнями. Яка ж причина цьому всьому? Можливо, незадоволення власним тілом та відчуття дискомфорту. Саме тому, сьогодні існує велика кількість тілесних практик, які зводять людське тіло до фетишу, якому поклоняються, яке люблять і яким захоплюються. Недаремно Ж.-П. Сартр говорив, що тілесність – це «свідомість, яка існує власним тілом» [11, с. 111]. Зовнішні прояви тілесності виходять із внутрішніх поривань людини.
Варто звернути увагу на тілесні практики М. Мосса. Можна їх диференціювати не лише за культурними відмінностями народів, але і за індивідуальними характеристиками окремої особистості. Тілесні практики за формою можуть бути екстремальними, граничними, такими, що допомагають виявити межу можливостей, показати масштаб людського в людині.
Сьогодні спектр тілесних практик надзвичайно різноманітний, тисячі людей придумують щось нове для того, щоб ними захоплювались. Це все призводить до того, що людське тіло перетворюється у фетиш, людину не розглядають як особистість із власним інтелектом, психологічною характеристикою (характер, темперамент і т.п.), а просто як сукупність ідеалізованих зовнішніх ознак. Звичайно можна розглядати інтелектуальний фетишизм, коли люди просто закохані в розум (наприклад, істинні філософи), проте для нашого суспільства це менш характерно. Тому для прикладу ми розглянемо деякі тілесні практики, а також практики моди, що призводять до фетишизації тілесності, що, в свою чергу, призводить до виникнення людини-фетишу.
Сучасне суспільство почало говорити про здоровий спосіб життя як самоціль людини, як особливий імідж у представленні себе суспільству споживання, тому такі практики як фітнес, бодібілдинг та деякі інші види спорту займають вагому позицію у нашому дослідженні. Вони активно підтримуються рекламним бізнесом, модою і пропонують тіло як носія особливої символічної цінності.
Моду взагалі можна виокремити як диктатора епохи постмодерну, тому що вона пронизує всі рівні культури, починаючи від буденності і закінчуючи навіть сакральними компонентами. Мода на досконале тіло змушує людину весь час працювати над собою. Численні дієти, які навмисне не працюють, рецепти з правильного харчування, які забирають безліч грошей, таблетки для схуднення, антицелюлітні креми, чай та кава для втрати ваги – все це лише вершина айсберга. Варто пам’ятати, що зазначені елементи – це частина комерційної діяльності, створена для викачування грошей. Як все працює. В першу чергу – маніпуляція нашою свідомістю і підсвідомістю. Струнка красуня розповідає нам, якою нещасливою та товстою вона була колись, тримаючи в руках таблетки для схуднення, які її перетворили в таку прекрасну, якою вона є зараз. А головне – 20 кілограм вона скинула за місяць часу (що медициною взагалі протипоказано). Фігура 90-60-90 – це є фетиш, ідеал, якого хочуть добитися, незважаючи ні на що, тому за рекламовану продукцію розгрібають за лічені дні.
Ми навели приклад маніпуляції, що шкодить людині. Значно краще, коли бажаного ефекту пропонують досягти за допомогою спорту. Тоді людина годинами працює в спортивному залі. Як результат – бодібілдери з сильним, м’язистим тілом. Зараз проводиться безліч чемпіонатів та змагань у сфері бодібілдингу. Власників чудового тіла сприймають лише як фетиш, як власний ідеал, але не як цілісну особистість із власними проблемами.
