УДК 347.73+336.1
Аналізується роль системи фінансового моніторингу у сфері регулювання грошових потоків. Проводиться характеристика шляхів розвитку фінансового моніторингу та удосконалення законодавчої бази у цій сфері.
Ключові слова: фінансовий моніторинг, корупція, шахрайство, легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом, офшорна зона, рух грошових коштів.
Анализируется роль системы финансового мониторинга в сфере регулирования денежных потоков. Проводится характеристика путей развития финансового мониторинга и совершенствования законодательной базы в этой сфере.
Ключевые слова: финансовый мониторинг, коррупция, мошенничество, легализация доходов, полученных преступным путем, оффшорная зона, движение денежных средств.
The influence of system of financial monitoring in the monetary flow sphere is analyzed. The characteristic concerning the ways of financial monitoring development and improvement of the legislative base in this sphere has been given.
Key words: financial monitoring, corruption, fraud, legalization of snide money, the offshore zone, cash flows.
Розвиток економіки України та її інтеграція у світовий простір несе за собою не лише позитивні результати, але і ряд негативних наслідків. Мотивуючим фактором цього виступає вдосконалення існуючих та застосування нових інформаційно-комунікаційних технологій, які, в свою чергу, дають змогу проводити фінансові операції в найкоротший термін, що створює додаткові можливості для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом. Такі діяння створюють загрозу не лише для фінансового ринку країни, але й для національної економіки та безпеки загалом.
Окремими теоретичними та практичними питаннями дослідження ролі фінансового моніторингу як інструменту боротьби із легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом займалися такі науковці як Баліна С. Н., Бірюков Г. М., Доля Л. М., Джига М. В., Павліченко Є. В., Кротюк В. Л., Каївець О. Ф., Никифорчук Д . Й., Попович В. М., Шакун В. І. Зокрема, дослідженням у сфері криміногенних проявів – Бущан О. П., , Матусовський Г. А., Сатуєва Р. С., Чернявський С. С., Яблокова М. П. та інші.
Разом з тим, дане питання залишається малодослідженим та потребує значної уваги з боку органів законодавчої та виконавчої сфери з метою зниження рівня злочинних діянь у фінансовій сфері та економіці країни загалом.
Мета дослідження полягає у визначенні ролі фінансового моніторингу як засобу протидії відмиванню незаконно отриманих доходів. А тому основним завданням постає дослідження проявів легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом та шляхів їх реалізації, використання.
Процес відмивання нелегалізованих доходів є катастрофічним явищем для економіки не лише на національному рівні, але і світовому. Він завдає відчутних збитків фінансовій сфері, особливо банківським установам, які частково стають учасниками таких процесів.
Проблема полягає в тому, що величезна кількість грошової маси знаходиться поза межами контролю з боку відповідних органів. Така неможливість пов’язана з тим, що на даний час у нашій державі, в основному, використовуються безготівкові розрахунки, які стають причиною тіньових економічних відносин. Це дає можливість приховати відповідні рухи коштів від оподаткування, тобто проведення фінансових махінацій.
Така діяльність в Україні стала професійним видом «підприємницької діяльності» організованих злочинних угрупувань, які, отримані від наркобізнесу, торгівлі людьми, проституції, контрабанди тощо, кошти конвертують у безготівкову форму та переправляють через національний кордон, а потім використовують їх як легальний дохід.
Загалом, не існує єдиного поняття стосовно «відмивання грошей» ні в міжнародному законодавстві, ні в законодавстві окремих держав. В Україні ж легалізацією грошей, набутих злочинним шляхом, відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», вважається внесення на рахунки банку грошей чи іншого майна, здобутих з порушенням вимог законодавства України, або переказ таких грошей чи майна через банківську систему України з метою приховування джерел походження цих коштів чи створення видимості їх легальності [1, 63].
Згідно Кримінального Кодексу України, легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом - це вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів [3,209].
Тобто нелегально отримані кошти проходять відповідний шлях до їх легалізації, а сам рух нелегальних грошей досить важко відрізнити від руху легально отриманих, оскільки ці процеси відбуваються майже аналогічно. Такі доходи можуть бути використані або на нагальні потреби, або ж можуть бути інвестовані у бізнес. Але перш ніж використовувати незаконні доходи, вони проходять відповідний, і досить складний, процес легалізації.
