Збірка поезій Алли Матчук відкривається передмовою Анатолія Криловця ”Довершеність поетичних сфер”.

Перший розділ збірки – “Слово – тінь від мислі”, присвячений дочці Оксані. Філософська спрямованість поезії задається вже першими рядками:

Бо думки людини – дар від Божества (с. 6)

В поетичних рядках пульсує ритм життя й людська стражденність, а часто і невлаштованість:

Слово – тінь від мислі,
Що летить крізь час
Й відбиває муки, що живуть у нас …. (с. 6)

В поезії “Мамі” автор зуміла передати унікальність відносин мама – дочка (син), які нерозривною пуповиною пов’язують обох ціле життя. Наступний вірш з посвятою ”Батькові, якого немає на землі, але який є у моїй душі” (с. в чотирьох стислих рядках узагальнює земне призначення і роль нашого українського батька, надійне опертя дитини у розбурханому вирі життя.

Будучи досвідченим літературознавцем, Алла Матчук (як зазначає у своїй передмові Анатолій Криловець) в деяких віршах тче ”тонкі алюзії до творів Ліни Костенко”, Грицька Чубая чи Леоніда Талалая. Присвячений донечці вірш ”Мій Оксамит! Моя Оксано!” (с. 9) своєю лаконічністю довершує незрівнянне відчуття материнства/батьківства:

Tи – мій природи поцілунок (с. 9)

Поезія Алли Матчук небагатослівна, несуєтна. В нинішній час надміру слів, закликів, гасел і запевнень це особливо цінно. Її поезія апелює до читача щирістю та розумом. Лабіринтами та закапелками людського єства мандрує “Зманіпульована душа” (с. 13). ”Обпалена душа” (с. 14) не знаходить рівноваги та балансу в цьому світі.

З часів вагантів життя (як і поезія) має бути веселим, вакханальним, феєричним та незабутнім і захоплюючим. Алла Матчук роздумує:

Щасливим треба вміти буть.
І дар цей маєш ти здобуть
Сам … (с. 15)

Парадоксальність людського буття незабутньо передана в рядках:

Щоб вміти чимось дорожить,
Ти мусиш шмат життя прожить,
Ну, а тоді ти зрозумієш,
Що дорожить нічим не вмієш (с. 16)

Другий розділ – ”На хвилях почуттів”. Людська істота – клубок закономірностей і незбагненних протиріч/суперечностей:

І гойдаюсь, як на лезі,
Я на хвилях почуттів (с. 26)

Поетка звертається до духовних цінностей, Бога. Абсолютних і непогрішних істин в житті так мало. Але все ж таки деякі є:

Справжні друзі – довіку з тобою … (с. 29)

Життя, як в тій легендарній пісні про шоу, повинно продовжуватися (Show must go on). Алла Матчук відтворює цю істину неповторним поетичним образом:

Ta крапочку над “і” не треба
ставить … (с. 31)

Після такого підбадьорення хочеться тримати ту крапочку якнайвище та якнайміцніше.

Вірш ”Простити можна все” закінчується наступними рядками:

Усе простити можна, та не можна
лиш забуть (с. 32)

Крапочка над ”i” тримається надлюдськими зусиллями, людина – конгломерат емоціональних та емоційних протиріч.

Прочитайте вірш ”Бажання” (с. 35). Поезія ж не стовідсотково відтворюється в рецензії.

Третій розділ – ”В природі все існує гармонійно …” Саме в природі ми віднаходимо рівновагу та душевний спокій:

Ця рівновага шелесту
Води, що з неба родиться,
Змиває з душ всі клопоти,
Цілує і п’янить (с. 41)

Алла Матчук любується природою, віднаходить в ній гармонію та чарівність:

У півночі – своя краса.
Свій смак, свій шик і стиль (с. 43)

Поетка зуміла в одинарному побачити узагальнене, екстраполювати свої почуття та спостереження:

Осінній лист справля поминки

За літом красним. Він сумує … (с. 45)

Тактильність відчуттів забезпечує диптих ”Зима – наречена” (с. 48).

Ви раділи дощу в негожу днину? Порадійте ще раз, образно відтворивши його прихід:

Йде дощ. То Божая Роса,
Яку дарують людям Небеса (с. 53)

А як би лиш прожили без води:

Священний смисл води –
пробуджувать життя (с. 54)

Буденне/земне і возвишене завжди поряд, дають осмисленість нашому існуванню:

У дзеркалі води завжди відбиток неба.
Так всесвіт нам нагадує про себе (с. 57)

Четвертий розділ – ”Є думки зелені й сині.
Є рожеві й голубі”

Як приклад наведу тільки останні рядки розділу:

Якби очі людей відбивали колір
їх думок, тоді б простіше жилося
на світі, і було б менше ошуканих
і розчарованих (с. 74)

П’ятий (останній) розділ – “Навіяне”. Чи може добро бути з кулаками? Поетка йде далі та зануреюється глибше:

Чому так часто у житті буває:

Добро розрухи або смерті вимагає? (с. 77)

В тему одинокості Алла Матчук вносить своє розуміння:

Один, одна, одне, одні –
Це біль і корінь слова ”одинацтво”.
Щасливий той, хто у своїм житті
Не потрапляв до цих словес у рабство (с. 78)

Вірші поетки є ”відзеркаленням душі” (с. 79). Тому такій поезії віриш, її хочеться читати і перечитувати, заохотити друзів та знайомих до прочитання.

У вірші ”Музика життя” автор знову вдається до порівняльних узагальнень:

В житті – як в пісні: може буть,

Що ноти долею стають (с. 82)

В своїй поезії Алла Матчук іноді іронічно грайлива:

Нічку цю оглушили.
Вона стала глухою (с. 88)

Поезія інколи навіює неасоціативні поєднання (наприклад, вірш “Нешоколадний вечір”, с. 89).

Це ошатне та розкішне видання, впевнений, знайде свого інтелектуального та інтелігентного читача.

Валерій ПОЛКОВСЬКИЙ

м. Сейнт-Альберт
Канада