У статті проаналізовані ідейні засади та діяльність українських альтерглобалістських організацій та їх пропозицій щодо подальшого розвитку держави.This paper seeks to analyze the ideas and activity of Ukrainian alterglobal organizations and their proposals for future development of Ukraine.

Питання соціальної солідарності особливо гостро постає у час докорінних трансформацій суспільства. Наразі відбуваються зміни соціально-вагомих цінностей, трансформуються ключові соціальні та політичні інститути, загострюються економічні, соціальні, етнічні, соціокультурні, мовні проблеми.В українському контексті ці трансформації відбуваються на тлі радикальних змін політичної ідеології, переходу до нової форми суспільного існування, нав’язаного глобалізацією. За таких обставин до України просто не могли не прийти ідеї антиглобалізму, адже індивід за нової системи залишається незахищеним, самотнім, підвладним винятково економічним факторам.

Мета статті –аналіз змісту ідейно-теоретичних компонентів, що лягли в основу альтерглобалізму як нового соціального руху в Україні, виявити стан та перспективи вітчизняного альтерглобалістського руху і визначити пропозиції альтернативних шляхів розвитку України в умовах глобалізації.

У даній статті вперше у вітчизняній науці проаналізовано діяльність українських альтерглобалістів, виявлено, які альтернативи вони пропонують для подальшого існування держави. Специфіка даної роботи полягає у тому, що дослідити вітчизняний альтерглобалістський рух можна лише опираючись на інтернет-ресурси самих альтерглобалістських організацій.

Предметом дослідження є є альтерглобалістський рух, що представлений вітчизняними організаціями.

Наукова думка щодо діяльності витоків альтерглобалізму та діяльності альтерглобалістського руху широко представлена такими західними вченими як Е. Валерстайн, К. Агітон, Ф. Вітакер, й. Сакамото тощо.

Негативні аспекти глобалізації досліджують Т. Сунік, М. Шуман, Т. Мартін та інші. У російській політичній та філософській науці тема доволі глибоко досліджена В. Аверьяновим., А. Вебером, А. Бузгаліним (який найбільш ґрунтовно заглиблюється у філософські та економічні аспекти глобалізації та вперше у російській науці класифікував типи альтерглобалізму), Л. Булавкою, В. Словеєм, А. Бедеєм, Ю. Візгуновою, С. Ільіним, Є. Кузнєцовим, К. Майданіком тощо.

Серед вітчизняних дослідників тематиці альтерглобалізму загалом та українському альтерглобалізму зокрема приділяється недостатньо уваги, відсутні фундаментальні дослідження з цієї проблеми і доступні лише окремі статті авторства К. Трими, М. Трофименка, О. Згуровського та деяких інших.

Спроби наукового осмислення феномену глобалізації зосереджуються, переважно, на економічній сфері та у галузі міжнародних відносин. Проте її недостатньо досліджувати винятково як сучасне формування трансекономіки і розвиток всесвітньої інформаційної комунікації. У суспільствознавчому розумінні її можна визначити як процес розкриття локальних соціальних систем, що розповсюджується у всесвітньому масштабі, їх взаємопроникнення і формування єдиної надсистеми. Останні десятиліття ми спостерігаємо планетарні, всеохопні процеси і взаємовпливи різних елементів системи світоустрою: індивідів, країн, народів, корпорацій на усі сфери існування. Реальна ситуація, яка склалася у нашій державі у зв’язку із її входженням у глобальні процеси, показує, що нині існує гостра потреба проаналізувати можливості відходу на інший шлях розвитку.

Через дезінтеграцію світу на три частини – постіндустріальну, індустріальну та доіндустріальну, Україна входить у цей процес значно важче, болісніше, із більшими втратами. Відносячись, фактично, до країн «третього світу», наша держава перебуває у зоні відчуження від світової спільноти. Попри намагання її керівників ввести країну в інтеграційні процеси як повноправного учасника і використовувати його переваги, наразі у нас для цього немає наявних ресурсів, а потенціал під великим запитанням.

