Стаття присвячена феномену соціальної мережі. Автор розглядає спілкування в соціальних мережах як таке, яке відповідає потребам сучасного суспільства, яке є децентралізованим та потребує швидкого обміну інформацією. Спілкування в соціальних мережах змінює сприйняття часу та простору, формує новий дискурс та змінює характер взаємодії між індивідам.

Ключові слова: соціальні мережі, Інтернет, комунікація.

The article is devoted to the phenomenon of social networking. The author considers the social networking as one that meets the needs of modern society that is decentralized and needs a quick exchange of information. Social networking changes the perception of time and space, creates a new discourse and changes nature of relationships between individuals.

Keywords: social networking, Internet, communication.

 

В сучасному світі величезна кількість контактів здійснюється через Інтернет. Завдяки соціальним мережам люди з різних частин світу отримали можливість спілкуватись одне з одним. Соціальні мережі стають простором формування та закріплення різноманітних культурних стереотипів.

Наприкінці минулого століття принципово змінився стиль життя людини, яка отримала змогу налагоджувати ті контакти, які є важливими та цінними для неї, найбільшою мірою відповідають її інтересам. Тепер для того, щоб взаємодіяти з представниками інших культур, їй не обов’язково навіть виходити з дому.

В Інтернет-середовищі формується власний специфічний дискурс, який змінює характер взаємодії між індивідами. Соціальні мережі практично не піддаються зовнішньому контролю, не мають єдиного центру, а тому кожен в праві діяти у них так, як вважає за потрібне.

Інтернет як сучасний засіб масової комунікації формує з пасивного слухача активного співучасника та співтворця. Сучасна людина не просто прагне дізнаватись про події, вона прагне їх створювати.

Феномен Інтернету та соціальної мережі розглядали в своїх дослідженнях М.Кастельс,  А.В. Назарчук, І.А.Ачкурін. питанню комунікації в Інтернет-середовищі присвячені праці С.В.Палія, О.О.Шапіро. При аналізі соціальних мереж нами було використано також погляди, висвітлені в праці Ж.Дельоза та Ф.Гватарі.

Соціальна мережа є структурою, яка відображає стосунки індивідів та зв’язки між ними через різноманітні соціальні взаємовідносини.

Термін «соціальна мережа» в контексті інформаційного середовища вперше використав у 1954 році соціолог Джеймс Барнс. Сьогодні під цим терміном найчастіше розуміють віртуальну платформу, Інтернет-сайт, веб-сервіс, портал в Інтернеті, мета якого – об’єднати якомога більшу кількість людей, надавши їм максимум можливостей комунікації між собою [7, 153].

Соціальні мережі існували завжди, проте останні технічні розробки в сфері комунікації зробили їх домінуючою формою соціальної організації. Ми стали свідками приходу нової, інформаційної ери, для якої характерною є самостійність культури у відношенні до матеріальної основи нашого існування.

Витоки онлайнових співтовариств можна простежити починаючи з 1970-х років. За своєю суттю вони були близькими до альтернативних рухів, які почали зароджуватись наприкінці 1960-х. На думку дослідника Кастельса, такі перші онлайнові конференції виникли внаслідок потреби у створенні певної комунальної атмосфери після невдалих експериментів на ґрунті контркультури в матеріальному світі [4].

Внаслідок зміни соціокультурної ситуації та розширення сфери впливу віртуальних спільнот їх початкові зв’язки з контркультурою стають помітно слабшими. Соціальні мережі стають джерелами найрізноманітніших цінностей та інтересів. Вони функціонують, ґрунтуючись на двох принципах: вільної комунікації та самоспрямовуючої організації мережі.

Відповідно до першого принципу, спільною для всіх користувачів соціальних мереж є фундаментальна  цінність свободи слова та вільного висловлення думки. Наступний принцип проголошує можливість кожного знайти власне місце в мережі, а за відсутності такого – створити його самостійно – започаткувати власний дискурс.       В Інтернеті ви будете тим, ким себе називаєте, оскільки саме на основі цього очікування з часом формується мережа соціальної взаємодії.

Дослідник І.А. Ачкурін виділяє наступні архетипічні характеристики, які використовувались при побудові віртуального світу:

1) основна відмінність в світі – поділ на «наших» та «не наших»;

2) небажання відстрочити задоволення;

3) висунення на передній план особистісних стосунків;

4) амбівалентне ставлення до влади;

5) погане знання реальності (а не міфів про неї);

6) вороже ставлення до всього нового;

7) фаталізм;

8) віра в обмеженість будь-яких благ;

9) невміння уявити та оцінити перспективи;

10) погане відчуття емпатії [1, 17].