Міжнародними вченими виділяється багато моделей легалізації доходів, проте домінуючою залишається трифакторна модель, яка бере до уваги такі три стадії:
- розміщення (placement) – це фізичне розміщення наявних коштів у мобільні фінансові інструменти, територіальне віддалення від місць їхнього походження. Воно може здійснюватись у традиційних фінансових установах, нетрадиційних фінансових установах, роздрібній торгівлі, або цілком за межами країни. На даному етапі, незаконно отримані гроші порівняно досить легко виявити;
- розшарування (layering) – приховування незаконних доходів від джерел їх походження шляхом складного ланцюга фінансових операцій. Якщо ж розміщення великих сум грошей відбулося вдало, то розкриття подальших дій щодо «відмивання» грошей стає набагато складнішим;
- інтеграція (integration) – стадія процесу легалізації, безпосередньо спрямована на створення видимості законності злочинно набутому капіталу – гроші набувають нового, легального джерела походження та інвестуються у легальну економіку.
Після проходження останнього етапу, «відмиті» кошти, як правило, інвестуються у підприємства, які у подальшому можуть бути використані і для розширення кримінальної діяльності. Якщо слід грошей, що відмиваються, не був виявлений на двох попередніх стадіях, то відокремити законні гроші від незаконних винятково складно.
Сама ж легалізація злочинних доходів відбувається з метою приховування джерел походження доходів, створення видимості законності надходження коштів, ухилення від сплати податків тощо.
Важливо сказати, що в усьому процесі легалізації доходів беруть участь конвертаційні центри, серед яких, першочергово, варто відмітити банки. Саме вони забезпечують укладання договорів з іноземними банками про відкриття кореспондентських рахунків, створенню фіктивних підприємств та відкриття для них поточних рахунків, забезпечення міжбанківських розрахунків та використання внутрішньобанківських рахунків для прикриття грошових коштів (кошти до запитання,інші кредитори та дебітори). Тобто якщо керівники банків будуть задіяні у такі діяння, то «відмивання» коштів набуватиме все більших і більших масштабів.
Загалом, дослідженнями встановлено, що найбільшого поширення в Україні набули такі шляхи легітимізації (відмивання) коштів в результаті:
- незаконного виготовлення підакцизних товарів;
- ведення фіктивного підприємництва;
- отримання коштів від незаконного ведення підприємницької діяльності;
- доведення до банкрутства підприємств з метою розкрадання чи придбання їх майна за заниженими цінами та ін.
Тобто, ми бачимо, що відбувається значне порушення норм законодавства, і, при цьому, знижуються надходження до державного бюджету, який і без цього є дефіцитним. Саме тому нагальним та надзвичайно важливим є проведення та посилення фінансового моніторингу над суб’єктами господарювання з метою зниження рівня шахрайства та корумпованості. Проте, важливим є не стільки пошук порушників, скільки сам контроль за незаконними фінансовими потоками та наступна їх конфіскація.
З цією метою, в Україні було створено організаційно-правовий механізм протидії легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом, складовою якого є система суб’єктів, уповноважених виявляти фінансові операції, пов’язані з легалізацією доходів, здобутих злочинним шляхом. Ця система складається з органів державної виконавчої влади і суб’єктів господарювання різних форм власності (суб’єктів первинного фінансового моніторингу), які здійснюють діяльність, пов’язану з наданням фінансових послуг [2, 5].
До перших належать спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг України), Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України, Міністерство транспорту та зв’язку України, Міністерство економіки України. А серед суб’єктів первинного фінансового моніторингу основними є банки, страховики (перестраховики), кредитні спілки, ломбарди та інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи; товарні, фондові та інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; компанії з управління активами; оператори поштового зв’язку та інші.
Усі перелічені суб’єкти здійснюють фінансовий моніторинг, але між ними існує ієрархічний зв’язок, оскільки суб’єкти первинного фінансового моніторингу знаходяться під контролем вищих органів.