Оскільки глобалізація погіршила стан значної кількості держав, що розвиваються, то наприкінці 90-х рр. ХХ ст. в них виникли антиглобалістські рухи, до яких згодом приєдналися і громадяни розвинутих країн. Світова спільнота розділилася на прихильників та противників глобалізації, що в свою чергу актуалізувало дослідження з цього приводу. Загалом опонентів глобалізму називають альтер- чи антиглобалістами. Отже, назва «альтерглобалісти» вперше з`являється в ЗМІ в кінці 90-х рр. минулого століття і міцно закріплюється на сторінках друкованих та електронних видань за організаціями та активістами, що виголошували свою незгоду зібранням різних міжнародних форумів. При цьому об`єктом невдоволення для них являється не глобалізація як така, а її неоліберальний варіант і суперечності в соціально-економічній сфері, проблеми політики і екології, яким, на думку учасників руху, не надають належної уваги і не вирішують за сучасних форм існування глобальної капіталістичної економіки ((Кузнецов Евгений Дмитриевич. Формирование антиглобалистской идеологии в странах Запада (70-е-90-е годы XX в.) : дис. …канд. ист. наук : 07.00.03 / Кузнецов Евгений Дмитриевич. – Иркутск, 2004. – 193 c.)).

Офіційно в Україні не існує альтерглобалістів. Проте, станом на 1 січня 2008 року за даними міністерства юстиції зареєстровано 592 організації, що мають міжнародний статус і можуть бути пов’язані із антиглобалістськими рухами ((Громадські організації в Україні // Статистичний бюлетень за 2007 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://civic.kmu.gov.ua/ecsor/ control/uk/publish/article?art_id=101833&cat_id=82370.)).

Проблема дослідження альтерглобалістського руху в Україні полягає у тому, що ця тема мало обговорюється у наукових колах, а інформація, переважно, в обмеженій кількості міститься у ЗМІ та на інтернет-сайтах організацій, що мають відношення до антиглобалістської діяльності.

Для того, аби проаналізувати ідейні засади та діяльність українських альтерглобалістів, у першу чергу слід скласти перелік вже відомих організованих груп.

Активізація діяльності альтерглобалістів в Україні почалася у 2002-2003 роках, дещо пізніше, аніж у США та Європі. Однією з перших організацій був «Рух антиглобалістів України», що мав на меті здебільшого просвітницьку роботу», на чому наголошували її лідери – Т. Фролов, С. Лагода, К.Калашников, Р.Алієв. Їх перша акція відбулася 9-го жовтня 2001р. під посольством США з протестом проти бомбардування Афганістану і погрозами взяти участь у створенні антиамериканської коаліції у співпраці із терористичними мережами ((Пікетування «антиглобалістами» посольства США у Києві закінчилося спаленням прапора [Електронний ресурс]. – [Опубл. 2001, 9 жовтня]. – Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/news/2001/10/9/2984285/.)).

23 січня 2002 року ця ж організація пікетувала американську амбасаду із вимогою скасувати торгівельні санкції проти України через недостатньо жорстке законодавство у сфері ліцензування аудіо та відеопродукції. (Слід зазначити, що альтерглобалісти виступають проти офіційного копірайту, патентів і ліцензування, вважаючи їх чинниками, що гальмують розвиток цивілізації, створюють додаткове відчуження і є інструментом збагачення власників великого капіталу) ((Як гроші заважають суспільному прогрессу [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://socmodern.org.ua/?p=413.)).

23 лютого того ж року протест «Руху аниглобалістів України» викликали дії членів Міжнародного олімпійського комітету й дискримінація української команди на Олімпіаді в Солт-Лейк-Сіті. Об’єктом пікетування знову стало американське посольство в Україні. Мітингувальники заявили, що не є політичною організацією, але сподіваються впливати на тих, хто прагне до влади і приймає політичні рішення. Вже наступного року ця організація припинила своє існування – жодних акцій протесту, жодної інформації у ЗМІ, Інтернет-сайт закрито.