Варто зазначити про надмірну значимість сексуальної поведінки та сексуальної культури у тілесних практиках. Особливо сильно це вплинуло на загострення проблематики тіла (особливо жіночого) та його експлуатації. Завдяки засобам масової інформації, рекламі та кінематографу еротизм та сексуальність перестали бути чимось особистим. Традиційним для нашої цивілізації було розуміння жіночого начала як чогось нижчого від чоловічого. В зв’язку з цим в європейській культурі жіноче тіло традиційно «дисциплінується», «програмується» з цілю досягнення заданих чоловіком стандартів. Масовість цього явища призвела до клонування стандарту досконалої жіночої краси, яке суспільство нав’язало жіночому тілу, примушуючи жінок прагнути до ідеалу. Прикладом намагання зробити тіло штучним є не лише фітнес і дієти, але і хірургічне вторгнення. Це стосується численних операцій зі збільшення грудей, губ, видалення ребер для тонкої талії, пластика носа, підтяжки обличчя ну і косметичних процедур, таких як нарощення волосся чи вій.
Прикладом досягнення таким шляхом статусу людини-фетишу є славнозвісні ляльки Барбі. Принцип надмірності в цьому випадку експлуатує характеристики, пов’язані із жіночністю, тілесністю, чуттєвістю (сексуальністю). Так, лялька Барбі – вдала концепція, яка демонструє фройдівську структуру психіки індивіда, де розкривається вихід бажань, афективної частини несвідомого та їхня боротьба із соціальними нормами, суспільною мораллю. Проте, неспроможність досягти ідеального, вдосконалення тих рис, якими просякнута лялька Барбі, може призвести до формування залежності й травми в суб’єкта. Навіть стає непомітним той факт, що параметри, на яких побудована Барбі, не мають жодної відповідності із природною будовою людського тіла. Сьогодні ми спостерігаємо тенденцію, коли дівчата роблять із собою все, що завгодно для того, щоб досягти «ефекту Барбі»: фарбують та нарощують волосся і вії, збільшують груди та губи, вирізають ребра, вставляють величезні лінзи в очі. Досить часто, такі дії породженні комплексом неповноцінності, людина не показує свій внутрішній світ, а створює оболонку зовнішньої привабливості, фетишизує своє тіло. Лялька створює навколо себе ілюзорний світ: модні аксесуари, одяг, дизайн будинку тощо, а відомі бренди намагаються на цьому нажитись, випускаючи такі речі для споживача.
Ми розглянули тілесні практики, які призводять до виникнення людини-фетишу шляхом трансформації або деформації тіла. Варто звернути увагу ще на боді арт – мистецтво прикрашання тіла. У широкому сенсі до цього поняття відносяться: макіяж, татуювання і пірсинг (та інші види модифікації тіла), менді (біотату хною) і, власне, бодіпейнтінг (bodypainting) – мистецтво розпису тіла, або боді арт у вузькому сенсі слова. Сучасний боді арт знаходиться на стику графіки і живопису, декоративно-прикладного мистецтва, дизайну, макіяжу і стилю, перукарського мистецтва. Більш екстремальними формами боді арту можуть бути каліцтво або використання тіла на межах його можливостей.
Чому ми стверджуємо, що тілесні практики такого роду – це фетишизація людської тілесності. Відповідь на питання дає аналіз ритуалів первісних людей, оскільки розпис тіла, татуювання, пірсинг та скарифікація були присутні при ініціації та деяких інших священних обрядах доби архаїки. Розглянемо їх детальніше та проведемо паралелі із їхнім становищем і роллю у культурі постмодерну.
Перше, про що слід говорити – це розпис тіла, який вважається таким же древнім як і саме людство. З давніх часів малюнки на шкірі людини мали ритуальне значення. Їх використовували як талісман: наносили для захисту, лікування, зваблення, принадження удачі, підкреслення свого статусу.
У стародавні часи прикраса тіла була пов’язана з ритуалами племені: тіла воїнів оздоблювала таким чином, щоб підкреслити їх войовничість і викликати страх у противників. Також відповідне розфарбовування служило захистом від злих духів. Естетика таких прикрас хоч і була важлива, але все-таки стояла на другому місці – головним був конкретний символ, який вказує місце людини в племінній ієрархії.
