Анотація
На підставі проведеного аналізу вітчизняного законодавства та міжнародно-правових документів щодо визначення поняття «притулок», розкрито зміст та значення поняття «притулок» та його розуміння в національному і зарубіжному законодавстві.
Ключові слова
Притулок, міграція, біженець, особа без громадянства, іноземець, країна перебування, переслідування, побоювання.
Аннотация
На основании проведенного анализа отечественного законодательства и международно-правовых документов относительно определения понятия «убежище», раскрыто содержание и значение понятия «убежище» и его понимания в национальном и зарубежном законодательстве.
Ключевые слова
Убежище, миграция, беженец, лицо без гражданства, иностранец, страна пребывания, преследования, опасения.
Annotation
There is considered the meaning and the content of the concept “asylum” and the understanding of it by national legislation and international one. These conclusions are made on the basis of analysis of national legislation and international legal instruments concerning the definition of the concept “asylum”.
Key words
Asylum, migration, refugee, stateless person, foreigner, host country, persecution, apprehension.
Мета статті. У ч. 2 ст. 26 Конституції України визначено, що іноземним громадянам і особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Яких-небудь підстав або критеріїв для надання притулку Конституція України не називає. Тому для встановлення змісту даного інституту необхідно звернутися до загальновизнаних норм міжнародного права.
Дослідженням даного питання займалися: Ковалишин І. «Поняття “біженець”: критерії визначення в законодавстві України», Баймуратов М.А. «Международное публичное право», Анісімова Т.Є., Стешенко В.М. «Забезпечення прав біженців та шукачів притулку в Укрвїні», Шаповал В. М., Крижанівського С. В. «Інститут притулку в національному праві (конституційно-правовий аспект)» та інші.
З кінця минулого століття міжнародна міграція набула глобального характеру і весь світ опинився під впливом цього явища. Сьогодні майже кожна держава сучасного світу зіткнулась із питанням міграції, надання притулку особам, які змушені були покинути свою країну.
Право притулку — один із найстаріших правових інститутів. Воно пов’язане з наданням певній особі права безпечного мешкання в іноземній державі, що гарантує цій особі основні права і свободи, надання яких закріплено нормами міжнародного права.
Головні труднощі для мігрантів у новій для них країні викликають повсякденні дії, що призводить до безлічі питань та труднощів, так як основні особливості громадської поведінки на батьківщині виконуються автоматично. Для осіб, які вимушені тікати зі своїх країн, це в першу чергу стосується питань отримання легального статусу в Україні, який би надавав змогу реалізувати певні права. Для забезпечення життєвих потреб біженець повинен або мати власні кошти або отримувати допомогу від держави. Біженець зазвичай не має заощаджень. Відразу знайти собі джерело доходу в новій для нього країні дуже складно, тому держава повинна спростити вирішення цієї проблеми для цієї категорії осіб, у першу чергу це стосується щойно прибулих.
Право притулку регулюється нормами внутрідержавного права і нормами міжнародного права. Держава, спираючись на свій суверенітет, сама визначає умови надання притулку. Проте законодавче оформлення правового статусу осіб, що одержують притулок, не повинно суперечити міжнародним зобов’язанням держави і загальновизнаним нормам міжнародного права. І внутрідержавне право, і право міжнародне виходять з того, що притулок пов’язаний з прагненням особи вийти з-під юрисдикції однієї держави і перейти під юрисдикцію іншої. Право притулку визнається як таке обома системами права.
Спочатку практика надання притулку була тісно пов’язана з релігією. Так, в Стародавній Греції під час воєн храми залишалися недоторканними, в них знаходили притулок як мирні жителі, так і учасники воєнних дій. Проте для рабів притулок в храмах був обмеженим. Рабині могли отримати притулок тільки в Афінах — в храмах Тезея і Діани. Притулок давав рабиням право лише на судовий розгляд. На суді раб повинен був привести докази жорстокого з ним поводження. Якщо це вдавалося довести, раба продавали новому господареві, а рабинь залишали прислужниками при храмі Діани. Від рабства притулок не рятував.