Військові дії США в Іраку викликали низку протестів не лише у світі, а й в Україні, щоправда, нашій державі вони відбувалися рідше та менш масштабно. Всеукраїнське марксистське об’єднання «Робочий опір» та «Революційний Антиімперіалістичний фронт» наприкінці 2003 року пікетували американське посольство. Члени вищезгаданих організацій переважно брали участь у протестних акціях, які проводили їхні європейські колеги – самітів Великої вісімки, економічних форумів у Давосі тощо. Вони співпрацюють із уже відомими у світі антиглобалістськими мережами – АТТАК, асоціацією «Ювілей», «People’s Global Action», Всесвітнім соціальним форумом РАГ (Рух за альтернативну глобалізацію, «Ліліпут» тощо ((Трима К. А. Українські антиглобалістські організації як елемент глобального громадянського суспільства [Електронний ресурс] / К. А. Трима. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/ Gileya/2009_19/Gileya19/P2.pdf.)).

Останнім часом в Україні з’явилася значно більша кількість організацій, що має стосунок до альтерглобалізму. Вони стали діяти активніше, аніж на початку 2000-х, збільшилася їх інформаційна присутність, більш чітко оформилися ідеологія та вимоги до влади. Одразу слід зазначити, що зараз ці організації стають більш подібними до європейських –більшість із них не мають офіційних лідерів, акції, влаштовані ними подібні до флеш-мобів. Отримуючи інформацію про акцію та її локацію через мережу Інтернет, під час самих заходів активісти руху, часто навіть незнайомі між собою, використовують мобільні телефони та супутникові навігатори для складання найбільш оптимального маршруту та успішно уникають сутичок із силовиками. проведення заходів. Лише окремі організації мають більш-менш чітку структуру.

Рух «Соціальна альтернатива» спрямовує свою діяльність на захист тих, «хто позбавлений влади і капіталу»- безробітних, студентів, працівників тощо. Достеменно невідомо, коли організація була створена та хто до неї входить проте її активісти взяли участь у великій кількості протестних акцій: з виявлення солідарності із працівниками заводів, що постраждали від нечесних працедавців, проти неонацизму, проти платної освіти, спільно із кількома організаціями лівого спрямування проводили марші 1 травня 2009 та 2010рр. у день солідарності робітників ((Лелич М. Большой моральный брат следит за тобой [Електронний ресурс] / М. Лелич. – [Опубл. 2009, 2 лютого]. – Режим доступу : http://livasprava.info/content/view/629/79/.)).

Однією із наймасштабніших стала акція, спрямована проти дій МВФ в Україні та світі 1 квітня 2009 р. На думку активістів організації, Міжнародний Валютний Фонд відповідальний за проведення політики «ринкового фундаменталізму» у світі, що складається із неоліберальних фанатиків, завдяки яким у світі гинуть мільйони людей. МВФ керується антидемократичними методами, знищують внутрішні ринки національних держав, як, наприклад, в Індонезії, коли внаслідок необхідності погашення позик була знищена економіка і капітал «перетік» до США, та у ряді інших країн. Кредит, що отримала від МВФ Україна, вважає «Соціальна альтернатива», спрямований на пограбування та системне знищення народу ((Маніфест «Соціальної альтернативи» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://socmodern.org.ua/?page_id=18.)).