Шамани оздоблювали собі обличчя під час ритуальних церемоній, про час яких викликали духів. Малюнки були найрізноманітніші – від звірів і природних стихій до зображень богів і, власне, духів (сьогодні такі малюнки теж присутні при розписі тіла). З часом навіть жінки, які в ті часи часто перебували на нижчих щаблях племінної ієрархії, почали прикрашати своє тіло малюнками. Однак, прикрашаючи свої тіла, жінки переслідували дещо інші цілі – перш за все, вони прагнули стати більш привабливими, додатково підкресливши свою сексуальність для потенційних залицяльників. Саме з таких спроб прикрасити сові тіло почалася історія жіночого макіяжу – правда, сучасні косметичні засоби і способи їх нанесення значно відрізняються від первісних. Постмодерн повністю увібрав в себе таке символічне навантаження, тому жінки і сьогодні прикрашають своє тіло, щоб виглядати краще.
Сьогодні прояви бодіпейнтингу можуть бути абсолютно різними – від невеликих малюнків, що займають лише невелику частину тіла, до величезних декорацій, що імітують костюм, і, відповідно, займають майже все тіло людини. Сьогодні на ринку присутній величезний вибір як фарб (є й гіпоалергенні), так і способів їх нанесення – наприклад, аерографи, які також використовуються для рівномірного нанесення автозасмаги в косметичних салонах. Ці практики показують, яким же хорошим матеріалом для творчості є людське тіло.
На сьогоднішній день цей вид мистецтва вкрай популярний – проводяться цілі фестивалі бодіпейтингу, на яких кращі художники показують своє вміння перетворювати людські тіла у твори мистецтва, демонструю при цьому різні напрямки і техніки малювання.
Важливими підвидами боді арту є менді (мехенді) і бінді. Поширені в Індії, на Близькому Сході, Південно-Східній Азії та Північній Африці. Зазвичай менді наносились дівчатам перед заміжжям, мали еротичний характер і передавались в знак мудрості від старших жінок. Також мали захисний характер, оскільки в орнаментах та образах зашифровані символи, які повинні відлякувати злих духів і притягати до молодої пари увагу та прихильність добрих божеств. В наші ж дні популярність менді тільки зростає, чому дуже сприяє те, що відомі акторки та співачки, такі як Мадонна, Наомі Кемпбелл, Демі Мур, використовували цей «новий» спосіб прикрасити своє тіло.
Бінді – це прикраса обличчя (у центрі, на чолі, трохи вище брів) у вигляді темної крапки (традиційно) або ж коштовної прикраси, мальованого символу чи певного знаку [10, с. 56]. Бінді покликане накопичувати енергію та посилювати розумову концентрацію, а також захищати від демонів, злого ока та поганого талану. У наш час теж практикується, проте сенс вкладається трохи інший, це, як спосіб прикрашання тіла і виділення себе серед інших.
Наступне поняття, яке варте уваги – татуювання. Воно може бути декоративним, символічним, статутним (у певних соціальних групах) [10, с.78]. Історія татуювання, як малюнку на шкірі починається приблизно в епоху Льодовикового періоду.
Татуюванням в Стародавній час займалися різні світлошкірі племена. Татуювання могли відображати належність до певної особливої групи, наприклад воїнів, або положення в сім’ї, як у японських народностей. Археологічні знахідки підтверджують, що нанесення татуювань практикувалося у всіх культурах світу. Давні народи надавали їм сакрального значення і використовували їх при нанесені як талісман або оберіг від духів.
Сьогодні символічне навантаження малюнків дещо змінилося, проте залишився і первинний, сакральний смисл. Часто татуювання використовуються як знак приналежності до певної субкультури. Візьмемо, наприклад, кримінальний світ. Там свої знаки і символи, людина відповідає за кожну нанесену крапку. У злодіїв свої татуювання, у вбивць – зовсім інші. Варто зазначити, що татуювання можуть бути диференційовані за своєю тематикою, хтось наносить ім’я коханої людини, як символ любові, а хтось – християнські знаки, що символізують глибоку віру.
