17 вересня 1926 року в селі Зубрець, біля Бучача на Тернопіллі народилася людина, якій пізніше з Божої волі судилося відіграти важливу і, скажемо, унікальну роль в розбудові українського життя в Канаді. Його звати Петро Саварин. Правник за освітою, будитель українства за своїм покликанням, будівничий та активний учасник українських політичних та освітніх організацій, фундацій, проектів, ініціатив тощо.  
Його енергії та натхненню можна тільки щиро позаздрити. Як і чистоті думки та інтелекту, глибокій обізнаності та ерудованості, заповзятливості та цілеспрямованості. Знайомлячися з тим, що вдалося панові Саваринові зробити за свого життя, дивуєшся, як могла одна людина осилити це все. А пан Петро і далі не покладає рук. Працює, організовує, приймає участь, рекомендує, мудро радить, дописує до газет та журналів…

Лихоліття війни закинуло молодого українського хлопця до Німеччини, де він з самого початку включається в активне українське життя. В 1949 році Петро Саварин емігрує до Канади, країни, в якій цього року він зі своєю численною та дружньою родиною відзначив 60–річчя свого перебування. На канадський період припадають основні здобутки та досягнення Петра Саварина. Його основна праця і пожертва задля України, українства, збереження української національної субстанції в світі (за його словами).

В 1955 та 1956 роках він отримує філософську та юридичну освіту, закінчивши Альбертський університет. Ще перебуваючи на студентській лаві, з головою поринає у вир організованого українського життя. Активний учасник Пласту, комендант першого старшо пластунського табору “Дружба”, інтендант. В 1955 році він був головним ініціатором курсів українознавства для Пласту, які у вересні 1956 р. стали курсами українознавства ім. Ів. Франка. На тих курсах пан Петро 8 років викладав історію України, був рік директором, 7 років заступником директора і зв’язковим з громадою.

Адвокатом Петро Саварин пропрацював 35 років. Ця праця також вимагала постійного самовдосконалення, енергії, формування високих людських якостей. “Народною принцесою” назвали принцесу Діану люди. За аналогією “народним адвокатом” можна було б назвати Петра Саварина. В спілкуванні з простими людьми він постійно черпав свою силу та наснагу, прислухався до їхніх думок та суджень. Він отримав доступ в найвищі провінційні кабінети, мав за своїх друзів прем’єрів провінції, депутатів парламенту, посадників. Але простота і доступність (поводження, думки, стилю) залишаться складовою його характеру на все життя.

Паралельна праця Петра Саварина в українському та канадському світах чудово переплелася та взаємодоповнилася. Працюючи для Канади, він працював і для майбутнього України і, навпаки, розвиваючи українську справу, вносив вклад у розбудову Канади. Теорія багатокультурності (в розробку якої пан Саварин вніс великий вклад) дозволяла робити це. За його словами, пан Саварин був в таких українських організаціях: Пласт, Український Народний Дім, “Українські вісті”, “Ґейтвей видавництво”, Товариство Сприяння УНР, “Верховина” /Дім для сеньйорів при Катедрі св. Йосафата/, Наукове Товариство Шевченка, Приятелі укр. Села, Альбертське товариство збереження укр. Культури, Конгрес українців Канади, Комісія 100-ліття при КУК, Дім опіки св. Михаїла, Клуб укр. професіоналістів і підприємців, Федерація КУПіП, КІУС /тобто Канадський інститут укр. студій/, Канадська фундація укр. студій, Харитативне товариство ім. Єпископа Будки, Фундація сприяння коледжам, Український народний союз і Світовий конгрес вільних українців.

Будучи адвокатом за професією, покликанням Саварина були політична організаторська, а згодом університетська справи.

В 1955 році він приєднується до лав консервативної партії. Допомагав багатьом українцям в їх виборчих компаніях до провінційного уряду. Був обраний до Дирекції, пізніше заступником, а вкінці президентом консервативної партії в Альберті.

Саварин був ініціатором і лоббістом Канадського інституту українських студій, який відкрився в 1976 році. Його участь в цьому процесі (понад 5 років) заслуговує на окрему розмову.

Членом управи університету та сенатором він був з 1972 до 1978 року, а пізніше як канцлер університету також з 1982 до 1986 року. Канцлер, як відомо в Канаді, найвища посадова особа в університеті. Пан Саварин був дванадцятим канцлером Альбертського університету за всю його історію. Видання пятитомної Енциклопедії України англійською мовою було одним із вершинних досягнень пана Саварина. Англомовний світ повинен більше знати про Україну і українців – вважає він, і це може значно прислужитися самим українцям.

З 1983 до 1988 року Саварин обирається президентом Світового Конгресу вільних українців. Зміцненню української спільноти, її організаційному оформленню та формуванню напрямків розвитку пан Петро віддає свої знання, ерудицію, життєвий досвід. З візитами, виступами, він відвідує численні куточки різних континентів, де проживають українці. Виступає, організовує, закликає, агітує, вмовляє… Більше року, за його словами, проводить в роз’їздах.