Позиція «Соціальної альтернативи» щодо так званої «ринкової демократії», неолібералізму, міжнародних інститутів, є жорсткою і радикальною. Капіталізм і демократія – поняття несумісні, говориться у маніфесті руху. Інтеграція України в існуючі міжнародні структури може лише погіршити ситуацію всередині країни, оскільки ТНК будуть її використовувати лише як ресурс. «Потяг глобалізації давно рушив з місця і вже давно вирішено, кому відведена роль машиніста, а кому пасажира». [Там само]

Головним уповільнюючим чинником еволюції «Соціальна альтернатива» вважає гроші. Це штучно вигаданий і жорстко встановлений еквівалент праці. Він не дає можливості кожній людині розкрити свій потенціал. Гроші визначають попит на професії, внаслідок чого людина займається не ти, до чого у неї є справжній хист. Ліберальна демократія, проголошуючи рівні права усіх людей від народження, насправді надає перевагу людям, у руках яких великі корпорації. «Без грошей у людства і людей з’являться реальні цілі натомість віртуальним цінностям, які в капіталізмі стали не тільки засобом виробництва, але і метою життя всіх і кожного, причому метою недосяжною в силу своєї нескінченності, адже всіх грошей заробити не можна, але кожен прагне отримати їх якомога більше, забуваючи в процесі, що взагалі означає жити» ((Як гроші заважають суспільному прогрессу [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://socmodern.org.ua/?p=413.)).

Одна із найбільш активних альтерглобалістських організацій у нашій державі – «Пряма дія» – мережа незалежних студентських профспілок, що була заснована у 2008 році з ініціативи студентів Київського національного університету ім. Шевченка і легалізована 15 квітня 2009 року. Профспілка має осередки в низці столичних університетів а також в кількох обласних центрах України. Профспілка із такою ж назвою вже існувала в Україні в середині 90-х років ХХ ст. Її засновниками були київські анархісти та маоїсти, що робили перші спроби підйому студентського руху в Україні. Профспілка проіснувала до 1998 року, а вже у 2008 році столичні студенти, створюючи нову організацію взяли назву «Пряма дія» на знак продовження традицій молодіжного спротиву. Профспілка бореться проти комерціалізації навчання та відстоює соціальні права студентів, виступає проти будь-яких форм експлуатації. «Пряма дія» виступає за введення у вітчизняну освіту принципів вільної (лібертарної) а також підтримує вітчизняні та зарубіжні визвольні та емансипістські рухи та співпрацює із рядом молодіжних і лівих організацій, кількома контркультурними формаціями, а також із незалежними профспілками «Захист праці» та «Всеукраїнською конфедерацією праці анархо-синдикалістів».

«Пряма дія» спільно з іншими організаціями альтерглобалістів провели ряд соціальних акцій, спрямованих проти дій влади щодо впровадження платної медицини (лютий 2009р.), прийняття нового трудового кодексу, що утверджує експлуатацію роботодавця над працівником (вересень-жовтень 2008р.) а також проти введення у дію Болонської системи освіти, так званого «Болонського процесу», солідарно із німецькими та австрійськими студентами-страйкарями (листопад 2009р.). «Пряма дія» базується на синдикалістських принципах прямого самоврядування. Вона є безлідерною структурою. Керівні посади в організації існують лише формально – всі рішення приймаються загальними зборами без голосування, через процедуру досягнення консенсусу ((Про нас («Пряма дія») [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://direct-action.org.ua/?page=about.)).