Медики стверджують, що татуювання роблять невпевнені в собі люди. Проте, такий крок робить їх відомими на весь світ. Наприклад, таким шляхом стала відомою Джулія Гнус (жінка хворіла на синдром порфірії, коли на сонці шкіра вкривається пухирями, це змусило її зробити по всьому тілу тату аж). Також досить популярними є татуювання в стилі японської мафії «якудза», яке наноситься на все тіло. Популярними татуювання є і серед зірок, що, в свою чергу, спонукає фанатів робити те ж саме. Сюди входять відомі співачки та діячі в галузі моди як Ріанна, Леді Гага, Пінк, Крістіна Агілера та багато інших. Дуже цікавими є татуювання вікторії Бекхем. Перше татуювання Вікторія зробила в 2001 році – це були три зірочки на попереку, які символізували її, чоловіка і сина. З появою кожної дитинки Вікторія додає нову зірку. Взагалі сімейство Бекхемів буквально «сходить з розуму» за татуюваннями. Вікторія має безліч малюнків в честь Девіда, а Девід – в честь Вікторії.
Ще одним вихідцем із первісних часів є пірсинг. Історія модифікацій людського тіла шляхом створення проколів у декоративних та культово-обрядових цілях, сягає своїми коренями самих зародків людської культури. У тій чи іншій формі пірсинг існував та продовжує існувати в усіх кутках земноі кулі. Наприклад у стародавніх єгиптян, пірсинг носив соціальну функцію, слугуючи класовим маркером, який визначав приналежність власника до певного соціального шару, так пірсинг пупка серед єгиптян у той час мали право носити лише представниці аристократії. Сьогодні ж пупок проколюють всі, хто бажає, проте акт такого роду може символізувати красу тіла, гарного животика.
Пірсинг, як і будь-який прояв культурної неоднорідності, слугує культурним кодом. Сьогодні, він є вже звичним явищем, тому, щоб виділитись, люди вдаються до створення нових його видів: пірсинг очного яблука (цей вид розробили нідерландські офтальмологи, це процес іплантації прикрас у поверхню ока), брейн пірсинг (це процедура, при якій кільце вставляється в два отвори в черепі, попередньо просвердлені майстром. Важливою особливістю є те, що ці отвори повинні бути точно в районі потилиці. Саме в цьому місці знаходиться та частина мозку, зіткнення кільця з якою призводить до виникнення рефлексів, що викликають стан блаженства, ейфорії, радості), корсет-пірсинг (на спині вставляється парна кількість кілець, через отвори яких протягується стрічка, яка створює ефект корсета). Звичайно, що в первісні часи таких видів не існувало, проте деякі інші, які є найбільш поширеними, повністю збігаються. Це стосується видів, які поділяються за анатомічною ознакою – частиною тіла, в якій зроблено пірсинг: голова та шия, тулуб, кінцівки верхні та нижні, статеві органи.
Поширеною модифікацією тіла, відмінною від пірсингу, є скарифікація. Це також виступає своєрідним фетишем, оскільки не наноситься просто так, а має символічну функцію та містить інформацію про людину чи групу.
Боді арт є підкатегорією перформансу, в якому художники використовують або зловживають власним тілом задля особливого самовираження. Засобом і матеріалом творчості в перформансі служать тіло, зовнішній вигляд, рухи, поведінка художника-актора. Це – події, дії, процеси, в яких художник використовує своє тіло і тіло своїх колег, костюми, речі, надаючи кожній позі, жесту, положенню в просторі, контактам з предметами та середовищем символічно-ритуального характеру. Можна виводити перформанс із первісних часів, оскільки релігійні свята та побутові ритуали завжди супроводжувались організованими певним чином діями і були опосередковані. В ролі посередника міг виступати шаман чи вождь.