Людська комунікація все більшою мірою охоплюється мережею технічних стандартів, які опосередковують всі соціальні взаємодії і замикають їх в специфічний технологічний каркас, який можна назвати мережевою моделлю [6, 65].

Спілкування людей сьогодні є організованим через програму мережевих процесів.

Основною характеристикою соціальної мережі є багатоканальність. Якщо один з елементів випадає з процесу комунікації, вона знаходить альтернативні шляхи передачі інформації.

Мережа – полімагістральна структура, в якій дві точки завжди пов’язуються множиною магістралей, а кожна магістраль складається з множини відрізків та шляхів.

Мережі являють собою відкриті структури, які можуть необмежено поширюватись шляхом включення нових вузлів, якщо ті схильні до комунікації в рамках цієї мережі, тобто використовують аналогічні комунікаційні коди (наприклад, цінності).

Мережа має комірчасту структуру. Ця структура зводиться до повторення одного й того ж елемента. Завдяки цьому принципу стає можливо охопити якомога більший простір.

Згідно зі статистичними даними, серед народжених наприкінці ХХ століття, 96% людей зареєстровані хоч б в одній соціальній мережі.

Соціальні мережі ніколи не зводяться до комунікаційних мереж, до переміщення наявної інформації. Будь-який соціальний суб’єкт може вільно обробляти, нагромаджувати, створювати нову інформацію, бути суб’єктом вільного волевиявлення і дії.

Соціальні мережі являють собою складну проекцію суспільства на інтернет-простір, що ґрунтується на засадах публічності, загальнодоступності, всезагальної рівності. Соціальні мережі нівелюють рольові характеристики адресата та адресанта, кожен учасник комунікації має рівне право голосу.

Теорія мереж визначає розуміння соціальності, трактуючи соціальний контакт як бінарну комунікацію, комунікацію між тим, хто передає, та тим, хто приймає інформацію [6, 67].

Соціальні мережі являють собою простір віртуальної комунікації і є механізмом мережевої трансляції інформації із такими характерними особливостями, як багатошаровість комунікативних та метакомунікативних актів, із розмиванням меж між типом висловлювань та комунікативних дій і дієвим механізмом перетворення авторських висловлювань на загальні інтернет-меми [8, 58].

Особисті дані користувачів соціальних мереж (їх фотографії, біографічні дані та вподобання) стають підґрунтям для інтерпретації їх комунікативних актів. Комунікації в соціальних мережах можуть здійснюватись кількома способами: за допомогою приватних повідомлень, коментарів,  спілкування у групах та записів на «стіні», а також непрямим, пасивним шляхом: у вигляді поширень та «лайків».

Характерною для спілкування в соціальних мережах є значна візуалізація тексту, тобто використання різноманітних «смайликів», картинок та «гіфок» які відображають емоції чи ставлення людини та, частково або повністю, замінюють текст. Використовується також вживання акронімів – скорочених фраз або слів, утворених шляхом упущення голосних або абревіатур. Це все пояснюється тим, що головним у спілкуванні – є донести свою думку, передати емоції. Традиційні правила граматики та норми спілкування відходять на другий план.

Важливим способом спілкування в соціальних мережах є обмін посиланнями. Замість того, щоб переповідати щось своєму опоненту достатнім стає просто надіслати йому покликання на той сайт чи пост в соціальній мережі, де про це йдеться.

Особливостями соціальних мереж є те, що інформаційне наповнення є неструктурованим, дискусії виникають спонтанно. Тривалість зберігання інформації є невизначеною, оскільки її носій або модератор групи може видалити її в будь-який момент.

Спілкування в соціальних мережах викликає зміну сприйняття часу та простору. Якщо раніше основою людського суспільства була прив’язаність   людини до конкретного місця роботи та середовища проживання, то сьогодні, в силу нових комунікативних можливостей, зв’язок з локальним середовищем помітно слабшає. Географічно віддалені одне від одного регіони можуть бути в плані поведінки значно ближчими одне до одного, ніж сусідні. Люди прагнуть реалізувати, перш за все, особисті потреби, вони мають можливість будувати групи, відповідно до власних інтересів та мети, без врахування визначених географічних меж.