«Союз революційних соціалістів» (СРС) називає себе послідовником традицій революційної визвольної боротьби минулого: гуляйпільських анархістів, Північно- і Південноросійського робочих союзів, лівих есерів, Комуністичної робітничої партії Німеччини і німецького робітничого союзу «Єдність», Робітничої федерації аргентинського регіону та інших ((Манифест СРС [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://revsoc.org/about.)) і є організацією альтерглобалістського напрямку. «Союз» виступає антикапіталістичними гаслами і вимагає встановлення комунізму шляхом анти буржуазної революції. «У всіх країнах сучасного світу незалежно від різниці їх політичних форм – владарює диктатура капіталу у формі диктатури буржуазного панування. Парламентська демократія є лише замаскованою формою цієї диктатури. Будь які спроби трудящих грати за правилами, встановленими пригнічувачами, призводять лише до поразки і деморалізації трудящих…» – проголошує у своїй платформі СРС. [Там само] Периферійні країни, на думку представників «Союзу революційних соціалістів», особливо потерпають від експлуатації з боку світових капіталістів. Не зважаючи на поступове стирання кордонів між державами, що відбулося внаслідок глобалізації, центр (США та Західна Європа) так і залишаються центром, а периферія (решта країн включно із Україною) – периферією, окраїною, що забезпечує життєдіяльність центру. В окраїнних країнах особливо сильно помітна різниця між капіталом і пролетаріатом і вирватися із цього кола можливо лише революційним шляхом ((Капитализм [Електронний ресурс]. – [Опубл. 2007, 25 серпня]. – Режим доступу : http://revsoc.org/archives/2230.)).

Наразі найбільш радикально налаштованою альтерглобалістською організацією в Україні проголошує себе «Чорний Комітет», що називає себе послідовником «Чорного блоку» – найрадикальніший рух лівого крила альтерглобалістів, організації, створеної у Німеччині у 80-х роках минулого століття, що виступає проти капіталізму, знищення природи, регулярної армії, в’язниць та поліції, масової культури, і прагне започаткувати всесвітню лібертарну революцію.

У своєму маніфесті «Чорний комітет» критикує діяльність транснаціональних корпорацій, влади, яка потурає злочинам власників великого капіталу і сама по суті є злочинною і пропонує відійти від традиційних правих та лівих ідеологій, натомість створивши нову революційну ідеологію спротиву: «…Корпорації міжнародного капіталу міцно засіли у нашій буденності і вже ніхто не може уявити собі життя без продуктів транснаціональних корпорацій. Вони нікого не завоювували, вони просто створили всі умови, аби їх постійно купували. Купували те, що нікому не потрібне. Працювали за кольорові папірці на їхніх підприємствах й були слухняними. Грати по правилах, за якими ти засадничо програєш чи проникати в існуючу систему не має жодного сенсу. Лишається можливість протидіяти системі, порушувати питання, які нас торкаються безпосередньо – самоорганізація і самоврядування. На противагу чиновницькій бюрократії піднімаються чорні прапори гніву Чорного Комітету» ((Маніфест «Чорного комітету» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://chorkomitet.info/content/blogsection/7/42/.)).

«ЧорКом» має особливе уявлення про соціальну систему світу: людство поділяється на «овець» – основну «сіру масу» людей, що рухаються у «мейнстрімі» та існують задля задоволення первісних інстинктів. Насправді ж ними керують, «годують і переганяють» «вівчарі» – лідери, які вирішують куди повести стадо – до комунізму, чи ліберальної демократії. «Сторожеві собаки» допомагають «вівчарям» вести «стадо» у потрібному напрямку і охороняти його від четвертої групи – «вовків» – інакомислячих, вільних людей, від злочинців до революціонерів, суспільних ренегатів. Моральні норми та біблійні заповіді, на думку ідеологів «Чорного Комітету», вигадані для того, аби було легше керувати масою. Влада зомбує маси за допомогою ЗМІ, керує і дисциплінує шляхом репресій. Сам «ЧорКом» покликаний виконати велику місію із звільнення людей від гніту, не обмежуючи себе вузько зорієнтованими ідеологічними доктринами чи субкультурними комплексами. Його завдання формувати альтернативу існуючій системі.

«Чорний Комітет» проголошує, що глобалізація є, по суті, колонізацією, модернізованим капіталізмом, що створює умови для існування людей лише із відсутністю принципів, для циніків, що мають гіпертрофоване прагнення нагромадження капіталу. Глобалізація тягне за собою величезну кількість негативних соціальних явищ, у першу чергу, розриву між багатими та бідними, а створення однорідного, мононаціонального суспільства, позбавлення його будь-яких особливостей зводиться до утворення сірої маси, що підпадає під формат стандартного покупця. Влада ТНК і прискорена ними глобалізація – це куплена тоталітарна влада світового масштабу ((Небезпеки глобалізації [Електронний ресурс]. – [Опубл. 2009, 8 грудня]. – Режим доступу : http://chorkomitet.info/content/view/60/31/.)).