В контексті характеристики боді арту можна говорити про те, що фетишами можуть виступати ще й окремі частини людського тіла, наприклад руки чи ноги.
Отож, можемо стверджувати, що вищезазначені тілесні практики призводять до фетишизації людської тілесності. Виникає феномен людини-фетишу, якому поклоняються, якого наслідують. Все це доводить, що не лише людська свідомість є виною схожості постмодерного і первісного фетишизму, а ще й біологічні ознаки та тілесні практики, які мали місце в період архаїки і актуальні сьогодні.
Список використаних джерел та літератури
- Aндрeeвa E. Ю. Пoстмoдeрнизм. Искусствo втoрoй пoлoвины XX – нaчaлa XXI вeкa. – СПб., 2007
- Барт Р. Ситема моды. Стати по семиотике культуры / Р. Барт. – М.: Издательство им. Собашниковых, 2003. – 512 с.
- Быховская И. М. Телесность как социокультурный феномен / И. М. Быховская // Культурология. ХХ век: словар. – СПб.: Университетская книга, 1997. – 628 с.
- Бугуева Н.А. Телесность человека как социокультурный феномен [Електронний ресурс]: научная статья / Н.А. Бугуева. – Режим доступу: lib.csu.ru/vch/094/66.pdf. – Назва з екрану.
- Валєнса Г. А. «Тіло» і «тілесність» у соціально-філософському контексті: термінологічні розвідки [Електронний ресурс]: наукова стаття / Г. А. Валєнса. – Режим доступу: http://www.info–library.com.ua/books–text–11478.html. – Назва з екрану.
- Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі / О. Гомілко. – К.: Наукова думка, 2001. – 340 с.
- Гофман О.Б. Мода и люди. Новая теория моды и модного поведения. 2-е изд. – М.: Агенство «Издательский сервис», «Издательство ГНОМ и Д», 2000. – 232 с.
- Ефремова Т.Ф. Фетишизм // Современный толковый словарь руського язика. – М., 2000
- Килошенко М.И. Психология моды: Учебное пособие. – СПб: «СПГУТД», 2000. – 172 с.
- Круткин В.Л. Телесность человека в онтологическом измерении / В. Л. Круткин. – Ижевск, 1997. – 358 с.
- Медвєдєва Н.С. Проблема співвідношення тілесності і соціальності в людині і суспільстві. – Автореферат дис. на здобуття наукового ступеню к. філос. наук за спец. 09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії. – К., 2005
- Свендсен Л. Философия моды / Л. Свендсен – М.: Прогремм-Традиция, 2007. – 256 с.
- Стил В. Корсет / В. Стил – М. : Новое Литературное Обозрение, 2010. – 272 с.
- Стил В. Фетиш: мода, секс и власть / Валери Стил; пер. с англ. Е. Демидовой. – М.: Новое литературное обозрение, 2014. – 224 с.
- Тангейт М. Построение бренда в сфере моды. – М.: Альпина Бизнес букс, 2006
- Фадеева Л. В. Тело как знак и как смысл / Л. В. Фадеева. – Традиционная культура. – № 1, М., 2008. – 360 с.
- Фенько А. Люди и денги. Очерки психологии потребления. – М.: «Класс», 2005
- Газарова Е. Тело и телесность: психологи чесний анализ [Eлeкрoн. рeсурс] – Рeжим дoступу: http://psy.khspu.ru/wp-content/uploads/2011/10/Тело-и-телесность
- Мода, манекены и смерть [Eлeктрoн. рeсурс] – Рeжим дoступу: http://jmunen.livejournal.com/54625.html
- Фетишизм в истории культуры [Eлeкрoн. рeсурс] – Рeжим дoступу: http://ec-dejavu.ru/f/Fetishism.html
- Хармут Беме. Фетишизм в современной культуре [Eлeкрoн. рeсурс] – Рeжим дoступу: http://russ.ru/Mirovaya-povestka/Fetishizm-v-sovremennoj-kul-ture