Державне регулювання і нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму здійснюються щодо:
1) банків, платіжних організацій та членів платіжних систем, що є банківськими установами, – Національним банком України;
2) фондових бірж, компаній з управління активами та інших професійних учасників ринку цінних паперів (крім банків) – Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
3) страховиків (перестраховиків), ломбардів та інших фінансових установ, а також юридичних осіб, що відповідно до законодавства надають фінансові послуги – Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України;
4) суб’єктів господарювання, які проводять лотереї або будь-які інші азартні ігри, суб’єктів господарювання, які здійснюють торгівлю дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням та виробами з них, аудиторів, аудиторських фірм, фізичних осіб – підприємців, які надають послуги з бухгалтерського обліку, Державної казначейської служби України, Контрольно-ревізійної служби України – Міністерством фінансів України;
5) нотаріусів, адвокатів та інших осіб, які надають юридичні послуги, – Міністерством юстиції України;
6) операторів поштового зв’язку (в частині здійснення ними переказу грошей) – Міністерством інфраструктури України;
7) товарних та інших бірж, що проводять фінансові операції з товарами, – Міністерством економіки України;
8) інших суб’єктів первинного фінансового моніторингу, для яких цим Законом не визначено органи державної влади, що здійснюють регулювання та нагляд за їх діяльністю – Держфінмоніторингом України.
Діяльність спеціально уповноважених органів у даній сфері регулюється як на законодавчому рівні, так і на основі розроблених Державною службою фінансового моніторингу рекомендацій, правил та програм фінансового моніторингу. В своїй діяльності вони керуються законами ВРУ (ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», ЗУ « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо інсайдерської інформації» та ін.), указами Президента України («Про Положення про Державну службу фінансового моніторингу України», «Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» та ін.), розпорядженнями та постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міжнародного валютного фонду, рішеннями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та іншими нормативно-правовими актами державних органів. Повноваження відповідних органів визначені у правилах фінансового моніторингу.
У процесі надання фінансових послуг і відбувається рух грошових коштів. А під час вчинення фінансових операцій, пов’язаних з рухом грошових коштів, зазначені суб’єкти здійснюють фінансовий моніторинг.
Фінансовий моніторинг – сукупність заходів, які здійснюються суб’єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу [2,1].
Проте система фінансового моніторингу в Україні має ряд суттєвих недоліків. Зокрема, в першу чергу необхідно розпочати з того, що між самими органами даного виду контролю немає чіткої підпорядкованості та організації взаємодії між органами загального державного контролю та спеціальними органами. Це пов’язано з відсутністю зацікавленості у кінцевих результатах діяльності, корумпованості окремих органів, низький рівень професійної підготовки, складність виявлення фактів легалізації (відмивання) доходів, відсутність належного науково-методичного забезпечення. Тут варто згадати думку Білоуса В. В., який твердив, що хоча Україна і пройшла через певний етап ринкових перетворень, фінансова система та її контролюючі органи все ще залишаються громіздкими, численними, а їх дії неузгодженими.
Окрім вищезгаданих факторів, діяльність органів фінансового моніторингу послаблює наявність офшорних зон, які характеризуються низкою пільг (незначним розміром оподаткування, спрощеною системою реєстрації підприємницької діяльності, захистом комерційної та банківської таємниці) та послабленим контролем за обігом валюти. Саме офшорні зони є дуже вигідним місцем розташування нелегальних коштів та зменшення контролю за ними і в цій сфері важко чинити якісь дії щодо контролю органами держави.
Отже, роль фінансового моніторингу у вирішення проблеми зниження рівня легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, на сьогодні є надзвичайно важливою та актуальною. Його виконання у системі протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом на двох рівнях забезпечує ретельніший нагляд та контроль, проте, все ж таки, нормативно-правова бази та робота відповідних органів потребує значного удосконалення та чіткого розподілу вповноважень виконавчих суб’єктів фінансового моніторингу. Окрім цього, раціональний розподіл функцій та відбір висококваліфікованих фахівців, на нашу думку, зробить перший крок на шляху до удосконалення не лише фінансового моніторингу, але й системи контролю загалом.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
- Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III. – [Режим доступу]. – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/249-15. – Текст з екрану.
- Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню терроризму» від 28 листопада 2002 року № 249-IV. – [Режим доступу]. – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2121-14/print1329863386597189 .
3 . Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-III. – [Режим доступу]. – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341- 14/print1329863386597189. – Текст з екрану.
4. Касьяненко Л. М., Бірюкова І. Г. «Проблеми фінансового моніторингу у протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» // Фінансове право. – 2010. – №2(12). – С. 10-12.
- Корнієнко В. В. «Легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом, як певна технологія злочинного збагачення з використанням банків» // Фінансове право. – 2011. – №1(15). – С. 33-36.
- Твердовський М. Д. «Правові аспекти щодо легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом» // Фінансове право. – 2011. – №1(15). – С. 56-60.