Рух складається, переважно із студентів столичних ВНЗ, які шляхом мирних демонстрацій висловлюють свою незгоду із подіями, переважно, локального характеру: закриття українських книгарень, підвищення транспортних тарифів та на послуги ЖКГ, проти впровадження цензури та корупції у закладах освіти тощо, проте надалі вони обіцяють досягати цілей будь якими, навіть екстремістськими методами.

Таким чином, проаналізувавши діяльність та ідейні засади відомих в Україні альтерглобалістських рухів, можна прийти до висновку, що усіх їх об’єднує спільне прагнення утвердити новий тип солідарного суспільства, досягти якого можна лише революційним шляхом. Організації, створені на синдикалістських основах, виступають проти існуючої системи, яка є жорстко ієрархізованою за економічною ознакою. Наразі організації мають невелику кількість прихильників і намагаються досягати цілей шляхом мирних демонстрацій та страйків, проте наростаюче суспільне невдоволення у недалекому майбутньому може призвести до стрімкого нарощування масштабів антиглобалістського руху у нашій державі. Якщо влада не задовольнятиме вимоги альтерглобалістів, це загрожує обернутися у масові спротиви і руйнівні бунти.

Дослідивши діяльність та ціннісні концепції деяких організацій, що провадять діяльність у антиглобалістьскому напрямку, можна побачити, що ідеологія більшості з них має спільне походження та цілі. Відповідно, систематизувавши та проаналізувавши ідейні засади цих організацій, можна створити доволі чітке уявлення про те, який шлях подальшого розвитку України вони пропонують.

1. У першу чергу альтерглобалістські мережі мають на меті змінити структуру суспільства, тип управління та способи прийняття суспільно-важливих рішень.

Радикальна демократизація політичної системи має бути доповнена реальними механізмами, що забезпечують участь громадян в управлінні. Самоврядування робітників на націоналізованих підприємствах і громадянське самоврядування на місцях – ось що має радикальним чином змінити суспільні відносини. Капіталістична система найманої праці не може бути подолана доти, доки працівники не отримають повного контролю над засобами виробництва ((Кагарлицкий Б.Ю. Политология революции / Б.Ю. Кагарлицкий. – М. : Алгоритм, 2007. – 533 с.)).

Воля народу має бути сильнішою, аніж політичні інститути. Важливі питання у житті місцевих громад мають вирішуватися шляхом народних зібрань. Усі рішення, які вже прийняті чиновниками без прямої участі людей, вимагають перегляду і ті, що виявляться «шкідливими» для народу – скасовані на народних зібраннях. Посадовці несуть персональну відповідальність за свої дії, підзвітні народу та можуть бути відкликані у будь-який момент. Уведення в силу закону допускається шляхом затвердження в загальнонаціональному масштабі. Ініціатором законопроекту може виступити будь-яка місцева громада ((Маніфест «Соціальної альтернативи» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://socmodern.org.ua/?page_id=18.)).