Соціальні мережі допомагають людині не прив’язуватись до того культурного середовища. в якому вона знаходиться безпосередньо. Навіть потрапляючи в іншокультурне середовище, людина отримує змогу підтримувати постійні зв’язки з представниками своєї культури, залишаючись в межах звичного їй дискурсу. Таким чином, соціальні мережі можуть сповільнювати або нівелювати процеси асиміляції.

Обмін інформації сьогодні відбувається практично моментально, причина і наслідок реалізуються практично одночасно. Проте інформація потрапляє до одержувача не тоді, коли безпосередньо йому надіслана, а тоді, коли є прочитаною.

Сутність мережі доцільно описати через поняття різоми, розробленого в праці Ж.Дельоза та Ф.Гватарі. Соціальні мережі побудовані за різоматичним принципом та їх характеристики відповідають основним характеристикам різоми.

Відповідно до цієї концепції, різома не має вихідної точки свого розвитку, вона принципово децентрована. Будь-яка точка може бути об’єднана з будь-якою іншою, жодна з них не має переваг над іншими. Розрив в різомі може відбутися в будь-якому місці, при чому, це відбувається без жодної шкоди для системи [2].

В різомі кожна риса не відсилає з необхідністю до лінгвістичної риси: семіотичні ланки будь-якої природи поєднуються тут з різноманітними способами кодування. Різома поєднує семіотичні ланки, організації та обставини, які відсилають до мистецтва, науки чи соціальної боротьби.

Множинності різоматичні, немає єдності, яка би слугувала стрижнем в об’єкті чи розподілялась би в суб’єкті. Одні об’єкти відсилають не до суті, а до інших об’єктів.

Поняття єдності з’являється лише тоді, коли в множинності владу захоплює означуване  чи коли в ній відбувається певний процес, який відповідає суб’єктивації.

В різоматичній системі комунікація здійснюється від одного сусіда до іншого, всі індивіди взаємопов’язані і визначаються тільки станом в конкретний момент, так що локальні операції кординуютсься, а глобальний кінцевий результат синхронізується незалежно від центральної інстанції.

Різома є ацентрованою неієрархічною і не означаючою системою, без організаторської пам’яті чи центрального автомата, унікально визначених лише циркуляцією станів.

Різома не починається і не закінчується, вона завжди посеред, між речей, між-буття, інтермецо. Різома складається з кон’юнкцій «і…і…і» [2].

Структура соціальних мереж відповідає структурі та запитам сучасного суспільства, яке є таким же децентралізованим та різомним. Зміна в суспільстві була обумовлена потребою отримувати сегментовану інформацію. Публічність стає інтерактивною, люди перестають бути просто пасивними слухачами, власне тому принцип соціальних мереж сьогодні є як ніколи актуальним.

У віртуальному світі центр є скрізь, тоді як окраїна взагалі відсутня. Як зазначає М. Маклюен: «З появою супутника планета стала глобальним театром, в якому немає глядачів, а є тільки актори […]. На космічному кораблі «Земля» немає пасажирів, тут кожен є членом екіпажу» [5, 28]. Люди сьогодні більше займаються виробництвом, ніж споживанням, особливо це стосується інформації, вони прагнуть створювати події, ніж бути їх свідками.

В основі соціальної мережі лежить комунікація індивідів. Сучасна людина оточена мережею соціальних контактів, які стають все більш безособистісними та швидкоплинними. Контакт повинен легко зав’язуватись та швидко завершуватись. Соціальні мережі створюють простір, в якому людина може найповніше реалізувати свої потреби у такий спосіб, якого вимагає сучасне суспільство. Інтернет уможливив надання  стійкості міжособистісним, часто випадковим, контактам.

У спілкуванні в соціальних мережах реалізуються кілька видів комунікації: міжособистісна, міжгрупова, міжсоціумна, комунікація між собою і групою, між групою та суспільством, між особою та суспільством [3, 132].

У комунікативній ситуації мережевого спілкування існують такі форми мовлення: монолог, діалог та полілог, які в умовах спілкування в Інтернет-середовищі набувають нових специфічних ознак.

Монологічне мовлення в умовах спілкування в соціальних мережах набуває спрямованості на діалог. Монолог як підвид діалогічного мовлення, оскільки він є реплікою з великого діалогу, а отже, є орієнтованим на відповідь. Пишучи повідомлення, статуси або пости людина усвідомлює, що вони будуть прочитані іншими, а тому використовує різноманітні риторичні запитання, звертання до потенційних співрозмовників.