А як не згадати його ролі у відкритті двомовних програм в школах Альберти, а також у формуванні українських шкіл в Едмонтоні.

А ще була його ініціююча роль в створенні Канадської фундації українських студій. Відзначення найвищою нагородою – “Орденом Канади”, почесний докторат з університету, внесення його імені в довідники “Хто є хто” в США, Канаді, Альберті.

Перелік всіх організацій, ініціатив, починань пана Саварина зайняв би не одну сторінку. Хотілося б детальніше зупинитися на його позиції щодо розбудови українського життя в Канаді, актуальності думок, висловлених (і опублікованих) в численних працях.

Все своє життя пан Саварин присвятив благородній меті – відстоюванню прав на вживання української мови в Канаді і самій Україні. І не тільки відстоюванню цих прав, а організаційному забезпеченню процесу навчання української мови, забезпеченню шкіл підручниками, підготовки самих вчителів тощо. І те, що сьогодні в школах Альберти (а пізніше Саскачевану і Вінніпеґу) викладається українська мова – його величезна заслуга. Як і те, що програми з української мови, літератури, фольклору в Альбертському університеті є одними з найкращих в Північній Америці.

Як ніколи актуальним є його погляд на роль науки: “На мою думку, під час миру найкращою зброєю народу в боротьбі за своє існування є наука, наука і ще раз наука, а щойно тоді – політика, а далі – економіка і т.д. Саме в такім порядку!”.1

Однією з проблем України є власне недостатня увага (і фінансове забезпечення) до розвитку науки, освіти, навчальних закладів. Реформування політичної та економічної основ не може принести бажаних результатів без міцного опертя на науково-освітній фундамент.

Актуальними залишаються думки Саварина і щодо інших аспектів життя українства в цілому світі: “Нам ніколи досі, як тепер, не було так важливо, щоб наша молодь здобувала найвищу освіту і знання якнайбільше мов, а наші братські союзи, різні наші організації, наші церкви, ціла наша українська спільнота у вільному світі, були сильні, зорганізовані і з’єднані”. 2

1 Петро Саварин. Слово на 110-літті НТШ в Нью-Йорку. “Українська наука – проблеми праці і співпраці” (Кілька думок науковцям) // П’ятий Світовий Конгрес Вільних Українців. – Торонто – Нью-Йорк – Лондон, 1993. – стор. 394

2 Петро Саварин. Українці в англомовних державах і Україна (Думки на порозі 1000-ліття Хрещення України), 30. 05. 1986 // П’ятий Світовий Конгрес Вільних Українців. – Торонто – Нью-Йорк – Лондон, 1993. – стор. 379

В іншому місці (і з іншої нагоди) пан Саварин зауважує: “На науку без сумніву треба би звернути найбільшу увагу так в інтересі українців в діяспорі, як і українців на різних землях”.3

В одній з доповідей Саварина знаходимо відповідь на питання, чи можна повноцінно зберігти українську культуру без української мови: “Українська мова – це ключ до семи замками замкненого сезаму української душі, чародійний талісман, вічне євшан–зілля, що запахом своїм не дозволяє нам забути рідної матері, з крови й кости якої походимо. Зберегти повноцінну українську культуру в іншій мові – неможливо, а хто перестає живитися хлібом рідної мови, культури, традицій тощо – раніше чи пізніше гине”. 4 Даруйте за довгу цитату, яка дає відповідь на актуальне питання, що стоїть в діаспорі та самій Україні.

Саварин закликає до активної участі українців в політичному житті країн, де вони проживають, апелює до їхньої свідомості, громадянського обов’язку. Він просить ставити найвищі цілі перед собою і досягати їх.

Відзначимо його безмірну віру в розвиток України і осягнення нею своєї самостійності. Він вірить в розвиток українських поселень в світі, розвиток української мови, духовності, культури.

3 Петро Саварин. Україна і ми (З доповіді на зустрічі з українцями Чікаґо). 01. 12. 1986 р. // П’ятий Світовий Конгрес Вільних Українців. – Торонто – Нью-Йорк – Лондон, 1993. – стор. 388

4 Петро Саварин. Методи збереження української національної субстанції і розвиток культурно–суспільного життя українців у країнах іхнього поселення. // Другий Світовий Конгрес Вільних Українців. – Торонто – Нью-Йорк – Лондон, 1986. – стор. 179

За рекомендацією Саварина два велети України – Олесь Гончар та Левко Лук’яненко – були нагороджені почесними докторатами Альбертського університету. З пані Валентиною Данилівною Гончар, вдовою видатного письменника, вони стали друзями.

Ім’я Саварина щораз більше і більше згадується в Україні. Україна знайомиться з життям та діяльністю одного зі своїх синів, який в далекій канадській стороні не зрадив її ідеалів, її мови, її культури. Та ще й дітям своїм та внукам прищепив цю любов.

Спадщина Саварина ще чекає свого дослідження та детального аналізу. Віриться, що це буде зроблено як в Канаді, так і Україні.

Адже життя своє він присвятив, в принципі, одній благородній меті – служінню українській ідеї.