Пропонується також інший варіант того, як утвердити пряме народовладдя. Це мережеве самоврядування, ідея якого розроблена «Прямою дією». Воно має вигляд нейтронних мереж, що за структурою та функціями нагадують мозок. Якщо один із колективів чи профспілка пропонують проект, реалізація якого вимагає залучення значної частини суспільства, він передає цю ідею іншому колективу. Який може прийняти, доповнити, чи просто відхилити цей проект вже на ранній стадії. Якщо проект нецікавий суспільству, він припинить своє існування вже на ранніх стадіях обговорення, якщо ж він є раціональним та корисним, то доволі швидко розійдеться шляхом передачі по усьому суспільству, захоплюючи мільйони людей. Таким чином кожна соціальна група перетворюється на нейрон у системі колективного розуму. Такий децентралізований механізм управління, на думку альтерглобалістів, здатен принести справді пряму демократію, з допомогою якої маси зможуть без жодного делегування повноважень, представництв самостійно управляти державою ((Сетевое самоуправление [Електронний ресурс]. – [Опубл. 2009, 21 червня]. – Режим доступу : http://direct-action.org.ua/?p=32.)). На нашу думку, цей механізм має працювати за принципом медіа вірусів і його результативність є доволі сумнівною.

Головною структурною одиницею суспільства, на думку більшості альтерглобалістських угруповань, мають стати дієві профспілки, які займають провідне місце в історії взаємин найманої праці і капіталу. Наразі власники ТНК отримують надприбутки за рахунок експлуатації країн «третього світу», і єдине, що стоїть їм на заваді остаточного поневолення робітників – професійні союзи ((Нам потрібні дієві профспілки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://socmodern.org.ua/?p=112.)). Проте в Україні відсутня дієва система профспілок, а існуючі – лише інструменти політичної боротьби лобістських груп.

2. Економічний гуманізм:

Економіка має бути раціональною і стояти на службі народу, а не власників великого капіталу. Підприємства мають бути націоналізовані і передані у руки трудових колективів, усі прибутки – йти на соціальні потреби. Має бути остаточно встановлений мораторій на продаж землі іноземцям та встановлена заборона на приватизацію об’єктів державного значення – атомних електростанцій, водогонів, усього сектору житлово-комунального господарства, а також встановлені тарифи на оплату послуг ЖКГ, що відповідають доходам населення ((Нечипоренко М. Путь к приватизации ЖКХ [Електронний ресурс] / М. Нечипоренко. – Режим доступу: http://livasprava.info/content/view/599/83/.)).

Ліквідація приватної власності призведе до унеможливлення ринкової конкуренції, що є першопричиною експлуатації, війн, екологічних катастроф.

Українські альтерглобалісти аж ніяк не відкидають необхідності існування зовнішніх ринків, оскільки для нормального функціонування економічної системи усередині країни, вона повинна розвиватися і зростати. Замкненість та орієнтованість на внутрішній ринок рано чи пізно призведе до перенасичення товарами виробництва, і, як наслідок, надлишок знову породить нерівність. Проте ідея полягає у тому, аби не пускати у вітчизняну економіку іноземні ТНК, натомість розвивати власне виробництво і частково орієнтуватися на експорт ((Капитализм умрет. Как, когда и что потом – зависит от нас [Електронний ресурс]. – [Опубл. 2009, 5 жовтня]. – Режим доступу : http://livasprava.info/content/view/1288/80/.)). Крім того, необхідною умовою економічного гуманізму є впровадження нових технологій, що не наносять шкоди довкіллю.

Усі міжнародні організації, на кшталт Світового Банку чи МВФ повинні бути виведені з України, і у подальшому їх нищівний вплив, який полягає у руйнуванні національних економік, не має допускатися за жодних обставин, адже «допомога» країнам «третього» світу надається з певними умовами. Часто її треба витрачати на американську продукцію, а країна-реципієнт повинна надавати переваги інвесторам-компаніям зі США, зменшуючи таким чином споживання створених у країні товарів і продуктів на користь імпортних – створюючи ще більшу залежність, голод і вганяючи у борги ((Парент М. Таємниця: як багатство створює бідність у світі [Електронний ресурс] / М. Парент. – [Опубл. 2009, 24 грудня]. – Режим доступу : http://samozahist.org.ua/?p=22093#more-22093.)).