Такі повідомлення,  а також повідомлення з цитатами або посиланнями є підвидом монологічного мовлення, проте спрямовані на прагнення поділитися інформацією, а отже мають потенцію до перетворення на діалог або полілог, за умови зацікавлення з боку інших та їх замученості шляхом коментування або поширення.

Відмінністю полілогу від діалогу є те, що він спрямовується не на конкретного адресата, а на широку аудиторію. Діалогічні повідомлення можуть надсилатися приватно, залишатись на персональній сторінці або створюватись із зазначенням конкретного адресата [3, 136].

Алюзією на невербальне спілкування в соціальних мережах можуть виступати «лайки» та «поширення», а також заміна вербальних повідомлень картинками або «гіфками».

Своєрідним залученням інших до спілкування є завантаження нових фотографій або заміна головної фотографії профілю.

У полілогічному спілкуванні всі учасники є рівноправними, кожен має право висловити свою думку та бути почутим. Таке спілкування ініціюється адресатом, який створює повідомлення, яке має формальну структуру монологічного мовлення. Якщо ця тема є цікавою іншим, вони висловлюють свої думку, коментують, в процесі коментування можуть зароджуватись суперечки, в межах полілогу можуть формуватись діалоги, якщо двоє з учасників комунікації мають протилежні думки та розгортають тему в цікавому для них напрямку.

Життя індивідів складається з повідомлень, які стають основними в соціальних мережах. Не важливо, хто є носієм повідомлення, головне – інформація, яка в ньому міститься.

Соціальні мережі великою мірою обумовлюють процеси глобалізації, оскільки лежать в основі стиснення простору, збільшення взаємозалежності між різними частинами світу.

Особливістю соціальних мереж є їх відносна закритість щодо загальної Інтернет мережі. Вона полягає у тому, що доступ до  інформації у соціальній мережі може отримати лише її учасник і лише тоді, якщо її власник відкриє до неї доступ. У таких спільнотах основним об’єктом є не інформація, а люди. Тому проаналізувати структурованість інформації, її адекватність та збереженість важко.

Поруч з закритими соціальними мережами існують також відкриті, доступ до яких є відкритим для користувачів Інтернету не залежно від того, чи вони є у них зареєстрованими. Прикладом такої соціальної мережі може вважатись TWITTER.

Отже, соціальні мережі є способом організації міжлюдських контактів, мінімально залежним від часу та простору. Для них характерною є відсутність чіткої структури та єдиного центру. Кожен учасник соціальної мережі є творцем власного дискурсу та співавтором загального Інтернет-середовища.

Список використаних джерел та літератури:

1. Акчурин, И.А. Виртуальные миры и человеческое познание. / И.А. Акчурин // Концепция виртуальных миров и научное познание — СПб., 2000. — С.9-29.
2. Делёз Ж., Гваттари Ф. Ризома / Ж.Делёз, Ф. Гватари // Философия эпохи постмодерна: сборник переводов и рефератов. — Минск, 1996. — С. 7-31.
3. Каптюрова В.В. Синкретизм монологу, діалогу та полілогу в Інтернет-комунцікації. / В. В. Каптюрова // Мовні і концептуальні картини світу. —К.: 2013. — Вип. 43(2). — С. 129-137. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Mikks_2013_43(2)__22.pdf.
4. Кастельс М. Галактика Интернет: Размышления об Интернете, бизнесе и обществе / Пер. с англ. А. Матвеева под ред. В. Харитонова. — Екатеринбург: У-Фактория, 2004. — 328 с.
5. Маклюен М. С появлением Спутника планета стала глобальным театром, в котором нет зрителей, а есть только актеры // Кентавр / пер. В. П. Терин. — М., 1994. — № 1. — С. 20-
6. Назарчук А.В. Сетевое общество и его философское осмысление / А.В.Назарчук // Вопросы философии. — № 7. — М., 2008. — с. 61-75.
7. Палій С.В. Соціальні мережі як засіб комунікації електронного навчання. / С. В. Палій // Управління розвитком складних систем. — 2013. — Вип. 13. — С. 152-156.
8. Шапіро О.О. Масова комунікація в on-line вимірі: зміна парадигми [Електронний ресурс] / О. О. Шапіро // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, 2013. — № 2. — С. 57—65. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Vnyua_2013_2_9.pdf.