Крім релігійного притулку в епоху рабовласництва починає складатися притулок територіальний. Він практикувався в Стародавній Індії, в Давньому Єгипті і в інших регіонах. Територіальний притулок надавався особам з інших країн. Ті ж Афіни надавали притулок всім гнаним. Широку популярність за застосування права притулку здобуло місто Теос. Але рабині цим правом не користувалися.
У епоху середньовіччя право притулку перейняло ряд рис права притулку епохи рабовласництва. Так норми, що складали це право, в своїй основі мали звичаєво-правовий характер. Кріпосним селянам право притулку як правило, не надавалося. Притулок отримували як політичні утікачі, так і кримінальні злочинці. Мали місце випадки надання релігійного притулку. Воно набуло широкого поширення в державах Західної Європи, де церковна влада була домінувала над владою світською. До XVI в. церква дотримувалася правила: підлягають видачі світській владі всі утікачі за умови, що вони не будуть засуджені на смерть і їм не заподіють тілесних ушкоджень. Проте з 1501 р. буллою папи Григорія XIV вводиться інше правило: світській владі видаються злочинці, якщо вони не мали на притулок права. Питання про відповідність дій особи цьому праву визначали самі церковні власті. Що стосується феодальної Русі, те право релігійного притулку зберігалося навіть в ХVІІ в. [1, с. 112].
Ступінь конкретизації цього права в національному законодавстві держав різний. Так, Конституція Італії фіксує положення про право притулку на своїй території для політичних емігрантів, а Конституція Мексики забороняє видачу осіб, що переслідуються по політичних мотивах. Конституція Гвінейської Республіки представляє право притулку іноземцям, яких переслідують за їх боротьбу за захист справедливої справи або за їх діяльність в сфері науки і культури. У Законі про біженців США 1980 р. передбачено надання притулку особам, які прибули з країни, куди вони не можуть або не бажають повертатися, або чий захист вони не можуть або не бажають використовувати.
У ч. 2 ст. 26 Конституції України визначено, що іноземним громадянам і особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом [2]. Яких-небудь підстав або критеріїв для надання притулку Конституція України не називає. Тому для встановлення змісту даного інституту необхідно звернутися до загальновизнаних норм міжнародного права.
Міжнародне право виходить з того, що оцінка підстав для надання притулку є справою держави, що надає притулок це закріплено в п. 3 ст. 1 Декларації Генеральної Асамблеї ООН про територіальний притулок 1967 р. Тому міжнародне право містить загальні принципи співпраці держав у сфері надання притулку. Ці принципи зафіксовані у ряді міжнародних документів. [3, с. 246]
Перш за все визнається принцип про право людини на притулкок. У Загальній декларації прав людини 1948 р. встановлено, що кожна людина має право шукати притулок від переслідування в інших країнах і користуватися цим притулком. Декларація виходить з того, що таке переслідування ґрунтується на політичних мотивах. У зв’язку з цим в Декларації підкреслюється, що право на притулок не може бути використане у разі переслідування, яке насправді стосується скоєння неполітичного злочину або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об’єднаних Націй.
З урахуванням сказаного можна сформулювати ряд принципів, що стосуються притулку, закріплених в міжнародних документах:
1) кожна держава, виходячи з свого суверенітету, має право надавати притулок;
2) притулок є мирним і гуманним актом і тому не може розглядатися іншими державами як недружна дія. Притулок, що надається державою, певним особам повинен поважатися всіма іншими державами;
3) кожна людина має право шукати в інших країнах притулок від переслідування і користуватися цим притулком. До осіб, яким наданий притулок, не повинні застосовуватися такі заходи, як відмова від дозволу переходу кордонів, висилка або примусове повернення в яку-небудь країну, де ці особи можуть піддатися переслідуванню. Невидача і не висилка особи, що отримала притулок, – істотна риса змісту права притулку;
4) держава сама оцінює підстави для надання притулку. Як правило, притулок надається особам, що переслідуються на батьківщині по політичних, національних, расових, релігійних і іншим мотивах. Отже, особа, що скоїла злочин неполітичного характеру, не може претендувати на отримання притулку. Крім того, особа не може претендувати на отримання притулку, якщо вона, як вже мовилося, вчинила дії, що суперечать цілям і принципам ООН. Так, на право шукати притулок і користуватися притулком не може посилатися ніяка особа, якщо відносно неї є серйозні підстави вважати, що вона скоїла злочин проти світу, військовий злочин або злочин проти людства. Держава також може відмовити особі в наданні притулку з міркувань національної безпеки або в цілях захисту населення, наприклад у разі масового притоку людей;
5) держава, що надала притулок, не повинна дозволяти особам, які його отримали, займатися діяльністю, що суперечить цілям і принципам ООН;
6) положення осіб, що отримали притулок без шкоди для суверенітету держави, що надала притулок, і цілей і принципів ООН, повинно бути предметом турботи міжнародного співтовариства. Зокрема, це стосується захисту прав і основних свобод людини. Особам, що отримали притулок, повинні бути надані права і основні свободи людини в не меншому об’ємі, чим іноземцям в даній державі. Якщо для якої-небудь держави виявляється скрутним надання притулку, держави роздільно або спільно або через ООН повинні розглядати у дусі міжнародної солідарності необхідні заходи для полегшення тягаря, що лежить на даній державі [4].