3. Соціальна рівність та солідарність:

Мають бути скасовані пільги та імунітет посадовців. Чиновники не мають права виділятися від решти народу соціальним чи економічним статусом. Вони мають отримувати середню заробітну плату, аби економічна непривабливість влади, як і неможливість ухвалення найважливіших рішень без згоди громад, поклала кінець боротьбі за владу. Менша розбіжність у доходах призведе до зростання свободи, оскільки люди працюватимуть задля самореалізації і згідно свої можливостей, а не заради накопичення капіталу. Альерглобалісти наголошують, що рівність – це не ідеал, а єдино нормальна основа розвитку людини.

Має бути створена соціальна, справді солідарна держава, де кожен індивід почувався б частиною одного цілого, захищеним, разом із тим мав би шанс виявити свою унікальність там жити так, як хоче.

Має бути заборонена дискримінація та приниження гідності за будь-якими ознаками, як ознака фашизму та поневолення слабких сильнішими.

4. Духовний розвиток:

Має бути усталене справедливе інформаційне суспільство, де інформація виступатиме доступним для кожного благом, а не товаром, адже вона, у своїй суті, прагне того, аби бути вільною. Її неможливо «закрити» за допомогою жодного юридичного акту, як би цього не хотілося класу капіталістів, які мають прибуток із чужої праці. Альтерглобалісти виступають за відміну будь-яких форм цензури, яка стала активізуватися останніми роками, а діяльність Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі вважають незаконною і спрямованою лише на заробляння грошей, тому її діяльність слід припинити і не допускати у подальшому появу подібних структур ((Лелич М. Большой моральный брат следит за тобой [Електронний ресурс] / М. Лелич. – [Опубл. 2009, 2 лютого]. – Режим доступу : http://livasprava.info/content/view/629/79/.)).

Авторське право, як репресивний інструмент великих корпорацій і перешкода цивілізаційному розвитку має бути скасоване. Неприпустимим також є нав’язування будь-якої ідеології та релігії з боку держави чи окремих соціальних груп.

Ще одним важливим пунктом побудови альтерглобалістської України є впровадження та розвиток лібертарної освіти, основним принципом якої є повага та віра у дітей, на відміну від існуючої системи, за якої середня чи вища школи подібні до в’язниць. Освіта має бути безкоштовною та доступною абсолютно для усіх охочих, адже приватизація освіти підриває основи соціальної солідарності ((Чомскі Н. Приватизація освіти – підрив солідарності [Електронний ресурс] / Н. Чомскі. – [Опубл. 2010, 5 травня]. – Режим доступу : http://direct-action.org.ua/?p=296.)), має бути подолана корупція, та негайна відмова від впровадження Болонської системи, як такої, що не відповідає традиціям та потребам вітчизняної освіти ((Франция, Россия и Украина: повторение ошибок [Електронний ресурс]. – [Опубл. 2010, 18 березня]. – Режим доступу : http://direct-action.org.ua/?p=241.)).

Справедливе суспільство в Україні, з позиції альтерглобалістів, може бути реалізоване лише системною та безперервною практикою. Суспільство не є по своїй природі пасивним – це міф, що століттями нав’язувався можновладцям, аби створювати добровільних рабів. Мети можна досягти прямим спротивом існуючій системі – організованим, чи системним актами непокори проти вітчизняних бюрократів та іноземних буржуазних капіталістів, які тісно співпрацюючи між собою злилися в одне репресивне ціле.

Таким чином, альтерглобалістський проект України, що на рівні окремих концепцій створюється різними організаціями, по суті мало чим відрізняється від ідей, що висувають прихильники руху по всьому світі, проте враховує національну специфіку. В основі цих концепцій лежать ідеї свободи, рівності, солідарності та ненасильства у будь-яких його проявах – фізичному, моральному чи економічному.

Науковий керівник:

Шевчук Дмитро Михайлович – кандидат філософських наук, старший викладач кафедри філософії та культурології Національного університету «Острозька академія»