Що стосується позиції України відносно права притулку, то вона знайшла закріплення в Конституції. Що стосується безпосередньо права притулку, то воно надається особам, які потребують захисту від переслідування або реальної загрози стати жертвою переслідування в країні своєї цивільної приналежності або в країні свого звичайного місце проживання за суспільно-політичну діяльність і переконання, які не суперечать демократичним принципам, визнаною світовою спільнотою, нормам міжнародного права. Умовою надання політичного притулку є і те, що переслідування повинно бути направлено безпосередньо проти особи, яка звернеться з клопотанням про надання даного притулку. Особа, яка отримає політичний притулок, користується на території України правами і свободами і несе обов’язки нарівні з українськими громадянами. Члени сім’ї особи, яка отримала політичний притулок, також одержують такий притулок за умови їх згоди з клопотанням. При цьому згоди дітей, не досягне 14-річного віку, не вимагається. Крім того, притулок не надається якщо особа переслідується за дії (або бездіяльність), визнається в Україні злочином та особі, яка є обвинуваченою по кримінальній справі або відносно неї винесений, набуде законну чинність і належний виконанню обвинувальний вирок суду на території України. А також особі, яка прибула з третьої країни, де їй не загрожувало переслідування; особі, яка прибула з країни з розвинутими демократичними інститутами в області захисту прав людини; особі, яка надає явно помилкові відомості; особі, яка має громадянство третьої країни, де вона не переслідується [5].
Мають місце також випадки, коли особа, якій в Україні надано політичний притулок, втрачає право на нього. Це — повернення в країну своєї цивільної приналежності або країну свого звичайного місце проживання, яку особа покинула; виїзд на проживання в третю країну; добровільна відмова від політичного притулку на території України; придбання українського громадянства або громадянства іншої країни.
В Україні, зважаючи на євроінтеграційні процеси та гостроту проблеми боротьби із транснаціональною та іншою злочинністю, наразі виникає проблема інституту політичного притулку, а також процедури надання особі статусу біженця. Дана проблематика є тісно пов’язаною із таким значущим правовим інститутом, як екстрадиція, котрій приділяється чимало уваги у юридичній літературі.
Згідно із міжнародним та національним законодавством, особа, яка отримала політичний притулок, до іншої держави не видається. У зв’язку із цим гостро постає питання удосконалення інституту політичного притулку, визначення процедури екстрадиції злочинців, які отримали політичний притулок і переховуються під правовим статусом біженця, усунення певних проріх із метою унеможливлення користування правом притулку для таких осіб.
Література
1.Триунов О.И. Международное гуманитарное право: учебник для вузов. – Москва, 1999. – 436с.
2. Конституція україни вiд 28 червня 1996р. ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 )
3.Международное публичное право. Учебник. Издание второе, переработанное и дополненное / Под ред. К.А. Бекяшева.- М.:ПБОЮЛ Грачев С.М., 2001.- 640с.
4. Галенская Л. Н. Право убежища (международно-правовые вопросы). – М., 2008. – 224 с.
5.Шаповал В. М., Крижанівський С. В. Інститут притулку в національному праві (конституційно-правовий аспект) // Проблеми міграції. – 2010. – С. 12-16.